Якщо ви колись сумнівалися, чи варто припиняти трансляцію каналів Медведчука та Мураєва, вихідні 19–20 лютого можуть стати для вас вирішальним аргументом. На фоні загострення російської агресії в ефірі каналів, які транслюються онлайн, обговорювали, як саме Україна може напасти на окуповані території, та пропонували дозволити Росії бути над конфліктом.

При цьому варто зазначити, що дезінформація Ukrlive та «Нашого» не перейшла в якийсь особливий режим і працювала в темпі вихідних. Начебто інформаційні канали транслювали купу повторів, наприклад, глядачі Мураєва в неділю після 15:00 не могли почути жодної нової інформації. Більшість маніпуляцій поширювали в лінивому режимі гостьових студій. Поки що український відділ не нагнітав ситуацію (тут уміють), а радше прикривав та супроводжував дії росіян.

Нагадаємо, що обидва мовники закриті санкціями Ради національної безпеки та продовжують свою трансляцію виключно в мережі. Інакше кажучи, з ютуба постукали.

Україна атакує. Знову

Ставлення пропагандистів до чергового загострення російської агресії нагадує ситуацію минулої весни: за їхньою версією, це суто українське загострення. Наприклад, коментатор Володимир Дебой на каналі «Наш» запитував, навіщо Україна сконцентрувала біля фронту так багато військ, якщо каже, що не планує нападу? Ні інші присутні, ні ведуча не знайшли слів «ну, це буквально фронт», «вісім років війни», «постійна російська загроза». Якщо напад не здійснять збройні сили, «Наш» закладав основу для іншої «провокації» — від «українських націоналістів». Про це, а також про злочинну війну проти власного населення розповідав, наприклад, Олексій Калініченко. На Ukrlive імовірність українського нападу серйозно розглядав Юрій Дудкін, у якого якраз річниця підозри в державній зраді. В ютуб-ефірі каналу кума Путіна пропагандист описував українську зброю, яка може дістати до Донецька. Рутинно пояснював ведучим: «Я в данный момент говорю о линии разграничения как о вполне вероятной форме наступления украинской армии на Донецк и Луганск». Та навіть заперечував думки інших «стратегів», які передбачили «провокационное наступление» України не з того напрямку, що він. Звісно, ні в кого не виникло питання, навіщо Києву провокувати Росію.

Натомість ведучу Олександру Сигал цікавило багато інших речей. Жінка так старалася, що за свої посади повинні боятися не її праймові колеги з «Нашого», а відразу співробітники Russia Today. Серед іншого модераторка запитувала, чому українські чиновники довіряють західним виданням, а не Путіну, який каже, що не нападе. Можливо, тому, що Путін уже напав, але бреше про це останні вісім років? Наводила специфічні пояснення «евакуації» жителів окупованих територій: відповідь на роздмухування США («можливо, хоч так закінчиться конфлікт») чи реальний наступ української армії. Сама Росія, звісно ж, провокаторкою бути не може. І якщо ви в цьому засумніваєтеся, то Олександра Сигал нагадає, що Путін концентрує війська на своїх кордонах, а не українських. І війни в нас немає, бо вона не оголошена. Але Україна, на думку пропагандистки, все ще може бути агресоркою. Коли один із гостей доводив, що наші збройні сили не підуть у наступ хоча б через міжнародний контроль та зобов’язання, Олександра Сигал заперечила: мовляв, мінські угоди Україна порушує ж. Пропагандистка навіть нав’язувала жителям окупованих територій думку, що евакуюватися потрібно: Донецьк та околиці буцімто вже обстрілюють. Одне радує: «Наш» заздалегідь евакуювали з українського телепростору.

На провокаціях проти самої себе провина України не закінчується. Наприклад, протягом вихідних від пропагандистів часто можна було почути тезу, що президент Зеленський обіцяв піти, якщо не зможе встановити мир, то чому ж він не йде? Це звучить так само, як спроба звинуватити в пожежі пожежника, а не людину, яка періодично кидає в дім коктейль Молотова. Також Україна була винна у війні, бо не хоче говорити з російськими бойовиками. Це звучить так само, як спроба поговорити з коктейлем Молотова, а не людиною, яка його кидає. І, звісно, мінські угоди: Україна буцімто не виконує їх, а отже сама винна в ескалації. Пожежника просять перестати гасити пожежу раніше, ніж підпалювач перестане її розводити?

Насправді список дуже довгий: і наша територіальна оборона спровокувала Путіна на військовий призов, і побиття Нестора Шуфрича розхитує країну заради війни, і якісь сили НАТО загрожують безпеці Кремля, й оборонна зброя для Києва мотивує Москву до нападу, й навіть Мюнхенська промова Зеленського показала, що він президент війни. Останню пропагандисти дискредитували доволі активно. Медійник і колишній партієць «ОПЗЖ» Володимир Кацман на Ukrlive намагався причепити до неї назву «Мюнхенський квартал».

Усі ці тези автоматично передбачають невинуватість Росії, але ними спроби виправдати Путіна не закінчуються. Від Юрія Дудкіна можна було почути, що війна — це внутрішня проблема України й час перестати звинувачувати в ній інших. Помічали, як багато навколо Росії «внутрішніх проблем»? Сергій Шабовта на Ukrlive заявив, що нові російські війська не прибувають на кордон, це американці просто повторюють сюжети (хе-хе). Проте насправді Шабовта не смішний персонаж, а цинічний. У неділю чоловік сказав, що в п’ятницю було 60 обстрілів, але жодного постраждалого, отже «оговоренные сектора». 136 обстрілів та двох загиблих у суботу «експерт» якось не помітив. Інша унікальна людина Олег Міщанюк не просто не засуджував Росію за примусову «евакуацію» жителів окупованих територій, він, навпаки, закликав проявити до них більше людяності та виділити більше ресурсів: «Люди не от хорошей жизни поехали». Цей же експерт поширив історію, що Україна готує розстрільні списки політиків та інших лідерів громадської думки. Це дивно, бо, якщо вірити пропагандистам, подібні списки давно готові. Невже знову загубили?

Крім того, пропагандисти проявляли солідарність і виправдовували фейли своїх колег. Наприклад, В’ячеслав Піховшек пояснював, що звернення бойовиків про «евакуацію» були записані заздалегідь, бо в них багато записаних відео на всі випадки життя. Уявляєте собі цей процес? Стоїть Пушилін і записує: «У зв’язку з нападом ЗСУ в понеділок», «У зв’язку з нападом ЗСУ у вівторок», «У зв’язку з моїм вступом у ЗСУ». Юрій Дудкін відмовився обговорювати тему з метаданими через буцімто ненадійні джерела інформації. Не те що, блін, дані про український наступ.

Короче кажучи, диспозицію ви зрозуміли: Україна провокує, Росія начебто й ні до чого. Але ця ж позиція на «Нашому» та Ukrlive якимось чином поєднувалися з тією, що Росія анілігює Україну, а тому нам потрібно йти на будь-які домовленості. Послухайте, наприклад, Олександру Сигал: «Коли ми б’ємо себе в груди й кажемо “ми все зможемо”. Нічого ми не зможемо. Нас врятує лише дипломатія, більше нічого». Псевдоексперт Всеволод Степанюк додав, що сьогодні будь-яка країна програє війну Росії. Жаль, не крикнув: «Можем повторить!» і не розбив пляшку собі об голову: зазвичай подібні розмови йдуть до цього. Коментатори на обох каналах любили розповідати про неперевершені московські ракети.  Насправді після того, що деякі гості казали про Росію, Путін мав би з ними одружитися. Олексій Калініченко заявив, що Росія випереджає і Китай, і Британію. У міжнародному рейтингу агресорів? Михайло Міщанюк настільки захвалив російську економіку та науку, що не зміг відповісти на питання ведучих, які санкції проти Росії узагалі могли б бути ефективними. «Експерт» заявив, що наші північні сусіди почали виробляти навіть процесори! Якщо російська пропаганда справді сподівається на «Ельбрус», нам недовго лишилося її терпіти. Також на обох каналах часто повторювалася думка, що якісь українські посадовці (найчастіше Зеленський) виглядають на фотографіях наляканими. А ще Україну постійно лякали прикладом Грузії 2008 року, мовляв, та теж перша почала війну, але Росія легко в ній перемогла. Це неправда.

Зрозуміло, що всі ці речі — лише важелі, аби схилити Україну до рішень. І, мабуть, саме пропоновані рішення найбільш обурливі в цій історії. Коли у ведучої Олександри Сигал запитали, чи було краще до 2014 року, коли Україна «лежала під Росією», вона буквально відповіла: «Війни не було, люди не гинули». Данило Богатирьов наполягав, що Україна повинна «смириться» з мінськими угодами, бо програла війну. Євгеній Мураєв, розмови  з яким у неділю повторювали аж двічі, пропонував західним державам накласти санкції на українську владу, щоб вона виконувала мінські угоди.

Крім того, колишній політик видав промову, гідну майбутнього намісника України: «Нам нужен мир или кричать, что Россия агрессор, потому что это нравится Великобритании, Штатам [...] Я не вижу ничего страшного, если Зеленский будет говорить с неподконтрольными республиками [...] Если я немного правильно анализирую политическую ситуацию, я думаю, что многие вопросы в случае прямого диалога будут решены. Потому что Россия решает свою главную задачу: она становиться над конфликтом, как Франция и Германия». Ее, Мураєв…? Усі повторюють це вже вісім років, тільки як причину НЕ розмовляти з бойовиками. Бо як можна зупинити війну, якщо її найактивніший учасник раптом стане над конфліктом? Навіщо канал «Наш» у попередніх шести абзацах нав’язував цю неадекватну ідею за допомогою маніпуляцій, якщо Мураєв потім просто озвучив її прямо?

Ляльковод Джо

На цьому етапі у глядачів Ukrlive та «Нашого» повинна була сформуватися доволі конфліктна картина світу: з одного боку, Україна провокує невинних окупантів, з іншого ― має терміново виконати мінські угоди, інакше її знищить Росія. Для повного щастя цій ситуації не вистачає лише одного: провини США.

Зовнішній вплив — одна з улюблених тем проросійських телеканалів, тож частину тез глядачі чули раніше. Війна вигідна Заходу як засіб стримування Росії, це американці наказали Україні «здати Крим», Україна дозволила втягнути себе в геополітику. Олексій Калініченко також порівнював західний вплив із нацистською окупацією, а чинну українську владу — з поліцаями. Та казав, що Захід так само окупував Україну, як Росія — Крим і частину Донбасу. Точніше, пропагандист вживав вислів «отошел Крым и отходит Донбасс». Тому що типовому російському коментатору вистачає сміливості порівняти власну владу з нацистами, але дуже страшно сказати слово на літеру «о» щодо дій Кремля.

З нового: дезінформатори критикували «накачування України зброєю». Тут чергувалися відразу чотири тези: це провокує Росію, це не допоможе, на продажах зброї просто заробляють, це все одно мотлох. Висновок із цього, щоправда, один: якщо це так стараються довести ― отже точно «хлам» і «не допоможе». Регулярно згадували й переїзд посольств із Києва до Львова. Наприклад, Олександр Лавринович на Ukrlive казав, що таким чином партнери наче готуються до ЗУНР, та показують, що в Київ можна заходити.

На фоні всієї цієї пропаганди про зовнішнє управління «Наш» знову зміг продемонструвати свою системність. Канал звинувачував президента Зеленського, що він поїхав на Мюнхенську безпекову конференцію попри заклик президента США. Тут навіть виклали окремий відеофрагмент із назвою «Зеленський плюнув в обличчя Байдену». Але це просто неправда: Байден ні до чого не закликав. Відповідаючи на питання журналістки, президент США сказав, що це рішення Зеленського, й збивчато додав: «In a pursuit of a diplomatic solution… ah… it may not be for… maybe the wise choice». Що в найгіршому разі можна перекласти як «На шляху до дипломатичного рішення це може не бути мудрим вибором». Але це точно не заклик — краще би пропагандисти почули реальні заклики Байдена до Росії.

Чи сам виступ президента України в Мюнхені. Уявляєте, канал «Наш» у такий напружений час не почав транслювати промову на безпековій конференції з початку (вона йшла в полівікні) і перестав транслювати її ще до закінчення! Ось цей прекрасний момент, коли Олександра Сигал повертається у студію та обіцяє глядачам, що вони продовжать бачити всі події наживо «у віконечку». Авжеж, найважливіше у виступах за трибуною — це картинка. І на фоні звернення України до світу присутні у студії розповідали, що ми нікому не потрібні.

У цьому контексті варто згадати тему вступу України в НАТО. І на каналі «Наш», і на Ukrlive на вихідних лунала теза, що навіть якщо ми досягнемо миру на сході, нас все одно не візьмуть в Альянс. Здогадаєтеся чому? Цитуючи, зокрема, Євгенія Мураєва, — бо лишиться питання Криму. Пропаганда продовжує працювати над тим, аби українці змирилися з анексією. У цій же розмові з Мураєвим від журналіста Антона Довлатова пролунало питання-діагноз: «Чому, коли ви говорите про те, що потрібно бути нейтральними. Потрібно вижити в першу чергу, а не думати про якісь високі матерії. Завжди знаходиться хтось, хто каже “Я з ганьбою жити не буду, якщо куля в лоб, то куля в лоб”. І за ним знаходиться купа людей, які це підтримують?» Приклад Яценюка, звісно, далеко не найкращий. Але це дуже мило, що пропагандисти не розуміють концепцій гідності, «високих матерій», захисту держави в принципі та інших речей, крім виживання на російських умовах. Сподіваюся, всі шестеро виборців Мураєва в цей момент дивилися ефір.

До речі, про «виживання» та паразитизм. У суботу на Ukrlive приходив чинний нардеп від «Слуги народу» Юрій Камельчук. На той самий канал, де поширювали половину з вищезгаданих заяв. У неділю ведучий Ukrlive В’ячеслав Піховшек включив до своєї щотижневої підбірки піару Медведчука цитати, які натякають, що Путін готовий на агресію через справу проти свого кума. По-перше, ми й так знаємо, що Медведчук причетний до агресії. По-друге, а це не зовнішній вплив?

Насправді саме перефразованою цитатою персонажа, який буквально загорнутий в американський прапор, найлегше пояснити те, чим зараз займаються «Наш» та Ukrlive. «Коли натовп, преса, та хоч увесь світ каже, що Росія — агресор. Твоє завдання — немов дерево врости корінням у річку правди. І відповісти всьому світу: “Ні, агресор — Україна”».