2 травня у віці 63 років помер польський репортер, письменник і журналіст Павел Смоленський. Від 1989 року працював у виданні Gazeta Wyborcza, до того публікувався у самвидаві. Був автором трьох книг про польсько-українські відносини.

Про смерть репортажиста повідомила його дружина Марія Фредро-Смоленська.

Павел Смоленський народився 1959 року у Варшаві. З 1989 року став журналістом Gazeta Wyborcza — головного незалежного видання тогочасної Польщі, з яким був пов’язаний до самої смерті. До того дописував у польський «самвидав» на теми зовнішньої і внутрішньої політики, його репортажі друкували в паризькому часописі Kultura за редакцією Єжи Ґедройця. 

Деякі його книжки присвячені українській тематиці, зокрема «Похорон для різуна», «Сироп з полину. Вигнані з операції "Вісла"» та «Ще не вмерла і не вмре» (розмови з Юрієм Андруховичем).

За книгу «Похорон для різуна» (2003 р.) про польсько-український конфлікт часів Другої світової війни отримав нагороду Польсько-українського примирення. 2006 року ця книжка з'явилася в українському перекладі.

У 2017 році «за мужню громадянську позицію, самопожертву та активну участь у формуванні громадянського суспільства як в Польщі, так і в Україні» Смоленського номінували орденом «За інтелектуальну відвагу» Капітули незалежного культурологічного часопису «Ї».

Також Смоленський був нагороджений премією ім. Курта Шока за репортажі з Іраку. У Польщі Павел Смоленський отримав дві нагороди від Асоціації польських журналістів та премію імені Єжи Зелінського за збірки репортажів «Покоління кризи» (1989) і «Робітники '88». 

«Передчасна смерть Павла Смоленського означає не лише велику втрату для польської журналістики. У польському громадянському суспільстві, в групі тих, хто вірить у свободу, демократію, толерантність і Європу, утворилася вирва, яку неможливо заповнити», — пише Gazeta Wyborcza.

«Можна додати, що ця вирва утворила величезну прогалину в колі найвірніших друзів українців у Польщі. Павел Смоленський був великим другом України, послідовно відстоював її інтереси в Польщі у часи, коли це зовсім не було загальним трендом», — пише в некролозі репортеру видання Zbruc.

«Він не боявся по-справжньому складних тем. Був одним із тих, що розуміли: взаємні історичні травми неможливо вилікувати пластирем гарних, гладеньких слів. Рани треба відкрити, роз'ятрити, щоб очистити і дозволити їм загоїтися. Тому його репортажі читати непросто, іноді вони злять, але відтак приходить спокійне розуміння: все ще може бути добре. Між українцями і поляками, наприклад», — написав про Павела український есеїст і перекладач Остап Сливинський.

Фото: Gazeta Wyborcza