Головний редактор онлайн-видання «Цензор.net» Юрій Бутусов обурений ситуацією з позбавленням низки медійників акредитації Міністерства оборони за порушення правил роботи в районі ведення бойових дій. Нагадаємо, 13 листопада позбавили акредитації журналістів CNN, Sky News, hromadske, «Українська правда» та ін. «Медіарух» зробив заяву з вимогою відновити акредитацію журналістам, які висвітлювали події у звільненому Херсоні. «Детектор медіа» докладно описав цю ситуацію. Деякі журналісти висловили думку, що такі жорсткі заходи були пов’язані не з порушенням правил, а з прагненням Офісу президента пустити журналістів у звільнений Херсон на кілька днів пізніше, коли туди приїде президент Володимир Зеленський. Головна редакторка «Української правди» Севгіль Мусаєва написала, що Генштаб прийняв це рішення після команди з Офісу президента, бо комусь не сподобалося, що журналісти, а не президент опинилися в Херсоні першими. На думку Юрія Бутусова, в Україні створена неадекватна система акредитації, й немає структури в Міноборони, яка б займалася комунікацією з медіа. Хоча міністерство акредитувало вже десять тисяч медійників. Тому журналістам треба проявити солідарність і висунути вимоги до влади.

— Юрію, що, на вашу думку, треба робити журналістам, щоб херсонська ситуація не повторилася?

—  Журналістам, думаю, треба проявити солідарність і сформулювати вимоги до влади. Вона має негайно розробити схему роботи медіа під час війни, яка би відповідала стандартам НАТО, зокрема статуту армії США, комунікаційній стратегії тощо. І таким чином показати, що ми насправді йдемо в НАТО і наша армія впроваджує натовські стандарти не на словах, а на ділі.

По-друге, треба негайно розробити і впровадити інститут акредитованих у військах журналістів, який у нас називали модним словосполученням embedded journalists. І запропонувати керівникам Офісу президента, які курують висвітлення війни в медіа, зокрема раднику пана Єрмака Михайлу Подоляку, і заступниці міністра оборони Ганні Маляр подивитися трохи в ютубі, почитати книжки про те, як західні журналісти висвітлюють війни. Бо вони не знають цього, а це повністю суперечить їхнім службовим обов’язкам. Вони мають побачити, що в США є цілі пласти відео, цілі фільми, серіали, книжки, створені журналістами, які безпосередньо працювали у складі підрозділів у В’єтнамі, Афганістані, Іраку, під час Другої світової війни. Так само було й в інших країнах НАТО. Подивитись і зрозуміти, що та система роботи, яку впровадив Офіс президента, — це «телемарафон» для всього світу із залученням 10 тисяч журналістів. Що вони замість адекватного висвітлення війни в державних інтересах хочуть побудувати «телемарафон» і ввімкнути туди CNN, Sky News та інші провідні світові медіа. Це приречено на провал. Я з початку війни спілкуюся з багатьма західними журналістами, і перше, про що вони говорять, — це що наша влада не вміє організувати роботу медіа і не розуміє їхню важливість. 

— Чи погіршить ставлення до України позбавлення низки відомих вітчизняних та іноземних медійників акредитації МО?

— Ставлення до України ніщо не погіршить, бо воно формується через загибель десятків тисяч українських патріотів, через українських воїнів-героїв, які звільняють міста, через народ — десятки мільйонів українців, які чинять спільний спротив агресору. Ця ситуація погіршить лише одне — наше становище. Оскільки керівництво України і сам президент Зеленський не розуміють, що наша підтримка у світі дуже хитка. Вона базується на тому, що в демократичних країнах працюють ЗМІ, які висвітлюють ситуацію в Україні. І завдяки їхній інформації дружні до нас іноземні уряди ухвалюють рішення про підтримку України, виділення озброєння, гуманітарної допомоги, підвищення цін на газ та електроенергію в їхніх країнах. Вони свідомі, що треба завдавати збитків власній економіці на десятки мільйонів євро чи доларів, щоб запровадити санкції проти Росії. Це все побудовано на інформаційному полі, на щоденних новинах, які дивиться весь світ. І коли пан Зеленський робить «телемарафон» для CNN і Sky News, він не дозволяє журналістам створювати цю підтримку на нашу користь і послаблює Україну тим, що ми не отримаємо ту підтримку, яку могли би, якби в нас була системна інформаційна робота.

— Вам не здається, що це спроба підставити головнокомандувача Валерія Залужного?

— Звичайно, це зроблено як підстава Залужного. Нашим військовим, — не тільки генералу Залужному, а й генералу Сирському, керівнику головного управління розвідки Кирилу Буданову (у нас фактично тривладдя в армії) — всім напряму з Офісу президента ставляться завдання: хто, що і як має висвітлювати, кого пускати чи не пускати. І в цьому випадку ми розуміємо, що це не випадково. Наказ № 73, ухвалений 3 березня 2022 року, так виписаний, що його неможливо застосувати. Тому його застосування вибіркове. Зараз для того, щоби зробити пана Зеленського єдиним героєм цієї війни, щоби показували саме його в новинах про звільнення міст, сказали військовим зробити те, що вони зробили (йдеться про позбавлення акредитації. — «ДМ»). Вони сидять там тихенько, самі в шоці. Але виконують, оскільки їх звільнить верховний головнокомандувач, якщо вони не будуть допомагати його піарити.

— Як, на ваш погляд, мають працювати воєнкори на фронті та на звільнених територіях? 

— У всіх має бути своя спеціалізація. У кожного журналіста є своя специфіка і можливості для роботи. Хтось може бути, якщо в нього є здібності й підтримка, прикріплений до військової частини і працювати на передовій, якщо дозволяє здоров’я і підготовка. Хтось може їздити в престури. Хтось може бути у прифронтовій зоні і знімати виїзди на другу лінію. Або робити фільми про підрозділи, які не на передовій. Хтось може робити інтерв’ю з нашими військовими, шукати героїв. Хтось має працювати з цивільними — є велика кількість напрямів. У наших інтересах видавати весь цей контент. І людей у нас більш ніж достатньо для виконання цього завдання, щоб Україна була представлена за кордоном зі своєю позицією у двадцять разів більше, ніж зараз. Але ми цього не робимо, бо цьому має посприяти держава. А інтерес держави один, який сьогодні нам чітко показали. Якщо ви смієте показувати Херсон не за три дні після звільнення, коли туди приїхав президент, а тоді, коли його звільнили, то ми вас покараємо, і ви взагалі в нас не будете працювати журналістами. І нам плювати, які у вас статуси, імена і заслуги.

— Хто має відповідати за безпеку журналіста на фронті чи на звільнених територіях?

— Передусім самі журналісти. Зараз іде тотальна війна і всі громадяни під загрозою. Як можна журналістів виокремлювати? Вони такі ж громадяни. Коли військові кажуть, що відповідають за безпеку журналістів, — це просто слова, щоби зняти з себе відповідальність. У нас в армії все побудовано так, що журналісти або інші люди, яких прикріплюють, — це велике джерело клопоту. Наприклад, у штаті механізованої бригади української армії за зв’язки з громадськістю відповідають двоє людей. І це може бути фронт у десятки кілометрів. Багато батальйонів, дивізіонів тощо. Цим людям за штатом не дають ні писаря, ні водія, вони забезпечують себе самі, виконують доручення своїх командирів, яких дуже багато, а у вільний час їх ще навантажують журналістами. Звичайно, для них це величезна проблема і тягар. У нас створена неадекватна система допуску журналістів у вигляді наказу № 73, тимчасова, якої не було до повномасштабного вторгнення. Його в гарячці виписали та прийняли, щоб хоч щось було. У нас не створена організаційна штатна структура для забезпечення цієї роботи, бо всім немає до цього діла. І в цих умовах робота журналіста в Україні так само, як в армії, має будуватися на особистому ентузіазмі, гіпермотивації, прийнятті відповідальності особисто на себе. Тим маєш сам порушувати правила і брати всі ризики на себе, щоб, якщо щось трапиться, можна було сказати: «Немає відповідальних, це він сам». До цього все зводиться. Тобто ми не маємо жодної організації, жодної логіки, жодної стратегії, є тільки розрізнені зусилля атомізованого громадянського суспільства. І, на жаль, так не тільки журналістика побудована. У нас і армія, і державні інституції так побудовані.

— Як ви ставитеся до того, що журналісти записують інтерв’ю з полоненими? 

— Це треба робити, але бажано на професійному рівні.

— Чи не вважаєте, що саме таке інтерв’ю стало приводом до жахливої страти вагнерівцями російського в’язня, який зголосився до війська і здався в полон?

— Не думаю, що саме інтерв’ю стало приводом. Приводів у агресора, який вдерся в Україну, мільйон. На це не треба звертати уваги. А ось допити полонених — це важливий матеріал, який показує, як мислить ворог, яка в нього мотивація, показує, з ким воює українська армія, кого бере в полон. А те, що їх страчують у Росії, демонструє нелюдський російський режим, готовий вбивати людей, які пішли на війну, ризикували собою, потрапили в полон. На мій погляд, те, що вони стратили свого полоненого, — це деморалізація власних солдат. Ось що, мовляв, з тобою буде, якщо тобі не пощастить і ти потрапиш у полон: тебе в Росії вб’ють.

Фото: Юрій Бутусов/Facebook