Коли рік тому президентом став Володимир Зеленський, видавалося, що зміниться все — зокрема й у новинах українських телеканалів. За рік ми можемо констатувати: різниця між новинами «за Порошенка» й «за Зеленського» не така велика, як різниця між новинами в часи виборчої кампанії та в «мирні» часи.

«Мирних» часів за цей рік було не так і багато. Парламентська кампанія почалась із завершенням президентської, а далі — початок роботи Верховної Ради, прем’єріада, боротьба олігархів — власників телеканалів — за вплив на нову владу… Ситуація стабілізувалася лише в кінці вересня 2019-го, а вже в лютому року нинішнього політику з порядку денного теленовин почав витісняти коронавірус, а попереду замайоріли місцеві вибори. Вже у квітні 2020 року кількість політичного піару, зокрема на допомозі боротьбі з коронавірусною епідемією, почала зростати. Тож, аби спробувати відповісти на питання про відмінності між теленовинами в «Україні Порошенка» та «Україні Зеленського», доводиться порівнювати цей кількамісячний відрізок із періодом до 2019 року, коли президентська кампанія ще не почалася.

Як і президент Петро Порошенко, президент Володимир Зеленський для новин більшості телеканалів є недоторканною постаттю. Негативу на адресу глави держави, критики з уст опозиції або незалежних експертів у новинах майже не трапляється. Навіть канали з відверто опозиційною позицією, як заведено ще з часів Ющенка, критикують абстрактну «владу», окремих представників представницької або виконавчої влади, але не  першу особу держави.

Симпатики Володимира Зеленського могли б заперечити, що президент, мовляв, і не дає приводів для критики в новинах. Що ж, це правда — якщо не асоціювати з президентом дії чиновників, міністрів і керівників силових відомств, яких він рекомендував або схвалив, і партії «Слуга народу», яка становить монобільшість у Верховній Раді, то й критикувати його нема за що. Навіть керівники Офісу президента, епатажний Андрій Богдан і неоднозначний Андрій Єрмак, який за три місяці щонайменше двічі ставав антигероєм у медіапросторі (скандал із «консультативною радою» і з братом Денисом), збирали врожай негативу в новинах як самостійні політичні діячі, не шкодячи репутації шефа.

Як і в попередників, комунікації з пресою в Зеленського склалися кепсько. У жовтні його команда відповіла на звинувачення в закритості «рекордним» пресмарафоном, під час якого президент буквально заспамив медіапростір відповідями на будь-які запитання абияких ЗМІ. По завершенні дійства все стало як було — журналісти, а особливо новинарі, яким відповіді на запитання потрібні «на вже», як не мали доступу до президента, так і не мають. Тому в новинах Зеленський з’являється переважно у форматі або малоінформативних уривків офіційних заяв і подій (журналістським сленгом це називається «паркет»), або телезвернень, піар-фільмів чи сольних виступів у токшоу.

Коронавірусний карантин остаточно перетворив Зеленського на президента телезвернень. Ідеальний для промовця (але не для журналістів і суспільства) формат, у якому теми та меседжі продумані технологами, а зустрічних або уточнювальних запитань поставити не можна, став безальтернативним джерелом позиції президента для ЗМІ. При цьому Зеленський говорить від імені всієї влади / держави — й не відповідає за свої слова. Наприклад, 18 березня він сказав, що за народного депутата Сергія Шахова кнопкодавили у Верховній Раді його колеги. Це твердження, яке як цитата Зеленського потрапило в новини, виявилося неправдивим, але перепрошувати хворого на Covid-19 народного депутата глава держави не став, і телевізійники спростуванням себе не обтяжили. Інший приклад — десять мільйонів тестів, прибуття яких в Україну Зеленський анонсував 21 березня. За два дні виявилось, що літак привіз лише 250 тисяч, хоча заспокійлива цифра «10 мільйонів» розійшлась новинами. Журналісти не ставили під сумнів і не перевіряли інформацію, озвучену найофіційнішим із джерел.

Як і в «Україні Порошенка» (а до того — Януковича), новини центральних телеканалів в «Україні Зеленського» є інструментом піару та просування інтересів власників — олігархів та політиків. Деякі з каналів, наприклад, «Інтер» та «Україна», у мирні часи практично не зменшили або навіть збільшили кількість піару своїх власників та їхніх політичних союзників у новинах. Інші, наприклад, канали Віктора Пінчука ICTV та СТБ, прославляють своїх патронів рідше, але залишаються напохваті. Хоча, порівнюючи кількість матеріалів з ознаками замовності, можна зробити висновок, що новини «очистились», приклади точкових спецоперацій (компромату проти Артема Ситника на «Інтері» або проти Ігоря Смілянського на ICTV) чи замовчування важливих подій (як канали «Опозиційної платформи — За життя» мовчали про переговори Зеленського в Італії) свідчать про повсякчасну готовність практично всіх приватних каналів порушувати стандарти за наказом чи в інтересах власника.

Помітних змін серед каналів, охоплених моніторинговим дослідженням «Детектора медіа», зазнали новини 5 каналу. Цей канал належить попередньому президенту й теперішньому лідеру парламентської партії «Європейська солідарність» Петрові Порошенку. У перші чотири роки президентства Порошенка 5-й незмінно був у трійці найкращих за дотриманням стандартів у теленовинах — матеріалів з ознаками замовності тут було на порядок менше, ніж у флагманів телепіару «Інтера» та «України». Проте на початку 2019 року 5-й включився в агітаційну кампанію свого власника й зрештою «не повернувся з війни». Точніше, застряг у періоді підготовки до дебатів на стадіоні, коли перед країною гостро стояв вибір між Зеленським і Порошенком. Заангажованість 5-го помітна неозброєним оком, хоча її прояви менш агресивні, ніж в «однопартійців» із Прямого каналу (він не входить до новинного моніторингового пулу «Детектора медіа»). У новинах 5-го найбільша в порівнянні з іншими досліджуваними каналами кількість згадок про «Європейську солідарність» та особистого піару Петра Порошенка (хоча якийсь час на першість зазіхав канал «Україна»). І саме цей канал — один із небагатьох, хто дозволяє собі в новинах оцінний негатив про владу та сарказм на адресу особисто Зеленського (наприклад, пророкує йому продовження кар’єри коміка в сюжеті до 1 квітня). Більш «партійним» стало й наповнення ефіру 5-го поза новинами.

Якщо проаналізувати інформаційну політику новин 5-го, можна зробити припущення, що одним із завдань каналу, — окрім власне піару Петра Порошенка, — є позиціонування «Європейської солідарності» як єдиної справжньої опозиції, яка протистоїть «реваншу».

Схоже завдання (тільки щодо іншої політсили, яка бореться за «мир» проти «партії війни») стоїть перед телеканалом «Інтер». «Інтер» — канал-однолюб, що зосереджується на просуванні «Опозиційної платформи — За життя». Крім «ОПЗЖ», «Інтер» піарить хіба що бізнес свого співвласника Дмитра Фірташа та окремих політиків-протеже з-поза партії, зокрема Сергія Капліна та Юлію Світличну. Ще перед виборами 2019 року партія Бойка-Льовочкіна-Медведчука опинилася в інформаційній ізоляції й мусила покладатися на власний ресурс. Зараз «Інтер» згадує «»ОПЗЖ в новинах в середньому в 15–20 разів частіше, ніж будь-який інший телеканал (це не перебільшення). І робить це переважно в незбалансованому піар-форматі, тоді як на інших каналах спікери ОПЗЖ з’являються в збірних сюжетах, де дають слово всім парламентським фракціям.

У порівнянні з часами до президентських виборів змінився хіба що вектор ключових меседжів піару «ОПЗЖ» та критики знеособленої  «влади». Якщо за Порошенка «Інтер» прицільно бив по парламенту, доводячи, що Верховна Рада недієва і її треба переобрати чимскоріше, а владу змінити на «професійну», то тепер головна мета — примушування влади до дій, вигідних інвесторам «ОПЗЖ». Зокрема купівлі російського газу, проведення виборів на окупованих територіях за сценарієм Росії тощо. Нарікання на те, що некомпетентна влада «не хоче миру», спокійно сусідять у випуску з паркетом президента або прем’єра про успіхи керівництва держави.

Маневри каналу «Україна», який змагається з «Інтером» за лаври найпродуктивнішої фабрики політичного телепіару, були карколомнішими. Більшість кошиків, у які власник каналу Рінат Ахметов розкладав яйця на парламентських виборах, не спрацювала. Після цього, окрім самого Ахметова (піару його благодійності, бізнесу та футбольного клубу стало ще більше, хоча, здавалося, вже нема куди), новини «України» просували кілька різновекторних сил та персонажів. Серед них як люди, що випали з реальної політики (Олег Ляшко, Арсеній Яценюк, Борис Колесников, Міхеїл Саакашвілі), так і представники парламентської більшості та опозиції. Якщо спробувати знайти в героїв піар-сюжетів каналу щось спільне, то це хіба що протистояння (або потенційна готовність протистояти) головному антагоністу Ахметова — Ігорю Коломойському. Точніше, його намаганням, користуючись близькістю до влади, витіснити Ахметова з ринків та державних монополій. Наприклад, Олег Ляшко виконує цю роль на «відмінно». Мер Києва Віталій Кличко, якого група Коломойського намагалась відтрутити від влади, теж побував у фаворитах новин і токшоу «України».

Петро Порошенко та його партія залишались завсідниками піар-повідомлень та сюжетів у новинах «України» аж до лютого. Чи то між ними щось пішло не так, чи поєднувати налагодження конструктивних стосунків із президентом, його новим керівником офісу та піар-підтримку «попередників» виявилося неможливим? Але вже у квітні нинішнього року позитивні згадки про Порошенка і ЄС були поодинокими.

Як і «Інтер», «Україна» примудряється поєднувати критику дій узагальненої «влади» (переважно тих, які гостро суперечать бізнес-інтересам Ахметова) та рахманний піар особисто Зеленського, його дружини та окремих (не пов’язаних із Коломойським) представників «Слуги народу».

Канал «1+1» мав, здавалося б, усі передумови для того, щоб стати медійною опорою Володимира Зеленського та «Слуги народу». Перед виборами цей канал єдиний дозволяв собі не лише просувати інтереси свого власника Ігоря Коломойського, а й особисто критикувати президента Порошенка та його близьке оточення. Під час виборів ця критика переросла в «чорнуху». Топменеджер і кілька журналістів каналу пішли на вибори від партії Зеленського й стали народними депутатами. Однак «1+1» не став каналом ані Зеленського, ані «Слуги народу», а натомість залишився інструментом впливу Коломойського. Канал просуває ініціативи орієнтованих на Коломойського політиків, атакує їхніх ворогів (зокрема Кличка) та органи влади, які перейшли Коломойському дорогу (зокрема Нацбанк). Коли треба, підтримує проколомойську частину «Слуги народу» у внутріпартійній боротьбі. Зокрема й негативними матеріалами про окремих «слуг», як-от про Миколу Тищенка. Ненав’язливо й нечасто піарить самого Зеленського (один раз у січні, один у лютому). Пам’ятаючи, як «Плюси» легко переходили від стримано провладної до радикально-опозиційної риторики п’ять років тому, коли шляхи Порошенка й Коломойського розійшлися, уявити канал в опозиції до Зеленського зовсім неважко.

Телеканали Віктора Пінчука — ICTV та СТБ — під час виборів були відкриті до агітаційного піару всіх основних гравців, окрім «ОПЗЖ» (хоча її конкуренти на проросійському електоральному полі — «Опозиційний блок» — були серед завсідників джинсових блоків у випусках новин). У мирний час тут завжди гарантована дещиця піару та паркету президентові, а також зовсім не буває негативних матеріалів про політиків. Коли треба, двері відкриті для Юлії Тимошенко або колишніх опоблоківців; частіше за інші канали теплими словами згадують партію «Голос». Але головним героєм піар-матеріалів каналів Пінчука залишається сам Пінчук. Коли йдеться про його імідж або інтереси пов’язаних із ним інституцій, стандарти та рамки пристойності для поміркованих СТБ та ICTV зникають — як в історії про перейменування станції метро «Дорогожичі».

З каналів Медведчука до моніторингового пулу «Детектора медіа» входить лише «112», однак інформаційна політика новин ZIKа та NewsOne відома нам із моніторингу інформаційних каналів. Концентрація маніпуляцій та піару в новинах цих каналів менша, ніж в інших продуктах — студійних інтерв’ю, авторських програмах і особливо токшоу. Як і за часів попередньої влади, порівняно чисті новини тут створюють фон для більш маніпулятивних форматів. На «112» у новинах піарять партію власника — «Опозиційну платформу — За життя», однак кількість піару (порівняно з «Інтером») невелика (сім матеріалів у січні, три в лютому, дев’ять у березні). Зрідка трапляється паркет перших осіб держави. Частіше ж новини каналів Медведчука маніпулюють за допомогою замовчування, конструюючи картину дня, в якій переважають надзвичайні події та соціальні проблеми, на тлі яких зручно вставляти заяви «ОПЗЖ». А також змальовуючи політичну реальність, у якій існують рівновеликі політсили — «Слуга народу» (влада) та «ОПЗЖ» (опозиція), тоді як згадки про інші парламентські партії трапляються навіть не кожен тиждень.

Неупередженими залишаються новини суспільного «UA: Першого». Під час парламентських виборів, коли всі інші канали займались прихованою агітацією, саме «UA: Перший» наважився запропонувати своїм глядачам інформативні матеріали про найрейтинговіші політсили, допомагаючи зробити більш усвідомлений вибір. Зараз кількість згадок ключових політсил у новинах суспільного каналу більш-менш пропорційна їхній активності та залученості до політичного протистояння та дискусії. А якщо час від часу трапляються матеріали, схожі на піар, то це радше наслідок невправності журналістів. Однак попри те, що редакційна політика суспільного стабільна й новини як центрального каналу, так і філій стали якісними, вразливою залишається сама корпорація. Навіть без спроб зазіхати на редакційну свободу нова влада обмежує можливості НСТУ, урізаючи бюджет під приводом боротьби з коронавірусом.

Що справді змінилось у порівнянні з часами президентства Порошенка, це номенклатура героїв паркетних сюжетів. Прем’єр-міністр Володимир Гройсман постійно змагався й часом перемагав президента Петра Порошенка за кількістю піар-матеріалів та паркетних повідомлень у теленовинах. Телевізійники завзято піарили його навіть до того, як він почав виборчу кампанію та спробував пройти до Верховної Ради зі своїм проєктом «Українська стратегія». Наступники Гройсмана — Олексій Гончарук, а надто «карантинний» прем’єр Денис Шмигаль — з’являються в новинах рідше, а їхні появи частіше є інформативними, а не паркетними. Нині в царині телепаркету панує президент, а також зрідка вигулькують голова Верховної Ради Дмитро Разумков та міністр внутрішніх справ Арсен Аваков.

Можна констатувати, що жодних інституційних змін у журналістському цеху, самоорганізації та саморегуляції медійного ринку, що могли б змінити ситуацію в теленовинах та їхній статус головного стратегічного інструмента політичного впливу власників-олігархів, не відбулося. Як і за Порошенка, недоторканність президента в новинах гарантована, ймовірно, доброю волею та вказівкою власників, які прагнуть набути, зберегти або примножити вплив на Банкову. Як і тоді, недоторканність президента та замовчування незручних для Банкової подій можуть поєднуватись із критикою абстрактної «влади» або тих рішень, які суперечать інтересам власників. А з наближенням місцевих виборів ніщо не завадить теленовинам, як це ставалося перед кожними виборами останні півтора десятиліття, перетворитись на ярмарок агітації та піару.

І якось ніяково нагадувати, що говорив минулої весни кандидат у президенти Володимир Зеленський про те, як убезпечить медіа від впливу власників-олігархів: «У нас п’ять олігархів володіють п’ятьма групами телевізійних каналів, і нічого з цим ми поки що не можемо зробити. Хоча у нас є гарне рішення як їх всіх перетворити в портфельних інвесторів, щоб вони не впливали на новинну політику. Вони мають отримувати прибуток із каналів».

Фото: EADayli