Історія з побиттям журналістів 5-го каналу, що трапилася 27 листопада на Майдані, лише зайвий раз засвідчила: ця проблема стає на випадковою, а системною. Нещодавно подібні історії трапилися з журналістом каналу СТБ Сергієм Андрушком, у якого чиновник Київської міськадміністрації вирвав мікрофон і якого побили працівники Управління державної охорони. В обох випадках винних не було покарано. Тож випадок на Майдані є цілком закономірним наслідком.

Про системність проблеми свідчить суха статистика: з 2008 року кількість новин про порушення свободи слова зросла втричі, а економічний, політичний і непрямий тиск на журналістів - у чотири рази. Це дані з моніторингу «Інституту масової інформації».

Свобода слова - це в першу чергу можливість журналістів виконувати свої професійні обов'язки з інформування суспісльтва. Саме звідси така увага міжнародної спільноти до фактів порушення прав журналістів та їх розслідувань.

В Україні кількість фактів порушень постійно зростає, а кількість розслідуваних справ залишається мізерно малою. І це логічний наслідок. Якщо розслідування немає і винних у нападах на журналістів ніхто не карає, спокуса саме так «розібратися» з журналістами превалює.

Статистика нападів та залякувань журналістів тримається на одному й тому ж рівні вже три роки. За 10 місяців цього року їх було 25, проте минулого року – на два менше.

Це цілком конкретні факти для представників влади. Крапки в цій історії мають поставити правоохоронні органи. Без цього – розслідування й суду – Україну не вважатимуть країною із забезпечним принципом свободи слова.

Бо такі цифри і факти не є нормальними.

Варто розпочати аналіз із найбрутальніших прикладів порушення свободи слова – це зникнення, побиття журналістів і погрози.

Від часу вбивств Георгія Гонгадзе та Ігоря Александрова в Україні не було смертельних злочинів проти журналістів. Цього року маємо один випадок зникнення з підозрою на вбивство. Василь Климентьєв, редактор газети «Новий стиль» з Харкова, зник серед літа, й досі жодної інформації про його місцезнаходження не оприлюднено. Ситуація викликала бурхливий міжнародний резонанс і дискусію серед колег, однак результатів розслідування досі немає.

Не можна оминути увагою зухвалий напад на редактора газети «Коломийський вісник», Василя Дем’яніва, після якого він ледве залишився живий. Серед історій, які привернули увагу та здобули резонанс, були перешкоджання роботі журналіста Нового каналу Сергія Куртакова під час прес-конференції з нагоди відкриття провокаційної виставки «Волинська різня – польські і єврейські жертви ОУН-УПА», коли міліція насильно виштовхала його з приміщення. Напад охоронців Президента України на репортера СТБ Сергія Андрушка та інцидент із чиновником КМДА Володимиром Стороженком.

Серед найбільш резонансних випадків у жовтні варто згадати побиття дерев’янними бітами громадського діяча та видавця журналу «Горожанин» Юрія Юріна в місті Миколаєві, побиття журналіста інтернет-видання «Волинський інформаційний портал OnLine» Андрія Калахана в Луцьку, телефонне залякування невідомими генерального продюсера новоствореного телеканалу ZIK Дмитра Добродомова у Львові, напад на знімальну групу Чорноморської телерадіокомпанії у Феодосії, погрози народного депутата Михайла Чечетова закрити програму «Київськй форум», що виходить у Києві (КДРТРК).

Суттєво збільшився і посилився економічний, політичний та непрямий тиск на ЗМІ. За даними ІМІ, він зріс із 13 випадків у 2008 році до 56 випадків у 2010-му.

Варто лише навести найрезонансніші справи про скасування ліцензій на мовлення 5-го каналу й ТВі, яке мало місце влітку цього року.

У жовтні ж журналісти телеканалу «Рівне 1» заявили, що їхнє керівництво вдається до цензури. Конфлікт був пов’язаний із програмою журналістських розслідувань «Четверта влада», який, на думку керівництва, «не варто в період виборів пускати в ефір», а також із висвітленням ДТП за участю Мирослава Берташа – сина голови Рівненської ОДА і керівника Рівненського обласного відділення Партії регіонів Василя Берташа. Керівництво каналу звинувачення відкидає.

Загалом, удвічі зросла кількість повідомлень про перешкоджання професійній діяльності журналістів. З дев’ятнадцяти в 2009 році до сорока в 2010-му. Часто перешкоди чинять саме працівники органів державної влади або місцевого самоврядування.

У жовтні журналістів політичної програми «Между строк», що виходить на телеканалі «ТЕТ-Дніпропетровськ», не пустили на засідання Дніпропетровської міської виборчої комісії 6 жовтня. Для того щоб потрапити на сесію Полтавської міськради, місцеві журналісти повинні проходити акредитацію. Про факт її проходження чи не проходження журналістів до відома не ставлять. Керівник прес-служби коментує такі дії маленькою залою. В Ужгороді місцева ТВК запровадила обов’язкову вимогу вичитувати матеріали про свою діяльність перед публікацією в ЗМІ, а також особливі умови доступу на свої засідання. Згодом рішення було скасовано.

Це чіткі докази «зміни клімату» у ЗМІ за останні три роки. Тенденція свідчить про підняття «больового порогу» вітчизняних ЗМІ. Сталін колись повторював: «Смерть однієї людини – трагедія, смерть мільйонів – статистика». Як зробити, щоб ця статистика не стала для нас нормальною? І головне, як не допустити ситуації, в якій побиття чи смерть журналіста стане буденним явищем на тлі інших утисків свободи слова?

Інститут масової інформації