Дійсно, формально закон створює для олігархів дуже мало проблем — хіба що може до певної міри ускладнювати роботу їхніх бізнесів на міжнародних ринках через репутаційні ризики, які несе включення до будь-якого державного реєстру з негативним підтекстом. Але щоб уникнути цих чи будь-яких інших проблем, вони, радше за все, поводитимуться як будь-який бізнес: намагатимуться домовитися з владою. От тільки на відміну від звичайного бізнесу, олігархічний бізнес має для таких домовленостей найширші можливості. А влада в цьому випадку, не розбудовуючи прозорі правила тієї ж лобістської діяльності і віддаючи натомість все в руки Ради національної безпеки і оборони (хоча через головотяпство парламентарів одночасно ще й у руки Національного агентства запобігання корупції), не встоїть перед спокусою на ці домовленості піти.

Ті з олігархів, хто володіє медіа, зможуть забезпечувати владу їхньою лояльністю. І ця лояльність за бажання виявиться набагато всеохопнішою, ніж теперішні замовчування ДТП за участі Олександра Трухіна, справи вагнерівців чи груповий показ фільму Офісу президента про святкування дня Незалежності. Від останнього уже не зміг відмовитися навіть суспільний мовник, тому що складно не зважати ні на що під час бюджетного процесу. Окремою лінією йтиме політичне протистояння з Петром Порошенком, якому цей закон створить очевидні незручності і з яким влада навряд чи має бажання домовлятися.

У такі не те щоб темні, але вже темнуваті часи важливою буде роль усіх медіа, включно з блогерами, поза офіційним олігархічним полем. Хтось із числа таких медіа співпрацюватиме з владою, хтось — усе з тими ж олігархами, яким захочеться говорити щось не відкрито від свого імені, хтось демонструватиме стабільність відносин із Кремлем, хтось — не зважатиме на національний порядок денний, ледве встигаючи відпрацьовувати інтереси регіональних князьків. Лишатиметься й та меншість відповідальних гравців, хто продовжуватимуть працювати в інтересах суспільства і життя їхнє, як і зараз, не буде легким.

Найскладніше запитання, яке виникає в цій темі: чи може Україна, ставши на шлях тиску влади на олігархів, кінець кінцем повторити результат Росії і повністю зачистити інформаційне поле під провладний порядок денний? Упевнено відповісти на нього неможливо. По-перше, ми з Росією 2000-х перебуваємо в надто різних обставинах, з різним ресурсним потенціалом, міжнародною ситуацією, розвитком технологій та характером споживання медіа. По-друге, ми ще не бачимо повного переліку анонсованих Зе-командою антиолігархічних ініціатив, про які її представники згадували, зокрема, під час присвячених новому закону ефірів політичних ток-шоу, які вийшли цього тижня. Зрештою, якби мораторій на рекламу ліків РНБО вирішила запровадити вже з Нового року, ми би могли починати замислюватися над питанням, чи готові, наприклад, власники Inter Media Group продовжувати фінансувати свої медійні активи (ви ж оцінили підхід у новому законі, згідно з яким особи, що куплять медіа в олігархів, самі олігархами не вважатимуться?)

Зате точно можна сказати, що найближчим часом на нас чекає багато метушні: переголосування закону у Верховній Раді задля усунення несумісності поправок, висновок Венеційської комісії, можливі оскарження в Конституційному суді чи ще десь – моєї фантазії точно не вистачить, щоби передбачити всі кроки, до яких зможуть вдатися в цій боротьбі обидві сторони: і влада, і олігархи. І найцікавіше, звісно ж – це застосування закону на практиці.