«Детектор медіа» продовжує вивчати нещодавні ініціативи Єврокомісії в медіасфері та порівнювати їх із українським порядком денним. Ми вже розглянули План дій щодо європейської демократії. На черзі – датований так само 3 грудня 2020 року План дій щодо медіа (Media Action Plan).

Культура та креативна екосистема Євросоюзу, невід’ємною частиною якої є засоби масової інформації та аудіовізуальна індустрія, зазнали глибокого впливу пандемії. Під час локдаунів у другому кварталі 2020 року рекламні доходи видавничої сфери зменшилися на від 30% до 80%, а телебачення – на 20%. Зросло безробіття і багато журналістів, особливо фрилансерів, втратили дохід. Кінотеатри теж зазнали колапсу доходів (збитки оцінюються в 100 тис. євро на екран на місяць під час локдауну), тоді як зйомки нових фільмів, програм та серіалів у багатьох випадках припинялися і часто не могли розраховувати навіть на страхові поліси, бо ті не покривали глобальну пандемію.

Паралельно криза прискорила розвиток цифрових технологій. Під час локдауну онлайн-платформи зміцнили свої позиції на ринку, запустили нові послуги та залучили нову аудиторію. Нові платформи соціальних медіа – переважно засновані на аудіовізуальному контенті– також зафіксували рекорди завантажень, особливо серед молодих користувачів.

Справжньою проблемою для аудіовізуального сектору Євросоюзу стала фрагментація його ринку. За кількома винятками, європейські аудіовізуальні компанії зосереджуються на національній аудиторії. В межах ЄС європейські фільми експортуються в середньому до трьох країн, тоді як американські фільми – до десяти. На фільми США також припадає 66% прокату в ЄС. Як результат, навіть найбільші європейські медіагравці помітно менші, ніж основні світові конкуренти.

При цьому низка потужних міжнародних платформ відео на замовлення вийшли на європейський ринок і успішно виробляють контент у ЄС. Це створило одночасно можливість і виклик для європейських виробників аудіовізуального контенту. З одного боку, платформи можуть надати європейським продюсерам та акторам доступ до ширшої міжнародної аудиторії і привабливу винагороду. У деяких випадках вона доповнюється додатковими фінансовими стимулами, як-от бонусами, пов’язаними з успіхом їхньої роботи. З іншого боку, глобальні платформи прагнуть придбавати у європейських продюсерів та авторів повний пакет прав інтелектуальної власності з самого початку, в усьому світі та постійно, що тільки погіршує становище європейських компаній.

Звісно, Євросоюз має намір фінансово підтримувати свої ЗМІ та аудіовізуальну індустрію, але цікаво, на яких саме напрямках фокусується наш західний сусід:

• кращий доступ медіакомпаній до фінансування, стимулювання позик та купівлі часток у бізнесі. Планується, що доступ до позик буде полегшено завдяки гарантії з боку InvestEU (семирічної програми, спрямованої на подолання економічних та соціальних наслідків пандемії), а доступ до інвестицій – завдяки пілотному проєкту на основі інвестицій через усе ту ж InvestEU, залучаючи також кошти благодійників, фондів та інших приватних партнерів;
• масштабування аудіовізуальних компаній до міжнародного рівня, щоби вони могли брати на себе вищі ризики, розвивати співробітництво з дистриб'юторами чи іншими медіа, а також ефективно управляти своїми бібліотеками. У 2018 році в ЄС запрацювало Положення про портативність контенту (Content Portability Regulation), яке дозволило громадянам ЄС подорожувати по всьому Євросоюзу з доступом до фільмів, серіалів, музики, відеоігор та іншого контенту, який вони придбали або передплатили в якійсь із його країн-членів. Але цих процесів поки було недостатньо, щоби правовласники контенту з ЄС змогли на повну силу скористатися перевагами об’єднаного ринку: Звіт про перегляд Положення про геоблокування показав важливі відмінності між аудіовізуальними бібліотеками в державах-членах ЄС – у середньому лише 14% фільмів доступні на платформах відео на замовлення всіх держав-членів;
• надання через програму «Креативна Європа» (Creative Europe) грантів для новинних медіапартнерств, які підтримуватимуть тестування нових бізнес-моделей, зокрема, місцевих ЗМІ, допомагатимуть їм у розробці своїх ділових та редакційних стандартів, сприятимуть спільній та транскордонній журналістиці, навчанню та мобільності професіоналів та обміну найкращими практиками;
• підвищення інноваційності та конкурентоспроможності європейських медіакомпаній шляхом надання їм допомоги в ухваленні рішень на основі аналізу даних. Єврокомісія пропонує здійснити це шляхом створення європейського «простору даних медіа». Ця ініціатива ґрунтується на Європейській стратегії даних і буде здійснюватися з повним дотриманням законодавства щодо захисту даних. Інфраструктура медіаданих повинна бути доступна як суспільним ЗМІ, так і комерційним медіаоператорам, великим чи малим, стартапам або усталеним гравцям. Наприклад, декілька медіакомпаній із ЄС могли би об'єднати свій контент та дані про його споживачів для виробництва новин, орієнтованих на власну національну аудиторію, а також релевантного контенту, що автоматично перекладався би мовами учасників такої коаліції. Простори даних також покликані полегшувати доступ до обчислювальних ресурсів для малих та середніх компаній та створювати синергію з наборами даних від інших індустрій (роздрібної торгівлі, автомобільної промисловості тощо);
• створення галузевої коаліції для стимулювання співпраці між індустріальними секторами та забезпечення європейського лідерства у сфері віртуальної та доповненої реальності;
• відповідно до переглянутої Директиви про аудіовізуальні медіапослуги (AVMSD), запровадження платформами для обміну відео ефективних заходів та інструментів медіаграмотності та підвищення обізнаності користувачів про ці заходи та інструменти;
• розвиток кінотеатрів як культурних майданчиків, що пропонують розширені можливості для соціальної взаємодії. Єврокомісія вивчатиме за допомогою програми «Креативна Європа МЕДІА» (Creative Europe MEDIA) способи заохочення кінотеатрів до подальшого вдосконалення досвіду їхніх відвідувачів;
• допомога індустрії в перетворенні на кліматично нейтральну до 2050 року.

Ми в Україні стикнулися з тими самими проблемами, що й Євросоюз. Але вирішуємо наче ще якісь попередні завдання. Щойно нарешті запровадили кеш-рібейти, як пандемія загальмувала світове кіновиробництво. Цього року на них закладено 30 млн грн. Шкода, що Star Media, чиї проєкти нині поки що єдині претендують на кеш-рібейти, не розголошує суму своїх контрактів із Netflix та іншими міжнародними партнерами, щоби можна було уявити, на скільки проєктів може вистачити цих коштів.

Гранти інституційної підтримки, які були безперечним кроком уперед в арсеналі інструментів державної підтримки креативних індустрій під час коронакризи, раптом стали приводом для ганебної кампанії проти виконавчої директорки Українського культурного фонду Юлії Федів під час чергових виборів на цю посаду. Хто в нашій державі, бачачи такий приклад, захоче робити бодай якісь реформи?

В український кінопрокат виходить російський мультфільм «Ганзель, Гретель і агентство магії». Не заборонений законодавчо, прокат російських фільмів в Україні колись сам собою звівся нанівець під впливом суспільно-політичних і кінематографічних процесів у країні. Чи не станеться так, що репертуарний голод підштовхне наших прокатників знову дивитися у бік російського кіно? А що далі? З підпілля вийдуть ті продюсери, які зараз тишком-нишком сидять на україно-російських стільцях?

А десь лунає весела пісня в стилі американських реперів про шалене багатство та золоті ланцюги. Це НСТУ готується фінансувати спільне виробництво художніх та документальних фільмів і серіалів разом із медіагрупами та комерційними продакшенами. Пісня лунає під обережний акомпанемент виборів нового голови правління Суспільного, де зараз триває прийом заявок від кандидатів. Якщо наглядова рада НСТУ обере незалежного від влади кандидата, який зуміє скористатися цією можливістю на користь компанії, мовник отримає поштовх для розвитку. Якщо ж переможе кандидат від влади, кошти НСТУ цілком можуть стати черговою розмінною монетою в її перемовинах із комерційними (читай – олігархічними) медіагравцями.

Кожна хороша господиня скаже, що добробут родини залежить як від розміру доходів членів сім’ї, так і від уміння цими доходами розпоряджатися. Навіть із меншими ресурсами можна досягати непоганих результатів, якщо цими ресурсами оперує тверда хазяйська рука та раціональне око. І навпаки, чималі суми можуть утекти крізь пальці, якщо ніхто не тримає у фокусі, до чого і в якій послідовності варто докладати зусиль. Україна поки що нагадує молоду безтурботну родину студентів: грошей ніколи немає, зате завжди весело.