Його любили всі - такий найочевидніший висновок можна зробити з того, як відреагувала Україна на трагічну загибель телевізійного ведучого і продюсера Ігоря Пелиха. Шок, горе, неприйняття цієї страшної новини об'єднали як тих, хто близько знав Ігоря, дружив і працював із ним, так і тих, хто бачив його лише на телеекрані. Аби пересвідчитись у цьому, досить переглянути коментарі, залишені відвідувачами сайту «Детектор медіа» під новиною про загибель Ігоря. Він був своїм для телевізійників, рок-музикантів, тернопільського земляцтва, був одним із перших, хто поставив намет на Майдані під час Помаранчевої революції й жив там разом із іншими телевізійниками. Його програма «Галопом по Європах» утілювала мрію багатьох українців побачити світ.

Прощання з ведучим зібрало у приміщенні телеканалу ICTV сотні людей. «Детектор медіа» звернулась до друзів і колег Ігоря з проханням поділитися спогадами про нього, висловити те, що, можливо, не встигли сказати за його життя.

Сергій Мілютин, колишній керівник мережі регіональних представництв «Вуличного телебачення»:

- Я, честно говоря, до сих пор не смог принять его смерть. Игорь для меня является частью жизни. Игорь - потрясающий. Это человек, который всегда был... Нет, не могу говорить «был»... Это человек, который всегда излучает жизнелюбие. Даже сейчас, когда его нет, жизнелюбие исходит от его фотографии. Оно идет от наших воспоминаний о нем. Представляете себе, это человек, у которого нет ни одной фотографии, где бы он был грустный. Это действительно потрясающий человек. Мы были с ним, как братья, мы почти десять лет знакомы, он крестил мою дочь. Во вторник мы с ним разговаривали и обменялись паролями, и почему-то у нас состоялся разговор о будущем, я ему сказал: «Игорь, я спокойно иду по жизни, потому что знаю, что если со мной что-то случится, то с моей дочерью все будет в порядке. Потому что у нее есть еще ты. У нее есть достойный пример для подражания, и ты точно никогда ее не оставишь». Прошло три дня - и Игоря не стало...

Я точно могу сказать, что Саша не одна. Да, Игорь ушел в мир иной, но ни она, ни трое их детей не одни. Мы их точно не забудем. Я разговаривал с Фоззи, Кузьмой, в ближайшее время мы сделаем какой-то концерт, постараемся системно выстроить помощь. У Саши самая большая опора - это ее семья. И Марьяна Борисовна, и Александр Иванович - родители Саши - были не только мамой и папой Саши, а и мамой и папой для Игоря. Когда он женился на Саше и вошел в семью Лозинских, он получил то, чего хотел всю жизнь - семью. Он получил детей, родителей и даже дедушку и бабушку (родители Марьяны Борисовны).

Вопрос в том, чтобы мы, получив от него тот заряд, который он нам дал, дальше достойно шли по жизни, поддерживали его детей и делали то, что он очень любил делать, - творить добро. Пелых и добро, Пелых и хорошее настроение, Пелых и уверенность - вот это для меня самое главное. Я его просто очень люблю, равно как и все остальные.

Тарас Чубай, рок-музикант:

- Так склалося, що в останні тижні перед тим, як Ігор відійшов, ми з ним часто бачились, зустрічалися на різних подіях. Одна з цих подій - Ігор запросив мене виступити на з'їзді пластунів (його діти теж у «Пласті») у Могилянці. Це був фантастичний виступ на сцені - в темряві, при свічках. Довелося співати в темряві, бо світло там було досить незручне. Я співав, Ігор сидів коло мене, підспівував і тримав у руках свічки, йому приносили нові свічки, це все капало йому на руки. А коло нас бігали наші діти: дві мої і дві його доньки. Це була така приємна акція. Було весело, це був вияв свободи, всі почувалися дуже добре. 

Взагалі від Ігоря постійно йшли спалахи радості, світло. Навіть якщо ми говорили на серйозні теми, все одно це було з гумором і жартами. В мене досі немає відчуття, що його немає. Він є, і я не можу про нього не думати. Мені важко згадати, коли ми познайомилися. Це, напевно, десь початок 90-х чи раніше. Таке враження, що ми знайомі все життя. Повірити в те, що сталося, дуже важко, і не віриться, і, напевно, ніколи не повіриться. 

Він залишив по собі яскравий слід. Рідко зустрічаються такі люди. Хоча й кажуть, що про покійних говорять або нічого або добре, тут така засторога навіть не потрібна. Що про нього можна сказати поганого? Це був ангел на землі. А тепер він ангел на небі. Коли я згадую про нього і відволікаюся від трагічного моменту, в мене мимоволі з'являється посмішка.

Анатолій Єрема, телеведучий:

- Такі звістки не навчуся сприймати ніколи. Розумом не збагнути, серцем не повірити, що із життя так раптом йдуть ті, хто так любив жити. І смерть Ігоря Пелиха так і залишиться для мене вічною й нерозгаданою загадкою. Бо Ігор вражав насамперед саме своє любов'ю до життя. Таких життєлюбів ще варто було пошукати. Здавалося, цій людині в принципі не відомо, що таке сум. Він світився цією життєствердною енергією і щедро дарував її іншим. Тож не випадково про Ігоря всі його друзі і знайомі в один голос казали: світла людина. Воістину так, і його рудавий колір волосся тут ні до чого. Ще вражало в ньому вміння любити дітей. Цього в Ігоря теж треба було вчитись і вчитись. І що вже зовсім вражало - це його вміння любити навіть ворогів. Тож для мене він так і залишиться зразком людини, яка так уміла любити у найширшому сенсі цього слова. Знаю одне: не стало Ігоря, і в світі стало менше любові. Світла тобі пам'ять, світла людино!

Єгор Соболєв, організатор та координатор незалежного бюро журналістських розслідувань «Свідомо»:

- Перша й остання моя зустріч із Ігорем Пелихом дуже добре його характеризують. Вперше я з ним побачився на акції «підмітання Хрещатика», яку ми провели перед журналістською революцією 2004 року. Це була перша акція, де зібралися представники різних ЗМІ, вона називалася «Нас позбавляють професії». Нам тоді бракувало мітел і жилеток із написом «Преса». Мітли ми купили за гроші профспілки, а жилетки нам дала Спілка журналістів України, їх було п'ять. Я тоді на правах організатора гучним голосом скомандував, що в перший ряд стають відомі телеведучі, які беруть мітли і вдягають жилетки. Жилетки тоді вдягнули Борсюк, Вересень, Скрипін і ще один хлопець - невисокий, світловолосий. Я підійшов до нього і сказав: «Вибачте, в першому ряду лише телеведучі». І він так покірно подивився на мене, і спокійно, без будь-яких образ віддав мені жилетку й мітлу. Лише потім я дізнався, що це був Ігор Пелих - ведучий популярної телепрограми, яку я просто за збігом обставин і з власної дурості не бачив. Мене вразила його скромність і абсолютно не притаманна нашій професії телеведучих безпонтовість.

А востаннє я його бачив, коли він із дружиною Сашею, своїми дітьми та дітьми друзів приїхали до нас на Різдво колядувати. Ми з Марічкою й наші діти були вражені, як вони гарно співали. Ми тоді трохи поспілкувалися про роботу. Але залишилося враження: яка в Ігоря прекрасна родина, який він гарний батько. Я дуже хочу побажати Саші, щоб вона виховала їхніх дітей такими, щоби батько ними пишався. Якщо потрібна буде якась допомога, ми з Марічкою завжди будемо раді допомогти.

Віктор Сорока, телеведучий, телеканал ICTV:

- Він був справжньою зіркою, бо швидко спалахнув, яскраво горів і надто блискавично згас. Він був уособленням української мрії про людину, яка може досягти небачених висот завдяки своєму талантові й працьовитості. Мене завжди, ще з часів спільної роботи на Тернопільському державному телебаченні, вражала його працьовитість, невтомність, енергійність, ініціативність. Він завжди йшов напролом, перед ним не було перешкод. Треба підняти молодь на мітинг проти закриття радіо - він це зробив за один день. На жаль, ми з ним не надто часто спілкувалися, бо працювали в різних редакціях і в Тернополі, і на ICTV, але щоразу, коли я зустрічав Ігоря, він світився новою ідеєю. Він і по життю був, так би мовити, світлячком, всюдисущим, веселим, оптимістичним, жартівливим і доброзичливим.

Знаєте, що мене вражає найбільше? Простий хлопець, далеко не красень, невеликого зросту, рудуватий, із веснянками, з бідної сім'ї - і стільки встиг зробити, стільки, що тисячі багатих, красивих, високих і недурних зробити не змогли. Бо він мав щиру й добру душу, чуйне серце, він умів долати перешкоди й рухатися завжди вперед. При цьому ніколи не ходив по трупах, ніколи не інтригував, ніколи не влаштовував істерик, а завжди легко, невимушено й жартівливо вмів довести свою правду. А ще ціную Пелиха за його громадянську позицію - за його справжню, не показушну, а щиру любов до України та українства. На превеликий жаль, таких людей - одиниці! У день Ігорової смерті спілкувався зі ще одним тернополянином, моїм другом і колишнім колегою Ігоря по радіо Іваном Ковалем. І ми зійшлися на тому, що Ігор для сотень тисяч глядачів був ластівкою надії, а кожен, хто вигравав у «Галопах» путівку на море, мабуть, ніколи цього не забуде. Ігор умів дарувати людям щастя. І це - найбільший його талант!

Сергій Швець, журналіст, телеканал «1+1»:

- Ігор Пелих насправді був дивовижною людиною. Впродовж своєї журналістської діяльності я зустрічав багато талановитих людей, але насправді таких дивовижних, як Ігор, більше не бачив. Точно можу сказати, що кожен згадуватиме свого Пелиха. Для мене особисто Пелих - це, з одного боку, це нестримна енергія й легковажність, але така, під напором якої важко встояти. Він цим просто зачаровував. З іншого боку, я точно знаю, що ця людина максимально серйозна, насамперед це стосується його сім'ї. Батько трьох дітей і вірний люблячий чоловік. Людина, яка в наш час не тільки довго живе у шлюбі, а й зважується народити і виховувати трьох дітей, - це серйозна людина. Саме сімейний статус найкраще його характеризує.

Знаєте, в нашій журналістській професії нескладно заробити собі ворогів. Але я переконаний, що немає людей, які б раділи загибелі Ігоря. Я сам знаю кількох людей, які з особистих причин ставилися до нього негативно, але ці люди прийшли на похорон і щиро вшанували його пам'ять. Для мене це знак того, як люди сприймають смерть Ігоря.

Я пам'ятатиму Ігоря і не забуватиму про його дітей. Впевнений, друзі не залишать напризволяще сім'ю й дітей Ігоря.

Володимир Ар'єв, народний депутат України:

- Ми з Ігорем знайомі давно, вже навіть не пам'ятаю, з якого часу. Ми сусіди по дачі, і регулярно влаштовували веселі посиденьки. Моя дочка завжди гралася з його дітьми. Ми дружили сім'ями. Востаннє бачилися також на дачі за кілька днів до цієї трагедії. Планували зустрітися 10 травня, але не судилося. Перед тим він був ведучим вечора річниці «Закритої зони». Ми були дуже близькими. Якщо чесно, я досі не можу повірити, що ми більше ніколи не будемо сидіти й хохмити, травити анекдоти, та й просто розмовляти про серйозні речі. Він був не тільки жартівником і балагуром, він був дуже глибокою людиною, коли йшлося про серйозні речі. Умів говорити серйозно. Умів бути другом. Як би він куди не поспішав, але якщо мені чи моїй дружині потрібна була допомога, він обов'язково допомагав. Він дуже добре знався на комп'ютерній техніці, був надзвичайно різнобічною людиною.

Я хочу попросити абсолютно всіх. Нині якраз ті дні, коли душі Ігоря треба піднятися на небо. Тому я би попросив усіх, хто його знав, не плакати, а сходити в церкву, замовили службу за новопреставленого Ігоря Пелиха і помолитися, щоб Бог прийняв його. Це найкраще, що ми могли би зараз зробити для його душі.

Ми, живі, маємо допомогти вирости дітям, перенести цей біль утрати дружині і його родині.

Єгор Чечеринда, журналіст:

- Вперше з Ігорем доля звела мене на телеканалі ICTV в 2000 році. Пам'ятаю, коли наступного літа народився його син Іван, Ігор приніс до ньюзруму «Фактів» ящик шампанського і запевнив усіх присутніх журналістів, що на одній дитині зупинятися зовсім не збирається. І хоча вживання алкоголю у стінах ICTV було жорстко заборонене керівництвом каналу, тоді для Пелиха зробили виняток.

У кількох словах розповісти про Ігоря дуже важко. Але головне, що його завжди вирізняло з-поміж інших колег-журналістів, - це нестримна енергія, всепереможний оптимізм, неабияка креативність й справжній, неудаваний патріотизм. Я ніколи не бачив його в поганому настрої. Його традиційне «Привіт, старий!» завжди піднімало настрій, у якому б емоційному стані ти б не був. Плюс до цього - Ігор завжди був «просунутим» користувачем різноманітних комп'ютерно-технологічних винаходів, а тому зазвичай дивував усілякими новітніми телефонами, комунікаторами, смартфонами й іншими «цікавинками». А отже кожна нова зустріч із Ігорем окрім дружньо-оптимістичного спілкування та налаштування була черговим кроком у світ новітніх технологій.

Так сталося, що я спілкувався з Ігорем буквально за пару годин до тієї трагічної катастрофи на проспекті Перемоги. Говорили про особисте, про телебачення, про нові проекти, про майбутні вибори. Думали-передбачали, які нові «цікавинки» буде задіяно під час майбутньої виборчої кампанії, що нового можна запропонувати... Я щиро казав Ігорю, що дуже заздрю його сімейному статусу та чисельності його молодої сім'ї... Розмірковували разом, чому величезна кількість справді талановитих людей нині залишили телебачення і займаються зовсім іншими «проектами»...

Ігор був справжнім генієм інформаційно-розважального телебачення. Найкращим ведучим «інфотейнментних» програм. На жаль, останнім часом подібний унікальний вітчизняний телевізійний продукт став геть непотрібним українським телевізійним менеджерам. Такі рейтингові програми Ігоря, як «Галопом по Європах», «На свою голову», «Лабіринт», залишилися ознаками «старих золотих часів» вітчизняного телебачення зразка 2002-2007 років. Нині власні програми українським телеменеджерам, на жаль, майже не потрібні. Значно легше купити «обкатане» ліцензійне «мило» у Європі чи Латинській Америці. Але що далі?

Поза всяким сумнівом, саме Ігор був одним із головних дійових персонажів тієї золотої ери українського телебачення, яку ми по-справжньому пережили на початку нинішнього століття. Тепер доведеться відроджувати українське телебачення вже без нього. Світла тобі пам'ять, друже, і земля пухом.