Українське пекло проти російських чортів: «Чорнобиль 22» Олексія Радинського

Українське пекло проти російських чортів: «Чорнобиль 22» Олексія Радинського

8 Травня 2023
2223
8 Травня 2023
11:00

Українське пекло проти російських чортів: «Чорнобиль 22» Олексія Радинського

Дмитро Десятерик
для «Детектора медіа»
2223
Фільм Олексія Радинського «Чорнобиль 22» отримав Гран-прі міжнародної конкурсної програми на кінофестивалі в Обергаузені.
Українське пекло проти російських чортів: «Чорнобиль 22» Олексія Радинського
Українське пекло проти російських чортів: «Чорнобиль 22» Олексія Радинського

Міжнародний фестиваль короткометражних фільмів в Обергаузені  — найстаріший і найбільший форум короткометражного кіно у світі. Радинський став першим українським режисером, який отримав там настільки значущий приз.

«Чорнобилю 22» передує епіграф — слова одного з героїв за кадром на чорному екрані: «Ми і аварію називали війною. Ось не змовлялись: усі стали говорити війна. Так і говорили: “До війни було те, після війни було це. От "до війни" — це до аварії».

Однак Радинський зосереджений на війні, що триває з 24.02.2022, — точніше, на її сторінці, відомій лише в загальних рисах — окупації Зони відчуження Чорнобильської АЕС російськими військовими. Тема ускладнює завдання: останній рік наша злободенна документалістика надто плідна в цілому й одноманітна в деталях. Типовий неігровий фільм про війну — це, як правило, публіцистика або репортаж, і добре, якщо герої(ні) при цьому зайняті ще чимось, окрім відповідей на питання інтерв’юєрів, сумирно сидячи на середньому плані. Такі роботи теж важливі, але їхня інформаційна цінність явно поступається кінематографічній.

А втім, у новітній історії України є ще одна проклята дата — 26 квітня 1986 року. Накладення найбільших катастроф зобов’язувало до винахідливості.

Герої «Чорнобиля 22» — з тої легендарної зміни на об’єкті «Укриття», котра зустріла окупантів і не дала їм накоїти непоправного лиха: Віталій Попов, Людмила Козак, Петро Назаренко, Валерій Семенов, Сергій Дедюхін, Олексій Шелестій, Валентин Гейко. Кожному з них є що розповісти. Олексій показує цих сміливих людей у цілком традиційний спосіб, на тих-таки статичних планах. Додає влучні деталі — на кшталт пакета з-під російського армійського пайка чи покинутого збірника поем Пушкіна — і перший, і другий «фонять» однаково. Однак фільм роблять цікавим інші елементи.

Режисер узяв за основу кінооповіді два сталих рухи, які виглядають водночас і запереченням, і доповненням одне одного. Перший — це аматорська анонімна відеозйомка проходу російської військової техніки крізь Зону. Оператор є інформатором ЗСУ: він активно коментує побачене, прораховує вголос напрямки можливих контратак, не соромиться у висловах. Камера невротично тремтить: це максимально суб’єктивне, особисте свідчення про ворожу мілітарну машину. Другий вектор — навпаки, професійна зйомка камерою, що пливе крізь апокаліптичні види Прип'яті та Чорнобиля в різні години доби; монологи працівників звучать тут за кадром. Очевидно, такий ракурс відтворює погляд загарбників — саме так вони могли бачити Зону зі своїх БТРів. Проте Радинський подібним чином ще й анімує чорнобильський ландшафт, робить його одним із героїв — химерним, зловісним, непроникливо таємничим, убивчим до непроханих гостей.

Так у перетині діаметрально протилежних образних потоків наростає неабияка візуальна напруга, що перетворює фронтову хроніку на мистецький трилер. В якому брамники українського пекла перемагають ще більше пекло.

Олексій Радинський, пряма мова:

— Під час зйомок мене найбільше здивували люди. У нас фільм і завершується монологом одного з працівників, який каже, що якби він мав можливість піти з окупованої станції, то він би цього не зробив у жодному разі, бо за своїми обов'язками не може покинути робоче місце навіть під час радіаційної катастрофи. Мені здається, що такий робочий етос є не тільки на ЧАЕС. Це ж, власне, те, що сталося в лютому-березні минулого року, — усі, хто мали залишитися на своїх місцях, залишилися, починаючи з уряду і так далі. Зокрема люди, які могли й не залишатися — хтось інший би втік, а вони — ні. Тобто фігура працівника ЧАЕС, який не має права покинути своє місце, але навіть якби мав, то не покинув би — дуже вражає.

Від реадкції «ДМ»: Стрічку можна буде переглянути на 20 Docudays UA в рамках конкурсної програми ДОКУ/КОРОТКО.

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
2223
Читайте також
13.05.2023 14:00
Дмитро Десятерик
для «Детектора медіа»
2 801
05.05.2023 15:00
Дмитро Десятерик
для «Детектора медіа»
2 430
01.05.2023 15:00
Дмитро Десятерик
для «Детектора медіа»
2 755
23.04.2023 12:00
Дмитро Десятерик
для «Детектора медіа»
5 187
20.04.2023 11:00
Дмитро Десятерик
для «Детектора медіа»
2 397
12.04.2023 09:00
Дмитро Десятерик
для «Детектора медіа»
2 610
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду