Критикуючи сьогодні питомий контент українських каналів, буркотуни з інтелектуального концтабору постійно витягують одну й ту саму козирну карту: мовляв, немає нічого свого. Все, в кращому випадку, передирають із західних аналогів, у гіршому - з російських, а зовсім погано - коли тупо купують «низькопробний ширвжиток».

Проте початок розвитку в Україні питомо українського інтелектуального продукту прийнято рахувати від 1798 року, коли Іван Котляревський написав «Енеїду». Точніше, це була, як тепер кажуть, українська версія однойменної давньоримської поеми Вергілія. Або адаптація давньогрецького формату до українського менталітету. Цю стовідсоткову адаптацію ті ж самі інтелектуальні буркотуни визначають оригінальним продуктом українського виробника. Якщо після цих слів «Енеїда» і далі буде вважатися беззаперечною перлиною української національної культури, це означає: адаптація - не така вже погана річ, якщо вона працює на певну національну ідею або міф.

Отже, програми та проекти, що виробляються силами українських каналів, майже на сто відсотків є більш чи менш удалими переробками актуальних у телевізійному виробництві трендів. Тобто, нічого нового, крім українського контексту, придумувати просто не варто - претензію на оригінальну запатентовану ідею споживач просто не споживе.

Нині наші продакшн-студії вже менше орієнтуються на сакралізоване російське телебачення, домовляючись про купівлю форматів напряму з його автором, а не копіюючи російського посередника. Обсяг власного виробництва та, відповідно, задіяння в ньому наших спеціалістів від цього помітно зросли, що було відзначено, зокрема, під час визначення переможців «Телетріумфу».

Це стосується всього виробництва, окрім... телевізійного художнього кіно - тих самих серіалів. Російський виробник телекіно, адаптуючи в себе західні формати для власного внутрішнього споживача, має з цього і рейтинг у себе вдома, і додатковий прибуток, продаючи в Україну те, що хаває російський піпл. Тоді як в Україні можна діяти так само: знімати серіали за популярними лекалами, роблячи героями та героїнями громадян України. Проте в такому форматі все це не можна продати нікуди - ані на Захід, ані на Схід. Внутрішній же ринок виробництва не окупить, а це - бізнес. Між тим глядач любить серіали, тому для нас купують російське, нібито більш близьке. Ось чому російський виробник обслуговує заодно українського споживача, мимоволі адаптуючи його до своїх реалій. А значить, у пересічного українця, який дивиться телевізор, між поняттями «російський» і «наш» поки що різниці немає.

Тим не менше, дивитися актуальні російські серіали корисно. Хоча б для того, щоби, готуючись колись усе ж таки активно виробляти своє, вивчати на них популярні тенденції. В якості такого навчального посібника нинішньої осені цілком підійдуть три прем'єри серіалів російського виробництва, котрі стартували в ефірі «1+1» 31 серпня. Всі вони - «Детективне агентство "Іван & Мар'я"», «Інтерни» та «Докор Тирса» - насправді є адаптаціями. У першому випадку за основу взято американський серіал більш як двадцятирічної давнини «Детективне агентство "Місячне сяйво"», в якому дебютував Брюс Вілліс, а два наступних - приклад того, як у Росії віддають данину «Докторові Хаусу». Для себе ваш автор визначив їх як м'який, гострий і тупий.

 Кадр із серіалу «Детективне агентство "Іван & Мар'я"»

Почнімо з першого. Спочатку фільм Рауфа Кубаєва «Детективне агентство "Іван & Мар'я"» («1+1», вівторок-четвер, 18.25), знятий за творами невідомого мені російського автора Андрєя Орлова, викликав спротив. Леонід Ярмольник, актор із комедійним амплуа в ролі приватного сищика з безбарвним іменем Іван Андреєв, сам по собі ставив під сумнів поживність цього детективу для чоловічої аудиторії. Додивитися першу серію до кінця змусила присутність у титрах Валерія Тодоровського в якості продюсера - цей чоловік на моїй пам'яті порожняк не гнав. І, чесне слово, не пошкодував: тепер ваш автор - вдячний глядач цього м'якого (тобто зовсім позбавленого візуалізації кривавого злочину) детективу. Часи «Бригади» та «Бандитського Петербурга», які ретранслювали бандитські розборки 1990-х та різали інтелігентські вуха вуличною брутальною лексикою, для виробників та споживачів телекіно лишилися в минулому. Класичний детективний сюжет, причому принципово аполітичний, помірковано соціальний та щедро врівноважений романтичною лінією, знову в фаворі. І це - тенденція.

 Кадр із серіалу «Детективне агентство "Іван & Мар'я"»

Проте самі злочини, з якими доводиться стикатися по роду діяльності Івану & Мар'ї, мають зовсім несподівану складову: так чи інакше герої стикаються з соціопатами або взагалі з психопатами. Деякі з них страшніші за кусючого доктора Лектера. Хоча б тим, що той сидить у американській психушці, прив'язаний до крісла та в наморднику, а тут маніяком може виявитися хатня робітниця, спортсменка-чемпіонка, завідуючий клубом, дільничний міліціонер, охоронець на прізвище Шевченко. Словом, маніяки серед нас, і це можна показати без натуралістичних сцен. У подібних ситуаціях Ярмольник у драматичній ролі борця з ними виглядає досить доречно. Плюс до всього серіал цілком відповідає потребам чоловічої аудиторії: сищик Андреєв не сприймає гендерної рівності, а його помічниця Марія постійно визнає його інтелектуальну перевагу. Погодьтеся, не так часто в серіалах останніх років чоловічий розум домінує...

 Кадр із серіалу «Інтерни»

Про «Інтернів» Максима Пежемського з Іваном Охлобистіним у головній ролі («1+1», вівторок-четвер, 22.15) вже писав Михайло Бриних. Цей вечірній збірник скетчів на медичну тему я відношу до гострих, точніше - перчених страв. Так само без надії, що видовище сподобається, я переглянув перші серії, щоби тепер стати не фанатом, але постійним його глядачем. Тут персонажі п'ють спирт, коньяк та сечу, носяться зі своєю ерекцією, мастурбують у душі та займаються сексом в ординаторській, пускають вітри, зазирають жінкам під спідниці з метою поголити «там», безуспішно намагаються взяти аналіз калу в китайців, залазять головою в смітник, мажуть статеві органи зеленкою - словом, розважаються, як можуть. Але чомусь цей гумор, котрий прийнято називати «туалетним» або «генітальним», у даному випадку відторгнення не викликає.

  Кадр із серіалу «Інтерни»

І хоча пан Бриних правий, підмітивши, що навіть такі жарти себе вичерпують, «Інтерни» теж демонструють певну тенденцію. В ситуації, коли серйозний медичний серіал про буття російської лікарні зняти не можна через те, що з цими реаліями громадяни стикаються щодня, краще змоделювати нереальні ситуації з життя лікарні. Та підсилити нереальність жартами нижче пояса.  

  Кадр із серіалу «Доктор Тирса»

Якщо робити інакше - вийде серіал Альони Званцової «Доктор Тирса» («1+1», неділя, 20.10). Справа не в тому, що найбільше очікування перетворюється на велике розчарування. І не в тому, що неголений російський лікар Тирса є відвертою апеляцією до неголеного Хауса. Зовсім не в тому, що лікарня в російському спортивному містечку один в один нагадує Прінстон-Плейсборо, що неприпустимо навіть для адаптації. Нарешті, не в тому, що «Доктор Тирса» - таки російська версія «Доктора Хауса». Фільм вийшов надзвичайно нудним навіть для вторинного продукту. І через те сприймається тупим, як усяка історія з претензією на моралізаторство. Крім неголеності Тирсу й Хауса не поєднує нічого. Хаус - незалежний американський лікар, геніальний діагност.

   Кадр із серіалу «Доктор Тирса»

Тирса - підкаблучник і тюхтій, без кінця рефлексує, постійно з кимось рахується, нарешті - позбавлений навіть натяку на почуття гумору, нехай навіть брутального. Загалом «Доктор Тирса» - це стерильний і стерилізований «Доктор Хаус». Доктор Биков із «Інтернів» повадками та компетентністю більше схожий на кульгаве американське першоджерело. Одначе в цьому теж є тенденція: російський глядач хоче російського Хауса, але російський продюсер прагне зробити свого Хауса максимально несхожим на оригінал, щоби не звинуватили в сліпому копіюванні. Словом, як говорила доктор Ліза Кадді, використовувати «Хаус-классік» може тільки вона, а варіанту «Хаус-лайт» не існує.

Хочеться вірити, чесноти й вади цих новинок чогось навчать українських виробників: адже в нас теж можуть і хочуть іти в ногу з модою на певне телевізійне видовище.

Фото - health.km.ru, kino-20.ru, interni-serial.my1.ru, http://www.1plus1.ua/