Що буває раніше - курка чи яйце? Тобто - чергова тирада або ж то Віктора Януковича особисто, або когось із речників його адміністрації про гарантії дотримання свободи слова в Україні, а чи чергове порушення цієї свободи?

Важко сказати точно. Принаймні, фактом є те, що йдуть вони одне за одним довгою чередою - запевнення владою західних лідерів та громадськості у власному бажанні примножити здобутки у ствердженні свободи слова і порушення цієї самої свободи, здійснені, до речі, саме представниками влади чи їхньою обслугою. Найсвіжіший приклад: у кореспондентки «Газети по-українськи» у славетному місті Донецьку Тетяни Светницької охорона Віктора Януковича видалила з цифрового фотоапарату частину знімків.

Події розгорталися таким чином: після закінчення засідання міжнародного інвестиційного саміту Янукович попрямував до свого кортежу. Ясна річ, журналістка взялася за фотоапарат. А далі, за словами Светницької, «до неї підбіг один із бодігардів і сказав, що не можна фотографувати посадку і висадку керманича країни у кортеж». Пізніше підійшли ще декілька охоронців, переглянули останні знімки і видалили їх. Інформацію про інцидент передали по рації. Фотоапарат кореспонденту повернули, водночас записали всі дані з редакційного посвідчення.

Звісно, на фотографування і відеозйомку кортежів глав держав усюди існують певні обмеження. Особливо у США. Але це зрозуміло - Америка веде війну зі світовим тероризмом, тож відповідні фото та відео можуть підказати «мозковим центрам» нападників найкращі варіанти замаху на життя лідера єдиної на сьогодні супердержави. Хоча ці заборони - до певної міри умовність: адже за допомогою сучасної електроніки, створеної на основі нанотехнологій, можна відстежити майже все, і непомітно для тих, за ким стежать. Та Україна - це не США, а Янукович - не Обама; тим більше, що віднедавна законодавчо зафіксовано позаблоковий статус Української держави. Кого боятися? Українських чи білоруських (згадаймо, звідки рід Віктора Федоровича) буржуазних націоналістів? Найманців, підло підісланих конкурентами з Партії регіонів? Чи марсіанського десанту?

Не знаю, що саме було на знищених кадрах і хто мав вирішувати питання про них, але так чи інакше йдеться про факт цензури, здійсненої буквально на очах Віктора Януковича. Як то кажуть, по ходу справи. Між іншим. Щоб журналісти знали своє місце. І раділи, що їх допускають бодай дивитися на прохід персони №1. Бо ж у часи СРСР, які в нас сьогодні слугують взірцем ледь не у всьому (попри словеса про демократію), таке для неакредитованих від «центральних органів» і тисячу разів не перевірених було неможливо.

Тепер про інший недавній знаковий випадок, пов'язаний зі свободою ЗМІ. Генпрокуратура відібрала пояснення у головного редактора «Української правди» Олени Притули щодо публікації постанови про притягнення Олексія Пукача до кримінальної відповідальності. Представників Генпрокуратури цікавили обставини появи публікації «Висновок слідства: Кравченко замовив убивство Гонгадзе. Документ». А передусім слідчого цікавили джерела отримання «Українською правдою» постанови про притягнення Пукача за додатковою статтею - убивство Георгія Гонгадзе на замовлення.

За інформацією «Української правди», зараз розглядається питання про порушення кримінальної справи за розголошення таємниці слідства.

Хоча, по-перше, стаття 26 закону «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» дає право журналісту на «збереження таємниці авторства та джерел інформації, за винятком випадків, коли ці таємниці обнародуються на вимогу суду». А по-друге, відповідна постанова не містить таємниць - для того вона й ухвалюється, щоб притягнутий до відповідальності міг її оскаржити в суді. А суд в Україні, принаймні, поки що - річ публічна.

Але відзначте красу оксюморону: «Українську правду» та її редакторку можуть притягнути до кримінальної відповідальності за те, що вони мали нахабство через десять років після вбивства представниками правоохоронних органів на замовлення високопосадовців засновника цього видання Гонгадзе опублікувати матеріали щодо цього вбивства, пов'язані з убивцею (що було встановлено на судовому процесі над співучасниками злочину). Чим не метод такого собі білязаконного приборкання журналістської спільноти?

Обмежуся тільки двома цими прикладами; хто хоче інших - будь ласка, ось стаття Юрія Луканова «Акул пера продовжують лупцювати», присвячена дещо іншим методам впливу; тут уже не про власне цензуру йдеться, а про вироблення сталої навички до самоцензури...

Одне слово, влада працює. Й успіхи тут є - і чималі. Дуже точно описав це явище Роман Кульчинський у статті «Радянський світогляд сучасного тижневика. "Кореспондент" і "четвірка" Януковичу» - під вивіскою об'єктивізму маємо елементарну пропагандистську шмарку. І цензури не треба, і темників - усім і без того все зрозуміло, сигнали, як попередні, так і недавні, почуто.

Тож хіба це порушення свободи слова, коли людина добровільно мовчить?

Але пальму першості в добровільній «перебудові» відповідно до нових політичних реалій, очевидно, слід віддати журналові Weekly.ua. Це справді неперевершено - вмістити на обкладинці зроблене ще під час минулої президентської виборчої кампанії фото Людмили та Віктора Януковичів із велосипедами й написати великими літерами: «Літо на колесах». Ґвалт! Адже ще 2004 року з цього фото знущалися всі аматори велосипеду: високо підняте сідло «двоколісного друга» Людмили Янукович унеможливлює їзду на ньому. Там було помічено ще якісь дурниці, але запам'яталася ця. І от давнє фото реанімовано, і «сам» указує вірним підданим, як треба проводити літо.

Одним словом, Ленін на комуністичному суботнику. З тією відмінністю, що лідер більшовиків, на відміну від лідера регіоналів, таки носив колоди. І на велосипеді, до речі, хвацько їздив, коли жив у Європі, - навіть потрапив якось у транспортну пригоду, зіткнувшись із легковим авто, здається, у Парижі...

Цікаво, до речі, коли на обкладинках журналів масово з'являться сюжетні фото «Янукович на суботнику»?

Звісно, я розумію, що журналісти, а найперше редактори багатьох видань за нинішніх обставин змушені робити певні реверанси в бік влади. Ба більше: різного роду позитивні жести владі прийнято робити не тільки в нас. І якісь обмеження, бува, добровільно впроваджують журналісти, коли близькі тому чи іншому виданню політичні сили раптом сідають у калюжу. Проте загалом ЗМІ демократичної країни дають об'єктивну картину подій, а якщо хтось передасть куті меду у своєму зачудуванні владою, то стане об'єктом іронії та сарказму як з боку колег, так і структур громадянського суспільства.

У нас, як бачимо, інакше.

І це, можливо, надовго. І це, ймовірно, прогресуватиме у своїй регресивності. Адже, як сказав міністр юстиції Лавринович, Віктор Янукович після скасування політреформи 2004 року теоретично може балотуватися на третій президентський термін. «Якщо ми стоїмо на тому, що обираємо не людину, а повноваження, то за будь-якої зміни повноважень ми вже повинні говорити про інший термін», - заявив Лавринович. А й справді, ще 15 років стабільності... Чом би й ні? Ситуація зі свободою слова невпинно покращуватиметься, ВВП зростатиме, добробут також (принаймні, чийсь - так точно), а окремі недоліки не затьмарюватимуть загального позитиву, який дружно малюватимуть державне й недержавне телебачення вкупі з газетами та журналами. І тільки окремі відщепенці щось там злостиво пащекуватимуть у маргінальних інтернет-виданнях, але СБУ вміло блокуватиме ці наклепи...

Фантазія? Принаймні, тенденція такого «поліпшення життя» є вже сьогодні.

Фото - www.unian.net