Зваживши на дискусію, що розгорнулася в медіа середовищі на тему балансу хороших та поганих новин у ЗМІ, та на міжнародний досвід урегулювання цього питання законодавчим шляхом (приміром, це зробила Румунія), «Детектор медіа» вирішила поцікавитися думкою народних депутатів. І поставила їм такі запитання:

1. Чи справді в українських ЗМІ існує дисбаланс новин із позитивною та негативною інформацією?

2. Чи можливо врегулювання цього питання в Україні законодавчим шляхом?

3. Який би ви запропонували механізм збалансування новин в українських ЗМІ?

Валерій Писаренко (БЮТ), голова підкомітету з питань правових основ організації та діяльності виконавчої служби й реагування на порушення законодавства щодо виконання рішень Комітету з питань правосуддя:

1. Для когось позитив - це негатив для іншого. Дуже складно провести межу між позитивом і негативом. У нас проблема в тому, що немає державної політики, яка би формувала якусь державницьку позицію з багатьох питань, це б і могло бути хорошими новинами. Сьогодні більшість телеканалів вважають, що рейтинговими є новини зі «спецефектами», тобто з негативом. Вони на цьому заробляють. І буде дуже важко щось змінити, якщо не буде державної політики в цьому питанні.

2. Я не думаю, що законом це неможливо врегулювати, це потрібно робити через спілкування з засобами масової інформації.

3. Звісно, що держава повинна пропагувати деякі корисні речі, які іноді не зовсім цікаві для телеканалу. Чи цікавим для телеканалу буде, скільки надоїв у селі Макарівна в Черкаській області? Можливо, нецікаво, але якщо державі важливо показати, що є цей аспект її діяльності, то вона повинна робити державне замовлення й на такі новини також. Якщо цього немає, то звісно, в нас на екрані будуть тільки скандали і катастрофи.

Іван Плющ (фракція НУНС), член Комітету з питань правової політики:

1. По-перше, я принципово не поділяю думки, що треба показувати новини в якихось пропорціях - 50/50, 30/70 чи ще якихось. Це неправильний підхід. Не можна забороняти ЗМІ вживати слово «криза». Поняття кризи в капіталістичному суспільстві обґрунтував ще Карл Маркс. Ще тоді Маркс обґрунтував «закон пилки», тобто підйом-стабілізація-спад капіталістичної економіки. Можна замовчувати що завгодно, але це не означає, що цього не існує. У Радянському Союзі, приміром, не було слів «проституція» і «секс». І коли Микиту Сергійовича за кордоном запитали, мовляв, чому у вас немає публічних будинків, він відповів: «А навіщо? Нам вистачає будинків відпочинку». Тому замовчування - це не значить викорінення того чи іншого явища. Не можна замовчувати фактів, але при цьому треба думати, на чий млин ви ллєте воду.

2. Мені здається, що це законодавчо врегульовано, і врегулювання полягає в тому, що все-таки є хоч і не повна, але свобода ЗМІ. Що б ми не приймали, це буде на совісті журналістів і керівництва того чи іншого каналу.

3. Мені здається, що це можна врегулювати тільки коли суспільство розвиватиметься в бік громадянського, а не партійно структурованого. Коли преса буде на такому рівні, що не ганятиметься за якимись смаженими фактами, а буде більш професійною й менш залежною.

Андрій Парубій (фракція НУНС), голова підкомітету з питань контролю за здійсненням зовнішніх зносин Комітету у закордонних справах:

1. Я не прихильник того, щоб щось забороняти, але вважаю, що психологічний стан суспільства є тією причиною, яка впливає на всі інші фактори - і на політичний, і на економічний, і на будь-який інший вияв життя суспільства. Коли в суспільстві є психологічна напруга, відповідно, і в економіці відбуваються негативні явища. Приміром, коли відбулося падіння гривні, всі експерти зазначали, що ключовим моментом у цьому є не так економічні, як психологічні фактори. І тут ЗМІ несуть велику відповідальність. Ніщо не перешкоджає в блоку новин (бо новини є найпотужнішим інформаційним засобом) давати й позитивні новини, які можуть стосуватися й приватного життя, певних успіхів і перемог місцевої влади.

2. Звісно, в умовах вільної праці це питання має корегуватися, з одного боку, законодавчими актами, а з іншого - відповідальністю власників телеканалів, які повинні думати не тільки про доходи, не тільки про те, як збільшити свою аудиторію за рахунок скандальних або якихось екстраординарних новин. Це має бути момент солідарності, має працювати і законодавство, і моральна відповідальність власників. Треба вивчити досвід інших європейських держав. Але йти виключно авторитарним шляхом в Україні просто не вдасться.

3. Я думаю, це має бути компромісне рішення; водночас має вдосконалюватися законодавство, мають вестися бесіди, консультації, круглі столи з ключовими власниками телеканалів. Я переконаний, що тільки проговоривши і переосмисливши, можна досягти якогось результату. Крім того, треба покращувати ситуацію в державі, бо сьогоднішня політика уряду призводить до ще більшої напруги.

І ще: висвітлюючи події, на мій погляд, украй важливо давати якісь життєствердні моменти, які говоритимуть людям, що криза не вічна, треба допомагати одне одному - й тоді буде легше все здолати.

Арсеній Яценюк (фракція НУНС), член Комітету з питань охорони здоров'я, екс-спікер парламенту:

- Суспільство розділилося на дві частини. Одна каже, що треба ввести цензуру. Це не працює в демократичному суспільстві, треба просто робити реально добрі, позитивні справи, і вони обов'язково з'являться на телебаченні. Я не кажу, що повинні бути позитивні темники, ні. Але влада, в першу чергу уряд і так званий соціально відповідальний бізнес просто повинні провокувати позитивні новини - і через спілкування з каналами, редакторами каналів, людьми, які відповідають за новини, просто намагатися збалансувати негатив реальним позитивом. Але мусить бути реальний позитив, бо його наразі небагато.

Як порахувати цей баланс 50%? Я бачу вирішення проблеми у продукуванні позитивних новин і через діалог як із каналами, так і з засобами масової інформації. А якщо ми просто хочемо політично оголосити, що ми проблему вирішили, - треба прийняти закон.

Андрій Павловський (фракція БЮТ), член Комітету з питань соціальної політики та праці:

1. Я вам хочу сказати, що депресія не від слова «криза». Криза, може, несе і якийсь позитивний момент, як у медицині: після кризи пацієнт або помирає, або одужує. Це не перша й не остання криза. Вже через рік буде певне покращення. Нам просто треба разом це пережити - і все. А от засоби масової інформації справді мають утримуватися від того, щоби давати тільки негативні прогнози, бо не можна людей заганяти в глухий кут.

2. Я не знаю, наскільки доцільно робити це законодавчо; треба закликати до совісті власників телеканалів, якщо вона є. Ми ж усі розуміємо, що кожен телеканал є приватною власністю конкретної людини чи фінансової групи і він проводить відповідну редакційну політику. Мабуть, нині таке соціальне замовлення олігархів - напустити «чернухи», створювати депресивну ситуацію в країні. Я розумію, що це робиться перед президентськими виборами: треба викликати певне невдоволення, і потім, так би мовити, на хвилі депресії ловити свою політичну рибку.

3. Якщо дбати про державу, треба розповідати людям більше позитивного, шукати якихось позитивних паростків і казати, що не все так погано. Наприклад, у Сполучених Штатах саме в роки Великої депресії з 29-го по 33-й, щоб дати американцям надію, почали у фільмах робити хепі-енд. Ми ж не можемо через те, що є певне політичне замовлення, заганяти цілу націю, мільйони людей, у страшну депресію, коли люди не бачать виходу. У будь-якій складній ситуації завжди є вихід, його треба бачити, і про це треба казати людям.

Сергій Соболєв (фракція БЮТ), голова підкомітету з питань взаємодії з державними органами, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями Комітету з питань правосуддя:

1. Найкраще, я думаю, з кризою боротися не шляхом обмеження вживання слова «криза», а шляхом конкретних рішень. Інше питання, що ми дійшли до абсурду, коли включаєш будь-який канал теленовин - і все починається з убивств, ДТП, пограбувань і подібної інформації, а не з інформації, яка справді відображає події дня, тижня або місяця. Саме в цьому плані мені здається, що не можна переходити до таких методів. Для цього є жовта преса - вона заробляє, показуючи вбивства, кров, зґвалтування і таке інше. А серйозні телеканали, теленовини чи радіо новини повинні заробляти не лише на таких фактах, а на донесенні достовірної об'єктивної інформації або аналітики. На жаль, я розумію, що значно легше зняти закривавлений труп, аніж підготувати до ефіру аналітичний матеріал. Саме в цьому й причина.

2, 3. Я думаю, законодавчо врегулювати це неможливо, має бути якийсь меморандум, який повинні підписати представники громадськості та засобів масової інформації.

Олег Зарубінський (заступник голови фракції «Блок Литвина»), голова Комітету з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин:

1. Хто визначатиме, де явний негатив, а де явний позитив? Журналісти ж люди досвідчені, вони можуть подавати збалансовану інформацію, але мені здається, що їм не варто було б у таких складних умовах грати на негативних емоціях. Мені взагалі не подобається визначення «позитивна» чи «негативна» інформація, вона має бути об'єктивною. Але якщо вона буде об'єктивною - там будуть і плюси, і мінуси.

2. Я відчуваю в новинах певне смакування катастроф. Це не можна робити, але я не бачу, як законодавчо можна зробити 50/50. Бо якщо є внутрішня установка власників каналу давати інформацію про катастрофи, вони завжди будуть, незважаючи на те, яка ситуація в державі. Мені здається, це стилістика подачі інформації розрахована на негатив. Мені це неприємно, але я не бачу можливості законодавчого врегулювання. Заборонимо давати інформацію - будуть казати, що це порушення свободи.

3. Тому, я думаю, це залежить навіть не від законодавчого врегулювання, а від самої громадянської позиції журналістів, їхньої загальної культури й від того, які установки дають власники засобів масової інформації. Наприклад, коли один із телеканалів у всіх своїх програмах - і новинних, і шоу - постійно підводить громадськість до думки, що треба нині конче потрібні дострокові парламентські вибори, що парламент не може впоратися, - я відчуваю вказівку власника каналу, який економічно зацікавлений у тому, щоби змінити владу, щоб повернути собі мільярди доларів. То хіба це ідеологічна чи політична позиція? Це чисто меркантильна позиція! Я прекрасно розумію, що смажені факти й негатив завжди привертають більшу увагу. Погляньмо, які кінофільми більше дивляться, в яких більший рейтинг, - у комедій чи трилерів? Безумовно, у трилерів.

Можна говорити про кризу і стимулювати людей до пожвавлення ділової активності, до спроб переорієнтуватися, шукати шляхи, а можна просто весь час бити по хворому зубу молотком. Мені здається, це не найкращий варіант.

Євген Волинець (фракція КПУ), член Комітету з питань будівництва, містобудування і житлово-комунального господарства та регіональної політики:

1. Конечно, в Украине, как и в любом цивилизованном государстве, можно сделать баланс хороших и негативных новостей. Другое дело, что у нас все поставлено на коммерческую основу. И поэтому спрос и предложение ставят выше, чем здравый смысл. Хотя идея сбалансированности новостей довольно-таки прогрессивна и своевременна. Потому что эти все страшилки и политические шоу доводят людей до состояния нервного разложения, то есть люди начинают потихоньку «съезжать с катушек». И в этом процессе необходимо что-то кардинально менять.

2, 3. Помимо слова «кризис», сейчас уже ругательными стали слова «парламент», «президент» и «правительство». Но если их не употреблять, наш язык оскудеет. Я считаю, что просто нужно сбалансировать новости. Их действительно нужно подбирать. Я не уверен, что может быть так: прошел день - и нет хорошей новости. Есть, конечно! Например, хорошие новости - в Германии родился медвежонок, в Киевском зоопарке спасли жирафа - и это хорошо. Намолотили колхозники столько-то тон зерна - это нормально. Почему же в последние время у нас в основном убийства, землетрясения, насилие, грызня в парламенте, Кабинете Министров? Действительно поднадоело.

Олександр Волков (фракція Партії регіонів), перший заступник голови Комітету з питань сім'ї, молодіжної політики, спорту й туризму:

1. Я не фахівець із цього питання, але є така тенденція: люди просто вимикають телевізор, коли чують погану новину. Я відчуваю по собі: хочеться подивитися щось більш-менш позитивне, тож справді треба думати над цією проблемою. Люди звикають до поганих новин, і це перетворюється на своєрідний наркотик. А насправді в Україні багато людей працюють, щоб держава рухалася вперед і розвивалася. І на мій погляд, дисбаланс у новинах таки є, було б непогано, якби журналісти приділяли увагу не тільки «гарячим» новинам, а й тим, що дають якусь надію і позитивне відчуття.

2, 3. Я не можу давати рекомендацій. Треба дивитися законодавство, треба зробити так, щоб регулювання було, та з іншого боку - це вже якась цензура, несвобода слова. Тож питання дуже складне.

От, приміром, позитивні спортивні новини на форумі обговорюють одиниці, а якщо якийсь скандал - то сотні. Таке нині суспільство. Але журналісти мають змінити його, бо самі ж і привчили людей до поганих новин.

Олена Лукаш (фракція Партії регіонів), секретар Комітету з питань правової політики:

- Попытаюсь объяснить сначала правовую позицию, потом человеческую. Юристы любое правоотношение рассматривают с точки зрения четырех обязательных составляющих (а правоотношение в сфере получения и доступа к информации - это такое же правоотношение, как и другие): субъект, субъективная сторона, объект, объективная сторона. Объект - это «что», объективная сторона - это «о чем», субъект - это «кто делает», субъективная сторона - что он думает, мотивы того, зачем он это делает, то есть внутренняя мотивация.

Когда мы говорим о негативных новостях, речь однозначно идет о субъективной стороне, то есть автор - журналист, группа журналистов, и субъективная сторона - их внутреннее отношение к тому, что они делают. Поэтому мы видим результат - негативная новость, новость, которая заставляет вздрогнуть, которая печалит, которую не хочется смотреть, которая напрягает и угнетает, которая делает нас вторичной жертвой...

Я смотрю и понимаю, что первичная жертва этого маньяка, этого пожарника или этого негодяя какого-то, который не любит животных, - это животное или человек, а вторичная жертва - это я, которая смотрю эти новости; и после десятка подобных новостей мне даже страшно открывать входную дверь и выходить в этом мир. Я также понимаю, что эта истерия нагнетается сознательно, и нагнетается она журналистами, потому что в этой стране рождаются прекрасные дети, расцветают необычайные цветы, то есть однозначно есть хорошие новости, и уж точно не все новости заключаются в том, что «у попа была собака, он ее сожрал». Поэтому, говоря о субъективной стороне: эту проблему невозможно урегулировать на законодательном уровне, так как речь идет о чувствах, эмоциях, желаниях. Невозможно заставить кого-то позитивно или негативно оценивать ту или иную новость, она должна быть, как минимум, объективной.

Я думаю, что попытки законодательного урегулирования могут быть, но они обречены, скорее всего, на провал. Невозможно закрепить в законодательные рамки ваш страх, вашу любовь, вашу ненависть, вашу агрессию. Это нереально. Я думаю, рынок сам урегулирует. Насколько я знаю, рейтинги новостей уже упали, если нет - значит, будут падать (но пока люди не начнут переключать каналы, спрос будет рождать предложение).

Олена Бондаренко (фракція Партії регіонів), голова підкомітету з питань телебачення та радіомовлення Комітету з питань свободи слова та інформації:

1. Все просто устали, и эта усталость - и металла, и человеческой души - отображается на всем. Когда человек зол, голоден и раздражен, он не будет замечать положительных моментов, которые его окружают. Как говорится, действительность, окружающая тебя, - это твоя голова, то есть то, что ты думаешь. Сейчас в стране очень сложная экономическая ситуация, кто-то теряет работу, кто-то несет двойную нагрузку при той же зарплате (в лучшем случае). Конечно, человек больше думает о своих проблемах, чем о поисках крупицы позитива в огромном море негативной информации.

2. Это в некоторой степени искусственный путь. Если сегодня случилось, например, десять негативных событий и одно позитивное - получается, нужно где-то искусственно выискивать пусть даже позитивные, но несущественные и неинтересные зрителю события (особенно это проблематично для национальных каналов). Или, наоборот, сегодня случилось десять позитивных, одна негативная - тоже перекос. Не регулируется наша жизнь процентами. Это цензура, я усматриваю в этом исключительно политические корни. Госпоже Тимошенко и команде не хочется слышать нелицеприятные вещи только по одной причине - они знают, что огромная доля ответственности за кризис в стране лежит на них, они просто не хотят отвечать. Сегодня, пожалуйста, то же самое мы наблюдаем со стороны генеральной прокуратуры: ДПУ пугает журналистов и депутатов ответственностью за заявления по поводу отравления Ющенко.

Но, ребята, как можно молчать, если есть факты? По Конституции, по Закону об информации, по Закону о статусе депутата, по регламенту Верховного Совета - мы имеем полное право говорить, иначе это не демократия.

Вообще же хочу сказать, любая служба новостей гонится за рейтингом. А психология и физиология человека устроены так, что центров тревоги гораздо больше, чем центров удовольствия, и человек в результате эволюции выжил только благодаря своей тревожности, она цепляет дольше, глубже и сильнее отпечатывается. Поэтому, конечно же, многие каналы, - да почти все, - делают акцент на тревожных, негативных вещах. И ни один канал не начинает с позитива, почему-то все задвигают его в самый конец, к тому же обычно пытаются балансировать такими сюжетами, как «рождение львенка в зоопарке» или «семья скатиков вывела потомство в аквариуме в Донецке». С одной стороны, такая новость может быть забавной, но она не является позитивной, никто почему-то не представляет истории людей, явлений, которые помогут пережить этот кризис. А с другой стороны - учитывая сокращения в журналистском корпусе, нагрузка на одного человека увеличилась, так что у журналиста, естественно, не бывает времени, чтобы еще глубже копать и анализировать.