Три гри в Шеньчжені

Три гри в Шеньчжені

20 Листопада 2026
0
116
20 Листопада 2026
16:29

Три гри в Шеньчжені

Юрій Луканов
вільний журналіст, для «Детектора медіа»
0
116
Чого Сі, Трамп і Путін хотіли від зустрічі?
Три гри в Шеньчжені
Три гри в Шеньчжені

Чого хотіли від «історичного саміту» Сі Цзіньпін, Дональд Трамп і Володимир Путін, на що сподівалися і що зрештою отримали? Чи справді зустріч у Шеньчжені стала початком нового світового порядку, чи залишилася переважно дипломатичним спектаклем із гучними заявами, символічною декларацією та спільними фотографіями? Західні, китайські й російські медіа по-різному оцінюють її результати. Але головне питання залишається: чиї очікування справдилися, а кому довелося задовольнитися значно меншим, ніж він розраховував?

Ще до початку тристоронньої зустрічі Дональда Трампа, Сі Цзіньпіна та Володимира Путіна було зрозуміло, що кожен із них їде до Шеньчженя зі своїми цілями. І хоча зовні це мало виглядати як демонстрація готовності трьох найбільших ядерних держав домовлятися про майбутнє світу, спільного порядку денного у них фактично не було.

Путін: легітимізація Росії та торг навколо України

Для Путіна сама можливість сісти за один стіл із президентами США та Китаю вже була б дипломатичною перемогою. Після майже п’яти років повномасштабної війни проти України та західних санкцій він отримував нагоду продемонструвати російській і міжнародній аудиторії, що Росія нібито не перебуває в ізоляції, а залишається одним із центрів світової політики.

Але цього символічного успіху Путіну було замало. Як писало агентство Reuters 14 листопада, Москва розглядала зустріч як можливість домовитися про завершення війни в Україні на вигідних для Кремля умовах. Російська сторона хотіла включити українське питання до порядку денного, однак Пекін не виявляв особливого бажання перетворювати саміт на переговори про війну.

Подібну оцінку давали й американські експерти. У The Washington Post колишній високопосадовець Держдепартаменту США Денні Рассел говорив, що Путін мав найбільше виграти від тристоронньої зустрічі. Москва була зацікавлена в тому, щоб наблизити позиції Вашингтона й Пекіна до власного бачення війни проти України.

Інший аспект російських очікувань — економічний. Москва прагнула послабити санкційний тиск, розширити можливості співпраці з Заходом і продемонструвати, що за допомогою Трампа можна поступово повертатися до міжнародної політики як повноправний учасник.

Офіційно російські урядовці заперечували порівняння майбутньої зустрічі з Ялтинською конференцією 1945 року, на якій переможці Другої світової війни домовлялися про повоєнний устрій. Однак такі аналогії озвучувалися.

«Аналогія з Ялтою не була цілком чужою російському політичному істеблішменту. 30 жовтня Петро Толстой, голова комітету Держдуми з міжнародних справ, висловив сподівання, що тристороння зустріч стане першим кроком до “нової Ялти” та допоможе сформувати майбутню архітектуру міжнародної безпеки. Ця заява помітно відрізнялася від більш обережних формулювань представників Кремля», — писала The Moscow Times.

Проте навіть західні оглядачі застерігали: сьогоднішня Росія не є переможцем великої війни, а її можливості диктувати світові умови значно обмеженіші.

Трамп: велика дипломатична перемога для внутрішнього споживання

Дональд Трамп їхав до Китаю з амбіцією продемонструвати, що саме він здатний домовлятися з двома найвпливовішими авторитарними лідерами світу. Йому потрібен був результат, який можна було б представити американцям як підтвердження власної ролі великого миротворця.

За інформацією Associated Press від 14 листопада, одним із пріоритетів Трампа було ядерне роззброєння. Після завершення дії останнього договору про скорочення стратегічних озброєнь між США та Росією він хотів залучити Китай до майбутніх домовленостей про обмеження ядерних арсеналів.

Але тут виникала проблема: китайський ядерний арсенал значно менший за американський і російський, тому Пекін не хотів брати на себе такі самі зобов’язання. Фактично Трамп пропонував Китаю сісти за стіл переговорів на умовах, які той не вважав справедливими.

Іншим питанням мав стати Іран. Трамп хотів залучити Сі та Путіна до обговорення війни й продемонструвати, що навіть у цьому конфлікті Вашингтон здатний говорити з головними партнерами Тегерана. Як писали експерти Atlantic Council, навіть сама поява трьох лідерів за одним столом для обговорення Ірану могла б стати сигналом Тегерану.

Але була й внутрішньополітична причина поспішати з дипломатичними успіхами. Після невдач республіканців на проміжних виборах Трампу було особливо важливо продемонструвати, що він здатний досягати результатів на міжнародній арені. Як пояснювали співрозмовники Al Jazeera, для американського президента ця зустріч була також можливістю створити образ глобального лідера, здатного домовлятися там, де інші зазнають невдачі.

Сі Цзіньпін: продемонструвати силу Китаю, але не брати на себе чужих зобов’язань

На відміну від Трампа й Путіна, Сі Цзіньпін не мав особливої потреби будь-що підписувати або негайно домовлятися. Його головним завданням було продемонструвати, що Китай став державою, без участі якої неможливо розв’язувати глобальні проблеми.

Саме про це писала Мелані Гарт, директорка Global China Hub при Atlantic Council. За її оцінкою, для Сі важливий не лише зміст переговорів, а й сама можливість приймати американського та російського президентів. Це дозволяло китайському керівникові показати власній аудиторії, що він перебуває в центрі світової дипломатії.

Водночас Пекін дуже нервував через непередбачуваність двох гостей. Трамп і Путін мають власні амбіції, не люблять дотримуватися чужих сценаріїв і можуть поставити господаря в незручне становище. Тому китайська сторона прагнула максимально контролювати перебіг зустрічі.

Гарт сформулювала китайський підхід досить влучно: Пекіну потрібне шоу, а не обов’язково конкретні домовленості. Але це має бути ретельно поставлене шоу.

Ще одним принциповим питанням для Сі було небажання втягувати Китай у тристоронні переговори про ядерне роззброєння. Пекін вважав несправедливим, коли Вашингтон намагався поставити китайський ядерний арсенал в один ряд з американським і російським.

Не хотів Сі й перетворення зустрічі на переговори про Україну. Китай підтримує тісні економічні відносини з Росією, але водночас зацікавлений у збереженні торгівлі з Заходом. Відкрито ставати на бік Москви в переговорах із Вашингтоном йому було невигідно.

У Washington Post директорка китайської програми Stimson Center Юнь Сун висловила цю позицію дуже коротко: «Китай хоче отримати образ, але не хоче нести витрати».

Китайська офіційна риторика також наголошувала на особливій відповідальності трьох постійних членів Ради Безпеки ООН за міжнародний мир і стабільність. Пекін намагався представити зустріч не як домовленість про поділ світу, а як демонстрацію здатності великих держав співпрацювати.

16 листопада речниця МЗС Китаю Мао Нін заявила, що зустріч матиме історичне значення, оскільки дозволить трьом державам обговорити мир і стратегічну стабільність.

Але конкретних пунктів порядку денного вона не назвала.

Отже, ще до початку переговорів вимальовувалася доволі парадоксальна картина. Путіну потрібні були політична легітимізація та поступки щодо України. Трампу — гучний дипломатичний успіх, який можна було б продати американським виборцям. Сі Цзіньпіну — демонстрація міжнародної ваги Китаю без необхідності брати на себе зобов’язання перед двома іншими учасниками.

Усі троє хотіли скористатися зустріччю для посилення власних позицій. Але це зовсім не означало, що вони збиралися домовлятися між собою. І саме ця обставина робила майбутній саміт таким непередбачуваним.

Сі зустрів Трампа особисто, а Путіну доручив зустрічатися з підлеглими: як почався саміт трьох лідерів

Перший день саміту в китайському Шеньчжені, 18 листопада, приніс чимало цікавих дипломатичних деталей ще до того, як Дональд Трамп, Сі Цзіньпін і Володимир Путін сіли за стіл переговорів. І якщо російська пропаганда заздалегідь малювала картину нової Ялти, де три рівноправні світові лідери визначатимуть долю планети, то церемоніальна частина зустрічі виявила дещо іншу ієрархію.

Найбільш промовистим став спосіб, у який китайський керівник зустрічав двох своїх гостей. Трампа — особисто, Путіна — через п’ятого за рангом.

Володимир Путін прилетів до Шеньчженя раніше за американського президента. Однак зустрічати його в аеропорті Сі Цзіньпін не приїхав. Цю місію виконав Цай Ці — член Постійного комітету Політбюро Компартії Китаю, який посідає п’яте місце в ієрархії китайського керівництва.

Натомість, коли 18 листопада прибув Дональд Трамп, Сі особисто з’явився біля трапа Air Force One. Лідери потиснули руки й навіть обійнялися. Їх супроводжували почесна варта, військовий оркестр, діти з квітами та натовп з американськими й китайськими прапорцями.

Це був незвичайний жест для китайського керівника. Як пояснювала австралійська ABC, Сі став першим за багато десятиліть китайським лідером такого рівня, який особисто зустрів іноземного президента біля літака.

Але пояснення було не лише в особливому ставленні до Трампа. Сі відповідав взаємністю: під час візиту китайського керівника до США у вересні Трамп також особисто зустрічав його в аеропорту. Китайська державна агенція Xinhua спеціально наголосила на цьому жесті взаємної ввічливості. Це був переказ інформації на сайті МЗС Китаю, де наведено слова самого Сі: «Під час мого візиту до США у вересні цього року ви з дружиною спеціально приїхали до аеропорту, щоб зустріти мене. Китай — країна етикету, яка має традицію взаємної ввічливості».

Ще одна деталь, на яку звернули увагу журналісти, — музичний супровід появи президентів.

За повідомленням Meduza, коли Путін заходив до приміщення саміту, російський гімн не лунав. Натомість оркестр виконав фрагмент балету «Лускунчик» Чайковського. Під час появи Трампа оркестр виконав державний гімн США.

Можна було б списати це на організаційний казус, але на тлі різниці в церемоніальному прийомі двох президентів деталь набула символічного значення.

Не менш цікавою виявилася церемонія спільного фотографування лідерів АТЕС.

Сі Цзіньпін і Дональд Трамп стояли поруч. Путін опинився окремо від них. На відеозаписі, який поширили журналісти, видно, як після рукостискання Трамп і Сі жестами показують російському президенту, де йому слід стати.

Associated Press звернуло увагу на символіку цієї композиції. Сі стояв у центрі, поруч із ним — вищий на зріст Трамп, а з іншого боку — значно нижчий Путін. Едгард Кейган із Центру стратегічних і міжнародних досліджень (CSIS) прокоментував, що для росіян це могло бути дещо незручним зображенням: воно наочно демонструвало значну різницю між Росією, з одного боку, та США і Китаєм — з іншого.

Утім, не всі західні аналітики вважали, що Сі таким чином демонстрував віддалення від Москви. Домінік Чіу, старший аналітик Eurasia Group, закликав не перебільшувати значення протокольних деталей. На його думку, Пекін просто по-різному вибудовував відносини з двома партнерами: з Вашингтоном намагався підтримувати крихку стабільність, а з Москвою вже мав усталене стратегічне партнерство.

Іншими словами, Трампу потрібні були знаки особливої уваги, а Путін давно знає, яке місце посідає в китайській дипломатичній системі.

Увечері 18 листопада відбувся урочистий прийом від імені Сі Цзіньпіна та його дружини Пен Ліюань. Саме там Путін і Трамп уперше після зустрічі на Алясці в серпні 2025 року побачилися особисто.

Вони потиснули руки, обмінялися кількома словами й попозували перед камерами. Трамп назвав Путіна своїм другом. Російський президент також демонстрував задоволення від зустрічі.

Однак повноцінної розмови того вечора не відбулося. Помічник Путіна Юрій Ушаков повідомив, що президенти сиділи за різними столами й не змогли поспілкуватися. Він висловив сподівання, що наступного дня їм удасться знайти час для розмови.

Це було досить промовисто: Москва заздалегідь розраховувала на особистий контакт Путіна з Трампом, але навіть організація короткої розмови виявилася проблемою.

Російські державні інформаційні агенції акцентували на самому факті рукостискання. ТАСС і «РИА Новості» подавали його як одну з головних подій дня. Пропагандистські медіа охрестили фотографію трьох лідерів «історичною».

Для Кремля це справді було важливо: російська аудиторія мала побачити Путіна поруч із Трампом і Сі як рівноправного учасника великої міжнародної політики.

BBC звернула увагу саме на цю різницю в подачі. Її кореспондентка Ліза Фохт повідомляла, що російські медіа називали рукостискання історичним, тоді як головним політичним результатом для Кремля було саме зображення Путіна в компанії двох найпотужніших світових лідерів. Навіть якщо практичні результати переговорів виявляться скромними, Москва вже отримала потрібну картинку.

Meduza, навпаки, звернула увагу на чотири епізоди, які демонстрували різницю у ставленні Китаю до американського та російського президентів: зустріч в аеропорту, музичний супровід, спільне фото й організацію банкету. Саме звідси й народився іронічний заголовок про те, що Путін приїхав ділити світ, але з ним не захотіли навіть розділити трапезу.

Китайські державні медіа подавали події зовсім інакше. Xinhua писала про теплу зустріч Сі й Трампа, взаємну повагу та прагненні розвивати стабільні відносини між Китаєм і США. Китайське видання The Paper описувало насичену дипломатичну програму Сі, в якій зустрічі з Путіним і Трампом були частинами широкої програми АТЕС.

Чи справді Сі принизив Путіна

Associated Press наводить пояснення Домініка Чіу: особиста зустріч Трампа була способом підтримати відносини з Вашингтоном і відповісти на аналогічний жест американського президента. Росія ж є давнім партнером Китаю, і Сі не потрібно щоразу демонструвати особливу прихильність до Путіна.

Крім того, 18 листопада Сі провів із Путіним окремі двосторонні переговори. Китайський керівник назвав його «старим другом», а Путін — «дорогим другом». Російський президент вихваляв економічні досягнення Шеньчженя й назвав місто прикладом для наслідування.

Водночас іншу інтерпретацію запропонував Едгард Каган із Центру стратегічних і міжнародних досліджень. На його думку, спільне фото, де Сі опинився між Трампом і Путіним, причому американський президент стояв поруч із китайським лідером, а російський — окремо, могло виглядати для росіян доволі незручно. Воно наочно підкреслювало різницю між становищем Росії, з одного боку, та США і Китаю — з іншого.

Саміт трьох: Сі отримав престиж, Путін — легітимізацію, Трамп фотографії

Після завершення тристоронньої зустрічі в Шеньчжені Дональда Трампа, Сі Цзіньпіна та Володимира Путіна головне питання полягало в тому, чи вдалося трьом лідерам домовитися про щось конкретне. Адже напередодні кожен із них мав власні цілі, а спільного порядку денного, як здавалося, було небагато.

За підсумками переговорів, які тривали близько півтори години, учасники оприлюднили спільну декларацію миру. У ній ідеться про реформування ООН, енергетичну співпрацю, обмеження зловживань повноваженнями Міжнародного кримінального суду та необхідність зниження ядерних ризиків.

На перший погляд, перелік питань виглядає солідно. Однак конкретних механізмів реалізації домовленостей, термінів чи чітких зобов’язань документ не містить. Особливо промовистою є відсутність згадок про дві війни, які безпосередньо впливають на міжнародну безпеку, — російську агресію проти України й американсько-іранський конфлікт. Ці питання могли обговорювати за зачиненими дверима, але жодного конкретного результату щодо них у спільній декларації не зафіксовано.

Західна преса: символізму більше, ніж результатів

Західні оглядачі загалом скептично оцінили практичні результати саміту. Вони відзначили його символічне значення, але не побачили дипломатичного прориву.

Associated Press у своєму аналізі підсумків зустрічі писало про те, що найбільше політичних дивідендів міг отримати саме Сі Цзіньпін. Він прийняв двох світових лідерів і продемонстрував, що Китай є одним із головних центрів глобальної дипломатії.

Трамп отримав можливість представити зустріч як підтвердження власної ролі міжнародного миротворця. Однак переконливих свідчень того, що Сі чи Путін погодилися допомагати йому у розв’язанні проблем України або Ірану, не було.

Путін, зі свого боку, отримав можливість знову постати перед світом як керівник держави, з якою американський президент готовий вести переговори на найвищому рівні.

The Guardian у матеріалі дипломатичного редактора Патріка Вінтура фактично поставила під сумнів аналогії з Ялтинською конференцією. Автор звернув увагу на контраст між масштабними очікуваннями та досить скромним змістом підсумкового документа. Чотири загальні пункти декларації навряд чи можна порівняти з домовленостями, які визначали повоєнний світовий порядок.

Водночас для Путіна сам факт зустрічі мав неабияке значення. Тепер він може демонструвати російській аудиторії, що Москва має доступ до Трампа й Сі, тоді як європейські противники Кремля залишаються осторонь цього формату.

Ірландський мовник RTÉ, аналізуючи оцінки експертів, також спробував визначити, хто отримав найбільше від зустрічі.

Для Сі це була можливість закріпити за Китаєм роль організатора великої міжнародної дипломатії. Путін зміг зміцнити свій міжнародний статус і домогтися закріплення тристороннього формату. Трамп же отримав насамперед політичну картинку, яку можна використати для демонстрації власної міжнародної ваги.

Отже, західні аналітики переважно сходилися в тому, що найбільше виграв китайський керівник. Він виступив господарем зустрічі, не беручи на себе надмірних зобов’язань. Трамп отримав ефектну дипломатичну подію, а Путін — можливість продемонструвати, що Росія не перебуває в міжнародній ізоляції.

Китайська преса: насіння майбутнього миру

Китайські державні медіа висвітлювали саміт значно оптимістичніше. Xinhua писала про конструктивний характер переговорів, взаємну повагу та спільну відповідальність трьох держав за міжнародний мир і стабільність.

Особливо показовою стала метафора Сі Цзіньпіна про насіння: «Насіння, посіяне сьогоднішньою тристоронньою зустріччю, неодмінно пустить коріння, проросте, розквітне і принесе плоди».

Цей образ добре передавав китайське бачення результатів переговорів. Для Пекіна важливим було не стільки досягнення негайних домовленостей, скільки демонстрація готовності великих держав підтримувати діалог.

У цьому й полягала дипломатична перевага Сі. Він зміг прийняти американського та російського президентів, показати міжнародну вагу Китаю, але не погоджуватися на конкретні поступки щодо України, Ірану чи ядерного роззброєння.

Західні коментатори запитували, що саме три лідери вирішили. Китайські медіа пропонували дивитися на сам факт зустрічі як на позитивний результат.

Російська преса: народжується нова Рада Безпеки?

У російських медіа переважала інша інтерпретація. Державні та близькі до Кремля видання писали про повернення Росії до великої дипломатії. Більш аналітичні публікації намагалися пояснити, чому навіть за відсутності конкретних проривів Москва може вважати зустріч успішною.

«Коммерсантъ» опублікував матеріал під назвою «Мир на троих». Видання цитувало слова Путіна, який назвав переговори відвертими й вільними, а сам діалог — дуже корисним.

Особливо цікавою була оцінка експерта з міжнародних питань Олексія Наумова. Він побачив головний результат саміту в можливості формування нового формату міжнародних відносин, своєрідної Ради Безпеки ООН 2.0, де ключові держави могли б обговорювати найважливіші світові проблеми.

На його думку, пропозиція Сі зробити такі зустрічі регулярними може стати найважливішим довгостроковим результатом переговорів.

Водночас російські експерти визнавали, що сама декларація не містить глибоких і конкретних рішень. Кожна сторона внесла до неї те, що вважала важливим для себе.

«РБК» зосередилося на практичному змісті документа та заявах Путіна. Видання звернуло увагу на те, що після переговорів лідери не провели спільної пресконференції. Російський президент згодом розповів про обговорення безпеки, вільного судноплавства, реформування ООН і ядерних ризиків.

Для Москви важливим результатом виявився не стільки зміст декларації, скільки сама можливість закріпити тристоронній формат. Росія знову отримала можливість сидіти за одним столом із Вашингтоном і Пекіном та обговорювати питання глобальної політики.

Associated Press у своєму аналізі підсумків саміту розповіло, що присутність Путіна на переговорах із Трампом і Сі дала йому нагоду продемонструвати міжнародний статус Росії як великої держави.

Що насправді отримав Путін

Якщо повернутися до очікувань, із якими троє лідерів їхали до Шеньчженя, результати виглядають неоднозначно. Путін прагнув легітимізації свого міжнародного статусу, послаблення дипломатичної ізоляції Росії та можливості впливати на переговори щодо України.

У питанні міжнародної видимості він досяг помітного результату. Його приймали в Китаї, він сидів за одним столом із президентами США та КНР, а Трамп публічно демонстрував готовність вести з ним діалог. AP у матеріалі про дипломатичний протокол саміту писало саме про символічне значення цієї зустрічі для Кремля.

Із послабленням дипломатичної ізоляції ситуація складніша. Саміт продемонстрував, що Росія залишається учасником великої дипломатії, попри війну та санкції. Але це не означає, що санкційний режим змінився або що Москва відновила нормальні відносини із Заходом. Як написав Патрік Вінтур у The Guardian, масштабні очікування від зустрічі різко контрастували зі скромним змістом підсумкової декларації.

А от із третім завданням усе набагато складніше. Путін не домігся включення конкретних умов завершення війни в Україні до спільної декларації. Українська тема не стала центральною частиною тристоронніх переговорів, а сам документ не містить жодної згадки про російську агресію. Про це розповіли і Associated Press, і The Guardian у своїх підсумках саміту й аналізі декларації.

Таким чином, Кремль отримав дипломатичну видимість і можливість демонструвати повернення до переговорів на найвищому рівні, але не отримав того, що могло б стати справжнім проривом у питанні України.

Якщо підбити підсумки, найбільше дипломатичних дивідендів, судячи з оцінок західних оглядачів, отримав Сі Цзіньпін. Він продемонстрував міжнародну вагу Китаю, виступив господарем великої дипломатичної події та не взяв на себе надмірних зобов’язань. Associated Press у своєму аналізі резюмувало, що сам факт проведення зустрічі посилив дипломатичний авторитет Пекіна.

Трамп отримав можливість показати себе глобальним миротворцем, здатним домовлятися з двома найвпливовішими лідерами Росії та Китаю. Однак переконливих свідчень, що Сі чи Путін погодилися допомагати йому у врегулюванні конфліктів в Україні або Ірані, не з’явилося.

Путін отримав фотографії, рукостискання та можливість розповідати росіянам про повернення країни до клубу великих держав.

Але світ не отримав відповіді на головні питання: як зупинити війни, як гарантувати міжнародну безпеку і чи готові три найбільші ядерні держави не лише говорити про мир, а й робити для нього щось конкретне.

Путін приїхав до Шеньчженя за новою Ялтою. А отримав декларацію з чотирьох пунктів. І це, мабуть, найточніша характеристика результатів саміту.

«Історик» Путін вирішив переписати історію

Володимир Путін вирішив вельми незвично обґрунтував особливий статус учасників саміту. Він заявив, що Китай, Росію та США об’єднує статус переможців Другої світової війни, а також спільна відповідальність за збереження міжнародного миру й безпеки. Сі Цзіньпін підтримав цю історичну конструкцію, назвавши три держави головними переможцями війни, які мають захищати повоєнний міжнародний порядок. Таким чином, історія антигітлерівської коаліції стала аргументом на користь особливого політичного статусу нинішньої трійки.

Однак у цій історичній конструкції є суттєва проблема. У 1945 році союзником США та СРСР був Китай на чолі з Чан Кайші — Китайська Республіка. Китайської Народної Республіки, якою нині керує Сі Цзіньпін, тоді ще не існувало: її проголосили лише в жовтні 1949 року. Так само переможцем у Другій світовій війні був Радянський Союз, а не Російська Федерація, яка виникла після його розпаду. Отже, нинішні керівники фактично привласнюють собі історичну спадщину держав, політична ідентичність яких не тотожна їхнім сучасним країнам. Цей нюанс особливо важливий, коли йдеться про спробу обґрунтувати особливі права трьох нинішніх держав на визначення світового порядку.

Дипломатичний редактор The Guardian Патрік Вінтур розповів про ще один аспект цієї заяви: Путін особливо наполягав на історичному контексті зустрічі, назвавши саме Китай, Росію та США переможцями війни. Журналіст розцінив це як свідомий випад на адресу Великої Британії, яка разом зі США та Радянським Союзом входила до історичної великої трійки. Тепер у символічній конструкції Москви й Пекіна її місце відводиться Китаю.

Ще гостріше проблему історичної маніпуляції розглядає французький історик Антуан Аржаковський у своїй колонці для Le Monde. Він застерігає від механічного порівняння зустрічі Трампа, Сі та Путіна з Ялтинською конференцією 1945 року. Тоді за столом сиділи керівники держав, які реально здобували перемогу над нацистською Німеччиною та визначали повоєнне облаштування світу. Нинішня трійка, на його думку, перебуває в зовсім іншому становищі, а сама аналогія з Ялтою є оманливою та небезпечною.

Для України в цій історії є ще одна гірка іронія. Путін апелює до спільної перемоги над нацизмом і відповідальності за міжнародний мир, водночас ведучи війну проти країни, народ якої зробив величезний внесок у перемогу над гітлерівською Німеччиною. Українці воювали в лавах Червоної армії, в партизанських загонах, у військах союзників, працювали в тилу й платили за перемогу величезну ціну. Тепер Кремль використовує цю спільну історичну спадщину як аргумент для особливих прав Росії у світовій політиці, хоча сама Росія грубо порушує принципи міжнародного порядку, який нібито збирається захищати.

Фото: REUTER/Sin McNamee

LIKED THE ARTICLE?
СПОДОБАЛАСЯ СТАТТЯ?
Help us do more for you!
Допоможіть нам зробити для вас більше!
Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
0
116
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду