«Найстрашніші дні мого життя» — книга-свідчення, книга-доказ, книга-вирок за злочини росіян

«Найстрашніші дні мого життя» — книга-свідчення, книга-доказ, книга-вирок за злочини росіян

17 Вересня 2023
1757
17 Вересня 2023
09:00

«Найстрашніші дні мого життя» — книга-свідчення, книга-доказ, книга-вирок за злочини росіян

1757
Поєднання медійної та юридичної складової перетворює журналістські тексти, зібрані в книжці, на інструмент для притягнення Росії до відповідальності за розв’язану нею війну.
«Найстрашніші дні мого життя» — книга-свідчення, книга-доказ, книга-вирок за злочини росіян
«Найстрашніші дні мого життя» — книга-свідчення, книга-доказ, книга-вирок за злочини росіян

На початку вересня у львівському видавництві репортажної та документальної літератури «Човен» вийшла книжка «Найстрашніші дні мого життя». Усі тексти збірки написали журналісти команди The Reckoning Project: Ukraine Testifies («Свідчить Україна»). Це ініціатива українських і міжнародних медійників, аналітиків і юристів, які займаються фіксацією воєнних злочинів, що їх Росія чинить в Україні. Історії збирали й документували Наталя Гуменюк, Джанін Ді Джованні, Віра Курико-Агієнко, Світлана Ославська, Ангеліна Карякіна, Енн Епплбаум, Олексій Радинський, Олена Ніжельська, Анна Цигима, Сейбра Аєрс, Надія Бурдєй, Ірина Лопатіна, Пітер Померанцев.

У четвер, 14 вересня, у «Мистецькому арсеналі» відбулася презентація «Найстрашніших днів мого життя». «Детектор медіа» побував на заході та поспілкувався з упорядницею книжки — репортеркою, співзасновницею Лабораторії журналістики суспільного інтересу та The Reckoning Project Наталією Гуменюк.

Ключовими учасниками презентації книжки стали герої репортажів про найгучніші трагедії першого року повномасштабного вторгнення Росії. Йдеться про ракетні обстріли вокзалу в Краматорську й ТЦ «Амстор» у Кременчуці, авіаудари по центру Чернігова та бомбардування пологового будинку в Маріуполі, вʼязниця у шкільному підвалі в селі Ягідне, що на Чернігівщині, катівні на Херсонщині, окупацію ЧАЕС і викрадення українських дітей.

До того ж, ці люди не лише вкотре розповідали про «найстрашніші дні свого життя», а й ставили запитання тим, хто займається розслідуванням злочинів, від яких вони постраждали, зокрема, Генеральному прокурору України Андрію Костіну.

Відверто кажучи, це було мало схоже на презентацію книжки. Але, зважаючи на ідею, яка лягла в основу проєкту, нічого дивного в такому форматі немає. «Працюючи над книжкою, ми відразу поставили собі за мету розповісти про звірства ворога так, щоб результатом цього стали не лише журналістські матеріали, а й доказова база для майбутніх судових процесів і судів громадської думки», — розповіла «Детектору медіа» Наталія Гуменюк.

Зосередившись із перших днів великої війни на роботі над новинами для великих іноземних медіа, Наталія та її колеги з Лабораторії журналістики суспільного інтересу відчували: новинної, ба навіть репортажної журналістики тут замало. Події, що розгорталися, потребували набагато більшого, ніж потрапити на перші шпальти світових видань і наступного дня бути затьмареними ще страшнішими трагедіями.

«Ми мали досвід роботи з порушеннями прав людини під час першої фази російської війни — з 2014 по 2022 роки. Але з весни 2022-го майже вся країна стала місцем злочину. Разом ми знайшли спосіб документувати правопорушення так, щоб вони були не лише журналістським матеріалом, а й мали значення для майбутніх судових процесів і судів громадської думки. Так і з’явився The Reckoning Project: Ukraine Testifies», — говорить Гуменюк.

І в цьому випадку, за її словами, журналістська робота отримала шанс стати ефективним інструментом для того, щоби звірства, які чинить ворог на українській землі, мали не лише розголос, а й реальну перспективу обернутися судовим вироком і покаранням для винуватців.

Для цього команда The Reckoning Project розробила методологію документування воєнних злочинів, склала опитувальник для глибинних інтерв’ю, які містять достатньо подробиць, щоб реконструювати події. «Оскільки ми спілкувалися лише з безпосередніми учасниками трагічних подій, які готові свідчити в майбутніх судових процесах, нам довелося вчилися розмовляти так, щоб не ретравматизувати тих, хто пережив жахіття. Питання ставили нейтрально, щоб потім у сторони захисту не було приводу говорити про упередженість свідків чи про те, що їх підштовхнули до певних висновків», — розповідає Гуменюк.

 

Медійники, які взяли участь у проєкті: Наталія Гуменюк, Ірина Лопатіна, Олег Батурин, Світлана Ославська, Ангеліна Карякіна, Олексій Радинський

Ракетний удар по торговельному центру в Кременчуці стався 27 червня 2022 року. Тоді учасники проєкту вже почали застосовувати свою методологію документування, і журналістка Надія Бурдєй одразу вирушила до Кременчука. Її репортаж звідти для американського видання The Vanity Fair, написаний на основі свідчень очевидців, називався «Спочатку було багато криків, потім стало тихо». І це не лише про перші хвилини після того, як протикорабельна Х-22, поціливши в ТЦ «Амстор», убила понад 22 мирних жителя Кременчука, а й про те, як легко страждання можуть загубитися у вирі інших жахіть. У перші дні після трагедії здавалося, що в це тилове місто приїхали чи не всі міжнародні й українські журналісти. За тиждень медійників було значно менше, а ще через місяць — майже нікого.

Тож у The Reckoning Project вирішили, що історії про тих, хто постраждав від цього злочину, обов’язково мають увійти в збірку «Найстрашніші дні мого життя». Спілкуючись з очевидцями трагедії, Надія Бурдєй збагнула, що більшість загиблих в «Амсторі» працювала в магазині електроніки Comfy. Американська журналістка й редакторка проєкту Сейбра Айрес знайшла їхніх колег, яким вдалося вижити, і написала для книжки матеріал зі свідченнями про трагедію та розповіддю про те, як склалося життя цих людей після пережитого.

За словами Юрія Білоусова, який очолює департамент протидії злочинам в умовах збройного конфлікту Офісу Генпрокурора, розслідування щодо обстрілу росіянами ТЦ «Амстор» триває. Троє російських військових уже отримали підозру. Серед них — командир 52-го полку стратегічної авіації Росії, який безпосередньо відповідав за пуск ракет по цивільних об’єктах в Україні, та командувач Дальньої авіації Повітряно-космічних сил ЗС РФ Сергій Кобилаш, який, до речі, народився в Одесі. Вони причетні до вбивства людей не лише в Кременчуці, а й у Дніпрі, Чернігові та Сергіївці Одеської області. 

Юрій Білоусов

А от серед окупантів, причетних до подій у селі Ягідне на Чернігівщині, вже є не лише підозрювані, а й засуджені. «Ніколи не думала, що коли-небудь скажу ці слова — “Найстрашніші дні мого життя”. Але це дійсно було пекло», —  розповіла на презентації книжки Світлана Баранова, чий вислів, як можна зрозуміти, й став назвою для збірки.

Російські військові увійшли в Ягідне 3 березня, зробили штаб у місцевій школі й оселилися в будинках. Після того вони зігнали майже всіх жителів села у шкільний підвал, де утримували як живий щит майже місяць, аж до свого відступу з Ягідного.

«367 людей, 69 із яких — діти, закрили в підвалі, без повітря, майже без їжі та води, кожному по 60 квадратних сантиметрів. Я назвала це підвалом смерті. Слабші люди сходили з розуму й задихалися. Багато було розстріляно. 27 днів ми там були, і весь час почувалися смертниками в очікування загибелі», — розповіла Світлана Баранова.

Від задухи, браку медичної допомоги й нелюдських умов перебування в тому підвалі померли десятеро селян.

Розслідування по Ягідному складається з кількох частин. Одна з них —  утримування в нелюдських умовах людей у шкільному підвалі. Друга — це жорстоке поводження з людьми поза підвалом, на території села. Адже до того, як зігнати людей до школи, росіяни їх грабували, стріляли по домівках, принижували — такі дії є порушенням законів і звичаїв війни. І останнє — це розслідування розстрілів 11 чоловіків у Ягідному.

До повідомлень про заочні вироки воєнним злочинцям багато хто ставиться скептично — мовляв, яке значення мають судові рішення, якщо звинувачені перебувають поза зоною досягнення для наших правоохоронних органів і не можуть понести реальне покарання.

«Так, іноді можуть опускатися руки, коли думаєш, навіщо ми все це розслідуємо, збираємо докази, доводимо їхню провину в суді, якщо ці злочинці сидять у Росії та наче сміються над вироками українських судів. Але, ви знаєте, німецькі нацисти також колись сміялися й були впевнені у своїй безкарності. Правосуддя вміє чекати. Найгірше, коли правосуддя, дочекавшись, отримує шанс, а в нас немає доказів, а відтак і можливості цим шансом скористатися. Тому наше завдання — фіксувати, збирати свідчення й докази та чекати. Можливо, через два-три роки цей злочинець поїде відпочивати за кордон, і тоді ми зможемо його зловити. А ще бувають випадки, коли такі засуджені нашим судом злочинці потрапляють у полон до українських захисників. І тоді їх очікують ґрати», — говорить представник Офісу генпрокурора Юрій Білоусов.     

Текст про фактично концтабір, який улаштували росіяни у Ягідному, написала для книжки репортерка Світлана Ославська.

«Ми приїхали до села в перші дні після звільнення, коли люди буквально кричали про свій досвід. Згодом у населеному пункті неподалік від Чернігова побували сотні журналістів. Але бракувало того самого тексту, який би розповів, що сталося насправді, з усіма подробицями. Тож довелося повернутися до Ягідного через пів року, цього разу — з волонтерками зі Славутича, які провели той місяць із ягіднянцями. Вони приїхали подякувати тим, хто прихистив і врятував їх у перший місяць війни. Так цей репортаж вийшов не лише про злочин, а й про дружбу та взаємодопомогу», — розповіла Світлана Ославська.

Світлана Ославська

Крім того, до книжки увійшов репортаж письменниці з Чернігова Віри Курико-Агієнко «Чернігів. Третє березня» про авіаудар по мирному кварталу обласного центру. Тоді, за офіційними даними, загинули 47 людей. Упродовж місяців Віра спілкувалась з уцілілими, і з цього виник текст, який свідчить: це був терор країни-агресорки проти мирних людей України.

Журналістка з Луганщини Олена Ніжельська написала текст «Станція Краматорськ», який містить докази, що обстріл краматорського вокзалу, свідками якого стали понад 3000 людей, також був цілеспрямованим. До того в рамках проєкту «The Reckoning project: Ukraine Testifies» Анна Цигима й Наталя Гуменюк під такою ж назвою створили документальний фільм.

А Ірина Лопатіна, яка ще влітку 2022 року натрапила на повідомлення про батька-одинака з Маріуполя, у якого забрали й вивезли до Росії трьох дітей, розшукала їх і написала одну з найдоказовіших історій про депортацію Росією українських дітей — «Поверніть мене татові!».

Ірина Лопатіна

Є у збірці й тексти журналіста з Херсонщини Олега Батурина, якого в березні 2022 року самого затримали в рідній Каховці, київського режисера-документаліста Олексія Радинського (про окупацію ЧАЕС), журналістки Ангеліни Карякіної, яка написала пронизливий репортаж про обстріл пологового будинку в Маріуполі.

Ангелина Карякіна і Олексій Радинський

«Надзвичайно важливо, щоб усі ці історії, як і всі інші історії людей, які пережили жахіття воєнних злочинів, не були забуті, щоб вони були зафіксовані та збережені. Але не менш важливо — допомогти тим, хто ці злочини розслідує, адже на такий обсяг злодіянь у них просто не вистачає ресурсу», — говорить Наталія Гуменюк. Однак, за її словами, звичайними журналістськими матеріалами зробити це неможливо. Вони допомагають лише донести інформацію до аудиторії, у той час як у проєкті «The Reckoning Project» до власне журналістської роботи додають методологію, завдяки якій його матеріали можна буде використати в судовому процесі та домогтися покарання злочинців.

Наталія Гуменюк і В'ячеслав Якименко (співробітник магазину електроніки Comfy, який дивом уцілів під час ракетної атаки по ТЦ «Амстор» в Кременчуці)

Підтвердженням того, що ініціатори проєкту обрали правильний шлях, зрештою, і стала презентація книжки «Найстрашніші дні мого життя». Інакше б не зібралася на ній така кількість свідків і представників прокуратури, включно з генеральним прокурором України Андрієм Костіним.  

«Для мене дуже важливо, що ви спілкуєтеся з нашими прокурорами, слідчими, представниками громадянського суспільства, які є нашими партнерами. Але мені здається, що також важливо, що ви спілкуєтесь один з одним. Неможливо повернути життя, складно забути про біль і приниження. Але можна добитися справедливості й покарати тих, хто це скоїв. Скоїв злочин проти гідності, проти людяності, проти всього святого, що є. А також покарати тих, хто надавав наказ це робити, хто відвертався та заплющував очі. Саме задля того працює вся наша правова система. Наш обов’язок — зробити все, щоб ті, хто постраждав від тих жахливих злочинів, не тільки відчули справедливість від законного покарання злочинців, а й відновили своє життя», — звернувся Андрій Костін до головних героїв «Найстрашніших днів мого життя».

Андрій Костін

Саме цього дня, 14 вересня, у Києві було відкрито польовий Офіс Міжнародного кримінального суду — найбільше іноземне представництво МКС за межами Гааги. «Ми не можемо обіцяти, що дістанемо кожного, хто спричинив вам біль. Але ми будемо робити все задля того, щоб це відбулось. І нам у цьому допомагає весь світ. А головне, нам допомагаєте ви. Ваша готовність співпрацювати з нашими слідчими та прокурорами дають моїм колегам енергію для того, щоб домогтися справедливості», — сказав генеральний прокурор.

Адже чим більше воєнних злочинців буде покарано, тим меншою буде ймовірність того, що хтось іще раз прийде на українську землю й робитиме те, що роблять сьогодні на ній росіяни.

Фото: Максим Поліщук / «Детектор медіа»

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
1757
Читайте також
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду