Українським медіа, на противагу російським, не можна нав’язати темники. Існує потужний журналістський рух, триває демократичний процес. Однак бракує ефективної та довірливої комунікації держави із суспільством. Влада бачить у журналістах ворогів і толерує тиск на них.

А публічний дискурс, за участі влади та медіа, все більше розходиться з непублічним дискурсом у різних соціальних групах, в окопах на фронті, на кухнях у людей… Що вкрай небезпечно в умовах великої війни.

Про це говорили під час панельної дискусії National Media Talk «Простір медіасвободи в умовах розширення впливу держави» Власта Лазур («Радіо Свобода»), Ольга Руденко (The Kyiv Independent), Сергій Череватий (Укрінформ), Ярослав Юрчишин (Комітет з питань свободи слова Верховної Ради України), Валентин Коваль (Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення). Модерувала Наталія Лигачова («Детектор медіа»). 

Публікуємо дещо скорочену та відредаговану розшифровку розмови. Інші матеріали про дискусії цьогорічного NMT читайте тут, тут і тут. Промову Надзвичайного і Повноважного посла України Вадима Пристайка в рамках NMT читайте тут, а блог заступниці шефредакторки «Детектора медіа» Галини Петренко про «політичну» частину NMT — тут.

Учасники дискусії National Media Talk «Простір медіасвободи в умовах розширення впливу держави»

Наталія Лигачова: Ця панель про роль держави в нашому інформаційному просторі. І пропонуються організаторами такі загрозливі теми: чи збільшився вплив держави на медіа у 2024 році; чи порушені червоні лінії свободи медіа та що потрібно для їх відновлення?... Дозволю собі нагадати, що у нас війна і воєнний стан на законодавчому рівні дозволяє державі мати більший вплив і контроль над інформаційним простором. Можна було націоналізувати навіть приватні медіа. Цього не відбулося. І ми тривалий час казали на Заході, що, приміром, замість націоналізації всеукраїнських медіа був створений телемарафон. У перші місяці війни це сприймалося досить позитивно, звучав єдиний голос держави. Потім поступово це почало змінюватись. І десь із минулого National Media Talk, це осінь 2023 року, почався такий уже доволі відчутний тиск на незалежних журналістів. Спершу через телеграм, ютуб, потім відбувся тиск на журналіста Юрія Ніколова, потім на команду Бігуса, вже влітку цього року була ситуація зі «Слідством.Інфо», ситуація з Укрінформом тощо. Журналісти почали протистояти, Медіарух зробив заяви, відбулася зустріч із послами G7. Моє питання до всіх учасників: що відбувається зараз? Усе ніби притихло, немає гучних скандалів, змінилось керівництво Укрінформу, Суспільне, м’яко кажучи, попросили з марафону. Але воно ніби й не проти і непогано почувається. Це означає, що влада зацементувала цю ситуацію, вибудувавши вертикаль контролю над інформаційним простором? Чи, навпаки, ви відчуваєте, що ми вибудували баланс: влада відступила на крок назад у своєму прагненні контролювати інформаційний простір, а медіаспільнота зробила крок уперед. І що чує суспільство? Для нього домінує державна точка зору, пропаганда — чи воно чує і громадянське суспільство теж?

Наталія Лигачова

Власта Лазур: Мені здається, що все, що ви перелічили, має місце. Можливо, зараз таке просто затишшя. Але домінує більшою мірою мовчання. Що відбувалося в останні тижні? Зеленський має якийсь план перемоги. Він кудись із ним їде і хоче його комусь показати. Ми поняття не маємо, що це таке. Комунікацій держави з цього приводу немає, на марафоні свій порядок денний. І мені здається, що це тотальне нерозуміння аудиторією, що відбувається. Є певні острівці свободи слова у вигляді незалежних медіа, які намагаються балансувати й давати певну інформацію аудиторії, і є марафон, який живе у своїй реальності.

Ми нещодавно робили на «Радіо Свобода» опитування й запитували людей: «Як вам марафон?». Нам відповідали, що він «трошки відірваний від моєї реальності. Довкола себе я бачу одне, а в марафоні я бачу інше». Але зараз і ми, незалежні медіа, не розуміємо, що відбувається, через брак комунікацій із владою — і це нерозуміння передається аудиторії. Тобто зараз ми перебуваємо на терезах, у якійсь невизначеності. І цю невизначеність транслюємо аудиторії, а це дуже погано.

Власта Лазур

Ольга Руденко: Хотіла почати з песимістичної думки, що суспільство, на жаль, чує лише телеграм-канали. На жаль.

Наталія Лигачова: А хто там, хто в телеграм-каналах?

Ольга Руденко: Телеграм побудований так, що ми цього не можемо знати. І це всіх влаштовує до моменту, поки це не виллється в якусь сильну кризу і не вкусить тих, кого це зараз влаштовує. Ви доречно згадали ті випадки, які сталися на початку року: стеження за Бігусом тощо. Чи влада відступила і стався якийсь баланс? Я думаю, що ніхто і не відступив, і не зробив крок уперед. Але загроза, яку влада відчуває від медіа, стала для них менш гострою. Бо зараз немає перспектив виборів. Той тиск, що відчули деякі ньюзруми, зокрема й наш, був пов’язаний із тим, що влада готувалася до можливих виборів і шукала інструменти впливу на журналістів. Певні люди шукали, як впливати на журналістів брудними способами. Наприклад, зібравши компромат. Зараз немає виборів. Ми пройшли чутливий період, коли вирішувалося, чи легітимний президент, бо у травні минув п’ятирічний термін. Тепер загроза, яку влада відчуває від медіа, стала менш гострою.

Ольга Руденко

Але я не думаю, що хтось зробив із цього висновки. Ви згадали випадки Bihus.Info та «Слідства.Інфо». Важливо, як відреагувала журналістська спільнота та як відреагувала влада. Але два місяці тому, коли ми писали матеріал, не відбувалося нічого. За ганебним випадком вручення повістки журналісту «Слідства. Інфо» навіть не були опитані ключові люди. І все це не дає впевненості, що хтось хоче розібратися з тим, що насправді сталося. Понад те, людина, яка організувала вручення повістки й була об’єктом розслідування журналіста, пан Вітюк, приблизно минулого тижня з’являється на публічному заході в Києві. Він нібито був відправлений на фронт, що само по собі так собі покарання. Тепер він з’являється на конференції, журналісти його сфотографували. Ми шукали це фото, воно було у фотобанку Укрінформу, з якого чомусь було видалене. Але який це сигнал? Ця людина повертається, вона не понесла покарання, вона знову присутня в суспільному житті. Для нас це означає, що можна організувати вручення повістки журналісту за розслідування про твоє майно — і через кілька місяців повернутися. Який сигнал це дає людям, які хочуть зашкодити журналістам? Це можна зробити, а якщо ти попадешся, то на кілька місяців треба буде лягти на дно, а далі все буде нормально.

Валентин Коваль, Ольга Руденко та Власта Лазур

Останній випадок, за яким ми могли судити про ставлення влади до журналістів, — це пресконференція президента Зеленського. На ній стався ворожий діалог із журналістом «Української правди» Романом Кравцем. Схожі діалоги були на пресконференціях раніше. Щоразу, як наш президент спілкується з журналістами у ворожому тоні, мене це жахає. Це сигнал, який найвища особа в державі дає про те, як він ставиться до журналістів. Можна зробити висновок, що як мінімум журналісти дратують президента, як максимум він їх ненавидить. І якщо ви той, хто хоче зашкодити журналістам, то ви отримуєте сигнал, що таке ставлення на найвищому рівні можуть підтримати. Це небезпечно та безвідповідально з боку глави держави. Тому я не думаю, що був крок назад чи назустріч. Загроза стала меншою в моменті. Але перспективи не змінилися на краще.

Наталія Лигачова: Валентине, чи не драматизують колеги?

Наталія Лигачова

Валентин Коваль: Я саме про це думаю. Я Терези за знаком зодіаку й завжди намагаюся балансувати навіть у ситуації, яка відбувається. Ми дуже сильно маніпулюємо рамками, які для себе встановили. Коли перед вами пазл на тисячу елементів, а ви зібрали десяток в одному куті та вважаєте, що бачите всю картину. Але ви не бачите всю картину. Ви бачите десять елементів, які вам малюють одну картину світу, іншим — іншу картину світу. Не слід вважати, що медіа — один великий моноліт. І влада не є одним великим монолітом. Найлегше для розуму вважати все монолітом (...).

Я людина, яка довгий час працювала в медіа, а зараз є членом регулятора, Нацради. І те, про що ви зараз говорите, — це не про нас. Я працював у медіа ще з 1993 року, і за цей час у регулюванні медіа ніколи не було ліберальнішої ситуації. Хочу згадати, що за часів Ющенка похід за продовженням ліцензії в Нацраду коштував пасма сивого волосся. За останні два роки ми продовжили більше сотні ліцензій. І компанії навіть не приходили на засідання, все тепер відбувається автоматично.

По-перше, потрібно перестати вважати владу і медіа монолітами, бо це не так. І по-друге, не треба перебувати в рамках своїх власних рамок. Я за цим усім також спостерігав. Я теж як медійник не дуже щасливий через те, що це все відбувається. Але ми значно перебільшуємо ситуацію: в цілому по країні й навіть по столичних медіа. Хоча я погоджуюся, що ці окремі випадки не є окрасою нашого часу, але вони не є характеристикою відносин монолітної влади з монолітними медіа (...).

Валентин Коваль

Наталія Лигачова: Всі ми перебуваємо у своїх рамках. І ви теж наводите приклад з роботи одного органу, Нацради, екстраполюючи її на відносини між державою та медіа. Ярославе, для вас ситуація нинішніх відносин держави з медіа є загрозливою? Для суспільства перш за все. Адже медіа комунікує інтереси суспільства перед владою. І саме через медіа влада комунікує із суспільством. Що зараз відбувається з точки зору суспільства в тій ситуації, яка склалась у нашому інфопросторі?

Ярослав Юрчишин: Стану повної свободи слова немає ніде у світі. Якщо порівнювати те, що було десять років тому, і те, що є зараз, то точно скажемо, що це прогрес. Але чи це може задовольнити потреби українського суспільства? Однозначно ні. Але ми маємо й позитивні моменти. Наприклад, Суспільний мовник. Уряд подав у проєкті бюджету менше, ніж гарантувалося, але, як і був запит: 2,2 мільярда на діяльність Суспільного мовлення. Не скоротив (...). Суспільний мовник важливий, бо це баланс між приватним мовленням і мовленням, пов’язаним із державою. Ідеальний стан, щоб мовлення, пов’язаного з державою, не було. А був лише Суспільний мовник із наглядовими радами, чіткою інформаційною політикою, де держава, навіть створюючи умови, не може впливати на зміст.

Чи формат марафону є певною загрозою? Це радше можливість, аніж загроза. Ми як держава можемо формувати власний єдиний наратив. Але чи виконує марафон таку свою функцію? 80% людей беруть інформацію не з мовлення, а з телеграму. Чи є компліментарне мовлення в марафоні? У нас є моніторинги «ДМ» та ІМІ. Експерти кажуть, що балансу не вистачає. Якщо немає балансу, формується неповна картина.

Ярослав Юрчишин

Телеграм, анонімізація. Ми бачимо, що в багатьох країнах атаки на журналістів починаються не з тих, хто хоче з ними «порішать». А йде інформаційна підготовка із соціальних медіа, дискредитація. Тому нам важливо шукати механізми деанонімізації телеграму. Бо якщо журналіст щось не так для когось скаже, неанонімні шляхи відповіді невеликі. А анонімно в соцмережах можна говорити все, що завгодно, без відповідальності.

Далі: колись у нас була проблема відкриття кримінальних проваджень по атаках на журналістів. Зараз вони відкриваються. І що? Ми маємо підстави думати, що далі там нічого не відбувається. Це великий виклик, бо це занижує довіру (...). Якщо ми європейська країна, ми маємо продемонструвати, що є динаміка в цьому процесі. Ми травмовані сумними роковинами загибелі Георгія Гонгадзе. Досі суспільство не отримало відповіді: хто винен? Я буду звертатися до колег із правоохоронного комітету, щоб порушувати ці залежалі справи. Бо так не може бути в демократичній країні. У нас немає системного тиску на журналістів, але немає й невідворотності покарання за перешкоджання роботі журналістів.

Тобто це ще не баланс, про який ви запитували, між владою та медіа. Ми ще боремося. Чи ми ефективні в боротьбі? Багато в чому ефективніші за колег з інших країн. Але нам потрібно встановлювати кращі практики. І для мене відповіддю, що ми рухаємось у правильному напрямку і наша свобода захищена, може бути не лише коли правоохоронці відкриватимуть кримінальні справи, а й коли будуть передавати справи по резонансних справах, де залучені високопосадовці, до суду не лише по виконавцях, а й по замовниках.

Також або в нас є свобода слова і ми демократія, або ми намагаємося вручну рулити інформаційними потоками. Якщо ми демократична влада, то маємо відповідати й на незручні запитання.

Ми будемо супроводжувати парламентським контролем усі випадки злочинів проти журналістів. Важливо тримати цей фокус. Зараз ми маємо механізми співрегуляції. Тому велике прохання до медіа: користуйтеся ними, бо якщо не ви встановлюватимете правила, то це доведеться робити нам. А влада зробить це не лише заради журналістів, а й так, щоб було комфортно представникам влади. Будьте активнішими, бо для невідворотності покарання найголовніше — щоб будь-який такий випадок ставився на контроль.

Наталія Лигачова: У нас є Медіарух, і ми намагаємось бути активними. У регулюванні того ж телеграму більше зацікавлені журналісти, а не влада та регулятор. Я хочу звернутися до Сергія. Які висновки зробив Укрінформ після ситуації з цензурою?

Сергій Череватий: Я хочу почати з відповіді на ваше попереднє запитання про баланс у стосунках між державою та медіа. Я не можу бути експертом, бо не варився в цьому середовищі до весни цього року, виконуючи обов’язки на сході України. Але коли я повернувся, то відчув, який у нас сильний медіарух, громадянське суспільство. Спроба впливати на журналістів викликала потужну реакцію. Я радий, що Україна — не Росія і в нас потужні рухи, демократичне суспільство.

Сергій Череватий

В Укрінформі, безумовно, ми зробили висновки. Зараз ми в діалозі з законодавцями. Також іде постійний діалог із колективом. Наша сильна сторона в тому, що журналістам не можна нав’язати і змусити виконувати темники. Мій колектив цього б ніколи не зробив, навіть якби я, втративши розум, спробував щось подібне зробити. Тому думаю, що процес триває. Я вдячний усім, хто з нами в діалозі. І робитиму все, щоб наше медіа зберегло свою репутацію. Я гарантую, що максимально сприятиму прогресу в цьому напрямку.

Наталія Лигачова: Чи зробили ви висновки й чи опираєтеся спробам влади впливати на те, як Укрінформ подає інформацію? Це державна інформагенція, і вона має висвітлювати діяльність влади. Але висвітлювати діяльність і ставити те, що надсилають згори, якщо спростити, — це різні речі… Чи відбулися зміни в цьому напрямку?

Сергій Череватий: Так, відбулися. Після скандалу я не відчував жодного тиску. Ми були в діалозі з попереднім міністром профільного міністерства. Обговорювали запровадження спостережної ради. І вирішили, що законодавець має встановити рамки, які ми будемо виконувати.

Наталія Лигачова: Хто формує стрічку новин? Це роблять самі працівники Укрінформу?

Сергій Череватий: Абсолютно, без жодного зовнішнього впливу.

Власта Лазур, Сергій Череватий та Наталія Лигачова

Наталія Лигачова: Я продовжу те, про що казали Оля та Власта: що зараз суспільство часто не розуміє, що відбувається в країні. У мене теж таке відчуття. І я боюся, що сформувався певний публічний дискурс за участі влади та медіа, який усе більше розходиться з непублічним дискурсом у різних соціальних групах, в окопах на фронті, на кухнях у людей, тих, хто йде добровольцем, і тих, хто уникає мобілізації, у бізнесу... Що робити? Не хочу звинувачувати ні владу, ні медіа. Але що робити, щоб не стався вибух? Коли відчуття ситуації владою та медіа зовсім розходилися з відчуттям суспільства, то часто в Україні ставався вибух. Як йому запобігти зараз? Щоб він не коштував нам неприємностей із зовнішнім ворогом.

Власта Лазур: Ви поставили дуже складне питання. Останні 2,5 року я веду щоденні ефіри — і я щоразу ставлю собі це питання: як не бути нішевим продуктом, а як стати масовим, щоб те, що відбувається в країні, розуміла більша кількість людей. Я чую одні розмови в медійних і політичних кулуарах, інші — в марафоні або під час дискусій на загал. І я бачу, наскільки відірвані ці дві реальності. У мене немає іншої відповіді, ніж говорити про те, що відбувається, ставити дуже відверті запитання. Коли я ставлю дуже відверте запитання представникам влади або провладним гостям, то я чую: «На кого ви працюєте, як ви посміли таке запитати?». Але ставити запитання — моя робота. І я цей тиск на собі відчуваю щодня, тобто це спроба присоромити, щоб я не поставила зайве питання.

Власта Лазур

Я знайшла для себе один інструмент у роботі, і якщо я ним поділюся, вам не сподобається. Дуже багато відвертих матеріалів ми читаємо на сторінках західної преси. Наприклад, коли головнокомандувачем призначили Сирського, Politico випустило статтю під заголовком: «Залужний пішов, “м’ясник” прийшов». Неприємно? Супернеприємно. Я поспілкувалася з військовослужбовцями офрек і вони кажуть, що є таке прізвисько. І я собі подумала, що якби я вийшла в ефір і сказала, що Сирського називають м’ясником, то мене б на порох стерли й питали б, на кого я працюю. А так це якоюсь мірою була легалізація теми. Хоча один зі спікерів каже: не читайте західну пресу, бо там лише фейки й дезінформація. Я ж уважно стежу за іноземними медіа, бо в них більше сміливості та зухвалості вголос говорити про те, про що в нас не наважуються. Звісно, це не панацея, це треба пропускати крізь особисте сито. Але це хоч якась можливість особисто для мене започаткувати відверту розмову.

Власта Лазур, Сергій Череватий та Наталія Лигачова

Ольга Руденко: Я не думаю, що запобігання вибуху в суспільстві — це відповідальність медіа. Медіа — один зі стейкхолдерів, але ми не маємо брати на себе цю відповідальність. Втім є те, що ми можемо робити краще. Це посилення альянсу з аудиторією. Ми недостатньо комунікуємо одну річ, яка є зрозумілою для нас, але не для всіх. Ми працюємо не для себе, а для людей. Журналісти є делегатами суспільства, щоби спитати щось у влади. Коли журналіст на пресконференції питає президента, то він це робить для суспільства. Ми делегати, ми питаємо для них. Але всі стали забувати про це. Особливо — відносно нові люди у владі. І суспільство все менше відчуває це. Але ми маємо підтримувати цей альянс: ми питаємо це для вас; а що б ви хотіли спитати; а підтримайте нас тощо. Нам вдається це робити у The Kyiv Independent, бо це медіа побудоване навколо спільноти. У нас є спільнота читачів, які нас підтримують фінансово. І через те, що ми хочемо, щоб нас і далі підтримували, ми повинні мати з ними щільний зв’язок. Ми постійно звітуємо перед ними та завжди в діалозі.

Ольга Руденко

Наталія Лигачова: Чи завжди ви можете поставити нашим можновладцям ті запитання, відповіді на які хоче почути ваша аудиторія? Бо ходять чутки, що є певна заборона міністрам та представникам уряду давати коментарі.

Ольга Руденко: Це не чутки. Це правда. Не знаю про заборону на коментарі. Але я знаю, що певним міністрам було заборонено давати інтерв’ю, бо це їх підсвітить. Маю на увазі великі інтерв’ю. Був донедавна один популярний міністр, пресслужба якого казала: ми можемо дати вам усі коментарі, але не інтерв’ю, бо «там» не хочуть, щоб міністр надто сильно підсвічував свою персону, і ми з цим погоджуємося.

Наталія Лигачова: «Там» — це Офіс президента?

Ольга Руденко: Так, це завжди Офіс президента.

Наталія Лигачова: Ви кажете про Кудрицького?

Ольга Руденко: Я кажу про Камишіна.

Наталія Лигачова: До речі, чи достатньо медіа висвітлили ситуацію останніх змін в уряді, щоб суспільство зрозуміло, що саме відбулося?

Ольга Руденко: Коли ми писали про зміни в уряді (ця тема цікавить нашу аудиторію), я вважала важливим дати контекст. А не лише біографію. Ми додали інформацію про те, що такі рішення не є чимось дивним для України, хоча вони дивні для західних країн. Я не знаю, коли в історії незалежності України уряд мав менше автономії, ніж має зараз. Змінюються імена та люди, але всі важливі рішення приймають в Офісі президента. Але це потрібно розуміти, цю централізацію. Цей важливий контекст ми хотіли підкреслити й додати.

 Радник зі стратегічних комунікацій Відділу преси та інформації Представництва ЄС в Україні Сергій Гриценко

Наталія Лигачова: Розуміння самими медіа того, що відбувається, — це також про комунікацію влади, про наявність або відсутність вертикалізації впливу на медіа. Мені здається, що наші медіа недокомунікували те, що відбулося в уряді. Але чому? Тому що не хотіли чи тому що не могли?

Ярослав Юрчишин: Я не зовсім погоджуюся, що було недокомуніковано. Було недокомуніковано з точки зору влади. Журналісти адекватно відобразили те, що відбувається. У нас дуже добре розвинута журналістика, робота з джерелами поставлена на хороший рівень. Нехай неофіційно, але будь-яка інформація буде доступна швидше, ніж там, де приймають рішення. Є певна помилка (певно, спадкова), і в деяких кабінетах може формуватися думка про те, що в часи соціальних медіа нібито можна спрямовувати потоки інформації.

Ярослав Юрчишин і Валентин Коваль

Насправді державі набагато краще адекватно вибудувати комунікацію. У цій зміні уряду мені найбільше сподобалася зміна назви профільного міністерства (Міністерство культури та інформаційної політики було перейменовано на Міністерство культури та стратегічних комунікацій. — «ДМ»). Сподіваюся, вона позначиться й на роботі. І ми будемо вибудовувати комунікації, а не інформування. Намагання керувати інформаційними потоками в українському суспільстві — це програшна гра. Тому важливо міняти підходи до комунікації та робити її дорослішою. Те, що уряд має такі повноваження, — це результат наших виборів. У нас громадський сектор і журналістика є реальною опозицією. Не функція журналістів — запобігати чомусь. Медіа мають, якісно виконуючи обов’язки комунікатора між суспільством та владою, запобігати дезінформації. Перша наша загроза — це Росія. Понад 80 убитих журналістів, понад 30 у заручниках. Українська влада собі такого не дозволяла ніколи. Насправді я бачу рух влади назустріч. Влада насправді чує. Нам важливо вибудовувати поступові кроки й не забувати, якою ціною вони відбуваються.

Наталія Лигачова: Сергію, ви хотіли відреагувати на моє запитання про різні дискурси.

Сергій Череватий:  Я згоден, що у нас є проблема. І ще одна проблема, що у західних медіа з’являється інформація, яку потрібно дискутувати. І якщо дискутувати, то професійно. «Сирський — м’ясник»... Я два роки очолював його комунікаційний напрямок під час Київської операції. І 18 місяців був заступником командувача зі стратегічних комунікацій на сході. Щоб обговорювати інформацію західних медіа, треба дати більше інформації. Наприклад, що про Сирського думають натовські генерали? Бо я мав із ними розмови. Я би зробив крутий аналіз усіх проведених ним операцій. Замість того, щоб просто давати цей наратив. А я добре знаю, як його прокачують росіяни. Тому мені здається, що про це слід говорити обережно. І я просив наших кореспондентів просити західних військових оцінити наш генералітет. Бо в нас часто є крайнощі про наше командування. Ми маємо продовжувати цю дискусію, але для нашої перемоги. Бо якщо в нас не потужна армія і не потужний генералітет, то як ми три роки стримуємо найпотужнішу армію континенту?

Власта Лазур: Це все впирається в комунікації. Коли з’являється важлива публікація на Заході, то ми розсилаємо запити по всіх інституціях — і з Сирським було так само. Нуль реакції. Але в цей час росіяни підхоплюють ці наративи.

Сергій Череватий: Погоджуюся, що в нас є великі проблеми з комунікацією.

 Заступниця директорки Internews в Україні Оксана Майдан

Запитання із залу

1. Микола Типусяк, телеканал «Еспресо»: Хотів почути вашу думку, як політикуму у владі подолати комплекс меншовартості, бо всі ексклюзиви даються західним журналістам, а не українським.

Микола Типусяк

Ольга Руденко: Я не впевнена, що це питання до людей на цій сцені. Бо ми на тій стороні, яка страждає від цього. Мені здається, коли можновладці віддають перевагу іноземним брендам, вони не до кінця розуміють процес виробництва цих матеріалів. Вони редагуються людьми, які сидять за тисячі кілометрів від України й ніколи не бували тут. Наприклад, заголовок «Сирський — м’ясник», я впевнена, що це винахід іноземного редактора. І подібне дуже шкодить якості матеріалів. Але нам, українським медіа, треба весь час доводити представникам влади, що нам треба дати коментар, бо ми працюємо на ту ж аудиторію, що й великі бренди.

Ярослав Юрчишин: Я б це пояснив не комплексом меншовартості. Нам потрібно активно спілкуватися із Заходом. Особливо з огляду на надання підтримки, зброя зараз дуже важлива. Але погоджуюся, що є перекіс, і я зі свого боку буду постійно радити колегам, які здатні почути, щоб вони йшли до українських медіа, бо ті більше розуміють контекст. А The New York Times нехай перекладає матеріали наших медіа або бере їх із The Kyiv Independent. Його й перекладати не треба. Або нехай бере матеріали з «Радіо Свобода» чи інших медіа.

Валентин Коваль: Наше відчуття війни після перетину кордону абсолютно інше, навіть у сусідніх державах. Мені б не хотілося, щоб українські політики перемикалися із західних видань, а краще би просто додали українські видання до фокуса своїх інтересів. Бо спілкуватися із західною аудиторією важливо. Там не розуміють, що відбувається в Україні, і їм щодня про це слід говорити.

Власта Лазур: З цього можна зробити важливий висновок. Українська влада усвідомлює цінність незалежної преси. В інтерв’ю західним виданням вони можуть гнучко й неконкретно відповідати. Бо західні медіа не будуть глибоко копати, якщо йдеться про внутрішній політичний контекст. А з цим не прийдеш до українських медіа, бо тебе можуть «з’їсти».

2. Ірина Подоляк, NGL: У мене питання до Ярослава й інших учасників панелі. На мою думку, має бути невідворотне покарання до тих представників органів влади та правопорядку, які не відповідають на запити, прикриваючись законом про воєнний стан. І на власний розсуд трактують відкритість чи закритість інформації. Тому доводиться або відстоювати це право через суд, або користуватися зливами інформації. Але це шкодить нашій державі. Як нам консолідуватися, щоб органи влади зрозуміли, що слід відповідати на запити?

Ярослав Юрчишин: Нам потрібно обмежувати ініціативи доступу до інформації, бо вони з’являються постійно. Механізми винесення приписів є слабкими. Посилити відповідальність за ненадання інформації технологічно буде дуже складно. Нам потрібно притягати до відповідальності тих, хто системно робить такі речі. І робити такі досягнення публічними. Але складність під час війни буде. Простого рішення я не маю. Потрібно сформувати й у правоохоронців, і в посадовців те, що на запит журналістів має бути надана інформація.

Фото: Максим Поліщук, «Детектор медіа»