Весь цей час ми критикували Зеленського. Практично під час кожної своєї пресконференції (від жовтня 2019 року до цього літа) шостий президент проявляв якусь агресію до медіа. І практично кожного разу «Детектор медіа» й інші журналісти пояснювали, чому це не личить лідеру демократичної держави й узагалі помилка. Звісно ж, це була ніяка не помилка. Володимир Зеленський просто підвищував свій дан у дисципліні «найкращий захист — це напад», і цього разу, 19 грудня 2023 року, врешті поклав на лопатки повну залу журналістів.

Мікс пасивної зверхності, активних повчань і повторення фрази «у мене немає на таке часу» захистили президента від усіх важких запитань. Запрошення анонімних телеграм-каналів на рівні з найкращими українськими та найбільшими закордонними медіа показало журналістам їхнє місце. Зневажливі «валєри та мар’яни» надійно позиціювали президента десь на геосинхронній орбіті відносно інших особистостей чи, тим паче, проблем.

• Читайте також: Пресконференція Зеленського: Хай у вас теж болить голова

І журналісти це дозволили. Варто визнати: ця пресконференція була не лише перемогою Зеленського, вона була також поразкою принаймні 32 журналістів, які отримали нагоду поставити запитання. Але не завжди змогли.

Шановні гості, дорога «Труха»

За дві години розмови з президентом його прессекретар Сергій Нікіфоров надав слово 15 закордонним і 17 українським медіа. Це надзвичайно високий показник іноземних журналістів, який ілюструє важливість закордонної аудиторії для України. Хоча інколи здавалося, що внутрішнім питанням через це не вистачає часу та пріоритету президента. Хай там як, медійники від США та Польщі до Японії й Туреччини справді отримали достатній шанс повернути увагу до України у своїх країнах. Якби ще тільки кожне третє їхнє запитання (5/15) у різних формулюваннях не стосувалося потенційної поразки України у війні з російським агресором.

Щодо українських медіа, то, попри очевидну наявність місць у залі, Офіс президента вирішив не кликати найгучнішу опозицію — «Цензор.нет» і Прямий. З Білого списку ІМІ можливість для запитання отримало сім із десяти медіа. Окремо варто зазначити, що слово давали «Еспресо», а першим доступ до президента отримав «Укрінформ». Цікаво, завдяки чому.

Із шести каналів марафону «Єдині новини», які, нагадаємо, транслюють ідентичний ефір, можливість поставити запитання президенту мали чотири, зокрема «Рада». Крім того, не забули про державне іномовлення — «FreeДом».

Якщо ви не знали, що «FreeДом» — державне медіа, то його журналістка допомогла згадати «наративним» запитанням, чому зростає підтримка допомоги Україні громадянами США? А от запитання від журналістки «Ради» звучало так, наче канал досі в СРСР. Ганна Гомонай спочатку згадала про проєкти дружини президента Олени Зеленської, а потім поцікавилася «підсумками року вашої родини». Нагадаємо, що «Рада» — це парламентський телеканал, який працює на наші податки. Нагадаємо насамперед його співробітникам.

Питання Ганни Гомонай змушує відвести погляд

На відміну від усіх попередніх пресконференцій усіх президентів України, перелік медіа на заході не обмежився газетами, сайтами й телеканалами. Адже команда Володимира Зеленського виявилася першою, хто запросив до лідера держави телеграм-канали. Це продовження Союзу Двох Веж — раніше «Труху» вже кликали в Офіс президента на рівні з журналістами. Тепер її акредитували на пресконференцію президента на рівні із Суспільним і CNN. Колеги «Трухи» з кількох інших телеграм-каналів теж вирішили сказати, що вони запрошені, але потім виявилося, що анонімні телеграм-канали начебто спеціально збрехали. Хто б міг подумати! Насправді ми не знаємо, що трапилося, можливо, хтось просто вирішив не піднімати свою табличку «Вертикаль».

• Читайте також: «Розіграші» анонімних ТГ-каналів: що не так?

Запрошення телеграм-каналу на пресконференцію президента — це подія, над якою можна сумно помедитувати. Але вона викликає також глибше запитання: чому Офіс президента тенденційно комунікує через «темну сторону»? У 2020 році 25% усіх запитань президенту на пресконференції поставили (про)російські медіа: ZIK, NewsOne, «Наш», «Шарій.нет», «Комсомольская правда», пропагандист Василь Голованов. Під час виборів мочиловом конкурентів для Зеленського займався Олександр Дубінський, він же започатковував анонімний телеграм своїм «Темним лицарем». На реформований під піар влади канал «Рада» наприкінці 2021-го запросили працювати чорного політтехнолога Володимира Петрова. І кожного разу Офіс попереджали: не працюйте з ними, вони шкідливі, це вилізе боком. І врешті влада сама змушена була накладати на цих людей санкції, арештовувати їх за звинуваченнями в державній зраді, звільняти... Ми всі чудово розуміємо, що таку ж долю врешті повторять «Труха» та компанія. А потім Офіс президента почне запрошувати на пресконференцію онлайн-казино...

• Читайте також: Астрологи проти астрономів. Чим телеграм відрізняється від журналістики

Поки ж що джекпот зірвала «Труха». Навіть складно сказати, що принесло їй більше користі: вся безплатна реклама, яку згенерували обурені журналісти, чи присутність каналу в їхніх рядах, що легітимізує його перед аудиторією. Те, що «Трусі» врешті не дали поставити запитання, — ймовірно, теж плюс для медіа. Поставити критичне питання президенту Максим Лавриненко не зміг би — «не кусай руку, яка годує». А якби він обрав шлях «Ради» та поцікавився в Зеленського, який його улюблений колір, це підірвало б імідж «Трухи» в очах підписників. Натомість багатозначно помовчав.

• Читайте також: «NGL.media»: «Труха» належить Володимиру Литвину та заробляє сотні тисяч доларів на місяць із реклами

Війна

75% усіх запитань журналістів на пресконференції напряму стосувалися війни Росії проти України. Тільки вісім запитань були про дотичні, але все ж інші речі: корупцію, тиск на бізнес, стосунки з іншими країнами, родину президента. Подібний акцент на війні легко зрозуміти й так само легко було зрозуміти центральний посил президента: він відповідає за зовнішньополітичні перемоги, але дистанціюється від важких внутрішніх рішень.

Настрій пресконференції задало перше запитання від «Укрінформу» про план мобілізації. «Це питання наших військових, Главкома [...] вони звернулися  [...] їх погляд  [...] вони запропонували  [...] мені потрібно більше аргументів», — розставив акценти Зеленський. І додав, що «я дуже хотів би, щоби наше військове керівництво розуміло всі ці виклики».

• Читайте також: Зеленський: Мобілізація коштуватиме Україні додаткових 500 млрд гривень

Пізніше, у відповідь на запитання Суспільного, Володимир Зеленський сказав: «Хотів би трішки захистити цивільних [...] Коли ми говоримо про ту чи іншу мобілізацію, ми повинні з вами знати: один воїн — шість людей у цивільному житті, які сплачують податки». Отже, що поки суспільна думка начебто висміює аргументи про «економічний фронт» і «податкові окопи», президент легітимізував цю позицію.

І водночас підживив чутки про конфлікт із Головнокомандувачем. Як ще назвати ситуацію, коли у відповідь на те ж питання Суспільного, Володимир Зеленський злегка роздратовано сказав, що його стосунки з Валерієм Залужним — «робочі»?  Та, звісно, закінчив вечір сумнозвісною історією про «Валєру та Мар’яну» у відповідь на запитання New Voice.

• Читайте також: Володимир Зеленський: «У мене робочі відносини з Валерієм Залужним»

Журналістка NV поцікавилася, чи відображає критична до Залужного позиція Мар’яни Безуглої, представниці президентської партії, позицію самого президента. Спочатку Зеленський із різних боків ухилився від відповіді: мовляв,  Залужний — також його представник, президент не має часу на сварки у фейсбуці. А потім видав оце: «Що стосується Мар’яни, Валєри, у них там є ще кілька людей. Дуже складно. Вони всі дуже люблять коментувати, лайкати у фейсбуці. Вони дуже часто там спілкуються. Вони з перших днів, то вони разом їздять на фронт, то вони сваряться [...] Мені здається, нам всім потрібно давати результат державі, щоденний. А селфі — встигнемо».

Володимир Зеленський так сильно відштовхнувся, щоб позиціювати себе над конфліктом, що опустив Залужного на самісіньке дно. «Валєра»? Прирівняння Головнокомандувача до Мар’яни Безуглої? Узагальнений натяк на відсутність результатів і селфі? Цікавий спосіб продемонструвати єдність, спростувати публікації журналістів про конфлікт і вселити в українців упевненість у майбутньому. Загалом про можливість звільнення Залужного запитували щонайменше тричі.

У президента немає конфлікту з головнокомандуючим. А от із «Валєрой»...

На кілька інших запитань про війну Зеленський усе ж відповів. Наприклад, сказав Bloomberg, що не підпише законопроєкт про мобілізацію жінок, але може розглянути мобілізацію чоловіків із 25 років, якщо будуть аргументи. На питання «Еспресо» про переселенців обіцяв принаймні не зменшувати допомогу та задуматися про множинне громадянство заради повернення українців з-за кордону. У відповідь на запитання Lb.ua про дрони президент сказав, що «мільйон дронів у наступному році виробимо».

Від інших запитань Верховний головнокомандувач не ухилявся, а сказав прямо, що не буде відповідати зі стратегічних причин. Наприклад, France 24 не дізналася планів України на наступні 12 місяців війни. Аналогічну відповідь на аналогічне питання отримало AFP.

Так, два медіа з Франції поставили практично однакові запитання, змарнувавши шанс аудиторії на інформацію. Одразу п’ять іноземних видань у різних формулюваннях цікавилися поразками України. Це, з одного боку, сумно саме по собі. З іншого боку, в черговий раз розвіює благоговіння перед закордонною пресою: журналісти виявилися нездатними зорієнтуватися для запасного питання, коли їхнє вже поставили колеги. Чотири рази. (Варто зазначити, що, можливо, медіа подаватимуть із конференції запитання лише від свого журналіста. Тому для редакції важливо, аби воно було саме таким.)

Я і моя молода команда…

Про закордонні медіа та міжнародну політику, враховуючи їхню частку в пресконференції, варто трішки поговорити окремо. У своєму вступному слові президент Зеленський зробив акцент на євроінтеграції: запропонував журналістам запитати його про відкриття діалогу про членство України в ЄС та «команду, як було, що робили всі…». Ніхто врешті не запитував, але це не заважало президенту розповідати.

Зеленський символічно на фоні прапору ЄС

Володимир Зеленський протягом вечора використовував свої об’єктивні, значні міжнародні досягнення, щоб захищатися від внутрішніх проблем. Наприклад, на запитання Михайла Ткача («Українська правда») про заміну дискредитованих членів команди президент сказав, що не може собі цього дозволити. У нього, мовляв, усього 5-6 менеджерів і без них буде менше допомоги Україні, менше ППО. Пізніше Зеленський перерахував свою команду за іменами у відповідь на схоже запитання «Дзеркала тижня». Та ще раз повторив про міжнародні досягнення. Мабуть, у Богдана, Разумкова, Тимошенка, Резнікова просто не було міжнародних досягнень. І тому цих теж колись «незмінних» членів команди урешті змінили.

Відповідаючи на запитання закордонних медіа, президент налаштував на невідворотний позитив: підтримка буде — це питання часу, увага до України повертається, закордонні лідери розуміють наші потреби.

Уже традиційно у міжнародній політиці Володимир Зеленський умикав амплуа «крутого хлопця» та дозволяв собі трішки більше. Наприклад, зробив закид на адресу фактично  Ізраїлю, куди був готовий поїхати, але після відмови «не може гратися своїм графіком». Заявив, що попереджав попередній уряд Польщі про програш на польських виборах, якщо вони будуть блокувати український кордон, — і так, мовляв, і сталося. Серед іншого згадав, що пише лідеру Іспанії у вотсап, а той телефонує йому напряму. Кілька разів зіронізував про Орбана.

З іншого боку, «круті хлопці» не кажуть польським журналістам: «Я ж не тряпка якась». Ця фраза пролунала від президента без жодних помітних причин: ніхто на пресконференції його так не називав, не натякав на це, навіть не ставився зневажливо в запитаннях. Очевидно, Володимир Зеленський просто погано реагує на негатив. І це підводить нас до головної драми вечора.

• Читайте також: Зеленський на пресконференції різко відповідав на запитання деяких журналістів і заявив, що він «не тряпка»

Ти мене поважаєш?

Володимир Зеленський досяг на міжнародній арені більшого, ніж усі його п’ять попередників разом. Торік він з’явився перед щонайменше 24 парламентами світу. На праймових американських вечірніх шоу жартували, що президент Джо Байден планує змінити своє прізвище на Зеленський, аби трохи підняти популярність. На честь Зеленського перейменовували вулицю у Британії. У березні 2022-го світом прокотилася справжня Зеленськоманія. І, звісно, саме за Зеленського Україна стала кандидаткою на вступ до ЄС. Та від Javelin дійшла до F16. Здавалося б, ніхто в такій ситуації не може почуватися недооціненим. Але ось ми тут.

У відповідь на критичні запитання українських журналістів Володимир Зеленський помітно ображався, нагадував про свої досягнення й атакував. Так, начебто надокучливі журналюги просто хочуть його задіти. А не ставлять запитання про реальні проблеми.

Наприклад, у відповідь на довге запитання Михайла Ткача (ми до цього повернемося) про команду, Зеленський сказав, що було б добре, аби журналіст хоча би в одній зі згаданих тем допомагав. Хоча Ткач, власне, і допомагає — робить свою журналістську роботу та роботу правоохоронців і викриває недобросовісних чиновників. Також президент спочатку попросив медійника не узагальнювати, а потім попросив не ділити людей на «ти щось не дуже», а «ти от нормальний». «Пояснив», як працює вплив політичних рішень на підтримку армії. І врешті сприйняв запитання на свій рахунок: «Можливо, щось не получається, ну уж вибачте, який є».

• Читайте також: 32 медіа поставили запитання Зеленському на пресконференції. Прориву у відносинах не сталося

Коли журналіст Forbes процитував бізнесмена, який стверджує, що після зустрічей Офісу президента з бізнесменами проблеми бізнесу лише загострилися, Зеленський поставив це під сумнів: «А ця людина була на нашій зустрічі? Да? Ну може бути, не буду сперечатися». І потім розповів, що механізм працює, а підприємці дякують. Але потрібен ще закон. Але в нього немає повноважень заборонити податковій ходити до бізнесу. Але він готовий до пропозицій.

Шедевром Зеленського стала відповідь «Дзеркалу тижня». Журналістка Інна Ведернікова почала з намагання поставити одразу три запитання, але врешті була змушена сама відповідати на запитання президента. Тож Інна Ведернікова не змогла пояснити, що не зроблено урядовцями для переведення держави на військові рейки. Не змогла назвати, хто може бути новим прем’єр-міністром. А коли намагалася розпливчасто відповісти, Зеленський зупиняв її фразою «дякую». Як екзаменатор, що бачить начебто неготового студента.

 Журналістка Інна Ведернікова намагалася поставити одразу три запитання

Натомість Зеленський був готовим. Він сипав цитатами: «Важливо бути начитаною людиною, але краще бути освіченою» та «Я вам спробую пояснити, що таке антикорупційна інфраструктура». Звинувачував журналістку:  «Ви багато говорите, тому не встигаєте», «Якщо знаєте, як допомогти Україні, будь ласка, скажіть що. Не кажіть загальні речі. Війна. Немає більше обговорення загальних речей», «Давайте не жити балачками». Чотири рази звинуватив журналістку у фактологічних помилках. І закінчив фразою: «Ця тема вичерпана». Добре, хоч мікрофон на землю на кинув.

• Читайте також: Сергій Никифоров: Або марафон і єдність, або — розбрат, хайп та рейтинги

Попри те, що насправді мала на увазі Інна Ведернікова і де помилився президент, цю суперечку він виграв у стилі, яким «Труха» описує прильоти. І хоча подібна поведінка президента жахлива та лякає, настав час поговорити про відповідальність журналістів.

Самі винні?

Володимир Зеленський так спілкується з журналістами уже четвертий рік, і він не зміниться, стає тільки гірше. Понад те, влада обкладає себе державними каналами, марафонами, кишеньковими телеграмами. Пресконференція президента — це найкраще місце, щоби публічно поговорити про реальні проблеми, розв’язання яких під час війни — це питання майбутнього. Тож серйозно, 24 канале, «Пане президенте, що для вас особисто перемога?»

Якщо журналісти хочуть щось дізнатися, потрібно ставити чіткі, сфокусовані, як лазер, запитання. Представник Bloomberg запитав, чи підпише Зеленський мобілізацію жінок та мобілізацію молодше 27 років. І Зеленський на обидва питання відповів: ні, можливо. Усе зайняло менш як хвилину. Це, звісно, трішки екстремальний приклад, але уявімо, що запитання та відповідь займають удвічі довше — дві хвилини. Тоді президенту поставило б запитання шістдесят журналістів. Натомість дві хвилини тривало лише запитання Михайла Ткача.

Представник «Української правди» почав із зовнішньої підтримки, перейшов до тиску на бізнес, згадав про елітні автівки та відпустки депутатів, звинуватив окремих можновладців у використанні влади у власних інтересах і закінчив тим, що не варто марнувати час, який виборюють військові на фронті. По суті, питання Ткача зводилося до того, що може зробити президент. Ну, президент розповів, що робить. Чудовий результат від одного з найкращих українських розслідувачів.

• Читайте також: «сТРУХлявіла журналістика». Реакція медійників на пресконференцію Зеленського

«Дзеркало тижня», одне з кращих українських видань, поставило не найкраще запитання вечора з професійної точки зору. Ганна Гомонай із «Ради» у своєму піарі президента принаймні обмежилася однією темою — сім’єю. А от Інна Ведернікова вирішила поставити три гострі запитання. По-перше, це неповага до колег. По-друге, лише перші два питання Ведернікової, поки її зовсім не перебив Зеленський, зайняли дві хвилини. Цей монолог містив згадки про уряд національної єдності, міжнародний фронт, постанову-клон, скандальний законопроєкт, імена двох чиновників, розмір допомоги Україні, Єврокомісію. А саме запитання: «Як ви прокоментуєте?» Ну, Зеленський прокоментував. Так, що пані Ведернікова, з усією повагою, розгубилася, не змогла  парирувати жодну фразу президента та, врешті, публічно виставила Зеленського правим в усіх трьох реальних проблемах, про які запитувала.

Можливо, якби журналісти обрали одну чітку проблему та навели один конкретний факт, від якого не сховаєшся, президент не зміг би маневрувати в цьому вузькому коридорі. Чи принаймні втекти від запитання настільки помітно, що це помітили би глядачі.

• Читайте також: Чому я раптом захотів бути на пресконференції президента Зеленського

А так для кишенькових телеграм-каналів і їхньої аудиторії Зеленський очевидно переміг журналістів. Нехай не холодною впевненістю та числами, а радше у стилі «ти чо?», але переміг. І наслідки цього, якщо журналісти не змінять підходів, відіб’ються не лише на довірі до влади, але й на довірі до медіа.