В Україні триває боротьба за ухвалення законопроекту №2763 «Про доступ до публічної інформації», зареєстрованого ще влітку 2008 року головою Комітету з питань свободи слова та інформації Андрієм Шевченком. Ухвалити закон про доступ до публічної інформації депутатів неодноразово закликали журналісти, зокрема і рух «Стоп цензурі!». 2 листопада на спеціальному засіданні Комітет з питань свободи слова та інформації ще раз розглянув проект закону «Про доступ до публічної інформації» №2763. Обговоривши пропозиції, члени комітету більшістю голосів врахували частину з них повністю або частково. Тим часом Олена Бондаренко та Володимир Ландік зареєстрували свій законопроект про доступ до інформації. Тарас Шевченко, директор Інституту медіа права, характеризує законопроект регіоналів так: «...дуже слабкий, у багатьох питаннях він не покращує, а погіршує ситуацію як щодо доступу до інформації, так і щодо свободи слова в цілому». 5 листопада, з огляду на загрозу провалу законопроекту, Андрій Шевченко ініціював перенесення його розгляду на тиждень, щоби провести консультації з Партією регіонів та спробувати досягти з нею консенсусу.

«Детектор медіа» вирішила запитати про ставлення до цього закону людей, які щодня мають справу з представниками влади, - парламентських журналістів. Вони, як виявилося, стовідсотково впевнені, що закон потрібен, і не тільки їм, а й усім громадянам України. Журналісти вважають, що скорочення терміну на відповідь та більш жорстка відповідальність за її ненадання дадуть змогу ЗМІ ефективніше працювати. Водночас скептики попереджають: закон може не виконуватися...

ТК поставила журналістам такі запитання:

1. Чи потрібен закон «Про доступ до публічної інформації» журналістам?

2. Чи відомі вам переваги законопроекту «Про доступ до публічної інформації» №2763 порівняно з чинним законом «Про інформацію»?

3. Що, на вашу думку, потрібно робити журналістам, якщо народні депутати й надалі блокуватимуть ухвалення проекту №2763?

Відповідають: Ірина Білан, Володимир Горковенко, Ірина Маркіна, Вадим Перенчук, Надія Пришляк, Андрій Сайчук, Ольга Сніцарчук, Наталя Соколенко, Леся Трубенко, Ірина Шевченко та Ольга Шеремет.

Андрій Сайчук, ТВі:

- Цей закон потрібен не тільки журналістам, а й кожному громадянину. Доступ до публічної інформації - це одна з основ демократії. Громадяни не тільки мають право контролювати владу, це їхній обов'язок. А для цього влада повинна бути достатньо прозорою. Світ чиновників існує окремо від світу громадян, а журналісти, на жаль, не можуть повноцінно виконувати функцію медіаторів і доносити до суспільства все, що відбувається за зачиненими дверима влади. Думаю, кожен журналіст стикався у своїй практиці з відмовою в наданні інформації, затягуванням із відповіддю на запит тощо.

Мені імпонує, що, згідно з цим законом, відкритою є практично вся інформація, окрім спеціально засекреченої (державних, військових, комерційних таємниць тощо). Тоді як нині влада приховує всю «незручну» для неї інформацію. Наприклад, «Українська правда» надіслала запит щодо уточнення даних, наведених президентом Януковичем у своїй декларації: якими саме акціями він володіє? У відповіді відмовляють, мотивуючи тим, що це закрита інформація. Хто це визначає? Чітких критеріїв немає. Крім того, згідно з цим законопроектом, термін надання відповіді скорочується до п'яти днів, і взагалі передбачено, що офіційна особа зобов'язана надати інформацію будь-якому громадянину навіть на усний запит. Це дуже важливий момент - усне прохання має розглядатись як повноцінний запит.

Журналісти повинні бути на вістрі цих процесів, адже вони знають більше за пересічних громадян завдяки роботі в кулуарах та отриманню інформації офф-рекордз. У нас повинна бути громадянська позиція, і навіть якщо ми не маємо можливості висловити її в медіа, де працюємо, треба шукати інших способів. Серед своїх колег я чую думку, що цей закон, хоч який він досконалий, все одно не виконуватиметься. Це, звісно, слабка позиція. Але ми знаємо, що держави, в яких цей закон уже існує, йшли до його ухвалення багато років. Зараз такий закон не потрібен ні владі, ні опозиції. Як сказав Микола Томенко, проблема цього законопроекту в тому, що він відкриває бізнес влади, дає можливість заглянути до її кишень.

Ірина Шевченко, «ЛігаБізнесІнформ»:

- Безперечно, він потрібен і журналістам, і будь-яким громадянам, які звертаються до органів влади по інформацію.

Переваги цього закону в тому, що він не залишає чиновникам можливості відмовляти в наданні публічної інформації або затягувати її надання. Конкретніше визначено терміни й умови, за яких ці терміни може бути скорочено або продовжено. Що для мене особливо важливо, передбачена можливість оскарження відповіді чиновника у разі, якщо вона є неповною, недостовірною або не відповідає суті запиту. Сам закон не вирішує проблем, але він дає інструменти для того, щоб ефективніше вимагати від влади прозорості.

Я на 99% упевнена, що найближчим часом цей закон не ухвалять. У такому разі слід звертатися до міжнародних структур по підтримку. А ми повинні насамперед показати, що закон потрібен нам. Наприклад, у разі відмови Верховної Ради ухвалити закон улаштувати їй інформаційну блокаду, бодай на один день. Не хочуть надавати нам інформацію - нехай відчують, що таке бойкот.

Наталія Соколенко, СТБ:

- Закон «Про доступ до публічної інформації» навіть більше, ніж журналістам і пересічним громадянам, потрібен владі, особливо тим політикам, які прийшли до владі з реформаторськими гаслами. Про які реформи може йтися, якщо навіть найближче оточення президента не може сказати, хто конкретно саботує рішення, яке сам Віктор Федорович підтримує? Свобода слова, інституційно підтримана законом «Про доступ до публічної інформації», якраз і створить систему захисту від подібного саботажу, зробивши дії влади прозорими. Без цього мрії президента - входження України до двадцятки найрозвиненіших країн світу - не здійснитися. Прикладів країн, які б потрапили до цієї двадцятки без прозорості функціонування влади, я не знаю.

Боротьбу за цей закон слід продовжувати всім, - не лише журналістам, - і на всіх можливих рівнях, аж до світового. Ми нагадуватимемо президенту про його обіцянку, і сподіваємось, що західні партнери України також нагадуватимуть про те, що він обіцяв їм ухвалення цього закону.

Ольга Шеремет, радіо «Ера FM»:

- У мене був абсурдний випадок, коли я скерувала запит до Київської міської державної адміністрації, а за півроку звідти зателефонували й перепитали, чи потрібна мені ще відповідь. Авжеж, журналістам такий закон потрібен передусім. Якщо вони зможуть доносити до суспільства адекватну інформацію про владу, тоді, можливо, громадяни свідоміше голосуватимуть на виборах і критичніше ставитимуться до своїх обранців. Цей закон дисциплінуватиме чиновників. Зараз держава може дізнатися про людину будь-що, а людині доводиться місяцями чекати на отримання якоїсь довідки, та ще й без жодної гарантії.

Необхідно тиснути на політиків. Я бачила, як домагалися свого під стінами Верховної Ради підприємці. Думаю, тільки так - публічними акціями - можна привернути увагу до нашої позиції.

Леся Трубенко, «Інтерфакс-Україна»:

- Журналістам у їхній професійній діяльності потрібен закон, на який вони зможуть спертись у справедливих вимогах щодо надання інформації, що становить суспільний інтерес. Чинний закон «Про інформацію» ухвалений дуже давно й уже застарів, адже суспільство розвивається. Чиновники вміло використовують його норми, щоб обґрунтовувати відмову співпрацювати з журналістами.

Думаю, ухвалення цього закону неминуче, хоча, можливо, це станеться нескоро. Але питання в тому, чи справді він допоможе журналістам отримати доступ до публічної інформації. Чиновники можуть виконувати норми закону на свій розсуд. Тож питання не в тому, як швидко ухвалять закон, а в тому, як він працюватиме.

Вадим Перенчук, канал «Рада»:

- Порівно з чинним законом «Про інформацію» закон «Про доступ до публічної інформації» дасть змогу отримувати потрібні відомості значно оперативніше. Згідно з ним, якщо чиновник не надав відповіді за п'ять днів, можна звертатися до суду.

Що ж до пропозицій Партії регіонів (законопроект №7321), то, як на мене, вони пропонують поставити воза попереду кобили - спочатку ухвалити зміни до чинних законів, а вже ухвалення закону «Про доступ до публічної інформації» вони не гарантують.

Думаю, врешті-решт закон ухвалять, але не знаю, наскільки швидко. Журналісти повинні постійно говорити про його нагальність.

Володимир Горковенко, ICTV:

- Закон потрібен. Це нормальні європейські стандарти, тоді як в Україні до цього якийсь азійський, непублічний підхід. Якщо ми йдемо в Європу, все слід робити як у Європі: політик, якого обрали люди, повинен весь час бути під мікроскопом. Наприклад, не на словах, а на ділі доводити, що він, ставши державним службовцем чи народним депутатом, розпрощався із власним бізнесом. Якщо цей закон буде ухвалено, на запитання про бізнес чиновника вже не зможуть відповісти, що це «конфіденційна інформація». А оприлюднення таких відомостей, навіть якщо не призведе до звільнення чиновника, - адже в нас, знов-таки, азійські традиції, - то, принаймні, змусить людей замислитися, чи варто повторно наймати цю людину. Тому депутати й бояться цього закону, інакше б давно його ухвалили.

Чинний закон «Про інформацію» було ухвалено давно, в ньому багато загальних визначень і бракує корисної конкретики. У проекті ж «Про доступ до публічної інформації» дуже детально виписано різновиди інформації. Перевагою, особливо для журналістів, є скорочення терміну надання відповіді.

Якщо закон не приймуть, слід рухатися кількома шляхами. По-перше, зробити процес навколо його ухвалення максимально публічним, говорити про нього якомога більше. По-друге, проводити переговори з парламентською більшістю. Зараз коаліційні фракції на словах підтримують цей закон, а насправді тримають дулю в кишені. Хоча й опозиція, хоч що вона казатиме, також не зацікавлена в його ухваленні. Однак якщо вести систематичну роботу, рано чи пізно його ухвалять - як не за рік-два, то років за десять, коли щось зміниться на краще в нашій політичній культурі. Можливо, для того щоб прискорити цей процес, не вистачає резонансних справ - інформації, прихованої чиновником, але все ж витягнутої на світло журналістами. Щоб політики припинили розраховувати на те, що все вдасться приховати, й на коротку політичну пам'ять нашого народу.

Надія Пришляк, УНІАН:

- Такий закон потрібен журналістам, як і будь-який закон, який розширює можливості для збирання інформації. Для інформаційних агенцій особливо важливо оперативно отримувати інформацію, тому норма, що скорочує термін надання відповіді з 30 днів до 5-ти, не може не тішити. Хоча для інформагенції п'ять днів також забагато, новина за цей час пропаде. Ще одна перевага - чіткіше визначені терміни публічної, особистої та таємної інформації.

Я песимістично дивлюсь на перспективи виконання цього закону, навіть якщо його ухвалять. У нас багато хороших законів, але їх, як і Конституцію, не поспішають виконувати. Але якщо закон «Про доступ до публічної інформації» все ж ухвалять, у журналістів з'являться підстави для звернення в суд, що дасть їм хоча б мінімальну надію на захист свого права знати.

Маю великі сумніви, що законопроект Шевченка підтримають: Партія регіонів уже внесла свій альтернативний проект, значно більш поміркований. Та навіть у разі, якщо законопроект не пройде, журналісти повинні піднімати цю тему.

Ольга Сніцарчук, 5 канал:

- Звісно, я підтримую цей закон. Чого я не розумію, то це відчайдушного опору, який чинять законові наші можновладці.

На жаль, чиновникам у нас жоден закон не писано. І якщо врешті-решт ухвалять закон «Про доступ до інформації», це зовсім не означає, що журналістам ураз стане легше працювати. На чиновників треба впливати іншими методами. Можливо, прикладом європейських держав. До того ж, не думаю, що закон буде швидко ухвалено, зважаючи на тенденції та появу альтернативного проекту. А журналісти, коли вже взялися боротись за ухвалення цього проекту, повинні ретельно продумати подальші спільні дії.

Ірина Білан, «Українські новини»:

- Закон, без сумніву, потрібен журналістам для того, щоб вони могли професійно реалізовуватись, отримуючи інформацію, використовуючи та доносячи її до громадськості. Він кращий за чинний закон «Про інформацію» - сучасніший, більше відповідає вимогам сьогодення та формату роботи журналістів. Слід вимагати його ухвалення саме в тій редакції, яку схвалено Комітетом із питань свободи слова та інформації.

Ірина Маркіна, Перший національний:

- Звісно, такий закон потрібен. Життя стає чимдалі важчим, і люди повинні знати, що відбувається у владі. Державний посадовець, народний депутат чи представник місцевого самоврядування не повинен нічого приховувати ні від громадян, ні від журналістів, які здобувають інформацію для її донесення до суспільства.

Треба скоротити терміни, які даються чиновникам для відповіді на офіційний запит, і врахувати технічний прогрес - дозволити надсилати запити й відповіді на них електронною поштою. Крім того, провести ревізію матеріалів із грифом «не для друку». Звісно, є справді конфіденційні матеріали, але в нас «не для друку» може бути все що завгодно. Ще непогано було б застосовувати до чиновників, які не виконують норм закону щодо надання інформації, штрафні санкції - нехай добре подумають, перш ніж відмовити журналістові у відповіді.

Навіть якщо найближчим часом цей закон не ухвалять, його все одно потрібно весь час просувати. Публічні акції протесту не надто дієві. Можливо, журналістам варто використати ЗМІ, в яких вони працюють, для одночасного донесення до аудиторії інформації про цей законопроект - тоді суспільство усвідомить його важливість.