Знову закипіли пристрасті навколо участі українців у міжнародних форумах у присутності росіян. Тепер об’єктом критики став письменник Андрій Курков, котрий у Торонто братиме участь у літературному заході, де слово матиме також росіянка Маша Гессен. Думаю, підхід тут має бути універсальний. Не хочеш виступати там, де виступають росіяни, — не виступай. Але водночас не вимагай цього від інших. Я вважаю намагання обмежити будь-кого у його праві виступати будь-де та будь із ким антиліберальними та деструктивними. Вибачте, але воно мені попахує тоталітарними практиками.

Я вже писав, що «зрадників» буде ставати все більше. Кажуть, ще й Віталій Портников у дискусії з Марком Фейгіним «засвітився». Тому дискутувати варто не про те, виступати чи ні, а про те, які тези озвучувати.

• Читайте також: Черговий літсрач: Андрій Курков зібрався виступати разом із Машею Гессен в Канаді

Я вивчав у США настрої  американців. На власному досвіді переконався, що їхня підтримка зменшується. А постачання західної зброї залежить великою мірою і від настроїв у суспільстві. Тому треба використовувати будь-який майданчик, щоби сформувати думку людей на нашу користь. І наголошу: мова не про те, щоб мирится й цілуватися з росіянами. Мова про те, щоби просувати свій порядок денний, а росіян намагатися використати на свою користь.

Звісно, мої пропозиції — не абсолютна істина. Їх можна й треба обговорювати, змінювати, доповнювати й навіть спростовувати, якщо аргументи не здаються переконливими. Я би розділив повідомлення для іноземців та для росіян.

Найперше, звісно, варто спростувати популярну з уст росіян тезу про те, що це війна суто Путіна, а російський народ тут ні до чого. Варто згадати соціологію того часу, коли вона ще була коректною. Тоді підтримка Путіна сягала переконливих висот. Якщо звучатимуть думки про те, що росіяни нічого не могли зробити, то варто згадати два наші Майдани, один із яких виявився кривавим. Думаю, що навести можна чимало інших аргументів.

«Хороші» росіяни подають себе як альтернативу нинішній верхівці, мовляв, вони після Путіна прийдуть до влади — і Росія від цього зміниться на краще. Одначе це далеко не факт. Зважаючи на імперські настрої, які дуже сильно розвинуті в росіян, зважаючи на те, що посиляться реваншистські настрої після завершення війни, то при владі опиняться далеко не «хороші» представники російського соціуму. Для того, щоб раз і назавжди позбутися загрози, яка йде від Росії, варто постаратися розділити її на окремі країни. Тоді в них не буде таких сил, щоб атакувати сусідів, а тим більше Захід.

• Читайте також: Трикутник Карпмана: чому публічні конфлікти культурологічної спрямованості між українцями та росіянами є корисними для обох сторін

«Хороші» росіяни озвучують тезу про те, що вони такі самі жертви війни, як і українці. Тут досить порівняти умови життя росіян за кордоном і навіть у Росії з тисячами вбитих українців у їхніх розбомблених містах.

Літераторам і митцям варто говорити про літературу та мистецтво. Зокрема, наголошувати, що росіяни від часів царської імперії й до наших днів у літературі й інших видах мистецтва створювали міфи про себе та подавали себе як нормальну європейську націю, тоді як це було далеко не так. При цьому можна посилатися на книгу Еви Томспон «Трубадури імперії», в якій вона проаналізувала триста чи більше російських джерел. Варто запропонувати світу дивитися на пострадянський простір не лише очима росіян, а й інших колишніх радянських народів.

• Читайте також: Переатрибуція: як Україна повертає собі привласнене Росією мистецтво

Під час презентації моєї книжки у США американці нерідко мене запитували: «Для чого нам вам допомагати?».

Декому з них здавалося, що негайне припинення цієї війни збереже життя людей і зекономить американцям гроші, які спрямовують на таку допомогу.

Я їм нагадував про Будапештський меморандум, згідно з яким Україна віддала третій у світі ядерний потенціал. У відповідь отримала від ядерних держав запевнення у повазі до своєї територіальної цілісності. А потім одна з цих держав затіяла проти нашої країни кровопролитну війну. Інші держави зробили ряд помилок і не зуміли цьому перешкодити. Було б величезною несправедливістю, якби Україна мусила поступитися своїми територіями під тиском сили.

Крім того, наголошував я, що у випадку поразки України або територіальних поступок з її боку надихнуться такі країни як Китай, котрий почне діяти в напрямку Тайваню, Північна Корея докладе зусиль, щоб довести до успіху свою ядерну програму, Іран посилить свої деструктивні дії не лише на Близькому Сході, але і в усьому світі, низка африканських диктаторських режимів так само піднімуть голови. І тоді в світі спалахне стільки пожеж, що гасити їх коштуватиме значно дорожче, ніж допомогти Україні поставити Росію на місце.

Українці сьогодні захищають здобутки західної цивілізації, які Росія поставила під загрозу. Демократію з усіма її складовими — свободою слова, віросповідання, підприємництва, захистом прав людини тощо. А також світовий лад, що встановився після Другої світової війни та дозволив світові прийти до відносно безпроблемного заможного існування. І якщо інші країни платять за цей захист грошима та зброєю, то Україна платить за це життями своїх людей.

Для росіян також треба озвучити спеціальні тези.

Я колись спілкувався у скайпі з групою російських журналістів, які приїхали на їхній щорічний фестиваль у Дагомисі. Там були люди різних поглядів — від шовіністів до, так би мовити, лібералів. Але всі ніяк не могли погодитися з тим, що українці та росіяни не є братніми народами. Мабуть, це десь у них у підкірці зашито, що українці — «майже» росіяни. Тому, власне, вони нас приходять «визволяти», а не завойовувати. Тому цю ідею треба вибивати з їхніх голів.

• Читайте також: Що не так із «хорошими росіянами»

Щодо діалогів із росіянами та нормалізації стосунків із ними. Вони мають усвідомити, що хоча б відносна нормалізація можлива, лише коли певна маса росіян визнає, що винен у цій війні не лише Путін, а й весь народ. Коли визнають, що мають виплатити репарації. Ну й покаються. Правда, таке каяття потрібно не стільки нам, скільки їм. Але й після цього діалог навряд чи може бути щирим.

Юрій Луканов, вільний журналіст

Архівне фото: Тімоті Снайдер розмовляє з Машею Гессен, 10 березня 2015 року, Лос-Анджелес (Getty Images)