Максим Буткевич: Злочини, в яких мене звинувачують, суперечать моїм цінностям та діяльності, яка є головною справою мого життя

Максим Буткевич: Злочини, в яких мене звинувачують, суперечать моїм цінностям та діяльності, яка є головною справою мого життя

16 Липня 2024
696
16 Липня 2024
14:05

Максим Буткевич: Злочини, в яких мене звинувачують, суперечать моїм цінностям та діяльності, яка є головною справою мого життя

696
Сьогодні, 16 липня 2024 року, українському правозахисникові Максиму Буткевичу виповнюється 47 років. Після початку російського вторгнення він приєднався до ЗСУ й у червні 2022 року потрапив у полон, де перебуває вже понад два роки. Проти Максима Буткевича було сфабриковано кримінальну справу, за якою суд в окупованому Луганську присудив його до 13 років позбавлення волі. У цей день ми публікуємо повний текст його виступу під час касаційного розгляду його справи російським судом, який записав один із відвідувачів.
Максим Буткевич: Злочини, в яких мене звинувачують, суперечать моїм цінностям та діяльності, яка є головною справою мого життя
Максим Буткевич: Злочини, в яких мене звинувачують, суперечать моїм цінностям та діяльності, яка є головною справою мого життя

На протяжении более 16 лет я занимался деятельностью, направленной на защиту прав и гражданских свобод человека. В частности, старался оказывать помощь беженцам и вынужденным переселенцам и противодействовать ксенофобии в ее различных формах. Поэтому вмененные мне преступления максимально противоречат ценностям, которых я придерживаюсь, и деятельности, которая является главным делом моей жизни. В большинстве известных мне случаев, подобных моим, пленных украинских военнослужащих обвиняют в том, что они совершили преступление против гражданского населения из-за неприязни или вражды к жителям региона Донбасса - даже если они сами с Донбасса. Нечто подобное, видимо, подразумевается и в моем случае - пусть это и являлось бы проявлением именно того, чему я столько лет противодействовал. Однако именно такой формулировки в моем деле нет. Мотивом попытки "умышленного убийства двух и более [гражданских] лиц общеопасным способом" указано следующее: будто я совершил это "в целях устрашения гражданского населения, жестокого обращения с целью убийства общеопасным способом". Иначе говоря, целью попытки умышленного убийства было умышленное убийство жертв, которых я пытался запугать таким образом. Не более и не менее. При этом всем судебно-психиатрическая экспертиза не выявила признаков временного расстройства на момент предполагаемого совершения преступления у человека, который решил запугать людей с помощью их убийства... Впрочем, в обвинении содержатся куда более значительные противоречия. 

Обвинительное заключение - документ, последствием которого является лишение человека свободы на годы вперёд, составлено исключительно небрежно. В одном месте обвиняемый, то есть я, назван мобилизованным. В другом - служащим по контракту. В разных местах текста мне приписываются разные должности. В тексте всплывает название некого спецподразделения Барс, не упоминавшегося ни ранее, ни позднее, о котором мне ничего неизвестно, неверно указана дата начала моей службы в ВСУ. Несуразности первой инстанции исправлял прямо в ходе судебного заседания и не все, к примеру неверная дата начала прохождения мной службы фигурирует в документах этого заседания - 20 марта 2022 года, тогда как я начал службу 4 марта 2022 года. Учитывая все это, действительно беспристрастный объективный суд , имея дело со столь небрежно составленным обвинением, прибег бы к тщательному рассмотрению собранных материалов с целью действительно независимой, всесторонней оценки. Однако сделано этого, конечно, не было. В настоящем суде дело бы с треском развалилось. 

К сожалению, у меня не было возможности должным образом подготовиться к этому заседанию, в частности, поработать с российскими кодексами. Однако даже того короткого времени, на которое мне попал в руки уголовно-процессуальный кодекс, хватило, чтобы узнать, что в соответствии с частью 2 статьи 77 УПК РФ "Признание обвиняемым своей вины в совершении преступления может быть положено в основу обвинения лишь при подтверждении его виновности совокупностью имеющихся по уголовному делу доказательств". Описано именно то, что не произошло в деле. Кроме признательных показаний обвиняемого, то есть моих, ничто не связывает его с произошедшим. Меня не упоминают потерпевшие (тем более, что и те, кто получили ранение, и тот, чье имущество повреждено, упоминают о минометном обстреле и "мине, которая упала", а вовсе не о выстреле из гранатомёта); оружейная экспертиза отсутствует; судебно-медицинская не установила, результатом взрывов какого боеприпаса стали ранения, лишь не исключила гранатомёт; а "других исследований в судебном заседании доказательств, получивших надлежащую оценку в приговоре", о которых упоминает суд второй инстанции в апелляционном определении, просто нет и не было. Чтобы это обнаружить, достаточно просто прочитать упомянутый приговор. Таким образом, в деле отсутствуют иные доказательства виновности обвиняемого, кроме его (моих) признательных показаний, которые, таким образом, в соответствии с УПК РФ не могли быть положены в основу обвинения. Но они были положены, и суд, основываясь на этом обвинении, признал меня виновным. 

И сами эти "признательные показания", если бы к их оценке относились тщательно, не выдержали бы проверки, даже самой поверхностной. Обвинение, к примеру, указало, что я совершил преступление путем выстрела из гранатомета "Панцерфауст" немецкого производства. Для этого я "вскрыл укупорку с гранатами", "собрал гранату", зарядил гранатомет и выстрелил. Пусть "Панцерфауст" и схож с РПГ-7 по ТТХ, конструкции этих гранатометов отличаются, и о конструкции "Панцерфауста" человек, писавший это, не имеет представления: заряды к нему не хранятся в укупорке и не требуют сборки. Это, как и множество других, вроде бы мелких, но существенных деталей, указывает, что эти показания написал не я, такое написать мне бы в голову не пришло. 

Все эти несообразности, нелепицы, и отсутствие доказательств, кроме подписанных мной признательных показаний, объясняются одним: эти показания не соответствуют действительности, были мной подписаны под давлением, но не написаны мной. Я не совершал выстрела из гранатомета по гражданскому объекту 4 июня 2022 года в городе Северодонецке: за время боевых действий моего подразделения вообще не было в этом городе. Попав в плен 21 июня 2022 года, я и мои сослуживцы неоднократно допрашивались о маршруте передвижения нашего подразделения, и эти запротоколированные показания где-то хранятся, если не были уничтожены. 4 июня 2022 года я и вовсе находился в городе Киеве, что подтверждают доказательства, о приобщении которых ранее ходатайствовал мой защитник. К сожалению, в этом нет ничего удивительного: из десятков осуждённых украинских военнопленных, с которыми мне довелось общаться за это время, практически никто не находился в то время в том месте, где они будто бы совершили то, в чём "признались", к чему они не имели отношения, так что мой случай не уникальный. Но я могу с полной ответственностью заявить этому суду хотя бы о себе, что ни в июне 2022 года, ни в какое-то иное время, я не предпринимал никаких действий, направленных против гражданского населения, не совершал иных нарушений международного гуманитарного права, не получал, не отдавал и, соответственно, не выполнял приказов, направленных на совершение подобных действий. Пользуясь случаем, прошу также зафиксировать, что я не склонен к суициду, самочленовредительству или побегу, не конфликтен и не прибегаю к решению конфликтов с помощью насилия. 

Я искренне сочувствую потерпевшим: из-за того, что они пережили, из-за нанесённого им ущерба, как и из-за того, что их несчастье было использовано для того, чтобы осудить невиновного. У меня нет иллюзий относительно возможности восстановить справедливость в рамках российской судебной системы; однако давать показания, не соответствующие действительности, больше не могу. Это - неправильно, и, в конце концов, грешно - неправильно со всех точек зрения. 

Судья (несколько недоуменно): То есть вы что, поддерживаете кассационную жалобу?

МБ: Да, поддерживаю в полном объеме, включая заявление о том, что это был самооговор.

Судья: Зачем же вы это сделали? Зачем оговорили себя?

МБ: Потому, что мне было обещано: в случае, если я подпишу то, в чём меня обвиняют, меня сразу поменяют на осужденных в Украине российских военнослужащих (как и других осуждённых военнопленных). Если же я не соглашусь признать свою вину, то буду осужден всё равно, но об обмене речи не будет, и меня будут подвергать психологическому и физическому давлению. Некоторые примеры такого давления были продемонстрированы.

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
696
Читайте також
Коментарі
1
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Михайло Думич
120 дн. тому
Дослівний переклад Протягом понад 16 років я займався діяльністю, спрямованою на захист прав і громадянських свобод людини. Зокрема, намагався надавати допомогу біженцям і вимушеним переселенцям та протидіяти ксенофобії в її різних формах. Тож інкриміновані мені злочини максимально суперечать цінностям, яких я дотримуюся, та діяльності, яка є головною справою мого життя. У більшості відомих мені випадків, подібних до моїх, полонених українських військовослужбовців звинувачують у тому, що вони вчинили злочин проти цивільного населення через неприязнь або ворожнечу до жителів регіону Донбасу - навіть якщо вони самі з Донбасу. Щось подібне, мабуть, мається на увазі і в моєму випадку - нехай це і було б проявом саме того, чому я стільки років протидіяв. Однак саме такого формулювання в моїй справі немає. Мотивом спроби «умисного вбивства двох і більше [цивільних] осіб загальнонебезпечним способом» зазначено наступне: нібито я зробив це «з метою залякування цивільного населення, жорстокого поводження з метою вбивства загальнонебезпечним способом». Інакше кажучи, метою спроби умисного вбивства було умисне вбивство жертв, яких я намагався залякати таким чином. Не більше і не менше. При цьому всім судово-психіатрична експертиза не виявила ознак тимчасового розладу на момент передбачуваного скоєння злочину в людини, яка вирішила залякати людей за допомогою їхнього вбивства... Утім, в обвинуваченні містяться куди більш значні протиріччя. Обвинувальний висновок - документ, наслідком якого є позбавлення людини свободи на роки вперед, складено виключно недбало. В одному місці обвинувачений, тобто я, названий мобілізованим. В іншому - службовцем за контрактом. У різних місцях тексту мені приписують різні посади. У тексті спливає назва якогось спецпідрозділу «Барс», який не згадувався ні раніше, ні пізніше, про який мені нічого невідомо, невірно вказана дата початку моєї служби в ЗСУ. Недоречності першої інстанції виправляв прямо під час судового засідання і не всі, приміром, невірна дата початку проходження мною служби фігурує в документах цього засідання - 20 березня 2022 року, тоді як я розпочав службу 4 березня 2022 року. З огляду на все це, справді неупереджений об'єктивний суд, маючи справу з настільки недбало складеним обвинуваченням, вдався б до ретельного розгляду зібраних матеріалів з метою справді незалежної, всебічної оцінки. Однак зроблено цього, звісно, не було. У справжньому суді справа б із тріском розвалилася. На жаль, у мене не було можливості належним чином підготуватися до цього засідання, зокрема, попрацювати з російськими кодексами. Однак навіть того короткого часу, на який мені потрапив до рук кримінально-процесуальний кодекс, вистачило, щоб дізнатися, що, згідно з частиною 2 статті 77 КПК РФ, «Визнання обвинуваченим своєї провини у скоєнні злочину може бути покладено в основу обвинувачення лише за умови підтвердження його винуватості сукупністю наявних у кримінальній справі доказів». Описано саме те, що не відбулося у справі. Крім зізнавальних показань обвинуваченого, тобто моїх, ніщо не пов'язує його з тим, що сталося. Мене не згадують потерпілі (тим паче, що і ті, хто зазнав поранень, і той, чиє майно пошкоджено, згадують про мінометний обстріл і «міну, яка впала», а зовсім не про постріл із гранатомета); збройова експертиза відсутня; судово-медична не встановила, результатом вибухів якого боєприпасу стали поранення, лише не виключила гранатомет; а «інших досліджень у судовому засіданні доказів, які отримали належну оцінку у вироку», про які згадує суд другої інстанції в апеляційній ухвалі, просто немає і не було. Щоб це виявити, достатньо просто прочитати згаданий вирок. Таким чином, у справі відсутні інші докази винуватості обвинуваченого, окрім його (моїх) зізнавальних показань, які, таким чином, відповідно до КПК РФ не могли бути покладені в основу обвинувачення. Але їх було покладено, і суд, ґрунтуючись на цьому обвинуваченні, визнав мене винним. І самі ці «свідчення зізнання», якби до їхньої оцінки ставилися ретельно, не витримали б перевірки, навіть найповерхневішої. Обвинувачення, наприклад, вказало, що я скоїв злочин шляхом пострілу з гранатомета «Панцерфауст» німецького виробництва. Для цього я «розкрив укупорку з гранатами», «зібрав гранату», зарядив гранатомет і вистрілив. Нехай «Панцерфауст» і схожий на РПГ-7 за ТТХ, конструкції цих гранатометів відрізняються, і про конструкцію «Панцерфауста» людина, яка писала це, не має уявлення: заряди до нього не зберігаються в закупореній упаковці і не потребують складання. Це, як і безліч інших, начебто дрібних, але суттєвих деталей, вказує, що ці свідчення написав не я, таке написати мені б на думку не спало. І самі ці «свідчення зізнання», якби до їхньої оцінки ставилися ретельно, не витримали б перевірки, навіть найповерхневішої. Обвинувачення, наприклад, вказало, що я скоїв злочин шляхом пострілу з гранатомета «Панцерфауст» німецького виробництва. Для цього я «розкрив укупорку з гранатами», «зібрав гранату», зарядив гранатомет і вистрілив. Нехай «Панцерфауст» і схожий на РПГ-7 за ТТХ, конструкції цих гранатометів відрізняються, і про конструкцію «Панцерфауста» людина, яка писала це, не має уявлення: заряди до нього не зберігаються в закупореній упаковці і не потребують складання. Це, як і безліч інших, начебто дрібних, але суттєвих деталей, вказує, що ці свідчення написав не я, таке написати мені б на думку не спало. Усі ці недолугості, безглуздості та відсутність доказів, окрім підписаних мною зізнавальних показань, пояснюються одним: ці показання не відповідають дійсності, були мною підписані під тиском, але не написані мною. Я не здійснював пострілу з гранатомета по цивільному об'єкту 4 червня 2022 року в місті Сєвєродонецьку: за час бойових дій мого підрозділу взагалі не було в цьому місті. Потрапивши в полон 21 червня 2022 року, мене і моїх товаришів по службі неодноразово допитували про маршрут пересування нашого підрозділу, і ці запротокольовані свідчення десь зберігаються, якщо їх не знищили. 4 червня 2022 року я взагалі перебував у місті Києві, що підтверджують докази, про долучення яких раніше клопотав мій захисник. На жаль, у цьому немає нічого дивного: з десятків засуджених українських військовополонених, з якими мені довелося спілкуватися за цей час, практично ніхто не перебував на той час у тому місці, де вони начебто скоїли те, у чому «зізналися», до чого вони не мали стосунку, тож мій випадок не унікальний. Але я можу з повною відповідальністю заявити цьому суду хоча б про себе, що ні в червні 2022 року, ні в якийсь інший час, я не робив жодних дій, спрямованих проти цивільного населення, не здійснював інших порушень міжнародного гуманітарного права, не отримував, не віддавав і, відповідно, не виконував наказів, спрямованих на вчинення подібних дій. Користуючись нагодою, прошу також зафіксувати, що я не схильний до суїциду, самозаснування або втечі, не конфліктний і не вдаюся до вирішення конфліктів за допомогою насильства. Я щиро співчуваю потерпілим: через те, що вони пережили, через завдані їм збитки, як і через те, що їхнє нещастя було використано для того, щоб засудити невинного. У мене немає ілюзій щодо можливості відновити справедливість у рамках російської судової системи; однак давати свідчення, які не відповідають дійсності, більше не можу. Це - неправильно, і, зрештою, грішно - неправильно з усіх точок зору. Суддя (дещо здивовано): Тобто ви що, підтримуєте касаційну скаргу? МБ: Так, підтримую в повному обсязі, включно із заявою про те, що це була самообмовка. Суддя: Навіщо ж ви це зробили? Навіщо обмовили себе? МБ: Тому, що мені було обіцяно: у разі, якщо я підпишу те, у чому мене звинувачують, мене відразу поміняють на засуджених в Україні російських військовослужбовців (як і інших засуджених військовополонених). Якщо ж я не погоджуся визнати свою провину, то буду засуджений однаково, але про обмін не йтиметься, і на мене чинитимуть психологічний і фізичний тиск. Деякі приклади такого тиску були продемонстровані.
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду