Львів - місто контрасту. Одного. Але великого. Вже третій рік у місті, яке заведено вважати духовною столицею України та українства, серцем нашого П'ємонту й таке інше, говорять, сперечаються, борються і страждають переважно на тему грошей. А також того, що на ці гроші (не) побудують до 2012 року.

Львів - один із обласних центрів, якому якимось дивом удалося, попри безліч негараздів і перепон, не втратити статус одного з міст проведення чемпіонату Європи з футболу 2012 року та гарантії отримання сотень мільйонів доларів на підготовку інфраструктури, будівництво стадіону, доріг, готелів, медичних закладів тощо. Для одних це честь, слава й добробут рідного міста, для інших - можливість розвитку власного бізнесу та отримання інвестицій; є й такі, що сприймають єврофутбольні перспективи у площині можливостей неправедного освоєння величезних бюджетів - декого з дрібних комбінаторів уже викрили.

Начебто й зірки на політичному небосхилі чинного мера Львова Андрія Садового розташувалися вигідно. Мера не можна назвати всенародним улюбленцем, але й масового незадоволення його діяльністю серед львів'ян не відчувається. Порівняння з попередниками - переважно на його користь. Ситуація в місті за каденції Садового, принаймні, не погіршилась, у деяких одвіку невпорядкованих галузях - наприклад, водопостачанні - вдалося навести лад. Він не асоціюється з жодною політичною силою, тому не постраждав від розбірок між «ющенківцями» й «тимошенківцями», які в останні роки перекроїли політичну мапу регіону. Солідної опозиції, що могла би протистояти Садовому в міськраді та плекати альтернативу до наступних місцевих виборів, немає. Сили, що опонують меру, зосереджені переважно навколо добре відомих у Львові та за його межами бізнесменів - власника футбольного клубу «Карпати» Петра Димінського та Петра Писарчука, якому належить найбільший у регіоні ринок «Південний».

Димінський, претендуючи на роль «львівського Ахметова», певною орієнтацією себе не обтяжує. Писарчук, який у 2004-му, будучи членом СДПУ(о), підтримував Януковича, залишився вірним своїм уподобанням і в не найкращі для Партії регіонів часи, тож 2006-го пройшов до Верховної Ради за її списком. Відкритий зв'язок із «Регіонами» позбавив Писарчука шансів стати мером ‑ хоча чимало львів'ян були готові голосувати за нього як аполітичного успішного менеджера-господарника, ‑ натомість у наступні роки дозволив стати монопольним представником ПР на Львівщині й після перемоги Януковича 2010-го сподіватись на губернаторський пост. Згідно з результатами недавнього опитування, у разі участі Писарчука у виборах мера за нього готові проголосувати 16% львів'ян, за Садового - понад 34%.

У медійному просторі Львова група Димінського-Писарчука не домінує, але досить помітна: це супутниковий телеканал «УТ-Захід», який завдяки господарському конфлікту з обласною державною телерадіокомпанією став скандально відомим; ще одна телекомпанія, що мовить на частоті ОДТРК - «Львів-ТБ», ‑ формально належить обласній раді, фактично ж її купив Димінський; сайт та інформагенція ЗІК («Західна інформаційна корпорація»). Медійна потуга, що перебуває під безпосереднім контролем Садового, дещо поважніша: теле- і радіокомпанія «Люкс», місцева версія «Каналу 24», сайт Zaxid.net. Однак, опоненти у своєму інформаційному протистоянні не обмежуються підконтрольними ЗМІ, активно вдаючись до розміщення замовних матеріалів у новинах незалежних (тобто, залежних від інших бізнесово-політичних груп) газет і телеканалів. Про поширеність цієї практики у друкованих виданнях регіону «Детектор медіа» вже писала, на телебаченні ж, ‑ зокрема, в не залежних ні від Садового, ні від Димінського новинах і політичних програмах НТА та ОДТРК, ‑ ситуація не краща.

Саме в політичному протистоянні тема підготовки до «Євро-2012» стає ключовою. Рік тому, коли виконавчий комітет УЄФА вирішував, чи надавати Львову право проведення матчів чемпіонату, Садовий бив себе в груди й обіцяв піти у відставку, якщо цього не станеться. Врешті, Львову, на відміну від Дніпропетровська, поталанило: «Євро» не забрали. Але за рік, що сплив відтоді, в силу організаційних і фінансових негараздів і збігу фатальних обставин (а за версією Димінського-Писарчука - внаслідок корумпованості й нездарності керівників міста) підготовчі роботи на більшості напрямків, а головно на будівництві стадіону на південній околиці міста, йдуть із значним відставанням. Невдачі на фронті «Євро» ‑ ахіллесова п'ята міської влади, адже, з огляду на суспільну та інформаційну напругу навколо цієї теми, навіть якщо в усіх сферах міського господарства влада впорається на «відмінно», провал підготовки до чемпіонату означатиме «червону картку» для Садового і його команди. Переконати громаду в неспроможності Садового вирішувати «Євро»-проблеми ‑ це, либонь, єдиний шанс для його майбутніх опонентів на виборах мера.

У ток-шоу на «УТ-Захід»/ОДТРК/«Львів-ТБ» тривають щоденні дискусії на тему підготовки до «Євро», місцеві політики й громадські діячі ламають списи у студіях, доводячи, спроможна чи не спроможна влада контролювати процес підготовки та «освоювати» мільярдні бюджетні і комерційні інвестиції. Обласне телебачення у вікенд випускає спеціальну програму «Євро-2012. Шлях до успіху». Та, за великим рахунком, кожна подія чи заява міської та центральної влади, пов'язана з виконанням Львовом зобов'язань, отримує діаметрально протилежні оцінки. Так, коли стало відомо, що Кабінет Міністрів запропонував узяти на себе 100% фінансування будівництва стадіону, «садовістські» ЗМІ переважно цитували мера: «Пропозиція варта уваги, адже йдеться про інвестицію порядку півтора мільярда гривень. Мова йде не лише про стадіон, але й про дороги, комунікації для всього мікрорайону. У випадку такого рішення ми змогли б скерувати гроші, які передбачали на будівництво стадіону, на інші потреби», а також коментарі експертів, які схвально відгукувались про таке рішення як можливість зняти чималий тягар із міського бюджету. Тим часом у газеті «Ратуша» Микола Савельєв, уже знайомий читачам ТК як непримиренний опонент Садового, гнівно промовляв: «...нарешті на всю Україну недвозначно задекларовано: самостійно збудувати євростадіон міська влада Львова НЕСПРОМОЖНА. Найбільш образливо, що наше видання писало про це вже два роки, а багато львів'ян все ще Садовому вірили. Інвестиції, конкурси, "Альпіни", проекти, "Арени", угоди, "Азовінтекси", "відкати"... Слова, слова... Нагадаємо, попередня угода між Львівською міською радою та Міністерством з питань сім'ї, молоді та спорту передбачала, що держава профінансує лише 300 млн грн на будівництво стадіону у Львові, а решту Садовий обіцяв знайти. О Господи, скільки ж він усього нам обіцяв!!!».  

ЗМІ Димінського-Писарчука, з одного боку, схвально відгукуються про це рішення, з іншого, не втрачають нагоди «вщипнути» Садового: «Горе-мер Садовий спихнув із рук євростадіон. Тепер є шанс, що його таки зведуть», «Передача будівництва львівського євростадіону державі - це повний провал мера Садового» тощо. А також, як можуть, привертають увагу до різноманітних корупційних версій, пов'язаних із затримкою будівництва - аж до непідтверджених, але на позір вірогідних, повідомлень про зникнення головного бухгалтера фірми-підрядника з усіма документами. Разом із тим, наприклад, «садовістський» Zaxid.net може дозволити собі серйозну безсторонню аналітику на тему підготовки до чемпіонату, тоді як у ЗМІ опонентів будь-які спроби розібрати ситуацію «скочуються» у критику мера. До того ж, попри відносну інформаційну закритість міської та обласної влади, до public relations тут підходять дещо професійніше й модерніше, ніж у таборі опонентів, що дозволяє відбивати PR-атаки на зразок лютневої, коли з легкої руки відповідального за проведення «Євро-2012» в Україні від УЄФА Маркіяна Лубківського заговорили про передачу права на проведення матчів Дніпропетровську.

Вельми показовим епізодом інформаційної війни проти Садового стала розкручувана медіаресурсом групи Димінського-Писарчука історія з російськомовним привітанням під час приїзду до Львова новопризначеного віце-прем'єра з питань «Євро-2012» Бориса Колесникова. Віце-прем'єр прибув до Львова 16 березня, й під час огляду об'єктів, які будуються та реставруються, його супроводжували Садовий, губернатор Микола Кміть, інші чиновники, а також Петро Димінський. О 13:40 на сайті ЗІК - осередку «мочіння» Садового ‑ з'явилось повідомлення про те, що «під час візиту Колесникова представники влади Львівщини продемонстрували своє знання російської мови. Міський голова Львова Андрій Садовий вітальні слова сказав російською. Начальник управління містобудування, архітектури та просторового розвитку Львівської ОДА Степан Лукашик інформував про стан справ із підготовкою львівського аеропорту до «Євро-2012» теж «ламаною» російською». Новину підхопили і передрукували сотні інтернет-видань, зокрема й закордонних, її активно обговорювали у блогах, здебільшого характеризуючи поведінку міських старійшин як «суто галицьке холуйство». Безпосередніх цитат Садового в жодній публікації не наводилось, тож уява могла змалювати коментаторам усе що завгодно, аж до велемовних державінських од.

Певно, мешканцям інших регіонів такі дії опонентів мера можуть видатись незрозумілими або навіть дикими, однак для львівської громадськості інформація про те, що міський голова, запобігаючи перед представником ворожої для більшості львів'ян політичної сили, перейшов на російську мову, являє собою досить серйозний компромат. Російська мова, якою спілкуються в побуті щонайменше 15-20 відсотків мешканців обласного центру, є тут цілком non grata у публічній, особливо політичній, сфері. Опоненти пішли у наступ: депутат міськради Володимир Гірняк написав мерові відкритого листа з вимогою вибачитись: «Зустрічаючи гостей не як приватна особа, а як очільник львівської громади, ви дозволили собі вітати українських урядовців недержавною мовою. І це, наголошую, у той час, коли вся Галичина стала на захист української як єдиної державної. Бажання сподобатися російськомовним візитерам перетворилося на звичайне холуйство. Сподіваюся, хоч непомітно для вас самого. Однак, у будь-якому разі, це не пройшло непоміченим для громади Львова, представникам якого стало соромно за такого керманича. Щиро вірю, що наступними вашими кроками у мовній політиці не стануть проведення в місті референдуму про двомовність чи переведення документації міської ради на «общєпонятний». Безперечно, ви маєте право розмовляти російською чи будь-якою іншою іноземною мовою у своїй сім'ї чи під час приватних зустрічей. Однак, репрезентуючи у більшості україномовну громаду Львова, як посадова особа, ви мусите користуватися державною мовою. Зважаючи на ганьбу, яку ви вчинили своїм виборцям і загалом усім львів'янам, вимагаю від вас вибачень перед громадою. Це ваш єдиний шанс хоч трохи зберегти обличчя і спробувати реабілітуватися в очах львів'ян». Дісталось і начальнику управління містобудування, архітектури та просторового розвитку Львівської ОДА Степану Лукашику: на сесії обласної ради голова профспілки працівників освіти області Андрій Соколов, звертаючись до нього нарочито російською, запитав, як буде російською «галицький хрунь» (відео).

Виправдовуючись, Андрій Садовий, не довго думаючи, «заклав» своїх колег: «...хочу заявити, що поширена інформація не відповідає дійсності. Дійсно, в день візиту урядової делегації одне з інформаційних видань повідомило, що я нібито говорив із Колесниковим російською. Я це одразу спростував, бо це відверта неправда. Факт, російською доповідали деякі представники інших гілок влади, але не я і не представники міської ради. Зрештою, на зустрічах були присутні чимало людей, представників преси, які є свідками цього...» Із публікації ЗІК, присвяченої цій заяві, можна довідатись, що легендарна «російськомовна вітальна промова» Садового являла собою два слова: «рад встрече»...

Зауважте, що медіа, підконтрольні лояльній до Януковича і його партії бізнесово-політичній групі, без комплексів експлуатують нелюбов львів'ян до нової влади. Це також типова львівська практика. Тут немає й не може бути ЗМІ, відверто прихильних до Януковича і ПР, адже така позиція викликала б різко негативну реакцію, а відтак і відплив аудиторії. Під час виборів Партія регіонів, переважно в особі її представника Петра Писарчука, чий особистий рейтинг довіри на сьогодні удвічі-втричі вищий, ніж у його політичної сили, з'являлась у медіа нечасто й ненав'язливо, джинсою не зловживала, відсторонено спостерігаючи за жорстким інформаційним протистоянням команд Тимошенко та Ющенко. Усвідомлюючи травматичність результатів президентських виборів для більшості мешканців регіону, після вступу Януковича на пост глави держави медіагрупи Димінського-Писарчука продовжують дистанціюватись від всеукраїнської політики, зосереджуючись на місцевій. Часті візити Бориса Колесникова, який для багатьох львів'ян є відверто негативним символом - уособленням «загарбника», ворожого російськомовного Донецька, ‑ у регіоні сприймають переважно з гіркою іронією: ось, мовляв, доборолись. Тож не дивно, що вимушена ввічливість міських керівників із доволі рішучо настроєним урядовим ревізором трактується як ще одне свідчення приниження галицького гонору. Сайт «Вголос», наприклад, розміщує відеозапис виступу Садового з коментарем «Садовий співає дифірамби Колесникову». «Колесников - людина, яка має відношення до будівництва стадіону в Донецьку, він розуміє, що таке будувати стадіон. Вони достатньо довго його будували, було багато різних питань, і це є дуже великий досвід», ‑ насправді всього лише констатація самоочевидних фактів, однак у розумінні львівської публіки може звучати як підлабузництво. До речі, перед початком та під час виборчої кампанії Садовий не менш відверто запобігав перед Юлією Тимошенко, брав участь у її «робочих» (а насправді агітаційних) візитах до Львова та області, не відходячи від прем'єрки ні на крок; у результаті уряд регулярно виділяв потрібні місту кошти на водопостачання, підготовку до «Євро-2012» тощо.

Поки що команда Садового не витрачає сил на контратаки, упевнена в несерйозності претензій потенційних конкурентів у боротьбі за мерство: Писарчука через зв'язок із Партією регіонів, усіх інших - через недостатню популярність у місті. Однак іще в лютому журналістам підконтрольних йому ЗМІ почали натякати, що їм слід бути на «низькому старті». Якщо місцеві вибори призначать на осінь, уже незабаром критичний пресинг на міську владу може багатократно посилитись, і битимуть, імовірно, саме в найболючіше місце - підготовку до «Євро-2012».