Протести Шредінгера. Як Росія визначалася із ситуацією в Білорусі

Протести Шредінгера. Як Росія визначалася із ситуацією в Білорусі

22 Серпня 2020
8590
22 Серпня 2020
11:00

Протести Шредінгера. Як Росія визначалася із ситуацією в Білорусі

8590
Пропагандисти розійшлися в поглядах на те, хто кого б’є в Мінську й наскільки законно Лукашенко виграв вибори.
Протести Шредінгера. Як Росія визначалася із ситуацією в Білорусі
Протести Шредінгера. Як Росія визначалася із ситуацією в Білорусі

Більшість часу російська пропагандистська машина нагадує фрактал: зміст кожного окремо взятого шоу повністю повторює зміст усієї Великої Інформаційної Стратегії Кремля. Українці встигли пересвідчитися в цьому на прикладі президентських виборів 2019 року, коли деякі меседжі повторювалися на 70 % (!) російських ефірів. Цілком логічно, що в питанні білоруських виборів та протестів пропаганда теж мала б виступити єдиним фронтом, але щось пішло не так. Огляді відзначали й різні акценти в повідомленнях різних ЗМІ, і зміну риторики в межах одного видання. Урешті, «Медуза» (вибачте) опублікувала матеріал про те, що «в Кремле нет единой точки зрения на события», і «четкой и единой инструкции [...] у российских телеканалов явно не было». Спостереження «Детектора медіа» повністю це підтверджують: цього разу російська пропаганда нагадувала не гідру, а лебедя, щуку та рака.

Хто протестує в Білорусі?

Із 2014 року величезна частина зусиль російської пропаганди спрямована на те, щоб не допустити нову Весну народів. Дискредитація революцій просочилася навіть у російське кіно. А будь-які масштабні протести ЗМІ превентивно проголошують «кольоровою революцією Сороса». Зрозуміло, що в такій атмосфері російські медіа ніяк не могли підтримати протести в Білорусі, які розпочалися після чергових президентських виборів 9 серпня. Але деякі видання все ж продемонстрували мітингувальникам небачену щедрість: вони їх не дискредитували.

Найкраще ця різниця помітна на прикладі «РИА Новости» та «Вестей». Поки перші публікували моторошні спогади затриманих протестувальників, другі розповідали, що «силовики сломали "хребет гидре"». Така динаміка простежувалася протягом майже всього тижня після виборів.

«РИА» адекватно озвучувала мотивацію мітингувальників: «требование честного подсчета голосов», «акции против насилия силовиков». Надавала слово критикам правоохоронців: «Действия правоохранительных органов Белоруссии в отношении журналистов при освещении протестов — аномалия и беспредел». Публікувала репортажі про мітинг опозиції. І навіть поширювала новини про персональні протести: «Дирижер Владимир Спиваков отказался от врученного Лукашенко ордена». При цьому не можна сказати, що видання однозначно підтримувало вулицю. «РИА» так само надавало час і Олександру Лукашенку. Наприклад, 17 серпня, коли самопроголошений президент виступав на заводі колісних тягачів, «РИА» опублікували 19 новин про нього та 23 новини про опозицію.

«Вести», з іншого боку, спочатку систематично працювали проти мітингів. Наприклад, початок протестів 9 серпня тут коментував лише російський парламентар, засуджуючи дії опозиції. А ось це речення з огляду ситуації в Білорусі на ранок 10 серпня: «Оппозиция устроила накануне вечером несанкционированные акции протеста в центре Минска, милиции пришлось разогнать участников». Якщо ж вам цікаво, хто саме мітингував у Білорусі, то «Вести» 12 серпня поширили отаку думку: «Самые буйные активисты — представители субкультурных организаций: неонацисты, ультрас и криминальные элементы». Також «Вести» повідомляли, що «светошумовые гранаты, которые так эффектно взрываются на минских улицах, заметили вовсе не у милиционеров, а в руках оппозиционных активистов».

І все ж із часом видання почало потроху змінювати свою риторику: більше помічати протестувальників та їхню позицію. 14 серпня, наприклад, «Вести» розповідали про підтримку білорусів за кордоном. 13 серпня розказували, як незгодні з владою військові викидають свою форму. Хоча наступного дня вже самі сумнівалися в цій історії. У повідомленні про забастовку шахтарів журналісти згадали про їхні вимоги. А в огляді поїздки Лукашенка на завод 17 серпня виставили вічного лідера Білорусі вразливим: «Договорить Лукашенко удавалось не всегда. Присутствующие кричали ему "Уходи!" [...] В толпе был слышен смех». Незбалансоване цитування самого Лукашенка при цьому теж нікуди не зникло, але його позиція більше не домінувала у стрічці новин «Вестей».

На російському телебаченні єдності було більше. Місцеві шоу розповідали глядачам про агресію мітингувальників та закордонний вплив. Підсумковий випуск «Вестей» 16 серпня, наприклад, згадував про «соросню» та напади протестувальників на поліцію. Про контроль із-за кордону говорили на «Время покажет». Тут же ведучий торкнувся питання, звідки в білорусів «такое количество хорошо сшитых этих красно-белых флагов». На «60 минут» ще 10 серпня вирішили, що про мирний протест більше не йдеться. 12 серпня роздивилися вже спробу державного перевороту. Також на шоу Скабєєвої розповідали, що для протестів у Білорусі перекуповують інтелігенцію та готують бойовиків. З іншого боку, на «Воскресном вечере с Владимиром Соловьевым» ведучий обурювався тому, як силовики били журналістів. А гості казали, що загроза в Білорусі існує не для держави, а лише для влади Лукашенка.

Загалом, на фоні того, як російська пропаганда описує, наприклад, українських протестувальників, можна сказати, що Білорусі поки щастило. Федеральні ЗМІ відзначали надмірну агресію силовиків та не вели централізованої кампанії з демонізації мітингів. Хоча й реальною суб’єктною силою протестувальників теж поки ніхто не визнав.

Яка доля Лукашенка?

На питання про «перемогу» та подальші дії Олександра Лукашенка пропагандисти не знаходили спільної відповіді так само, як і на питання про протести. Узагалі, ймовірно, саме в персоні Лукашенка й полягала вся нерішучість російських ЗМІ (читай: Кремля). У будь-якій іншій ситуації Росія, мабуть, не думаючи стала би на захист «законної влади», бо, знову ж, не варто створювати прецедентів. Але тут вона мало справу з ненадійним союзником. По-перше, РФ досі ображалася на Олександра Григоровича за загравання із Заходом та спротив інтеграції в «Союзное государство». По-друге, Росія могла просто боятися відлякати Білорусь. Підтримувати диктатора, проти якого збираються найбільші акції в історії держави, — це в принципі не дуже корисно для іміджу. Але ще гірше буде, якщо вулиця все ж переможе, а РФ знову опиниться на боці тих, хто програв.

Хай там як, однозначної підтримки Лукашенко у пропагандистських ЗМІ не мав. Ольга Скабєєва розповідала, що монопрезидент виграв вибори чесно, адже такий розрив у голосах просто неможливо підробити. «РИА Новости» цитували експертів з іншими позиціями: «Он мог вместо победы с результатом около 80 % за организовать, скажем, результат 55-60 % за [...] Это уже не выглядело бы настолько очевидной фальсификацией».

Більше того, Лукашенко чимало діставалося за його стиль. На «60 минут» промови політика називали застарілими, ображеними, непереконливими. «РИА Новости» цитували думку про те, що «Лукашенко не чувствует общество сейчас. Поэтому эти процессы (протесты) объективны». Володимир Соловйов стверджував, що Лукашенко залишився у 90-х і його більше не слухають. Хоча на тій же програмі успіхи диктатора хвалили гості. А Russia Today взагалі процитувала таку позицію щодо білорусів: «Единственный их шанс не остаться у разбитого корыта — это ненавистный им Лукашенко...». Щоправда, в цієї заяви було і продовження. Єдина річ, яка об’єднувала позицію щодо Лукашенка всіх пропагандистських ЗМІ: «... Но лишь при условии, что сам Александр Григорьевич перестанет дурить и сделает то, что должен был сделать уже давно: повернуться к России передом, а к Западу — задом и никогда больше не пытаться изменить эту позу».

Після перегляду російських медіа виникало стійке враження, що Кремль ставить Лукашенку ультиматум: ми тебе підтримаємо, тільки якщо ти повністю перейдеш на наш бік. Ось лише кілька цитат із матеріалів Russia Today про Лукашенка:

«После этой антироссийской истерики, которой он поддался, он должен публично извиниться перед Россией и всеми россиянами» (джерело);

«Стоит посвятить углублению и расширению проекта Союзного государства России и Белоруссии [...] Признанию российским Крыма наконец! В этом историческая миссия А. Лукашенко — вернуть Белоруссию в родную гавань». (джерело);

«Если же президент Белоруссии продолжит играть в свои многовекторные игры, то страна будет обречена» (джерело).

Аналогічні думки лунали також на токшоу. Ольга Скабєєва заявляла, що Лукашенку не треба вірити, адже він дружить то з Путіним, то із Заходом. Гості «60 минут» стверджували, що у вічного лідера Білорусі немає принципів і він не виконує обіцянки про об’єднання з Росією. На програмі Володимира Соловйова Лукашенка звинувачували в тому, що своєю критикою РФ він зруйнував у виборців образ майбутнього. А останню частину «Воскресного вечера» взагалі назвали «Почему рухнула многовекторность Лукашенко».

Варто нагадати, що російські ЗМІ негативно ставилися до Олександра Григоворовича ще напередодні виборів. І зараз не спішать проголошувати його однозначною надією Білорусі та моральним світочем нації. Росія дає Лукашенку зрозуміти, що їй потрібен не конкретно він, а будь-який проросійський лідер. І якщо нинішній диктатор хоче, може зайняти цю нішу. Якщо ні, процитуємо «60 минут»: «Выборы можно провести под гарантиями России. За время проведения этих выборов можно наконец найти пророссийского сильного кандидата [...] Россия не будет давать никаких пряников, если политика Беларуси не будет пророссийской, не будет направлена в сторону интеграции».

Що роблять інші країни?

Російські медіа протягом тижня могли бути невпевненими у трактуванні протестів чи фігури Лукашенка. Але одну річ будь-який російський пропагандист знає точно: за всім стоїть Держдеп і ніхто не хоче жити «как на Украине». Ці два образи тісно пов’язані в інформаційних кампаніях Кремля. Згідно з ними, народ ніколи не може просто так виступити проти своєї влади — це завжди інспірують західні держави. Україна ж, мовляв, повинна показувати, що стається з тими, хто піддався впливу Держдепу.

Russia Today розповідала, що «именно этого — экспорта "майдана" в Минск — мы опасались все последние годы». Підозрювала в атаці на Білорусь цілу плеяду країн: «Спецслужбы Польши, Литвы, Украины и их американские кураторы давно и не сильно скрывая готовились к этим выборам». Звинувачувала США у «шаблонных методах», а Польщу в «чрезмерных политических амбициях в Европе». Видання на повному серйозні поширювало матеріали про «махинации западного империализма». А також думки про те, що посольства, «Радіо Свобода» та некомерційні організації у Білорусі «то координируют протестные акции, то изображают из себя жертву милицейского произвола».

Подібний рівень пропаганди лунав і на інших ЗМІ. Сайт «Вестей», наприклад, визнав вартою цитування таку позицію: «Белорусские активисты, вышедшие на уличные протесты, продемонстрировали исключительную подготовку, и ее они получили на Украине и в Польше». А ведучий випуску новин «Вести» звинуватив Польщу у спробі відродити Річ Посполиту. Із графіками та історичними аналогіями, все як треба. На «60 минут» вирішили, що помилка Лукашенка полягала в тому, що він пустив до себе закордонні ЗМІ та фонди. Володимир Соловйов бідкався, що нове білоруське покоління виховували «всякие "Радио Свободы"».

Також Росія намагалася виставити західний світ просто ненадійним союзником. Медіа системно нагадували Лукашенку про долю Януковича, якого буцімто кинув Захід. Подібна аналогія на «Воскресном вечере» закінчилася фразою «Нельзя садится за стол с дьяволом». На «60 минут» ситуацію описували так, наче Лукашенка вже всі обманули. На «Время покажет» Білорусь називали прикладом країни, яка надто довіряла західним партнерам. Звісно ж, не могли не згадати російські медіа і про звинувачення на свою адресу, мовляв, насправді це Кремль втручається у справи сусідньої держави. У відповідь на це пропаганда змогла запропонувати лише поверхове протиставлення. На «Время покажет» стверджували, що західний світ хоче впливати на країни, а Росія дає «определенную свободу выбора». В ефірі «60 минут» вирішили, що «никакого российского следа нет», а це все НАТО. На «Воскресном вечере» обурювалися подвійним стандартам щодо втручання з боку Росії та інших країн.

Що ж до ролі України в усіх цих подіях, то нашу державу підвищили зі статусу негативного прикладу до статусу співорганізатора. Точніше, Білорусь, звісно, закликали не опускатися на дно до України. І протиставляли виховані протести в Мінську буцімто жахам Майдану. Але цим справа не обмежилася. На «Время покажет» глядачам показували, як українці вчать білорусів акціям непокори. А в іншому випуску «штатна українка» Яніна Соколовська робила вигляд, що Україна намагається експортувати Майдан у Білорусь. «Вести» приписували Україні функцію пошуку російського сліду. Russia Today випустила матеріал про те, як Україна стає ворогом Білорусі. І, звісно ж, практично всі згадані медіа звинувачували Україну в організації провокації з «вагнерівцями».

Замість висновків

На перший погляд може здатися, що якщо російська пропаганда працювала безсистемно, то з неї не можна скласти враження про плани Росії на Білорусь. Але, можливо, це, навпаки, значно достовірніший спосіб. Як під час психологічного тесту на асоціації, коли пацієнт не встигає продумати відповідь, і тому відповідає правду. Для російських медіа першими універсальними асоціаціями стали «рука Держдепу», «негативний приклад України» та «виключно проросійський шлях Білорусі». Це ті меседжі, які лунали в мережі та на телебаченні протягом усього тижня. І вони повністю вкладаються в сценарій «гібридної інтервенції», який, імовірно, далі розгортатиметься в Білорусі.

Russia Today вже 16 серпня вигадала, як поєднати «руку Держдепу» та «проросійське майбутнє Білорусі», аби втрутитися у справи сусіда: «Усугубляет ситуацию то, что Белоруссия находится в составе Союзного государства с Россией. Это означает, что указанные страны пытаются вмешиваться во внутренние дела Союзного государства, в том числе РФ».

Якщо це не спрацює, у RT є заготовка від 12 серпня: «Наша очередная и принципиальная ошибка в том, что мы рассматривали и почему-то продолжаем рассматривать соседние «братские» страны отстранённо, а не как законную территорию своего влияния [...] Россия просто не может себе позволить игнорировать внутренние дела стран-соседей».

Мабуть, саме тому «голосам Кремля» і можуть дозволити різні оцінки протестів, чесності виборів та Лукашенка. Адже ці дрібниці ніяк не впливають на генеральну лінію Путіна. А саме: хто б не виходив на мітинги, їх, мовляв, усе одно використовує Захід. Хто б не виграв вибори, його майбутнє все одно з Росією.

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
8590
Читайте також
02.08.2020 15:00
Ярослав Зубченко
4 603
05.07.2020 13:00
Ярослав Зубченко
13 134
28.06.2020 11:00
Ярослав Зубченко
«Детектор медіа»
11 327
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду