Висловлюючи незгоду з рішенням Незалежної експертної ради з питань діяльності мас-медіа під час виборів «Про мову політичної агітації» доношу своє бачення цієї проблеми.  

 

Питання мови є суспільно важливим і досить суперечливим. Тривалий час воно обговорюється в суспільстві, але, на жаль, таке обговорення особливо загострюється напередодні кожних виборів. Щоб відповісти на питання, чи можна транслювати політичну рекламу мовою, відмінною від офіційної, слід проаналізувати низку нормативно-правових актів.  

 

Мовне питання прямо чи опосередковано в Україні регулюється низкою нормативно-правових актів, зокрема:

Європейською Хартією регіональних мов або мов меншин (далі – Хартія), що була ратифікована 2003 року;

Конституцією України;

Законом «Про мови в Українській РСР»;

Законом України «Про телебачення і радіомовлення»;

Законом України «Про рекламу»;

Законом України «Про вибори народних депутатів України».

 

Закон України «Про вибори народних депутатів» під політичною рекламою розуміє  (ч. 3 ст. 66) одну з форм передвиборної агітації, що оплачена за рахунок коштів виборчих фондів партій (блоків), розміщена за допомогою рекламних засобів і спонукає виборців голосувати за або проти певного суб’єкта виборчого процесу. 

 

Одразу зазначу, що політична реклама – це не лише окрема форма політичної агітації, але й водночас окрема форма реклами. Це можна аргументувати не лише тим, що термін «реклама» міститься у словосполуці «політична реклама», але й згадуванням у Законі України «Про рекламу» політичної реклами, зокрема у ст. 13 та ст. 14 закону встановлюються квоти як на звичайну, так і на політичну рекламу в електронних та друкованих ЗМІ. Отже, Закон «Про рекламу» поширює свою дію і на політичну рекламу. 

 

Закон «Про рекламу» встановлює не лише квоти, але й, наприклад, участь дітей у рекламі і, звичайно, містить норму щодо мови реклами, яка, у свою чергу, відсилає нас (ст. 6) до законодавства про мови. 

 

Конституція України визначає українську мову за державну (ст. 10). Далі Конституція говорить, що «держава зобов’язується забезпечувати всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України». Водночас, Конституція гарантує вільний розвиток, використання і захист російської та інших мов національних меншин України. Ще одна стаття, що стосується мови, говорить про те, що не може бути привілеїв чи обмежень за мовними ознаками (ст. 24). 

 

Тепер поглянемо на положення законодавства про мови національних меншин. Європейська хартія регіональних мов або мов меншин під регіональними мовами або мовами меншин розуміє мови, що традиційно використовуються в межах певної території держави громадянами цієї держави, які складають групу, яка за своєю чисельністю менша, ніж решта населення цієї держави, та які відрізняються від офіційної мови цієї держави.  Такими мовами в Україні визнано білоруську, болгарську, гагаузьку, грецьку, єврейську, кримськотатарську, молдавську, німецьку, польську, російську, румунську, словацьку та угорську мови. 

 

Враховуючи той факт, що предмет аналізу – політична реклама, слід звернутися до ст. 11 Хартії «Засоби масової інформації», яка говорить про те, що держава – учасниця Хартії має заохочувати трансляцію телевізійних і радіопрограм регіональними мовами або мовами меншин на регулярній основі та /або сприяти такій трансляції.  

 

Закон про ратифікацію цієї Хартії водночас містить положення, в якому зазначається, що при застосуванні положень Хартії заходи, спрямовані на утвердження української мови як державної, її розвиток і функціонування в усіх сферах суспільного життя на всій території України, не вважаються такими, що перешкоджають чи створюють загрозу збереженню або розвитку мов, на які поширюються положення Хартії. 

 

Таким чином, і Конституція, і Хартія говорять про те, що мови національних меншин мають право на розвиток і держава має, щонайменше, заохочувати це. В нашому випадку – заохочувати трансляцію телевізійних і радіопрограм мовами меншин на регулярній основі. 

 

Стаття 35 Закону «Про мови» містить дещо суперечливе тлумачення, яке, тим не менш, не втрачає від того сили. Стаття говорить про таке: 

«Тексти офіційних оголошень, повідомлень, плакатів, афіш, реклами і т. ін. виконуються українською мовою. Поряд з текстом, викладеним українською мовою, може бути вміщено його переклад іншою мовою».  

 

Основна проблема цієї статті полягає в тому, як тлумачити слово «офіційний». Експертна рада тлумачить його як такий, що видається органами державної влади.  

 

Значення ст. 35 можна тлумачити подвійно. Перший – коли слово «офіційний» стосується лише першого слова в переліку, тобто слова «оголошення». В такому випадку, ми маємо такий перелік повідомлень, що мають бути виконані українською мовою:

офіційні оголошення,

повідомлення,

плакати,

афіші,

реклама,

інші види повідомлень.

 

 

За іншим тлумаченням, слово «офіційний» стосується усіх повідомлень. Тоді, згідно статті, ми маємо такий перелік повідомлень:

офіційні оголошення,

офіційні повідомлення,

офіційні плакати,

офіційні афіші,

офіційна реклама,

інші види офіційних повідомлень.

 

Якщо тлумачити слово «офіційний» як такий, що є супутнім до органів державної влади, то різниця дійсно є. Адже в другому випадку лише повідомлення органів державної влади мають виконуватися українською мовою. Крім того, обов’язок для фізичних осіб давати оголошення в газету чи робити повідомлення виключно українською мовою є дискримінаційним і це суперечило би ст. 5 цього ж закону, за якою громадянам гарантується право користуватися своєю національною мовою або будь-якою іншою мовою. 

 

Проте, варто звернутися за тлумаченням слова «офіційний» до словників. За відсутності нових академічних словників звернуся до одного з найкращих серед виданих за останні роки (ВТС СУМ / Голов. ред. В.Т.Бусел, редактори-лексикографи: В.Т.Бусел, М.Д.Василега-Дерибас, О.В.Дмитрієв, Г.В.Латник, Г.В.Степенко. – К.: Ірпінь: ВТФ "Перун", 2005. – 1728 с.):  

     ОФІЦІЙНИЙ, -а, -е. 

     1. Який запроваджується, регулюється урядом, урядовою установою або службовою особою; урядовий, службовий. // Який представляє уряд, виражає погляди уряду, урядових установ. // Виданий урядовою установою. // Повідомлений, оголошений урядовою установою; який надходить від уряду, урядової установи або службової особи. // Власт. урядовим документам, діловим паперам. ** Офіційна дисконтна ставка – процентна ставка, що її застосовує центральний банк в деяких своїх операціях з комерційними банками та іншими взаємодіючими кредитними інститутами. Офіційна мова – те саме, що державна мова. Офіційний опонент (див. опонент). Офіційні резервні операції – купівля і продаж іноземної валюти центральним банком країни.

     2. Витриманий відповідно до встановлених правил, формальностей.

     3. Службовий.

     4. Позбавлений невимушеності, безпосередності; підкреслено ввічливий, стриманий, діловий. 

 

Як ми бачимо, «офіційний» не обмежується значенням такого, що виходить від органів державної влади. У побутовій мові ми вживаємо, наприклад, словосполуку «офіційна відповідь, позиція», яка не обов’язково стосується органів державної влади. Офіційною може бути відповідь, позиція певної установи, корпорації, закладу – у тому випадку, коли вона (відповідь, позиція) привселюдно поширюється і висловлюється уповноваженими на те особами. (Скажімо, офіційною є та позиція Експертної ради, яка узгоджена з її членами, підписана головою й у відповідний спосіб оприлюднена.)

 

Суб’єкти виборчого процесу – партії, блоки – це теж юридичні особи, які мають органи управління й осіб, уповноважених чинити певні дії від їх імені. Поширення ролику – це представлення офіційної позиції суб’єкта виборчого процесу, адже за Законом «Про вибори» виготовлення і поширення роликів політичної реклами відбувається виключно за рахунок партії, блоку – суб’єкта виборчого процесу й оплачені зі спеціального виборчого фонду. Тому він має бути поширений із дотриманням вимог вищезазначених законів.

 

Виходячи з викладеного, я вважаю, що політична агітація, поширена у формі політичної реклами (як ми довели, політична реклама, здійснена відкрито від імені партії, блоку - суб'єкта виборчого процесу, є офіційною), має виконуватися українською мовою.Водночас, для забезпечення інтересів національних меншин такі ролики мають бути або титровані адекватним шрифтом відповідними мовами національних меншин, або паралельно виконані мовою національної меншини. Причому, в другому випадку задля забезпечення рівності між усіма мовами ці ролики мають показуватися рівну кількість разів протягом астрономічної години.

 

 

Висловлюю сподівання, що Тетяна Фоміна знайшла в моїй окремій думці відповідь на своє запитання щодо нелогічностей у ст. 35 та розуміння слова «офіційний». Проте хочу звернути увагу на кілька аспектів.

 

Стосовно прикладу, наведеного пані Тетяною Фоміною:

 

«Поставимо собі просте запитання, чи буде передвиборною агітацією повідомлення громадянином своєму оточенню, в якому без сумніву знайдуться громадяни із правом голосу, інформації про те, що кандидати такої-то партії надзвичайно порядні особи, тому, в разі їх обрання до парламенту, вони принесуть неабияку користь Україні та її народу? Чи буде передвиборною агітацією виготовлення та використання громадянином на публічному заході плакату з текстом: «Виборці, якщо у вас є краплина здорового глузду – не підтримуйте таку-то партію, оскільки її кандидати – хабарники та злодії»? Думаю, навряд чи хто буде заперечувати, що і в першому, і в другому випадку діяльності громадянина можна виявити усі ознаки передвиборної агітації, встановлені законом. Чи може громадянин, провадячи таку діяльність, користуватися звичною для нього мовою?»

 

На розмежування поняття політичної агітації та політичної реклами я вже вказував у коментарі «ТК». Доцільність такого розмежування підтверджується вже тим, що агітація може вестися не лише у вигляді політичної реклами через ЗМІ, але й, скажімо, шляхом обговорення в певному колі осіб – на кухні чи в міському транспорті. При цьому, якщо особа виступає від власного імені й закликає будь-кого голосувати за ту чи іншу партію – це агітація, і вона може здійснюватися будь-якою мовою, на це громадянин має право. Якщо ж такий заклик виходить офіційно – себто від імені самої партії чи блоку – суб’єкта виборчого процесу – і виконаний у вигляді, скажімо, тієї ж політичної реклами на телебаченні, це вже офіційна політична реклама, яка має виконуватися обов’язково українською мовою, а за наявності національної меншини - мовою цієї меншини. Така підміна понять і зведення її до рівня «людині не дають можливість уже слова сказати за симпатичну їй партію недержавною мовою» вважаю звичайнісінькою спекуляцією на мовному питанні. 

 

Загальновідома іронічна фраза про те, що демократія обмежує права більшості заради прав меншості, в нашому випадку є, на жаль, показовою. Адже в нашому випадку забезпечення прав меншин перетворюється на утиск прав більшості.  

 

Хоч якою багатонаціональною є Україна, але основою українського народу є українська нація, у котрої немає іншої держави, яка б могла забезпечити її право говорити, слухати і читати рідною мовою. Так історично склалося, що у подібній ситуації знаходиться і кримськотатарська й деякі інші нації, в яких також немає іншої держави, крім України.  

 

Пам’ятаймо, що каже Конституція: нема жодних обмежень чи привілеїв за мовною ознакою. Виходячи з логіки та духу Конституції та законів, забезпечуючи бодай якусь рівність, ролики на українському телебаченні (особливо якщо йдеться про канали, які охоплюють більшу частину території держави) мають транслюватися або державною мовою та паралельно мовою меншин, або державною мовою із титруванням адекватного розміру знову ж таки мовами меншин. В ідеалі було би добре, якби на відповідних територіях існували ЗМІ, які б вели мовлення виключно мовою меншин – у таких ЗМІ цілком логічно було б давати офіційні оголошення чи повідомлення (і взагалі поширювати інформацію) мовою меншини. Логіка тут полягає в тому, що такі ЗМІ спрямовані виключно на носіїв цієї мови і спеціально не призначені для загальнонаціонального глядача/слухача. У випадку ж, якщо інформація поширюється з українського ЗМІ, не означеного як спрямований на певну меншину, громадянин України, рідною мовою котрого є українська, яка до того ж є державною, має право отримувати інформацію українською. 

 

Як на мене, моє право, як етнічного українця і громадянина України, так само як і права представників кримськотатарського народу та інших націй, які також є громадянами України і які не мають своєї держави, порушується тривалий час. Це стосується і чиновників, на яких сплачуються податки і які говорять мовою сусідньої держави (мовою, яка, за великим рахунком, не потребує активного захисту від Української держави, адже її просуванням і розвитком досить активно займається Російська Федерація), і програмного продукту наших медій, який має те саме походження. Це стосується, зрештою, й тієї ж самої політичної реклами, яка виконується також російською мовою.  

 

У майбутньому, з приходом цифрових технологій, проблема мови зникне – користувач зможе вибирати і титрування, і мову, як це вже роблять користувачі DVD. А наразі ті, хто виготовляють ролики, просто більше (причому, ненабагато більше) платитимуть за їх виготовлення, не прикриваючи свої економічні інтереси політико-правовими аргументами.