Ігнорування історичної реальності й логіки, однобокість і пропагандистське забарвлення. Шляхетна мета, якою є сприяння національній консолідації, нівелюється через заміну історичної дійсності бажаною альтернативною реальністю, що дуже спрощує чи й зовсім ігнорує складні події українського минулого. Треш, але разом із тим — багата фантазія авторів і динамічний, хай неоднорідний сюжет. Окрема чеснота: українська історія зображена героїчно, без традиційного показу українців жертвами.

Якщо ви думаєте, що наведені відгуки адресовані новому українському серіалу «Пригоди козака Виговського», ви помиляєтесь. Наведені зауваги висловлені ще 2017 року щодо першого з серії українських графічних романів «Воля». Ідея водночас розкритикованого та похваленого коміксу належала В’ячеславу Бугайову, котрий помістив реальних історичних діячів доби УНР, Гетьманату й Директорії у світ супергероїв за зразком персонажів Marvel і DC. Ідеолог прямо каже: так, його твори виконані в координатах альтернативної історії. А ідея виникла через недостатню увагу медіа до згаданого періоду української історії. Адже 1917—1921 рік — доба проголошеної та втраченої Незалежності, саме тому 1991 рік — не здобуття, а відновлення втраченого. Від себе додам: чергова та перша в третьому тисячолітті російсько-українська війна почалася 2014 року як черговий етап нашої збройної боротьби за Незалежність із тим самим ворогом.

Комікс «Воля», задум, втілення та реакція на готовий продукт дає пряму аналогію до згаданого вище авантюрно-пригодницького серіалу Семена Горова «Пригоди козака Виговського», який 30 серпня вийшов одночасно в ефірі каналу-виробника «2+2» й на платформі Netflix. Стрічку створено за підтримки Держкіно, про що свідчить відповідний логотип. Генеральний продюсер каналу й автор ідеї Сергій Кизима називає серіал ще одним кроком до популяризації українського контенту. Наголошує на надзвичайній важливості доступності українські історії якомога ширшій аудиторії. Та зауважує: «Пригоди козака Виговського» нагадують про цінність свободи та відповідальності.

Допрем’єрний показ кілька разів зривали російські шахедні атаки, його переносили з безпекових міркувань, хоча він таки відбувся. Прем’єра зібрала в Україні понад 3 мільйони глядачів, котрі дивилися телевізійний ефір, а про перегляди на Netflix потрібна окрема статистика. Але знімальний процес висвітлювався в соцмережах регулярно, і публіковані фотозвіти ще до релізу стали приводом до традиційної від дня прем’єри мінісеріалу «Століття Якова» критики на адресу як відповідності використаних костюмів певній історичній епосі, так і загалом вільному поводженню «кіновців» і «серіальників» з історією.

Хоча команда «Пригод…» декларувала ще в процесі створення: серіал не відтворює історичні події, а є їх творчою інтерпретацією. Те саме окремо говорить — змушений пояснювати, мені це знайоме! — сам режисер. «Ми залучали консультантів-реконструкторів — це абсолютно особливі люди, які глибоко занурені у свій процес. Вони достеменно знають, скільки ґудзиків мало бути на одязі та з якого вони боку, вони знають усе про те, як це виглядало в реальності, — каже Семен Горов і додає: — “Пригоди козака Виговського” — це не документальний фільм і не історична реконструкція. Це наш художній погляд на ті часи. Працюючи над образами, ми виходили з того, що тогочасний світ, як і сучасний, був відкритий до моди та стилю».

Тим не менше, реакція глядачів, озвучена в тих-таки соцмережах, суголосна й відповідна оцінкам коміксу «Воля»: треш, ігнорування реальності, заміна історичної дійсності. Проте відома своєю гіперактивною громадянською позицією щодо захисту абсолютно всього українського Лариса Ніцой висловила протилежну думку: «Серіал прикольний, але не докопуйтеся в ньому до історичних фактів. Там є головне — мочать мокселів і виграють українці».

У цьому випадку вживання в оцінці сленгового словечка «прикольний» має пряме й непряме значення. Називаючи щось «прикольним», мають на увазі не завжди смішне, проте завжди — позитивне. Водночас «прикольний» — це характеристика комедії. Для тих, хто ще не бачив: так, серіал замислений і виконаний саме як кінокомедія. Можете порівнювати з польським комедійно-сатиричним серіалом «1670» (2013), досить позитивно прийнятий українськими глядачами, хоча це було ще до політичного загострення стосунків із Польщею. Проте краще і правильніше шукати референси в голлівудських комедіях «Голий пістолет», «Гарячі голови» та «Поліцейська академія». Жодної сатири, зате гумор у «Пригодах козака Виговського» максимально наближений до формату скетчів, гегів і сценок із гумористичних шоу.

Ось московський цар, дуже подібний до Путіна, спить у труні, мов вампір. Або сільський голова, він же місцевий священник, причащає вірян кагором, чим стимулює велику кількість селян одномоментно приймати причастя. Ось козак Виговський — чисто «Поліцейська академія»! — збирає рекрутів для захисту прикордонного села Обмачів від московитів, і до лав воїнства стають найгірші, найкумедніші персонажі, серед яких тип у халаті, растаманській шапці та з гусаком під пахвою. Ну і куди ж без численних алкогольно ангажованих жартів довкола шику та сексуально ангажованих, коли треба показати серед персонажів сексуально стурбованого 24/7 француза. Російський царевич Олексій із повадками, які старі нетолерантні анекдоти приписують сексуальним меншинам, випльовує каву, бо в Московії ніколи її не пив. А зрадника росіяни з дня на день годують лише кислими щами. До всього, не обійшлося без використання в діалогах мемів на кшталт «Батурин за три дні», «ці руки нічого не крали», далі самі додумайте — більшість прикладів точно вгадаєте.

Але за комедією, часом нарочито гротесковою, ховається цілком собі притомний пригодницький сюжет, максимально наближений до вестерну. Гетьманський шпигун Іван Виговський (Артем Пльондер) відкликається з Польщі, буквально з обіймів відразу трьох панянок, і направляється до прикордонного села для створення форпосту. Йому допомагає місцевий дивак-винахідник Орест (Віталій Ажнов), до якого єдиний Виговський ставиться серйозно та використовує винаходи з оборонною метою, як новітню зброю. У процесі Іван розкриває таємницю вовкулаки, котрий лякає селян, викриває московських шпигунів і проросійських агітаторів, корисних ідіотів і закохується в доньку зрадливого голови Оксану (Катерина Файн). У фіналі, що не складно передбачити, саме його кумедне й недолуге воїнство успішно та без втрат відбиває напад московитів, котрі поводять себе як зомбі. А потім утілення мрій громадян країни у війні: на допомогу приходять не лише гетьманські війська, а й армія кримського хана, польського короля та ще кількох європейських країн.

Усе, що автори показують глядачам у восьми серіях — передусім розважальний контент. Без претензій ані на історичну достовірність, ані на подобу драми, але також тут нема того, що опоненти звикли обзивати пропагандою. «Пригоди козака Виговського» — швидше, екранізований комікс: творці «Волі» свого часу теж були за крок до екранізації, проте з Держкіно зразка 2019 року не склалося. І, до речі, цей серіал за настроєм дуже близький до фільму «Максим Оса та золото песиголовця» (2022), так само створений за віддаленими мотивами однойменного коміксу. Тож не варто дивуватися надмірностям, як не слід закидати подібним стрічкам надмірну натужну героїзацію. Попри своє скептичне ставлення до комедій як панівного жанру готовий визнати: героїка в такому форматі виглядає щирішою за героїчний пафос небагатьох поки що вітчизняних драматичних стрічок. 

Цей матеріал був підготовлений за підтримки Норвезького Гельсінського комітету та профінансований Норвезьким агентством з розвитку співробітництва (NORAD).