Навколо відео, на якому головний редактор «Цензор.нет» Юрій Бутусов стріляє з гармати, розгорнулися цілі баталії. В мене склалося враження, що в цій дискусії домінують емоції. Ті, хто ставиться до Юрія з симпатією, виправдовують його, кажуть, що нічого лихого не сталося. Ті, хто його не любить, засуджують його й порівнюють із російським актором Михайлом Пореченковим, який, одягнувши каску з написом «Преса», стріляв у бік українських позицій на окупованій частині Донеччини.

Ситуація ускладнюється тим, що Бутусов конфліктував на прес-конференції з Володимиром Зеленським. Політичні пристрасті так само впливають на оцінки ситуації з гарматою та порушенням кримінального провадження через постріл Бутусова.

Але це той випадок, коли варто забути про політику, відкинути емоції й звернутись до документів. Як відомо, правила війни регулюються Женевськими конвенціями. Те, що стосується журналістів — Додатковим протоколом  до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів  (Протокол I), від 8 червня 1977 року.

У статті 79 цього протоколу йдеться, що журналісти, які перебувають у небезпечних відрядженнях, повинні розглядатись як цивільні й користуватись захистом за умови, що вони не роблять нічого, що несприятливо впливало б на їхній статус цивільних.

Коли журналіст одягає військову форму, бере до рук зброю (в цьому випадку — командує гарматою), він втрачає статус цивільного.

Звісно, прихильники Бутусова скажуть, що це було на полігоні, а не у відрядженні. Й тут нібито нема що заперечити. Та протокол до Женевських конвенцій ухвалювався в той час, коли не існувало соціальних мереж, тому ця ситуація не врегульована Женевською конвенцією.

Але є правила роботи журналіста в зоні бойових дій. Вони, як і військові статути, писані кров’ю. І змінювались значно швидше, ніж офіційні документи в цій сфері.

Автор цих рядків пройшов двотижневий тренінг із підготовки тренерів, які навчають журналістів працювати у гарячих точках. Під час навчання під егідою Міжнародної федерації журналістів нам наголошували: у публічному просторі не має бути жодних фотографій журналіста у військовій формі чи зі зброєю в руках. Навіть якщо ці фото робили не в зоні бойових дій. Журналіст, який ігнорує це правило, потрапляючи в зону бойових дій, ризикує своїм життям. Адже учасники бойових дій, виявивши фото журналіста зі зброєю, не стануть розбиратися, де робилося фото. Він для них перестане бути цивільним.

Під час навчання також ішлося, що журналіст, який засвітився в подібній ситуації, може піддавати ризику своїх колег, які працюють у гарячій точці. Адже суто емоційно учасники бойових дій можуть перенести своє ставлення до нього на інших журналістів.

Я не даю юридичної оцінки діям Юрія Бутусова й не оцінюю їх із точки зору політичних інтересів. Першим хай займаються юристи, другим — політологи та всі охочі.

«Детектор медіа» готовий опублікувати інші думки на цю тему.