Співчуття як метод. На Каннському кінофестивалі відбулася прем’єра польсько-українсько-французького фільму «Звідки куди»

Співчуття як метод. На Каннському кінофестивалі відбулася прем’єра польсько-українсько-французького фільму «Звідки куди»

24 Травня 2023
3361
24 Травня 2023
11:00

Співчуття як метод. На Каннському кінофестивалі відбулася прем’єра польсько-українсько-французького фільму «Звідки куди»

Дмитро Десятерик
для «Детектора медіа»
3361
Неігрове роуд-муві з нестерпною температурою катастрофи.
Співчуття як метод. На Каннському кінофестивалі відбулася прем’єра польсько-українсько-французького фільму «Звідки куди»
Співчуття як метод. На Каннському кінофестивалі відбулася прем’єра польсько-українсько-французького фільму «Звідки куди»

«Звідки куди» (In the rearview, режисер Мачек Гамела) — один із небагатьох фільмів, який розповідає про Україну в цьогорічних Каннах і має при цьому наших співпродюсерів. На фестивалі стрічку представила українська частина команди  — оператор Юрій Дунай і продакшен-менеджерка Ксенія Марченко. Сам фільм бере участь у неофіційному конкурсі, влаштованому асоціацією незалежних кіновиробників Lacid.

Документаліст Мачек Гамела народився у Варшаві в 1982 році та, за його словами, належав до першого покоління поляків, яких не змушували в школі вивчати російську мову. Свій 31-й день народження він вирішив святкувати в Києві на Євромайдані, в підсумку залишився на три місяці й зробив картину про Революцію гідності. За три дні після того, як Росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну, Мачек купив авто, аби перевозити біженців до польського кордону, а згодом організував ще кілька автобусів із тією ж метою. Скоро через постійну втому режисер зрозумів, що повинен їздити з другим водієм, і так народилася ідея фільму: вдень оператор знімає всередині автомобіля, а вночі сам сідає на місце водія.

Тож сюжет In the rearview здебільшого обмежений салоном машини. Це стандартний мінівен із наліпкою «гуманітарна допомога» на дверях; вміщає п’ять людей, а з дітьми на колінах — більше; Мачек з оператором — на передніх сидіннях. Прийом хоча й не новий, але вигідний тим, що дає можливість, обмеживши простір і кількість персонажів, максимально скоротивши дистанцію між ними й глядачем, відобразити найширший спектр емоцій і сюжетів.

Гамела послідовно прибирає з кадру будь-яку конкретику. Ми, за окремими винятками, не знаємо, як кого звати й у яких населених пунктах їх забрано, та і з кінцевим призначенням здебільшого теж неясно. Це химерний маршрут, вичерпно описаний українською назвою фільму, утвореною з рутинних питань, які ставлять на блокпостах: «звідки? куди?», котрі, позбавлені знаків питання, перетворюються на тривожне ствердження: з однієї невизначеності в другу.

Тож «Звідки куди» — неігрове та неспинне роуд-муві. Нема нічого, окрім дороги, але на позір у цій дорозі майже нічого і не відбувається: інколи машина утикається в трясовиння, інколи — в мінний шлагбаум, українські військові на блокпостах ввічливі та професійні, навіть коли водій намагається проскочити, бо везе важкопоранену. Всі ці короткі перепони поглинає монотонний ритм подорожі.

Історію — історії — розповідають люди. Як правило, це родини з дітьми. Інколи, втім, Мачек підбирає й одинаків — зокрема, худорлявого діда-буркотуна, який навіть попри дикі обставини, продовжує дистанційно сваритися з дружиною, яка вже виїхала. Але серед усіх його речей і фраз найбільш запам’ятовується майже анекдотична праска, яку він везе з собою в торбі численній родині, бо там у них праски немає.

Отакі олюднені, зворушливі подробиці — особливо цінні. В одному з епізодів  головною героїнею стає корова Красуня, котра їла все, навіть сало, і плакала, коли сім’я виїздила. В другому в центрі уваги кіт: йому прямо посеред дороги закортіло справити потребу. Мале дівча дражнить брата за те, що той не дає їй телефон: «Я взагалі читаю швидше за тебе!» Чотирирічний малюк спокійно та впевнено відповідає на всі питання «знаю».

І, звісно, весь цей жах:

— Перший тиждень я не могла повірити й усвідомити.

— Приїздили до нас у село, змушували гімн Росії співати.

— П’ять могил у нашому будинку, п’ять у сусідньому. Прямо у дворі.

— Який захід красивий! Нагадує, як влучило у будинок на п’ятий поверх — і все горить, і нічим не поможеш, і горить до ранку.

— Голову села викрали. Досі не знайшли.

— Найбільш стрьомне — перший допит… Мені пощастило, електроди вдягли тільки на ноги.

— Мамо, а коли ти була маленькою, війна теж була?

Інколи збіги ландшафту й цих сповідей — просто вбивчі: на словах «Хтось стік кров’ю, когось убило одразу» у вікні пропливає абсолютно банальна автомобільна аварія з пом’ятими легковиками та поліцією; реальність узбіччя задається словами, а не навпаки.

В когось загинув чоловік на фронті, в когось — сусіди від обстрілу, хтось так і не зміг поховати матір, чиє тіло просто згоріло разом із будинком. Окремим адреналіновим сюжетом, правдивим трилером стає порятунок пораненої дівчини з Конго, яка дивом вижила після розстрілу її родини окупантами та яку треба терміново доставити до кордону.

За вікном — уже, на жаль, звичні складові новинних стрічок: запилюжена бронетехніка та зруйновані мости, розстріляні мікроавтобуси й відірвані танкові башти, обгорілі будинки та цвинтарі легковиків. Власне, слова, сказані у мінівені Мачека, повертають цьому краєвиду нестерпну температуру катастрофи. Інколи навіть і слів немає, достатньо облич — у фільмі чимало і таких, виразних до болю пауз.

Та все ж, ставши безпосереднім учасником наймасовішого виходу мирних людей із зони бойових дій у XXI столітті, проїхавши уздовж і впоперек пошматовану війною країну, Гамела зняв навдивовижу світлий фільм. Діяльне співчуття героїням і героям, яке мало не з першого кадру стає стильовою рисою його режисури, дозволяє уникнути перетворення «Звідки куди» на публіцистику страждання. І фінальний відрух цього співчуття — це пісня під титри, чудова балада на вірш Ліни Костенко «Крила», написана композитором Антоні Комаса-Лазаркевич і виконана українською капелою.

А й правда, крилатим ґрунту не треба.

Землі немає, то буде небо.

Немає поля, то буде воля.

Немає пари, то будуть хмари.

В цьому, напевно, правда пташина...

А як же людина? А що ж людина?

Живе на землі. Сама не літає.

А крила має. А крила має!

Вони, ті крила, не з пуху-пір’я,

А з правди, чесноти і довір’я.

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
3361
Читайте також
13.05.2023 14:00
Дмитро Десятерик
для «Детектора медіа»
2 924
05.05.2023 15:00
Дмитро Десятерик
для «Детектора медіа»
2 564
01.05.2023 15:00
Дмитро Десятерик
для «Детектора медіа»
2 851
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду