Режисер «Дня Незалежності»: «Мене вразило, наскільки виросло наше суспільство»

Режисер «Дня Незалежності»: «Мене вразило, наскільки виросло наше суспільство»

23 Травня 2023
2561
23 Травня 2023
17:00

Режисер «Дня Незалежності»: «Мене вразило, наскільки виросло наше суспільство»

Дмитро Десятерик
для «Детектора медіа»
2561
Однією з найпомітніших прем’єр фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA стане показ нового фільму Володимира Тихого «День Незалежності».
Режисер «Дня Незалежності»: «Мене вразило, наскільки виросло наше суспільство»
Режисер «Дня Незалежності»: «Мене вразило, наскільки виросло наше суспільство»

Назва  «День Незалежності» цілковито відповідає змісту. Тихий і організовані ним знімальні групи відстежують, як минув день 24 серпня торік в абсолютно різних, незнайомих одне з одним людей у різних частинах України.

Командирка протитанкового підрозділу Тетяна Чорновол у Харківській області шукає найкращу позицію для своєї «Стугни» та керує підлеглими залізною рукою.

Тетяна Чорновол

Народний депутат Верховної Ради шести скликань, активіст українського визвольного руху 1960–80-х років, хронікер подій у ВР 24 січня 1991 року Ярослав Кендзьор намагається дати телеінтерв’ю у Львові, але його весь час переривають повітряні тривоги.

Олег Репко та Сергій Сердюченко — працівники Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Києві. Вони сидять у дивній кімнаті, де химерно скомбіновані лампове радянське обладнання й сучасні комп’ютери. Олег і Сергій — саме ті, хто вмикає сигнал тривоги.

Мисткиня Наталія Корнєєва пече в себе на дачі торт із написом «Слава героям», випиває із сусідом наливки за перемогу, а потім їде до Києва дивитися на обгорілу російську техніку на Хрещатику.

Юна харків’янка Ліза Бур’янова бере в подруги собаку на догляд, а ближче до вечора йде повз зруйновані будинки у бар «П*Х», де підробляє помічницею.

Художник Володимир Безрукий — доброволець підрозділу імені Шейха Мансура, воює в Донецькій області. Але навіть на передовій знаходить час, аби малювати.

По суті, так складається об’ємний і яскравий портрет суспільства — яке нарешті усвідомило силу незалежності своєї країни і в якого ніхто цю незалежність уже не забере.

Кінорежисер, сценарист і продюсер Володимир Тихий (народився 25 лютого 1970-го у Червонограді Львівської області) — один із творців кіномистецьких проєктів  «Мудаки. Арабески»  й «Україно, Good bye!», співзасновник кінооб’єднання «Вавилон’13». Серед найвідоміших документальних фільмів — «Євромайдан. Чорновий монтаж» (2014), «Сильніше, ніж зброя» (2014) та «Бранці» (2016), серед ігрових повнометражних — «Зелена кофта» (2013) та «Брама» (2017).

Ми поговорили з Володимиром незадовго до фестивальної прем’єри «Дня незалежності».

— Володимире, то як до тебе прийшла ідея фільму саме в такій формі?

— Спочатку я мав ідею зняти симультанно де що відбувається протягом доби — ми її зреалізували в «Дні добровольця», коли тривали бої довкола Києва. Згодом ситуація змінилася на краще, тож мета «Дня незалежності» — розповісти про країну, яка перебуває в стані війни, але вже відчула, що цю незалежність ніхто не забере — зуби, падлюки, обламаєте. Це Чорновол навіть прямим текстом каже своїм бійцям.

Тож історія розгортається в декількох просторах, але в єдиному часі 24 серпня минулого року. Локації — Одеса, Харків, Миколаївщина, передова на Донбасі, передова в степах Херсонщини, Львів  і, звісно, Київ. Різні герої та героїні. Отаке плетиво сюжетне виходить, між собою взаємодіє.

— Чому ти запросив саме Кендзьора?

— Він був правою рукою Чорновола і чи не першим задокументував історичні події на відео. В нього у 1989 році з’явилася перша у Львові VHS-камера і нею він фільмував події, що відбувалися під час проголошення Незалежності у Верховній Раді. Оці знамениті кадри, коли заносять великий прапор України в залу засідань, зняв він. Тож ми й показуємо день Кендзьора — як він намагається дати інтерв’ю по телебаченню, але, щойно починається розмова, її перериває повітряна тривога. І це навіть дещо комічно виглядає.

Ярослав Кендзьор 

— А менш знамениті люди? Чому вони?

— Задача — знімати саме в цей день і щоб це було цікаво. Щоб були цікаві особистості, які розкривають той чи інший соціальний шар. Суто практично також важила легкість співпраці. Я, маючи досвід знайомства з ними, розумію, що можу розраховувати на змістовне спілкування, що це буде інвестиція у правильний бік, що це буде щиро, нічого не приховуватимуть, відкриватимуть якісь цікаві й навіть інтимні моменти свого життя.

Це ж не тільки фільм, а певною мірою соціальне дослідження. Не репрезентативне, але температуру суспільства трохи можна зрозуміти. Половина з них — російськомовні в побуті. Тобто не тільки передова, бо ще є частина суспільства, для якої ця війна — страшна біда, яка просто сталася і вони навіть не очікували, що це можливо.

— Як тобі вдавалося координувати  стільки знімальних груп водночас?

— Скажу так: є люди, які і служать, і лишаються при цьому документалістами. Я з ними підтримую зв’язок, і матеріал в окопах, наприклад, зафіксований на ручну камеру. В іншому випадку хлопці їхали знімати, як розвозять воду у Миколаєві, але була комендантська година, тож вони поїхали до бійців ТрО і з їхньою допомогою потрапили на передову до артилеристів.  Часто певні речі були імпровізовані, життя вело, так би мовити.

— Що тебе вразило?

— Те, наскільки виросло наше суспільство. Серйозно. Я не очікував. Хай навіть велика війна триває понад рік, але все одно… Наша здорова частина виявилася значно більшою, ніж я уявляв собі 3-4 роки тому. Війна ж тривала з 2014-го, і мене засмучувало, що люди живуть, її начебто не помічаючи, сприймаючи як формальність.  Через таку позірну байдужість з боку могло здатися, що якщо Росія навалиться сильніше, то в багатьох опустяться руки. Виявляється, ні. Оце вражає. У всіх верствах населення здорова частина вирішальна.

— Тож у тебе додалося оптимізму після зйомок?

— Цілком. А ще я б сказав, це споглядальний, медитативний фільм, загалом вийшло про життя на землі. Але він теплий і позитивний.

— А що було найскладнішим?

— Розрахунок певний. Це відправити, як ти слушно зауважив, одразу кілька знімальних груп, домовитися з усіма. Адже організатором усіх зйомок був я, але сам не міг бути присутнім на всіх локаціях.  Тож домовлявся попередньо, мав певні сценарії розвитку подій, бо там багато моментів пов’язано з тим, що треба шукати обхідні шляхи або брати дозволи, їздити на розвідку. Тож найскладніше — підготовка. Специфіка цього проєкту — сконцентруватися на одному дні та з ним працювати. Взагалі, у документалістиці ти як рибалка: сидиш і знаєш, що рано чи пізно клюне, бо ти впевнений у тому. А тут усе інакше: ти обмежений у часі, тож треба виходити й одразу витягати рибу.

А з другого боку, цей сюжет глобальної події — Дня Незалежності — дозволяє тобі гратися з оптикою погляду на якісь речі, в яких начебто нічого надзвичайного немає, але з огляду на те, що йде війна за Незалежність, вони мають певне сакральне значення.

— Що тепер із героями та героїнями?

— З ними все добре, на щастя. Ми зняли кіно і знайшли партнерів у Польщі. Вони надали нам половину коштів на доробку фільму. І з огляду на це треба було залагодити певні юридичні моменти щодо дозволу героїв на зйомку. Так що я більш-менш з усіма в контакті. Вони продовжують займатися тим, чим займалися, живі-здорові. Та ж Чорновол кликала на нові позиції. Вони там уже тиждень полюють на один танк, а танк полює на них.

— Які зараз у тебе плани?

— Робимо цикл коротких фільмів «Війна-ненажера». Це літературні форми — вірші або есеї, які ми ілюструємо здебільшого документальними зйомками. Тексти написані бійцями на основі їхнього емоційного досвіду, я з ними стикався у фейсбуці. Дуже потужні. Вже певні речі відібрані, зокрема, Дмитро Сухолиткий-Собчук планує взяти участь. Короткі історії з музикою і текстом, начитаним за кадром. Цей проєкт — пошук образів, які були б більш наближені до цьогорічних подій на війні. Бо ці люди, які зараз воюють, відрізняються від класичних образів тієї ж АТО. Їхній стан, їхня взаємодія з реальністю, осмислення того, чому вони пішли на війну — зовсім інакші.

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
2561
Читайте також
29.05.2023 15:00
Дмитро Десятерик
для «Детектора медіа»
2 560
13.05.2023 14:00
Дмитро Десятерик
для «Детектора медіа»
2 679
01.05.2023 15:00
Дмитро Десятерик
для «Детектора медіа»
2 686
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду