Як і попередня редакція тексту, доопрацьований законопроєкт «Про медіа» виглядає сучасно та спрямований на приведення українського законодавства в сфері медіа до відповідності поточному рівню розвитку галузі, технологій та актуальним викликам: зокрема, він пропонує покращити прозорість власності, захищати дітей, визначити правила роботи медіа під час війни, запровадити співрегулювання, віднести до кола суб’єктів законопроєкту не тільки звичні телеканали, радіостанції та провайдерів, але й пресу, інтернет-ЗМІ, соціальні мережі та ОТТ-сервіси. Варто лише прочитати статтю «Страни.ua», що критикує норми законопроєкту, спрямовані на протидію інформаційному впливу держави-агресора, як розумієш, що «хороші чоботи, треба брати». Більше того, розробники законопроєкту при його доопрацюванні врахували багато побажань, які під час обговорення першої версії документу висловлювали стейкхолдери, в тому числі і ми в «Детекторі медіа». Але водночас і до доопрацьованого тексту лишаються запитання.

Регулювання онлайн-медіа

Поставивши собі за мету розповсюдити регулювання на інтернет-ЗМІ та, зокрема, блогерів, розробники законопроєкту продовжують триматися цієї лінії. Але через структуру законопроєкту та його формулювання 100-відсоткової юридичної ясності в регулюванні блогосфери немає. У власне визначенні онлайн-медіа в законопроєкті вказано, що в ньому обов’язково має здійснюватися редакційний контроль (і начебто який редакційний контроль може бути в блозі? Тобто блог, за цією логикою – не онлайн-медіа). Проте колеги з Інституту масової інформації (ІМІ) зауважують, що поняття редакційного контролю в тексті виписано нечітко: «Редакційний контроль – вирішальний вплив суб’єкта у сфері аудіовізуальних медіа, суб’єкта у сфері друкованих медіа та/або суб’єкта у сфері онлайн-медіа на створення або добір, організацію та поширення відповідним суб’єктом масової інформації». А отже, під визначення онлайн-медіа потрапляє будь-хто, хто здійснює розповсюдження інформації під постійною назвою, іменем, для необмеженого кола осіб – тобто блогери і користувачі соціальних мереж в тому числі? Водночас є ще ст. 2 ч. 2-1, яка говорить: «До сфери дії цього Закону не відноситься поширення масової інформації фізичними особами, які не діють як медіа (не є суб’єктами у сфері медіа)».

Онлайн-медіа, як і платформам спільного доступу до відео та друкованим медіа, тепер пропонують реєструватися не обов’язково, а добровільно. Ця реєстрація не є повідомчою – Нацрада має ухвалити рішення (ст. 63 ч. 13). Проте онлайн-медіа, платформи спільного доступу та друковані медіа «для цілей цього Закону вважаються суб’єктами у сфері медіа з моменту початку відповідної діяльності» (ст. 63 ч. 15) – тобто зареєстровані і незареєстровані підлягають однаковим вимогам і несуть однакову відповідальність. При цьому прав без реєстрації в них менше: як зазначають колеги з ІМІ, згідно законопроєкту, працівники незареєстрованих медіа не можуть користуватись правовим статусом журналіста, зокрема правом на акредитацію, на відвідування приміщень суб’єктів владних повноважень тощо. Також працівники незареєстрованих медіа не будуть отримувати правовий захист за кримінальними правопорушеннями проти журналістів, передбаченими статтями 171, 345-1, 347-1, 348-1, 349-1 Кримінального кодексу України. А ще незареєстровані медіа не можуть претендувати на державну підтримку та укладання договорів про висвітлення діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування (ст. 63 ч. 4).

Регулювання іноземних медіа

Із законопроєкту прибрали вимогу до іноземних нелінійних медіа обов’язково реєструватися в Україні і, відповідно, зникло покарання для незареєстрованих іноземних медіа за надання послуг українським користувачам та вимога до Нацбанку обмежити платежі на їхню користь. Як ми пам’ятаємо, ці норми виникли через бажання відрегулювати іноземні ОТТ-платформи та соцмережі і, зокрема, змусити їх платити в Україні податки. Але вони були сформульовані настільки широко, що охоплювали всі іноземні онлайн-медіа з будь-якого куточку світу.

Голова Комітету з питань фінансів, податкової і митної політики Данило Гетманцев, чий законопроект (№2634) пропонує обкладати великих іноземних гравців 20% ПДВ, в інтерв’ю «Цензор.нет» говорив, що зустрічався з представниками Facebook і Viber і що вони готові платити ПДВ. Що до законопроєкту «Про медіа», то зі слів телеведучої каналу «Дом» і голови комітету з медіа і комунікацій Американської торгової палати в Україні Тетяни Попової під час ток-шоу «Народ проти», палата вступилася за свої медіа і надала розробникам законопроєкту правки. З ток-шоу не можна було зрозуміти, про які саме медіа йшла мова. Можливо, про ОТТ. Можливо, про «Радіо Свобода», для якого за чинними нормами українського законодавства було би складно правильно вказати бенефіціарного власника. Можливо, ще про когось.

Наразі ст. 2 законопроєкту містить цілу низку критеріїв, за якими його дія може розповсюджуватися на суб’єктів з-за меж України: місцезнаходження головного офісу, місце ухвалення редакційних рішень, користування радіочастотним ресурсом, частка аудиторії з України в загальній аудиторії медіа тощо. У випадках суперечок щодо юрисдикції Нацраді пропонується керуватися Європейською конвенцією про транскордонне телебачення або Директивою 2010/13/ЄС в редакції Директиви 2018/1808/ЄС. У випадку, коли потрібно встановити юрисдикцію онлайн-медіа без реєстрації, Нацрада має застосовувати критерії, встановлені актом спільного регулювання.

Нацраді також пропонують надати такі повноваження:

• вести переговори з власниками платформ спільного доступу до інформації (у тому числі – іноземними) та підписувати з ними угоди або меморандуми, прагнучи зафіксувати в таких актах обов’язок власників платформ передбачити в умовах користування сервісом платформи спільного доступу до інформації заборону на поширення користувацької інформації, яка порушує вимоги законодавства України;
• звертатися до власників платформ спільного доступу до інформації (у тому числі – іноземних) з вимогами обмежити доступ до користувацької інформації, яка порушує вимоги законодавства України та за поширення якої до суб’єкта у сфері медіа застосовано санкцію у вигляді штрафу або анулювання ліцензії, скасування реєстрації та/або заборони поширення онлайн-медіа в Україні;
• звертатися до власників пошукових систем (у тому числі – іноземних) з вимогами вилучення (блокування) у результатах пошуку, що видаються за запитами користувачів, а також в каталогах такою пошуковою системою, посилання на інформацію та перегляд такої інформації, що порушує вимоги законодавства України та за поширення якої до суб’єкта у сфері медіа застосовано санкцію у вигляді штрафу або анулювання ліцензії, скасування реєстрації та/або заборони поширення онлайн-медіа в Україні (ст. 90 ч. 13, 14, 15).

Якщо почуєте від когось мантру, що влада хоче закрити анонімні Telegram-канали, то за таких формулювань це неправда: радше за все, звернення Нацради як мінімум ця платформа проігнорує.

Спільне регулювання

У доопрацьованому законопроєкті визначили предмет спільного регулювання Нацради і медіа:

• встановлення згаданих вище критеріїв юрисдикції онлайн-медіа;
• визначення критеріїв інформації, яку заборонено поширювати на території України: заклики до повалення конституційного ладу, мова ворожнечі, дискримінація, порнографія, жорстоке поводження з тваринами тощо;
• визначення критеріїв віднесення лінійних медіа до тематичних та обсяги національного та європейського продукту для таких медіа;
• визначення критеріїв віднесення інформації до такої, що може завдати значну шкоду фізичному, психічному або моральному розвитку дітей;
• розподіл дітей на вікові категорії та критерії класифікації програм (крім фільмів) за віковими категоріями аудиторії, на яку вони розраховані;
• затвердження ескізів та вимог до демонстрування графічних попереджень (символів) та вимоги до оголошення звукових попереджень у випадках необхідності захисту дітей від контенту;
• визначення порядку віднесення суб'єктом у сфері медіа інформації до відповідних вікових категорій дітей та обрання відповідних попереджень (символів);
• затвердження правил мовлення у дні пам’яті.

Створення робочої групи для формування органу співрегулювання відтермінували на шість місяців після ухвалення законопроєкту «Про медіа», щоби всі бажаючі встигли зареєструватися.

Посилення регулятора

З тексту законопроєкту складно зрозуміти, чи має право Нацрада припиняти діяльність якихось медіа без рішення суду і якщо так, то яких і коли. З одного боку, є ст. 99 ч. 5, 6 і 7, де написано:

«Санкція у вигляді скасування реєстрації застосовується до суб’єкта на підставі рішення суду за зверненням Національної ради.

Санкція у вигляді скасування реєстрації лінійного медіа застосовується до суб’єкта на підставі рішення Національної ради в порядку визначеному статтею 116 цього Закону.

Прийняття Національною радою або судом рішення про скасування реєстрації медіа тягне за собою припинення поширення такого медіа на території України.

Санкція у вигляді анулювання ліцензії застосовується виключно на підставі рішення суду.

Прийняття судом рішення про анулювання ліцензії тягне за собою припинення поширення такого медіа на території України.

Санкція у вигляді заборони поширення онлайн-медіа на території України застосовується виключно на підставі рішення суду».

При цьому є ще ст. 62 ч. 1, яка містить вичерпний перелік випадків, коли Національна рада ухвалює рішення про анулювання ліцензії (про суд тут ані слова):

• подання заяви ліцензіата про анулювання ліцензії;
• внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань запису про ліквідацію юридичної особи ліцензіата чи запису про припинення діяльності ліцензіата як фізичної особи – підприємця;
• прийняття рішення про анулювання статусу неприбутковості (для суб’єктів у сфері місцевих публічних аудіовізуальних медіа та аудіовізуальних медіа громад);
• припинення використання стандарту (радіотехнології) мовлення щодо відповідного каналу мовлення чи його частини (окремих радіоелектронних засобів мовлення);
• якщо ліцензіат не розпочав передбачене ліцензією мовлення в визначені законом строки;
• якщо встановлено, що заявником на дату подачі заяви на участь у конкурсі було подано недостовірні відомості про кінцевого бенефіціарного власника та (або) власників істотної участі на будь-якому рівні ланцюга володіння корпоративними правами.

Тепер шукаємо, що в ст. 116, на яку посилається ст. 99, сказано про скасування реєстрації лінійного медіа:

«Вчинення суб’єктом у сфері медіа впродовж останніх 365 днів будь-якого третього значного порушення або грубого порушення, якщо санкції, накладені за перше та друге значні порушення, не були скасовані у визначеному законом порядку, є підставою для застосування щодо третього значного порушення або грубого порушення санкції у вигляді скасування реєстрації, анулювання ліцензії або заборони поширення онлайн-медіа в Україні.

Продовження вчинення суб’єктом у сфері медіа значного порушення, за яке впродовж останніх 365 днів було двічі накладено санкцію у вигляді штрафу, якщо їх не було скасовано у визначеному законом порядку, є підставою для застосування щодо суб’єкта санкції у вигляді скасування реєстрації, анулювання ліцензії або заборони поширення онлайн-медіа в Україні» (ч. 2).

«Вчинення суб’єктом у сфері медіа впродовж останніх 365 днів будь-якого другого грубого порушення, якщо санкція, накладена за перше грубе порушення не була скасована у визначеному законом порядку, є підставою для застосування щодо другого грубого порушення санкції у вигляді скасування реєстрації, анулювання ліцензії або заборони поширення онлайн-медіа в Україні.

Продовження вчинення суб’єктом у сфері медіа грубого порушення, за яке впродовж останніх 365 днів було накладено санкцію у вигляді штрафу, якщо її не було скасовано у визначеному законом порядку, є підставою застосування до суб’єкта санкції у вигляді скасування реєстрації, анулювання ліцензії або заборони поширення онлайн-медіа в Україні» (ч. 3).

А що таке ці значні та грубі порушення? Наприклад, це можуть бути дискримінаційні висловлювання на адресу етнічних груп, надання недостовірних відомостей про структуру власності, порушення прав дітей, зневажання державної мови, пропаганда комунізму, порушення закону «Про рекламу» та вимог щодо поширення передвиборної агітації тощо. Загалом для телебачення та радіо перелік порушень ширший, ніж для онлайн-медіа, але рекламні порушення виписані для всіх типів медіа, так що за три випадки джинси чи просто нативної реклами можна залишитися і без ліцензії, і без реєстрації, і взагалі потрапити під заборону поширення в інтернеті.

Є ще один вартий уваги момент: законопроєкт пропонує, щоби нормативно-правові акти Національної ради (у тому числі регуляторні) не підлягали обов’язковій державній реєстрації, як це є зараз. На думку розробників законопроєкту, проєкти нормативно-правових актів Національної ради не мають бути погодженими з іншими державними органами, крім випадків, передбачених цим законопроєктом (ст. 87 ч. 6 і 7).

Тут варто нагадати, що в чинному законі «Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення» норма про розповсюдження дії закону «Про засади державної регуляторної політики в сфері господарської діяльності» на регуляторні акти Нацради з’явилася в 2010 році під дією лобістських зусиль телеканалів, незадоволених певним волюнтаризмом регулятора. Нині в доопрацьованому законопроєкті «Про медіа» вже теж з’явилася приписка: «Право оскаржити нормативно-правовий акт Національної ради має будь-який суб’єкт у сфері медіа, щодо якого його застосовано, а також суб’єкт у сфері медіа, який є суб’єктом правовідносин, що відносяться до сфери регулювання такого акту. До таких суб’єктів також відносяться об’єднання підприємств – суб’єктів у сфері медіа» (ст. 87 ч. 16). На етапі доопрацювання з законопроєкту зникла і пропозиція не застосовувати до нього положення закону «Про ліцензування видів господарської діяльності». Можливо, не варто зараз іти довгим знайомим шляхом, щоби знову закінчити повстанням Індустріального телевізійного комітету?

Протистояння загрозам із Росії

Комітет гумполітики спочатку планував розглянути доопрацьований законопроєкт «Про медіа» на засіданні 18 червня, але голова комітету Микита Потураєв був змушений відкласти розгляд на два тижні у відповідь на прохання представників ОПЗЖ, «Батьківщини» і «За майбутнє» дати їм час на ознайомлення з документом. Про відтермінування розгляду просили і в «Європейській солідарності» через те, що розгляд співпав із судом щодо обрання запобіжного заходу Петру Порошенку.

Домовлятися з іншими фракціями про підтримку законопроєкту представники «Слуги народу» змушені, бо власних голосів не вистачить: достатньо подивитися вже згаданий вище останній ефір «Права на владу», щоби переконатися, що не всі «слуги» голосуватимуть за законопроєкт у його теперішньому вигляді.

Під час засідання комітету Микита Потураєв розповів, що найбільше суперечок викликали норми про мовні квоти, чорні списки і регулювання онлайн-медіа. Вже згадана на початку статті «Страна.ua» вичерпно написала, що не влаштовує проросійське крило політиків та медіа: крім уже переліченого, вони звернули увагу, наприклад, на заборону виключно позитивно висвітлювати діяльність органів влади держави-агресора (тобто парад із Москви не покажеш і з захопленням про те, що на параді бойвиків в так званих «ДНР» та «ЛНР» беруть участь «пусковые установки с трофейными беспилотниками, перехваченными у ВСУ» – теж). Не влаштовує їх і повна декомунізація, закладена у законопроєкті. Відповідно, яким може бути компроміс щодо тексту законопроєкту, аби його не завалили в сесійному залі, наразі складно навіть уявити. На жаль, підтримка до «Слуги народу» навряд чи прийде і від багатьох високопрофесійних українських ЗМІ з хорошою репутацією: своїми попередніми випадами та вчинками на адресу журналістів влада налаштувала їх проти будь-яких своїх регуляторних ініціатив у сфері медіа.