Я не став балотуватися, хоча мене висували. Є дві складові – суб'єктивна і об'єктивна.

Перша. Я попросив з'їзд оцінити: крав Луканов чи не крав цілих 6000 гривень. Це після звіту ревізійної комісії, яка висловилася про те, що ніяких порушень не було. Крім того, була пропозиція від осередку «Детектор медіа» на цю тему – її не включили у роздаткові документи.

Це питання ключове. Визнає організація помилки чи накладе в штани. Зїзд наклав у штани і не висловився чітко на цю тему.

А на біса мені організація, яка так легко здає голову за висмоктаними з пальця звинуваченнями? Це не організація, а боязкий натовп. Якщо так легко викидають голову, то завтра викинуть будь-кого з них.

Друге. Об'єктивно. Правки до статуту внесені косметичні. Вони не усунули грунт для пртиріч. Статут залишає можливості для маніпулювань і концентрації владних посад в одних руках. Серед моїх опонентів є особи, які, наче незабутній Леонід Ілліч Брежнєв, мають по три-чотири керівні посади. Свого часу мої заклики відмовитися від цих посад нічого не дали. Сам я мінімізував владні повноваження тими, які від мене вимагав статут.

Не змінений статут також не обмежуює можливості для виконавців проектів за гранти залишатися у владних структурах організації. Якщо їм хтось дасть гроші, то вони, перебуваючи в керівних органах профспілки, будуть самі перед собою звітувати. Значить, вони далі лобіюватимуть свої приватні інтереси і створюватимуть коло «всіх своїх». За таких умов голова або буде на підтанцьовках в апарату, або бюрократии його зжеруть. Я взагалі дивуюся, як я з такими суперечностями в основному документі профспілки протримався стільки часу.

На з'їзді домінували первинні осередки з роздержавлених комунальних газет, яких деякі інтригани з НСЖУ загітували у профспілку буквально за кілька днів. Вони тупо голосували за зміни від юридичного лобі, які насправді були імітацією змін. З таким статутом добре шахраювати. Але не розвивати організацію.

І останнє. Про міжнародні справи, оскільки я за це відповідав. Вони там підготували проект ухвали, де твердять, що спільна робоча російсько-українська моніторингова група прав журналістів – це крутіше, ніж місія ОБСЄ. Не знаю, чи ухвалили, бо я пішов раніше. Але скоріш за все так, бо для чого готували?

Порівнювати групу хай навіть під егідою Міжнародної федерації журналістів і міжнародну місію ОБСЄ – це все одно, що порівнювати слона і маленького собачку. У міжнародних справах мої опоненти вміють або шашкою махати на російський танк і, відповідно, через неадекватність провалювати свої ініціативи. Або ставати на задні лапки і підписувати те, що їм підсунули росіяни.

І ще одне. Проект ухвали про місію ОБСЄ від Тетяни Печончик, яка пропонує підтримати її, теж не включили у роздаткові матеріали. Втім, як і деякі інші ключові матеріали.