«Детектор медіа» не залишився осторонь дискусії про російських письменників у шкільній програмі. Своїми думками про це ділиться культурна оглядачка Лєна Чиченіна, а незабаром ми опублікуємо колонку письменника і сценариста Андрія Кокотюхи, який уже писав про  російську пропаганду у шкільній програмі з літератури. Запрошуємо й інших охочих авторів до дискусії.

Після того, як Міністерство освіти і науки оголосило перелік російських письменників, що будуть у шкільній програмі, почалося нове коло обговорень цієї гарячої теми. Усе як завжди бурхливо та різнобарвно. І серед традиційного потоку думок раз-по-раз випливає наступна: «Та шо ж ви вчепилися у того Булгакова, як реп’ях до кожуха?».

Питання це аж ніяк не риторичне, бо люди справді не можуть взяти втямки. Адже у світовому контексті він абсолютний ноунейм. Чому тоді його брати у програму зарубіжної літератури, де мають бути найкращі з найкращих? Чому так багато людей палко підтримує це рішення? Вже якщо конче потрібно увіпхати якого росіянина (чому такої битви не відбувається за, скажімо, японських письменників?), то брали б уже оцих — Толстого, Достоєвського та Чехова. Вони дійсно фігури неабиякі. Але ж ні, міністерство вирішило брати лиш тих письменників, які «писали російською мовою, але творчість яких була тісно пов’язана з Україною». Чехов цілком вписується, але ж ні і ще раз ні. 

Булгаков — це вам не Толстоєвський. Не Чехов і не Чайковський. Його просто так не віддадуть. За нього боротимуться і захищатимуть. А що в майбутньому почнеться навколо його пам‘ятника та музею на Андріївському узвозі — страшно й подумати. І причина для цього одна. Булгаков — це маскульт. 

Як багато на вулиці ви знайдете палких прихильників Достоєвського? От щоб людина з юності ніжно любила його твори і перечитувала по кілька разів не тому, що треба, а заради задоволення. Чи щоб у компанії люди повсякчас ліпили в розмову цитати з його книг, а товариство чудово розуміло, звідки це. Уявляєте, хтось за столом на весіллі скаже щось типу: «Люди и созданы, чтобы друг друга мучить». Що сказав і до чого — не ясно. Або, приміром, хочете ви дати оцінку переглянутому фільму і виголошуєте: «И хорошо, и чувствительно, только непонятно». Більшість співрозмовників і не запідозрить, що це не ваші слова, а цитата.

Та зовсім інша історія відбувається, коли ви зацитуєте щось із Булгакова — усі все точно зрозуміють. Від «рукописи не горят» до «не читайте до обеда советских газет». В інстаграмі під фоточками дівчат у купальнику біля пальми нерідко знайдете підпис штибу: «Кто сказал тебе, что нет на свете настоящей, верной, вечной любви? Да отрежут лгуну его гнусный язык!». Щоправда, до такої стилістики найчастіше чомусь добирають вірші Цвєтаєвої. Булгаков — один із найцитованіших письменників серед українців: «Вы судите по костюму? Никогда не делайте этого», «С котами нельзя», «Кирпич ни с того ни с сего никому и никогда на голову не свалится», «Квартирный вопрос только испортил их», «Вино какой страны вы предпочитаете в это время дня?» І Аннушку, Аннушку з розлитою олією не забуваймо. 

Так, Булгаков ніякий не письменник світового значення. Але за письменників світового значення люди не конче будуть вгризатися у горлянку. А ось за улюблених – будуть. І повторюватимуть міфологію про «Город», і він для них буде значно важливіший за «Місто» Підмогильного. Бо безліч творів Булгакова – народні хіти із захоплюючим сюжетом. І кінематограф їх укріпив у цьому статусі намертво. Хто із нормальних людей не обожнює комедію «Іван Васильович змінює професію»? Багато з них, щоправда, лише в поважному віці зробили сенсаційне відкриття, що це теж екранізація Булгакова. І які ж гострі цитати, які дотепні та розумні діалоги, яке влучне висміювання характерів. І головне – такий милий Іван Грозний, максимум – «холопом» обізве. Та й, очевидно, менеджер він ефективний, раз без його контролю в царстві усе перетворюється на хаос. 

Тексти Булгакова хоч і справді дуже локальні, але ж саме за це його і люблять — він описував не щось далеке, а щось близьке, загострював увагу на побутових дрібничках, зрозумілих майже для всіх. Ну і, погодьмося, робив це доволі майстерно і водночас просто. Наче щось розумне читаєш, але і розважаєшся. Вчишся мудрості, засвоюєш поради. Наприклад: «Никогда и ничего не просите! Никогда и ничего, и в особенности у тех, кто сильнее вас. Сами предложат и сами всё дадут!» Як красиво і сильно сформульовано — просто бери і у правила життя записуй. Сиди собі тихенько, не вимагай нічого в серйозних людей, не висовуйся — і буде тобі щастя. 

Саме тому й неймовірне українофобство Булгакова йому легко пробачити. Адже «злых людей нет на свете, есть только люди несчастливые».