Голова парламентського комітету з питань свободи слова Нестор Шуфрич, коментуючи вимогу «Руху Чесно» щодо його зняття з посади голови парламентського комітету з питань свободи слова, сказав, що поважає будь-яку позицію і думку громадян. Водночас добровільно йти у відставку з посади і складати мандат народного депутата не збирається, бо його «обрав народ».

Нагадаємо, представники громадського сектору та ЗМІ вимагали у Верховної Ради невідкладно зняти з посади Шуфрича, обраного від проросійської партії «Опозиційна платформа — За життя».

«ОПЗЖ» в Україні заборонили 20 червня 2022 року. Але Нестор Шуфрич ще сподівається на перегляд цієї судової справи і зрадником себе не вважає. За його словами, він, навпаки, всіляко сприяє перемозі, навіть сам з автоматом у руках був готовий захищати Верховну Раду. А от його колишні колеги по фракції, які втекли у Росію, для нього зрадники.

Колишня членкиня комітету Тетяна Циба висловила думку, що Нестор Шуфрич не має морального права очолювати комітет свободи слова. Водночас її колега по фракції Сергій Швець, оцінюючи Нестора Шуфрича виключно як голову комітету, заявив, що він на цій посаді досить ефективний, а обґрунтованих претензій до нього нема.

Нестор Шуфрич вважає себе принциповим борцем за свободу слова, але під час воєнного стану, на його думку, на першому плані мають бути рішення військових, у тому числі й в інформаційній політиці. «Під час війни інформаційна політика є складовою військової політики. І ми ніколи не можемо знати, навіщо Арестович несе якусь нісенітницю і що за цим стоїть», — каже він.

Нестор Шуфрич був формальним власником ТОВ «Медіахолдинг Новини», якому належали Ukrlive і Перший незалежний, відомі в Україні під кодовою назвою «канали Медведчука». Після повномасштабного вторгнення Росії стало відомо, що техніку каналів конфіскували. За словами Шуфрича, фактично товариство перестало існувати: Київська військова адміністрація вилучила майно й техніку телеканалів для забезпечення нібито власного медіапроєкту. Вилучили без пояснень, і Нестор Шуфрич вважає, що під час воєнного стану мали на це право. Хоча формально «Медіахолдинг Новини» перебуває у стані припинення.

— Несторе, як ви ставитеся до звернення і петиції щодо зняття вас як представника «Опозиційної платформи — За життя» з посади голови комітету свободи слова?

— Я поважаю будь-яку позицію і думку наших громадян. Але є реальність. Ми зараз ще не знаємо, яке буде рішення Європейського суду з прав людини з приводу ліквідації «ОПЗЖ». І сьогодні кожен має нести індивідуальну відповідальність. Я як голова комітету роблю все, щоби в умовах обмеження громадянських прав наших співвітчизників і представників медіа максимально сприяти їхній роботі в умовах воєнного стану. Моя жорстка позиція із захисту журналістів до 24 лютого загальновідома. Ви знаєте, що ми захищали всіх представників медіа. Навіть були здивовані позицією комітету, коли він захищав журналістів медіа, які пов’язують із найбільшим політичним опонентом Петром Порошенком. Ми робили відповідні запити і звернення щодо позбавлення ліцензій Прямого і 5 каналу, радіо «Прямий». Наша позиція була максимально об’єктивною і без прив’язки до будь-яких політичних уподобань. І це мій принцип.

Мені наші громадяни довірили бути у Верховній Раді України. Згідно з квотами розподілу між опозицією і коаліцією, комітет свободи слова відійшов до нас. Ми залишаємося в опозиції з формальної точки зору. Ми не є членами коаліції, але сьогодні говорити про опозицію в парламенті під час воєнного стану, я вважаю, безвідповідально. Сьогодні опозиції не може бути в принципі. Сьогодні всі мають об’єднатися заради успіху і перемоги в цій страшній війні.

— Ви добровільно вийшли з Національного олімпійського комітету України. Не думали добровільно піти і з посади голови комітету?

— Ні, не думав. Вихід з НОКУ — питання не політичне. Просто заради заспокоєння ситуації в НОКУ і щоб цей процес не був політизований, ми прийняли таке рішення. Хочу, щоб Олімпійський комітет, якому я віддав 20 років своїх зусиль, продовжував стало працювати в нормальному режимі. З мене корона не впаде, я відійшов, щоб не провокувати дії, які б ускладнювали роботу НОКУ.

Що ж до Верховної Ради, то це виключно міжпартійний і політичний орган. Тут політика від А до Я. Тому уникати неполітизації будь-яких процесів у парламенті є просто безглуздо.

— Ви давно в парламенті, фактично шосте скликання. На вашу думку, чи може ефективно працювати парламентський комітет Верховної Ради, в якому залишилося всього троє народних депутатів?

— Якщо не помиляюся, сьоме, але одного разу я відразу пішов працювати міністром. Абсолютно може. Все залежить від того, яка в них енергія і які вони перед собою ставлять завдання. Тому не бачу тут жодних проблем.

— Які найважливіші рішення ухвалив комітет 2022 року?

— Є період до 24 лютого і після. Те, що стосується періоду після повномасштабного вторгнення Росії: була низка заяв комітету щодо можливості роботи журналістів під час війни. Ми висловили слова співчуття рідним кожного загиблого представника українських і закордонних медіа. Якщо я не помиляюсь, на сьогодні загинули 43 людини. Були звернення комітету до РНБО, МЗС, МВС, омбудсмана щодо зниклих журналістів. Загалом цього року ми провели 33 засідання.

Найважливіше питання, — це була, до речі, моя ініціатива, — рішення про захист журналістів, які працюють на фронті, та фінансової компенсації в разі поранення чи смерті. Ми ініціювали цей законопроєкт, але наші пропозиції були потім враховані у проєкті, який зареєстрував комітет соціальної політики. Були великі суперечки під час обговорення. Бо мої пропозиції стосувалися не тільки страхування, а й прямих компенсацій від держави в разі поранення або смерті. Але вийшли в результаті на компромісний варіант: уже ухвалений закон.

— На сайті комітету з 24 лютого немає інформації про ваші засідання. А на інших сайтах парламентських комітетів така інформація є.

— Я прочитав про цю проблему в інтерв’ю із секретарем комітету Сергієм Швецем і вже попросив надати мені інформацію, чому так сталося. Ми не анонсуємо засідань із міркувань безпеки, бо часто збираємося очно. А всі наші заяви були прямо на сайті Верховної Ради.

Але ви праві, ми зараз оновимо сайт і виставимо всі протоколи засідань.

— Кілька місяців тому планувалося проведення комітетських слухань на тему роботи медіа під час війни. Чому вони не відбулися?

— Це не з вини нашого комітету.

— У вас є якесь військове звання?

— У мене була можливість погодитися на вище генеральське звання за посадою міністра з надзвичайних ситуацій (генерал цивільного захисту), але я відмовився. Я сказав: як я буду дивитися в очі тим генералам, які з лейтенанта дійшли до генерала, кожну зірку собі протоптували, якщо я відразу натягну собі погони найвищого ступеня? Я відмовився. А от Валерій Хорошковський, коли очолив СБУ, спокійно прийняв звання генерала армії.

— Чи не вважаєте ви, що варто об’єднати комітети гуманітарної та інформаційної політики і свободи слова?

— Я чув розмови про об’єднання комітетів. Але, наскільки мені відомо, був зроблений висновок, що в умовах, коли ми претендуємо на членство в Євросоюзі, варто, щоб комітетом свободи слова опікувалася опозиція.

Раніше я озвучував з трибуни Верховної Ради свою позицію щодо вступу України в ЄС. Я ніколи не вірив у реальність входження в ЄС. Незважаючи на те, що народився в Ужгороді і в мене великі зв’язки в Європі. Я, мабуть, найбільш європейський народний депутат у Верховній Раді. Маю право на громадянство Словаччини і Чехії, Угорщини і, до речі, Росії — як народжений в СРСР. Але зараз це абсолютно не актуально. Про це й мови не може бути.

Спілкуючись із керівництвом кількох європейських держав, я весь час чув, що ми ніколи не будемо членами ЄС. Тому й наголошував, що не треба обманювати українців. А ось після 24 лютого це стало реальністю. І ті самі керманичі декількох європейських держав тепер кажуть мені, що членство України в Євросоюзі стає реальністю. І я зараз закликаю, щоб ми відповідали вимогам Євросоюзу, щоб увійти до нього. Не за 20–30 років, а протягом 12–18 місяців ми можемо вступити в ЄС, і я достеменно знаю, як це зробити!

Тому, якщо об’єднувати комітети, то в результаті цей комітет має очолювати представник опозиції. Не кажу, що саме я, але точно представник опозиції. Я був на різних посадах, за них не тримаюся. Мені цікаві принципи і результат. Бо захист прав журналістів має бути під головуванням опозиції стовідсотково.

— Як ставитеся до телемарафону «Єдині новини»? Дивитеся?

— Дивився, скажу відверто. Я до нього ставлюся як до складової військової стратегії інформаційної безпеки. Там говорять те, що вирішує сказати в першу чергу військове керівництво. Вони, очевидно, мають говорити все для забезпечення перемоги. Які там стратегічні міркування, я не знаю. Я бачу там інформацію не тільки для наших громадян. Тому говорити зараз, наскільки це добре чи погано, недоречно. Закінчиться війна — ми оцінимо, наскільки виправдані були всі ці рішення щодо наближення перемоги. Наголошу, перемоги, яка має бути забезпечена. Я робив усе, щоб уникнути цієї війни. Тепер ми маємо робити все, щоби звільнити наші території і перемогти в цій війні.

— Чи запрошують вас як голову комітету зі свободи слова на якісь міжнародні заходи?

— Запрошують на заходи, де розглядаються питання з євроінтеграції. Але давайте відверто. Говорити про свободу слова в умовах воєнного стану, коли вся інформаційна складова може бути і, скоріше за все, є частиною тактико-стратегічного воєнного планування, важко. У цих умовах дорікати, що є якісь обмеження або інформація чи дезінформація, на жаль, неправильно. Під час війни інформаційна політика є складовою військової політики. І ми ніколи не можемо знати, навіщо Арестович несе якусь нісенітницю і що за цим стоїть. Критикувати його не варто, хоча деякі речі у двері не влазять. Але як людина, яка мала в своєму підпорядкуванні 28 генералів, розумію, що, можливо, ця інформація не стільки для мене, скільки для того, хто має її почути. І тому зараз не варто дорікати щодо обмежень тих трьох каналів, які вимкнули з цифрового мовлення. Я говорив із кількома власниками цих каналів, коли вони хотіли ініціювати обговорення цього питання на нашому комітеті. Я сказав: «Не під час воєнного стану. В той день, коли перестане діяти воєнний стан, я відразу підніму це питання». Але якщо РНБО й військове керівництво вирішило, що в цей час це мовлення потрібно для інших потреб, я не можу в це втручатися. Бо це питання загальної військової стратегії з державних міркувань. І вони не зобов’язані нам говорити, чому вони це роблять. Можливо, нам, народним депутатам, вони й могли це розповісти. Але, якщо чесно, я би зараз не хотів знати якісь державні таємниці. Нехай краще їх використають для нашої перемоги.

— Чи є серед ваших колег із колишньої «ОПЗЖ» ті, хто пішов на фронт?

— Так, багато. Десь семеро. Вони пішли в тероборону, потім в армію. Ми декількох переконали повернутися до роботи в парламенті, куди їх обрали українські громадяни. Зараз троє служать в армії. В перші дні ми всі були з автоматами в руках. Коли була загроза нападу на Київ, скажу відверто, я теж приєднався до невеликого загону і з автоматом готовий був захищати Верховну Раду.

— Ви служили у 80-х у війську ще СРСР. Зараз в Україні беруть до війська людей із досвідом. Вам не приносили повістку? Можливо, дзвонили з військкомату?

— Служив ще в радянській армії, у мене є офіцерське звання в запасі. Повістку мені не приносили і з військкомату не дзвонили. Відповідно до Конституції Україні, народні депутати і депутати кримського парламенту не підлягають мобілізації. Я вже не говорю про те, що в мене троє маленьких діточок (4, майже 6 і 10 років) і я не можу бути мобілізований. Ми маємо забезпечити сталу роботу вищого законодавчого органу. Буквально декілька законів викликали наше неприйняття, але наша позиція така: під час війни ми маємо бути єдині з коаліцією, не спекулювати на тому, що в них деколи не вистачає голосів. Ми маємо демонструвати єдність, тому що тільки єдність сьогодні може забезпечити успіх на фронті. Наші військові заслуговують на нашу єдність.

— Ваша колишня фракція постійно зменшується, весь час хтось із колег йде з парламенту. Які ваші плани на майбутнє? Ви плануєте добути каденцію до кінця?

— Безумовно, ми добудемо свою каденцію до кінця. Щодо мене особисто, то я ніколи не тікав із корабля, тим паче з корабля, який рухається вперед. Це корабель із назвою Україна. Ми платимо страшну ціну за нашу принциповість і стійкість, але Україна йде вперед. Це ціна незалежності.

— Плануєте на наступних виборах балотуватися?

— Сказати, що я втомився, то сказати мало. Сказати, що мені достатньо політики, теж сказати мало. Але сьогодні я вважаю, що залишити посаду, на яку мене обрав народ, було би певною мірою боягузтвом.

— Як ви ставитеся до своїх колег, які втекли в Росію?

— Вкрай негативно. Вони для мене зрадники.

— Яка доля працівників ТОВ «Медіахолдинг Новини»?

— Ми пробували забезпечити їх роботою в умовах воєнного стану, але потім Київська військова адміністрація прийняла рішення про вилучення майна телеканалів для забезпечення власного медіапроекту. Вони сказали, що їм потрібні дублюючі студії, і всю нашу техніку забрали. Для чого саме забрали, вони мали право не пояснювати.

Питаннями колективу опікувався Єгор Бенкердорф. Мені відомо, що один із журналістів створив щось подібне на правління. Вони сказали, що з усім впораються. Я їм пропонував своє бачення, була думка навіть підключитися до марафону, але потім було рішення Київської адміністрації, і питання само собою закрилося. Працівники просто розійшлися, частина виїхала за кордон. Ті, що залишися тут, намагалися влаштуватися на інші медіа, але зараз це дуже проблематично.

— Де В’ячеслав Піховшек?

— Кілька місяців назад я його вітав із днем народження, він був у Києві.

— Ще одне запитання. Зараз СБУ масово перевіряє монастирі і храми УПЦ московського патріархату. В Росії вважають, що це тиск на віруючих. Ви також так вважаєте?

— Я вважаю це помилкою. В умовах війни загострювати це питання й робити боляче вірянам, — а їм це болить сто відсотків, — це велика помилка. Сподіваюсь, що все це завершиться в рамках закону. Якщо там є ті, хто порушив закон, вони мають понести персональну відповідальність. А загалом Українська православна церква проявила себе як дійсно українська, дійсно незалежна і дійсно канонічна.

Я глибоко в темі. Близько спілкуюся з блаженнішим Онуфрієм, знаю його ставлення до нападу Росії, який він називає агресією Росії. У травні вони прийняли складні канонічні рішення, і одне з них — дуже показове у ставленні до РПЦ — це відновлення права на приготування мира (спеціально приготована ароматна олія, яка використовується для різних церковних ритуалів. — «ДМ»). Миро українська православна церква перестала сама робити в 1917 році. УПЦ МП брала миро від РПЦ, а ПЦУ досі отримує з Константинополя.

УПЦ ще в 1991 році оформила фактичну незалежність від РПЦ, шо відображено в Мін’юсті, а після повномасштабної агресії проти України взагалі не згадує Кіріла.

Фото: «Детектор медіа»