У першій частині великого інтерв’ю «Детектору медіа» новообраний народний депутат від «Слуги народу» розповів про свій прихід у команду президента Володимира Зеленського, про нюанси виборчої кампанії Зеленського та «Слуги народу», про майбутній розподіл комітетів у Верховній Раді, про своє ставлення до резонансних заяв колег, про роль журналістів у комунікаціях суспільства з владою, а також про діджиталізацію та традиційні медіа.

У другій частині дізнавайтеся позицію Микити Потураєва про російськомовний канал для Криму та Донбасу, закон про мову, мовні квоти, регулятора медіа, реєстрацію інтернет-видань, Суспільне мовлення, державну підтримку кінематографії.

Про прозорість фінансування та нового регулятора

— Ви неодноразово озвучували певний порядок денний в інформаційній політиці та безпеці. Зокрема говорили, що потрібно забезпечити умови прозорості фінансування наших ЗМІ, захистити медійний ринок від вторгнення через бізнес, прямо чи опосередковано пов’язаний із агресором. Яким чином ви збираєтеся це зробити? Чи реально ухвалити відповідний закон, коли олігархи мають своїх людей у парламенті?

— Як вже говорив, я не прихильник того, щоби наприймати купу законів. Сподіваюся, нам вдасться зашити все це в один комунікаційний акт, не важливо, як він буде називатися. І справа тут не в олігархах. Олігархи — це те, що підтримує наші найбільш затратні медіа на плаву. Якби не наші олігархи, то зараз би в нас народ дивився російське телебачення. Тому що запит на розважальне ТБ ніхто не скасовував.

У нас є напрацювання з приводу фінансової прозорості. Головним чином це прозора економіка, прозоре фінансування. Має бути прозорість і чистота грошей.

— За аналогією з банківською сферою?

— Бажано було б, тому що там найбільш стійке законодавство, яке дозволяє відстежити й боротись із, так би мовити, сумнівними, брудними грошима в галузі. У банках це роблять, бажано робити це в медіа.

Яким чином і куди вписати історію із забезпеченням незалежності редакційної політики з вироблення інформаційних продуктів — це інша справа. Тому що нічого не заважає писати законодавство щодо регулятора. Ми ж бачимо Нацраду регулятором не лише телебачення, а всіх медіа. Але маємо чітко визначити, що є медіа, щоб ми не перетворитися на Роскомнадзор, який прагне ліцензувати блогерів.

— Чи маєте приблизне визначення того, що є медіа? Ви публічно сказали про необхідність визначити, які медіа підлягають регулюванню. Чи означає це, що всі інтернет-медіа будуть зобов’язані реєструватися? У кого реєструватися, хто їх контролюватиме?

— По-перше, воно є в напрацьованому законопроєкті про аудіовізуальні послуги, й досить непогане. Я просто не переконаний, що воно вичерпне. Це така чутлива сфера. Один необережний рух — і ти Роскомнадзор, а це точно не наш шлях.

— Ви будете визначати, які медіа потребують регулювання?

— Треба спочатку визначити, що є медіа.

— Чи потребують регулювання інтернет-медіа?

— Так. Звісно, що потребують.

— І реєстрації?

— Так, безкоштовної.

— У кого вони мають реєструватися?

— У нового регулятора.

— Крім Нацради, чи будуть створені ще якісь регулятори та реєстратори медіа? Якими саме медіа буде опікуватися Нацрада з питань телебачення і радіомовлення?

— Нехай цей регулятор називається Національна рада з питань медіа. Вона опікуватиметься всіма медіа. Я вважаю, ми разом із Ткаченком вважаємо, що просто всіма. Це має бути єдиний регулятор для всього медіаринку. Для чого мати багато регуляторів? Хай буде один.

— Тобто це не інший регулятор, а реформована Нацрада? Вона буде контролювати всі медіа, правильно я зрозуміла?

— Ні, не додатковий, а новий, із якісної точки зору зроблений на базі того, що вже є. Звісно, контролювати, а як інакше? Нацрада ж зараз контролює ТРК.

— Як ви будете змінювати принципи формування Нацради? Які будуть вимоги до членів Нацради? Хто зможе їх призначати / обирати?

— Потрібно разом сідати з медіагромадськістю й визначатися. Обирати потрібно на конкурсі. Я вважаю, що політичне квотування має піти в минуле. Це моя особиста думка, але я її як завтрашній парламентар буду відстоювати. Вважаю, що квотний принцип, якщо ми створюємо будь-якого регулятора, має піти в минуле. Має бути конкурсний принцип призначення, а не політичний. Через конкурсну комісію при залучені міжнародних представників. За прозорими конкурсними умовами, із чітко визначеними критеріями. На мій погляд, 9 людей вистачить, можливо, буде більше — 15.

Про російськомовний канал для «боротьби за уми»

— Ви також говорили про можливе об’єднання Суспільного мовлення й іномовлення. Ви розумієте, що діяльність цих мовників, які фінансуються з держбюджету, регулюють різні закони? Іномовлення ж не має права мовити всередині країни (крім тимчасово окупованих територій).

— Можливо, що й так. Не можу сказати, що в мене наразі є конкретне рішення. Я тільки знаю, що нам не треба плодити зайвих каналів. Звісно, треба виправляти закони. Як можна заборонити людям дивитись іномовлення всередині країни, приміром, через супутник?

— У який спосіб ви збираєтеся запускати російськомовний канал для «боротьби за уми» українців і росіян? Це буде новий канал чи на базі якогось існуючого? Із яких джерел фінансуватиметься? Хто відповідатиме за його діяльність? Супутниковий / цифровий?

— Про це і йдеться. У нас просто немає стільки грошей, щоб запускати ще один канал. Треба іномовленню сфокусуватися на двох мовах — англійській та російській.

— Тобто це буде російськомовний канал на базі UATV?

— Так.

— Мовлення в цифрі й на супутнику?

— Так.

— І фінансування з держбюджету? Поки що іномовлення фінансується з держбюджету.

— Звісно, що так. Ми зараз відпрацьовуємо проєктну схему. проєкт ще не закінчено. У нас узагалі не може бути державних ЗМІ. Чи іномовлення може бути державним? Я вважаю, що ні.

— Наразі воно державне.

— А я вважаю, що воно не має бути державним, воно має ввійти до складу Суспільного.

— Воно й мало там бути раніше, відповідно до закону про Суспільне мовлення 2014 року. Потім його вивели, вирішили, що не потягнуть реформувати все разом. У багатьох країнах іномовлення входить до складу суспільного.

— Я вважаю, що має бути у складі Суспільного. Не можу сказати, що гарантую, що воно буде так. Тому що це моя думка як одного із проєктантів.

— Ви ще говорили, що буде створено якийсь продакшен, що вироблятиме контент для російськомовного каналу, до якого увійдуть медіапродукти різних медіагруп.

— Я казав не про продакшен, а про агрегатора, про такий своєрідний Netflix (американський провайдер інтернет-служби «на вимогу» потокового мультимедіа, який пропонує до перегляду фільми, серіали тощо. — Ред.). Вважаю, що нам потрібен подібний агрегатор. Він не буде дорого коштувати. Ми повинні мати платформу, на якій будуть медіапродукти і приватних компаній, і Суспільного мовника. На неї може зайти людина хоч з окупованої території України, хоч із Росії, Аргентини, Канади, США, Нової Зеландії і взяти там український медіапродукт і російською, й англійською, й українською мовами. Це важливо, до речі, і для діаспори.

— Якщо це буде виробництво комерційних каналів, їм потрібно буде заплатити за те, що вони розміщуватимуть свій продукт на цій платформі?

— Це те, про що ми зараз говоримо із приватними мовниками, це ще потребує юридичного обговорення.

— Ви просите їх давати цей продукт безкоштовно, в рамках своєї соціальної місії?

— Думаю, що їм можна щось відшкодовувати.

— Давати державні гранти?

— Не гранти. Гранти даєш на те, щоби щось виробили. Думаю, старий контент вони можуть давати безкоштовно. Новіше можуть віддавати за частину вартості, за умови відшкодування. Це одна з можливих схем. А державні гранти, можливо, краще нам давати ATR. Треба подивитися, що із «Чорноморкою», чи жива вона. Чи не буде надто дорого поновити її мовлення в нормальному обсязі та нормальній якості. У таких випадках потрібно, звісно, підтримувати. Що стосується Донбасу — це вже завдання Суспільного, того ж «UA: Донбасу».

Про міністерство гуманітарної політики та інформаційну безпеку

— Прокоментуйте інформацію про об’єднання кількох міністерств в одне — гуманітарної політики. Чи правда, що його очолить радник президента з гуманітарних питань Володимир Бородянський?

— Не виключаю цього. Звісно, що не може вже бути визначено єдину кандидатуру. Бородянський — один зі співавторів цього великого проєкту, звісно, один із тих, хто може очолити таке міністерство.

— Михайло Федоров в інтерв’ю Liga.net каже, що був би не проти створити на базі Міністерства інформполітики ІТ-міністерство. Наскільки твердим є намір об’єднати Міністерство інформаційної політики, Міністерство молоді та спорту і Міністерство культури в Міністерство гуманітарної політики?

— Тверде, як алмаз. Можливо, варто створити інший центральний орган виконавчої влади, який буде опікуватися питаннями ІТ, диджитальної економіки тощо, але це не про Міністерство інформаційної політики.

— Хто має займатись інформаційною безпекою в державі? Наразі вже три українські інформаційні канали — «112 Україна», NewsOne і ZIK — зосереджено в руках Тараса Козака — соратника Віктора Медведчука, відкрито проросійського політика, кума президента РФ, одного з лідерів «Опозиційної платформи — За життя». Медіарух «Медіа за усвідомлений вибір» вбачає в цьому загрозу для національної безпеки та інформаційного простору України. Чи ви поділяєте ці застереження? Що, на вашу думку, мають у цій ситуації вчинити державні органи?

— І ми вбачаємо загрозу для національної безпеки. А що мають чинити державні органи? Ми ж про це вже почали дискутувати. Ввести військову цензуру? Чомусь усі проти. Прозорість фінансування — це важлива складова. Але вона не єдина. Прозорість фінансування, редакційна угода, можливо, як додаток до ліцензії для кожного медіа. Відповіді немає, як можна це зробити, щоб не звести нанівець свободу слова.

Я вважаю, що в окремих випадках регулятор повинен мати право жорсткіше реагувати, приміром, на показ того ж фільму Олівера Стоуна. Але якби Нацрада навіть мала таке право зараз і вимкнула канал, то вони пішли би з істерикою у Страсбург, Брюссель, Європейський суд з прав людини. І ми майже на 100 % програли би. Бо в нас не прописані критерії, що таке шкідливий контент. Це складна й небезпечна річ. Вони користуються тим, що в ЄС демократичні країни, які відстоюють права і свободи людини.

— Чи буде партія «Слуга народу» підтримувати продовження блокування російських соцмереж, вебсайтів, вебсервісів із окупованих територій? Якщо так, то за якими механізмами має відбуватися таке блокування? На підставі рішень РНБО та указів президента чи в інший спосіб?

— Безумовно. Із приводу блокування вебсайтів: я вважаю, це все має перейти до регулятора. Якщо регулятор визнає контент незаконним, таким, що спрямований на підрив конституційного ладу і становить загрозу територіальній цілісності, то, звісно, вони мають блокуватись. Але, знову-таки, потрібно виписати критерії такого контенту. Приміром, де злочин у тому, щоби товкти воду у ступі про мир. А хто проти миру? Всі ж за мир. І що з тим робити? Піди доведи, що це те саме, що кажуть у Скабєєвої, або у Дмітрія Кисельова, або Соловйова.

Наприклад, медведчуківські канали говорять же про цілісність країни, тільки з особливим статусом. Чи можу я сказати, що особливий статус — це злочин, якщо його попередня Верховна Рада підтримала? І де в мене докази, що це злочин?

Про медійні реформи та мовний закон

— Закон про аудіовізуальні послуги є одним із зобов’язань України перед ЄС. Український уряд узяв на себе зобов’язання гармонізувати українське законодавство з європейським протягом двох років до вересня 2017 року. Так само й угода про Асоціацію України з ЄС передбачає імплементувати Директиву ЄС про аудіовізуальні медіа послуги протягом двох років після завершення ратифікації угоди. Тобто закон «Про аудіовізуальні послуги» Україна має ухвалити до 1 вересня 2019 року. Чи ви готові перереєструвати й підтримати той законопроєкт, який був напрацьований робочою групою при парламентському комітеті з питань свободи слова та інформаційної політики та зареєстрований Вікторією Сюмар?

— Звісно. Вони його напрацювали, але вийшла нова Директива ЄС. І ми ще не зробили апдейт того, що напрацьовано. Там зроблено дуже багато роботи, і якісно зроблено, чого ж не брати.

— Яка позиція партії «Слуга народу» щодо мовного закону? Чи будете ви підтримувати перегляд цього закону? Чи будете ініціювати правки, які?

— Ми зараз дискутуємо на цю тему, тому що є певні проблеми. Є проблема з тим самим іномовленням. Як воно буде мовити кількома мовами. В ATR є дитячий канал «Ляле», на якому транслюються мультики кримськотатарською. І це мультики не українського виробництва, бо ми не виробляємо стільки мультиків, скільки їм треба. І казати, що закон простимулює вітчизняне виробництво, — це просто маячня, це безвідповідальна позиція. Тому що ми не виробляємо стільки годин анімації, кінопродукту, дитячих серіалів, скільки потрібно українським мовникам. Не розумію, як люди з індустрії, які входили до групи, яка писала цей закон, не передбачили цих больових точок.

— Я знаю, що в комітеті свободи слова хотіли, щоб закон про мову узгоджувався з уже чинними законами про квоти, планували відстрочити набуття чинності.

— Це, до речі, знову повертає нас до питання про повний цикл публічної політики. Коли мені кажуть про обговорення і громадську думку, кажу, що все це імітація. Повний цикл публічної політики передбачає не обговорення із громадськістю, а врахування інтересів усіх сторін, а це значить, що як би кому не хотілось, а треба було вислухати Ткаченка («1+1 медіа»), Богуцького (StarLightMedia), Корогод («Україна»), Іслямова (ATR) та інших. Треба було дійти згоди. Просто дуже поспішали, бо кортіло прийняти закон про мову до виборів. І що, допомогло це їм перемогти партію «Слуга народу»? Аж ніяк.

Ми не бачимо підстав для перегляду квот на загальнонаціональних, розважальних каналах. Ми не бачимо підстав для перегляду квот на радіо. Я взагалі не бачу підстав для перегляду фундаментальних положень закону про функціонування державної мови. Але ось ті баги треба виправити. Тому що взагалі жоден закон не є священною коровою. Закон має відповідати життю, а не життя відповідати закону. Бо люди приходять у Раду й починають думати, що вони типу конструюють життя. А це не так. А потім ми дивуємося, чому в нас закони не виконуються. Тому що є принцип англосаксонського права, наріжний камінь для розуміння успішної та сталої демократії: закони мають писатися під ті процеси, які вже є в житті. А не навпаки. Якщо ти намагаєшся регламентувати життя, то життя завжди сильніше за тебе. Єдиний шлях — це масові репресії. Дякуємо, проходили.

— Я вважаю, що це була слушна пропозиція, щоб зафіксувати за Суспільним певний відсоток від певного податку, в даному випадку йдеться про певний збір. Не бачу в цій ідеї нічого такого ризикованого або поганого. Так буде стабільніше. Тому я думаю, що розглянемо найближчим часом, яке рішення буде оптимальним для Суспільного.

Думаю, Суспільне має погодити з акціонерами бізнес-план на рік. Цьому має передувати спокійна, відверта розмова про те, що заважає реформі. Визначити, що заважає, а потім його виправити, щоби перестало заважати. Якби в нас суспільне мовлення існувало раніше, якби Віктор Андрійович Ющенко свого часу не боявся його створити, зараз, можливо, ми не мали би проблем із Медведчуком. Тому що якби ми мали потужного Суспільного мовника, з аудиторією, яка би йому довіряла, який би мав частку телеаудиторії 10 % або, щонайменше, 5 %, то ні в кого не було би спокуси лізти в інформаційний простір. Тому що ясно було би, що з таким Суспільним мовником конкурувати неможливо. І ми би не мали проблем із медведчуківськими каналами, які маємо саме через слабкість Суспільного мовника. Саме через те, що він запізно був організований та наразі має жалюгідні рейтинги.

Тепер маємо проблему, на жаль. Але її треба вирішувати. Навіть у такому гостро конкурентному середовищі, навіть за умови, що в нас на Суспільному гроші тільки державні й наших західних друзів, а проти нас грає Росія, яка здатна вливати і вливає через навколомедведчуківські структури мільйони доларів у його канали, все одно не вірю, що неможливо з ними поборотись і виграти цю битву. Ми маємо із Ткаченком і Бородянським вдалий довід витягання з ями СТБ та ICTV. Ми почали з того, що в СТБ була частка 2 %, а вже за рік зробили майже 5 %, а ще за один рік 8 %. Тому що робили все правильно. Тому що в нас був проєкт і було все прораховано. Ми знали все про аудиторію, досконало знали всі її запити, знали точно, в якій ніші можна почати, як її потім розширювати, які там ще є аудиторії і що з ними робити. Тому і виграли. І в цьому випадку це можна зробити теж.

— Заборони були дієві. І звісно, що маємо захищати нашого глядача від російського контенту. Що стосується окремих людей, які потрапляли у список. Якщо ми беремо не художні твори, а окремих людей, то те саме, що з наративами, треба просто мати чіткі критерії, чому вони потрапляють у «чорний список». Щоб не через «Миротворець» туди люди потрапляли чи ще якимось дивним шляхом. Сама по собі практика людей, які небажані у країні, існує в усіх, у тому числі в цивілізованих країнах. Тому, вибачте, ми тут нічого не порушуємо. Тим паче, що в нас фактично війна. Так що ми в повному своєму праві обмежувати в’їзд для людей, які несуть сюди ворожі меседжі, або є уособленням ворожої пропаганди, або просто порушують українське законодавство. Звісно, що ця практика має бути продовжена, але й критерії мають бути.

— Ми плануємо з Олександром Ткаченком форсувати вирішення цього питання. Підтримка кінематографії обов’язкова, й системи рибейтів у тому числі.

Фото: Олексій Чумаченко