Днями в Києві відбувся великий форум, присвячений темі всеохопної оборони, організований громадською організацією Join Ukraine спільно зі Шведським агентством психологічного захисту.

Концепція всеохопної оборони не нова для «Детектора медіа». Ми брали участь у першій когорті навчального курсу, організованого ГО Join Ukraine та Українським католицьким університетом. У другому наборі зараз навчається ще один наш колега. Тож у нас уже був час і поміркувати над самою концепцією, і спробувати приміряти її до українських реалій. А тепер — ще й порефлексувати над почутим на форумі.

Директорка ГО Join Ukraine та одна з ініціаторок впровадження в Україні концепції всеохопної оборони Любов Цибульська

Чи не найцікавіше питання, яке виникає в контексті всеохопної оборони, стосується не військової організації держави, а того, наскільки українське суспільство готове домовитися про власне майбутнє. Колись ми були розділені на два великі табори: тих, хто підтримував західний курс країни, і тих, хто виступав за пріоритетну співпрацю з Росією. Тих, хто бачив майбутнє України в НАТО та Європейському Союзі, і тих, хто схилявся до інших союзів. Сьогодні цього поділу фактично немає. І може скластися враження, що українське суспільство стало значно монолітнішим. Але насправді все не так просто. Радше змінилася лінія розмежування.

Насправді, сьогодні ми маємо різні уявлення про те, якою повинна бути Україна в середньостроковій перспективі. А отже, й про те, яким має бути наш новий суспільний договір. Чи буде Україна постійно загроженою, обложеною фортецею, де безпека й оборона визначатимуть організацію суспільного життя, а концепція всеохопної оборони стане основою нового суспільного договору? Чи все ж це буде країна, яка розвиватиметься в мирі, і не матиме настільки вираженого мілітарного фокуса?

Сергій Собко, бригадний генерал, т.в.о. заступника Головнокомандувача ЗСУ, окреслив тему суспільного договору у вступній промові

І повоєнні вибори в Україні цілком можуть стати виборами між політиками, які пропонуватимуть ці різні візії.

Ольга Айвазовська, голова правління громадянської мережі «Опора», та Євгенія Кравчук, народна депутатка України ІХ скликання, говорили, зокрема, про таку дещо «стигматизовану» тему як повоєнні вибори

Наразі все виглядає так, що в реальності в середньостроковій перспективі Україна може потребувати бути доволі мілітаризованою державою. І в концепції добре озброєної України, здатної ефективно протистояти Росії, є чимало зацікавлених сторін — не лише всередині країни, а й за її межами. Можна навіть сказати, що добре озброєна на постійній основі Україна не дратує практично нікого з наших партнерів. Хіба що теоретично трошки Польщу — і то хіба в контексті конкуренції за роль провідної військової сили Європи. Польща претендує на статус ключового військового гравця в Європейському Союзі й, зокрема, одного з головних безпекових партнерів Німеччини. А Україна за волею обставин уже зараз певною мірою за цю роль конкурує.

Гійом «Вілл» Борпер, генерал-лейтенант, командувач Групи безпекової допомоги Україні (SAG-U) та Спеціальної місії НАТО з підтримки безпеки та підготовки для України (NSATU), усім своїм видом демонстрував міжнародну військову підтримку України — ще й на фоні прапора США

Але тут ми підходимо до однієї з дилем мілітаризації. Вона потребує максимальних ресурсів суспільства задля забезпечення його стійкості. Водночас ці ресурси не безмежні, а Україна змушена одночасно розв’язувати кілька масштабних завдань, кожне з яких потребує величезних зусиль. Одне з них — європейська інтеграція. Саме зараз, з одного боку, для України є привідчинене вікно можливостей для вступу до Європейського Союзу. І це означає, що необхідні реформи потрібно проводити вже сьогодні, бо потім може стати пізно через зміну політичної кон’юнктури в ЄС. З іншого боку, будь-які масштабні реформи — це завжди стрес для економіки, людей, державних інституцій. А Україна вже перебуває в стані надзвичайного стресу через виснаження довгою службою військових, ескалацію війни в тилу, руйнування інфраструктури, втрати бізнесу, порушення логістики та скорочення податкових надходжень. І зовсім не факт, що накладання одного стресу на інший спрацює за математичним принципом «мінус на мінус дає плюс». Навпаки, за таких обставин навіть необхідні й правильні реформи можуть не дати очікуваного результату, а в окремих сферах — зокрема економічній — навіть тимчасово погіршити становище. При цьому саме перспектива євроінтеграції допомагає багатьом із нас терпіти нинішні тяготи війни. І втрата цього чіткого фокуса може перетворитися на величезне розчарування в суспільстві та відчуття даремних зусиль.

Заступниця керівника Офісу Президента України Ірина Верещук та пані посол Європейського Союзу в Україні Катаріна Матернова ніби уособлювали собою цю дилему: як поєднати розбудову системи національного спротиву з євроінтеграційними реформами для наближення України до роботи за правилами країн поза війною

Власне, здатність поєднати різні, часом суперечливі потреби суспільства і є одним із головних викликів для української моделі всеохопної оборони. Але наскільки шведський досвід можна перенести на наш ґрунт? Шведська концепція всеохопної оборони має вибудований згори донизу каркас. Вона має законодавче підґрунтя, визначені державою правила й обов’язки для всіх задіяних інституцій і жителів країни. В Україні ж це поки що рух у протилежному напрямку — знизу вгору. Ініціатива походить від громадянського суспільства, небайдужих представників Сил безпеки й оборони, медіа, бізнесу й експертного середовища. Чи може вона отримати законодавче оформлення? Цілком імовірно. Принаймні невипадково ініціатори перекладають англійську назву концепції total defence не як тотальна, а саме всеохопна оборона: близьке за змістом поняття «всеохоплююча оборона» вже міститься в українських нормативно-правових документах, зокрема в Стратегії воєнної безпеки від 2021 року.

Ірина Славінська, виконавча продюсерка «Радіо Культура», та Тетяна Бережна, віцепрем’єр-міністерка з питань гуманітарної політики України, міністерка культури України, у своїй розмові органічно вплели культуру в оборону держави

Але важливішою за законодавчу рамку є готовність суспільства, той самий суспільний договір, про який говорив Сергій Собко, з якого ми почали і якого наразі немає. Шведська концепція також презюмує, що для ефективної всеохопної оборони потрібні медіаграмотне населення, здатне критично мислити, сильні незалежні медіа та високий рівень суспільної довіри, зокрема між різними державними інституціями. Дещо з цього в Україні вже є. А дещо перебуває в украй занедбаному стані.

Команда ГО «Детектор медіа» Галина Петренко, Наталія Лигачова, Вадим Міський та програмна менеджерка Informed (ex-Internews International) Олександра Павловська

Тож Україна, можливо, не має вибору щодо необхідності сильної оборони на довгій дистанції, але має зробити суспільний вибір щодо того, як саме її організувати, не пожертвувавши свободою, довірою та перспективою нормального життя.

Фото: Join Ukraine