Комісія журналістської етики вважає, що воєнний стан не повинен призводити до відмови від журналістських розслідувань, а значення журналістських розслідувань під час широкомасштабної війни лише зростає.

Відповідна заява КЖЕ опублікована на тлі дискусії, яка виникла після резонансних журналістських розслідувань про закупівлі продуктів харчування для армії, відпочинок за кордоном депутатів і прокурорів («Схеми», «Українська правда»). А також розслідування «УП» про начебто наявність російського паспорта у посадовця Міноборони Олександра Лієва, яке виявилось помилковим.

«Детектор медіа» наводить текст заяви КЖЕ без купюр.

Широкомасштабна війна вплинула на українську політику, на українське суспільство і на українські медіа. Новини про війну на багато місяців стали головною темою в інформаційному просторі. Комісія з журналістської етики відзначає роль українських журналістів в інформуванні громадян про важливі факти, події і заяви, в тому числі за допомогою такого інструменту, як журналістські розслідування.

Широка дискусія, яка виникла після журналістських розслідувань про закупівлі продуктів харчування для армії («Дзеркало тижня») та  про відпочинок за кордоном депутатів і прокурорів («Схеми», «Українська правда), спонукала до ухвалення рішень на рівні держави. Зокрема, парламент прийняв закон про запровадження прозорості в оборонних закупівлях, а уряд заборонив топ-посадовцям виїздити за кордон на відпочинок під час воєнного стану.

Своєю чергою, автори деяких резонансних журналістських розслідувань стали об’єктом для критики через помилки, виявлені після публікації. Одна з таких публікацій – про начебто наявність російського паспорта у посадовця Міноборони Олександра Лієва – стала приводом до заяви Комісії з журналістської етики.

Після заяви Комісія отримала ще дві скарги, які стосувалися матеріалу журналістки Яніни Соколової про Олександра Лієва (автори скарг – Олександр Лієв і Дар’я Мелькіна).

Враховуючи події, пов’язані з журналістами-розслідувачами в Україні, Комісія з журналістської етики заявляє:

1. Значення журналістських розслідувань під час широкомасштабної війни зростає. Журналісти сприяють розкриттю воєнних злочинів і притягненню до відповідальності воєнних злочинців. Прикладом є розслідування міжнародної команди Bellingcat про причетних до катастрофи малайзійського «Боїнга-777» в 2014 році на Донеччині. 

2. Воєнний стан у державі і обмеження, які накладаються на поширення певної інформації, не повинні призводити до відмови від журналістських розслідувань. У мирний час великий обсяг відкритих даних унеможливлює або принаймні знижує ризик зловживання з боку чиновників або політиків. В умовах війни, коли прозорість ухвалення рішень і конкуренція обмежені, а реєстри закриті, громадяни здебільшого не мають можливості дізнатися правду. Завдяки журналістам-розслідувачам робота влади стає більш прозорою для громадськості.

3. Теми, пов’язані з можливими фактами корупції під час воєнного стану, викликають підвищену увагу і вимагають від журналістів особливо ретельної перевірки фактів перед оприлюдненням. Під час таких розслідувань працівники медіа повинні дотримуватися професійних стандартів, серед обов’язкових вимог:

• неупередженість журналіста, чітке відокремлення фактів від суджень і думок;
• перевірка всіх гіпотез і фактів, без надання переваги одній із точок зору перед початком або в процесі перевірки;
• відповідальна робота з джерелами, розуміння мотивів своїх джерел до розкриття прихованої інформації;
• надання тим, хто піддається критиці, можливості надати пояснення або заперечити висунуті звинувачення;
• належне цитування відповідей;
• прозорість у роботі, яка виражається в тому, що аудиторія дізнається не лише про висновки, а й про докази.

4. Публічні особи: політики, державні чиновники, власники бізнесу, топ-правоохоронці та ін. – повинні бути готовими до підвищеного суспільного інтересу і до широких меж критики на свою адресу. Публічні особи не повинні зловживати своїм правом на скаргу до Комісії з журналістської етики, аби звести рахунки з журналістами.

5. Робота Комісії з журналістської етики як органу саморегуляції журналістів і медіа спрямована на те, щоб журналісти і редакції краще розуміли вимоги і дотримувалися Кодексу етики українського журналіста. Комісія покликана звертати увагу на неприйнятні порушення журналістської етики та професійних стандартів, аби редакції могли уникати їх в майбутньому, а громадяни – критично оцінювати інформацію, яку вони споживають. Покарання винних – не є ані метою, ані інструментом роботи Комісії.

6. Комісія самостійно оцінює доцільність або недоцільність розгляду скарг, які надійшли, та форму реагування (рішення, заява, рекомендації). Комісія знайомиться зі змістом усіх без винятку скарг, але не має обов’язку розглядати кожну скаргу. Кілька скарг на схожу тему можуть бути об’єднані до одного кейсу, адже мета діяльності Комісії – допомогти журналістам і редакціям виправити помилки й уникати їх у майбутньому.

Зокрема, оскільки скарга Олександра Лієва та Дар’ї Мелькіної стосуються ситуації, яка вже проаналізована у відповідній заяві, Комісія з журналістської етики ухвалила рішення залишити обидві скарги без розгляду.

7. Комісія засуджує будь-які форми переслідування журналістів-розслідувачів за їхню роботу, включно з ненависницькими онлайн-атаками в соціальних мережах. Припущення, що ворог може скористатися результатами журналістського розслідування в своїх пропагандистських цілях, не повинне бути перешкодою в роботі журналістів.

8. Якісна розслідувальна журналістика в часи війни створює необхідний контроль за діями влади з боку громадськості, спонукає владу бути більш відповідальною, сприяє зменшенню рівня корупції й ухваленню необхідних для країни рішень. Комісія з журналістської етики закликає створювати умови для вільного розвитку розслідувальної журналістики в Україні і забезпечити захист журналістів-розслідувачів від тиску у зв’язку з виконанням професійних обов’язків. 

Графіка:  Комісія журналістської етики