У травні обличчя Ольги Руденко з’явилося на обкладинці журналу Time. Вона — головна редакторка українського англомовного видання The Kyiv Independent, створеного колишньою командою Kyiv Post. Місія видання — розповідати про події в Україні всьому світові. Про це вона розповідала під час онлайн-дискусії, яку організували 7 червня Комісія з журналістської етики та ГО «Жінки в медіа» — «Правда — наша зброя. Як доносити інформацію про Україну?».

Ольга нагадала, як з’явилось видання The Kyiv Independent. У листопаді 2021 року між колективом Kyiv Post і його власником, одеським забудовником Аднаном Ківаном, виник конфлікт. «Ківан володів Kyiv Post із 2018 року, але безпосередньо не впливав на редакційну роботу, — розповідає Ольга. — Він не казав, про що писати, про що не писати, не брав жодної участі у роботі редакції». За словами Ольги, на Ківана тиснув Офіс генерального прокурора через два критичні матеріали про Ірину Венедиктову (сама Венедиктова це заперечувала). Є також інформація, що на Ківана міг тиснути Офіс президента через критику дій влади та гальмування реформ, яка з’являлась на сторінках Kyiv Post.

«Одного дня ми побачили в фейсбуку допис одеської журналістки зі структури Аднана Ківана, що наше видання запускає українсько- і російськомовні версії, і ця людина нею керує», — розповідає Ольга. У перемовинах із власником головному редактору Браяну Боннеру спершу вдалося домовитись, але Ківан зажадав, аби до складу менеджменту редакції ввели лояльну до нього людину. Таким чином власник міг би втручатись у контент і роботу редакції. Колектив не сприйняв цю ідею, адже право лише головного редактора вирішувати, хто працює в команді, є складовою редакційної незалежності. «Ми натомість запропонували, аби ця людина подалась на посаду і спробувала пройти відкритий конкурс», — розповідає Ольга. Врешті 8 листопада 2021 року весь колектив видання дізнався, що його роботу призупиняють і всіх їх звільнено.

Після розголосу власник запропонував колективу — але без головного редактора — повернутись, але команда не погодилась. Натомість колишні працівники Kyiv Post запустили розсилку Ukraine daily, перший випуск якої вийшов за тиждень після їхнього звільнення. Ще за тиждень вийшов перший подкаст, а менш ніж за місяць з’явився сайт The Kyiv Independent. Команда вирішила довести, що медіа зможе існувати без дотацій власника.

«Ми зрозуміли, що потрібні швидкі апдейти, й перейшли від формату великих історій на формат швидких новин, — розповідає Ольга. — Ми принесли західним читачам формат новинної стрічки, типовий для українських медіа, але менш поширений у західних».

The Kyiv Independent опинився у потрібному місці в потрібний час: коли почалась велика війна, запит на інформацію з України був величезним. Наприклад, твітер видання у перший тиждень набрав мільйон фоловерів; зараз їх уже понад два мільйони. Четверо журналістів видання потрапили у список Forbes Europe 30 Under 30, а Ольга — на обкладинку Time.

«Хоча успіх і увагу нам принесли значною мірою короткі новини, поєднання швидкості і якості коротких апдейтів у соцмережах, ми розуміємо, що центральною і найважливішою частиною контенту є великі матеріали», — каже Ольга. Тому команда приділяє доволі багато уваги написанню статей.

Окрім професіоналізму та старанності, на думку Ольги, успіху The Kyiv Independent на старті посприяла історія звільнення з Kyiv Post «колективу ідеалістичних людей, які не захотіли поступатись принципами».

Чверть читачів The Kyiv Independent мешкають в Україні, половина — у Північній Америці, решта — переважно у Західній Європі. Зазвичай це люди, які мають робочу чи особисту цікавість до подій в Україні. «Я не вважаю, що навіть під час війни ми маємо ставати пропагандистським рупором України, — говорить Ольга Руденко. — Вважаю, що правдива історія про людей у Херсоні, які виходять протестувати проти російських окупантів, набагато сильніша й духопідйомніша, ніж про міфічного пілота, який збив сто літаків, або про жінку, яка збила дрон банкою помідорів. Журналістські стандарти важливі під час війни, як і правда».

The Kyiv Independent пише про події в Україні та український вимір світових подій. Редакційна політика існує поки що в загальних рисах — команда планувала прописати її докладно, але початок великої війни завадив.

За словами Ольги, Захід має чимало ілюзій щодо російсько-української війни. Зокрема одна з найбільших — «хороші росіяни». Складається враження, каже вона, що у війні винен лише Путін особисто. Деякі закордонні університети збільшували кількість стипендіальних місць для українців і… росіян, аби в такий спосіб допомогти «розв’язати конфлікт».

«Ще одна проблема — міфи про нацизм в Україні, — веде далі Ольга Руденко. — Вони такі абсурдні, що їх навіть не хочеться спростовувати. Але робити це обов’язково потрібно. Бо російська пропаганда так вдало ввела ці ідеї в західний контекст, що тамтешня аудиторія справді вважає “Азов” нацистами». Вона нагадує, як перед російським вторгненням The New York Times опублікувала матеріал про ультраправих в Україні, які стають небезпечними (і, мовляв, не лише для Росії), бо їм можуть роздати зброю. Матеріал написав московський кореспондент видання Ендрю Крамер.

Це, на думку Ольги, демонструє величезні білі плями у знаннях західних журналістів про Україну та розумінні суті подій, які тут відбуваються. Українським журналістам часто доводиться пояснювати західним колегам, що український патріотизм нічим не загрожує людям інших національностей. Багато закордонних медіа, каже Ольга, чомусь вважають, що патріотизм, наприклад, у Франції — це добре, а в Україні — небезпечно. Що відбувалося в Україні з початку 2014 до 24 лютого 2022 року, іноземні журналісти також часто не знають: вони чули про окупацію Криму та збитий боїнг, але їм видається, що крім цього в цей період нічого не відбувалось. Лише одиниці, які постійно спостерігали за подіями в Україні, розуміють ситуацію.

Зараз цікавість аудиторії до новин про війну починає падати, констатує редакторка. Вже у квітні відвідуваність сайту впала на третину в порівнянні з березнем. Однак Ольга вважає це природним  процесом, і команда не припиняє працювати над тим, аби читачі відчували важливість для всього світу. «Нам часто роблять компліменти щодо виваженості тону в текстах і соцмережах, — каже вона. — Напевно, від нас чекали більшої емоційності, адже ми — українське видання».

Ще одна місія видання — розповідати про можливості в Україні потенційним іноземним інвесторам та донорам. «Цікавості до інвестиційних перспектив в Україні в час війни ми поки що не бачимо, але я вважаю, що є такі теми, де медіа мають вести. Це ми маємо ініціювати діалог про те, що в Україні буде перемога — для іноземців це не завжди так очевидно, як для нас, — і тоді тут буде куди вкласти гроші», — коментує редакторка.

На відміну від часів Kyiv Post, поки що The Kyiv Independent не відчуває тиску з боку влади, однак Ольга вважає, що все може змінитися. «Ми бачимо, що зараз відбувається. Єдність перших місяців війни, коли ми всі були в режимі виживання й розуміли, що ми всі в одному човні, стихає. Ми бачимо, що команда президента починає повертатись до внутрішньої політичної боротьби, наприклад, проти Порошенка. Час шукати недругів усередині країни в них є», — каже Ольга Руденко.