Анонсуючи на осінь прем’єру одного з трьох оригінальних серіальних продуктів власного виробництва, ОТТ-платформа «Київстар ТБ» визначила мінісеріал «Відважна дівчина» як детективну драму. Хоча на виході глядач отримав детективну, але все ж таки мелодраму про стрімку любов і не менш стрімку зраду. Або, якщо хочете — романтичний детектив, є й такий жанр. Як не назви, зміст дещо конфліктує з назвою.

Тлумачний словник української мови подає слово «відвага» як відсутність у людини страху перед небезпекою. Але небезпека головній героїні, 25-річній поліційній оперативниці Євгенії Марчук, загрожує рівно чотири рази за чотири серії. Причому реально вона ризикує життям двічі. Уперше на самому початку історії, коли порушує протокол та особисто затримує небезпечних злочинців. Удруге — в фіналі, коли викритий нею злочинець наставляє на Марчук пістолетне дуло.

Проте в обох випадках ідеться не так про відвагу, як про виконання Євгенією своїх професійних обов’язків. За великим рахунком, вона у свої молоді роки сама вибрала шлях боротьби зі злочинністю, ще й не сидить у кабінетах, а діє «в полях». Таким чином, вона відважна не тому, що зголосилася працювати під прикриттям у власника художньої галереї, аби розкрити мережу міжнародної контрабанди творами мистецтва. А саме тому, що служить у поліції, на оперативній роботі.

Головним автором «Відважної дівчини» є Тетяна Гнєдаш, одна з найдосвідченіших в Україні сценаристок і продюсерок. Її фільмографія налічує понад 70 проєктів, і здебільшого це — довгі серіали, сюжети яких побудовані якраз на стику мелодрами й детективу. За більш сприятливих для телевиробництва обставин — бюджети, бюджети! — пропоновану історію цілком можна розкатати серій на тридцять. І я навіть уявляю, як саме. Помітно, що в рамках чотирьох серій авторам тісно, проте вони змушені зважати на реалії та максимально прискорювати події там, де за інших обставин вони б розвивалися довше та з більшою кількістю перипетій.

Розмах ідеї — дорослий: Європою прокотилася хвиля пограбувань, із відомих музеїв зухвало крадуть витвори мистецтва. Сліди міжнародних контрабандистів ведуть на перевалочну базу, такий собі логістичний хаб. Він не просто в Україні й не просто в Одесі, де концентрується вся можлива контрабанда. Європол зацікавило селище Лиманське під Одесою. Там відкрив галерею Андрій Ніколаєнко. За збігом обставин, він хрещеник шефа поліції, прямого начальника Євгенії. Тож він особисто посилає молоду перспективну оперативницю працювати під прикриттям — вона мусить видати себе за мистецтвознавицю. А часу на підготовку, для набуття відповідних знань нема від слова зовсім. І Євгенії доведеться рухатися, як то кажуть, за приладами.

Аби йшлося про більше серій, був би шанс раз по раз ставити псевдомистецтвознавицю на межу негайного викриття. А вона б раз по раз викручувалася, в процесі справді вивчаючи глибше нову для себе сферу й розвиваючись. Проте заданий хронометраж не дозволяє, тому Євгенія вже приблизно з середини другої серії розкриває себе. Тобто нема ніякої відважної дівчинки, котра з ризиком для життя діє під чужою личиною. Є поліціянтка при виконанні обов’язків, на допомогу якій приїжджають із Києва колеги на чолі зі згаданим начальником.

Єдиною територією ризику для Марчук лишається Марина, не просто подруга дитинства Андрія, а й дівчина з матримоніальними планами на нього. Знову ж таки, за інших обставин і за іншої кількості серій між цими двома розгорнулася б битва за Андрія, причому досвідчена в питаннях мистецтва Марина неодмінно б викрила неофітку Женю. Але рамки чотирьох серій не дозволять розгулятися обом, тому ця улюблена глядачками лінія суперництва так само зіжмакана, як романтична — очікувані стосунки між поліціянткою та галеристом.

За великим рахунком, у цьому мінісеріалі є місце лише для детективу. Причому, попри міжнародний розмах банди, обмеженою двоповерховим будинком галериста та його справді нечисельними мешканцями. Підозрюються в таких випадках усі, і штовхати поліціянтку під прикриттям у обійми головного підозрюваного вже на початку її місії не зовсім комільфо. Чудово розумію: рука набита, жанрові шаблони працювали, працюють і працюватимуть. Проте все, що лишається за дужками пошуку короля контрабанди в Лиманському, реально заважає основному сюжету.

Звісно, закони жанру вимагають закохати головних героїв. Звичайно ж, має бути суперниця й вона повинна мститися, аж до спроби вбивства конкурентки. А в фіналі Євгенія мусить зробити викриття, яке переверне її життя. Тільки всього цього на пропонований хронометраж надто багато, щоб історія сприймалася цілісно. Бо чи йдеться про відвагу, коли молода жінка закохується в молодого чоловіка, хай навіть він фігурант кримінальної справи? В якому моменті, в якому епізоді Марчук справді виходить із зони власного комфорту? Навпаки, їй навіть дуже комфортно серед картин у гламурному особняку. Небезпека, яка повинна чатувати постійно, зринає вряди годи. Складається враження: лиш там і тоді, де і коли це треба для сюжету.

Окремо слід відзначити Анастасію Нестеренко. Акторка вперше проявилася в серіалі «Прикордонники», де зіграла роль Кнопи — чи не єдиної дівчини в команді курсантів-прикордонників. Глядачі серіалів її помітити й полюбили, продюсери — теж. За ролі диво-жінок, поліцейських і військових, вона скоро конкуруватиме, якщо вже не конкурує з не менш харизматичною Антоніною Хижняк. Інша річ, саме у «Відважній дівчині» акторці не дуже є де розвернутися. Бо не зовсім ясно, треба грати круту дівчину чи романтичну, закохану.

А наостанок — невеличкий і зовсім неочікуваний сюрприз. Ключем для розгадки та підказкою, яка виводить на злочинця, стає… книга українського письменника, а нині військового Андрія Любки «Карбід». Або я не все знаю — швидше за все, так є, — або роман сучасного українського автора вперше виконує подібну сюжетотвірну функцію в українському ж серіалі, незалежно від жанру. До чого тут саме ця книга, за якою, до речі, є однойменна вистава — краще дізнатися самим глядачам. Писати відгук на детективи справа невдячна, доводиться багато чого недоговорювати.