«Детектор медіа» завершує проект «Моніторинг ролі ЗМІ та політичної реклами у виборах-2010» у рамках проекту громадської організації Internews Network «У-Медіа». Складовою проекту є аналіз публічних заяв, політичних програм та агітаційних меседжів кандидатів. Детальніше про сам проект можна прочитати тут. 

От і все. Фінальний раунд президентських перегонів завершився. Його хід, як і підсумки другого туру, дозволяють зробити кілька висновків щодо змісту всієї виборчої кампанії. Як і очікувалось, інформаційне протистояння фіналістів так і не вийшло на рівень конструктивної дискусії про стратегії розвитку країни, обмежившись змаганням застарілих міфів.

Прихильників саме такої моделі політичних змагань цього разу суттєво поменшало - понад третина виборців активно чи пасивно відмовили в довірі обом кандидатам. В результаті переможець - кого б ним остаточно не було визнано - заручився підтримкою також ледве третини громадян. А з огляду на активне використання адмінресурсу обома сторонами - й того менше.

Вичікувальна позиція двох кандидатів, які з відносним успіхом змагалися за голоси прихильників «нових облич» - Сергія Тігіпка та Арсенія Яценюка, - відверто оголила перед виборцями їхню справжню мету - поборотися за високі посади вже зараз, і, на наш погляд, суттєво підірвала їхнє реноме навіть серед тих, хто підтримав їх у першому турі. За кілька місяців, що залишилися до місцевих виборів, на які і Тігіпко, і Яценюк покладали неабиякі сподівання, ситуація може для них ще більше погіршитись.

Намагання згідно з українською політичною традицією пройти «між крапельок», вичавити максимум вигоди при мінімумі ризиків - з одного боку, чудово продемонстрували ступінь «новизни» і «незалежності» обох згаданих кандидатів, а з іншого - стали для них своєрідним уроком демократії. А саме: як можна за лічені дні втратити ситуативно набутий електоральний авторитет, натомість майже нічого не отримавши.

Пан Тігіпко взагалі опинився в дещо дурнуватій ситуації, коли у тритижневому проміжку між першим і другим туром мало не відчув себе незамінним прем'єр-міністром, а після другого туру виявився непотрібним ані переможцям, ані переможеним. Що, до речі, засвідчило масштабне поширення в інеті публікацій про не надто фахову банківську діяльність «бронзового призера», яке про всяк випадок інспірували ті, хто хоче остаточно поховати його амбіції. Тепер, мабуть, знову доведеться вкладати власні кошти - цього разу в розкрутку свіжоспеченої «Сильної України» на місцевих виборах, а власної кандидатури - на виборах київського градоначальника. Якщо, звісно, вони відбудуться.

Сьогодні ми - в рамках проекту моніторингу політичного популізму - детальніше зупинимось на публічній активності Юлії Тимошенко. Звісно, не тому, що в нинішній ситуації все ще чинний прем'єр-міністр перетворюється на зручну мішень. Навпаки, ми якраз переконані, що саме Тимошенко продемонструвала (і ще не раз продемонструє) якості справжнього політичного бійця, на які навряд чи хтось здатен із її колег-політиків.

Просто риторика, до якої вдавалася Юлія Тимошенко у своїх телевізійних виступах протягом минулого року і в ході виборчої кампанії, досить виразно демонструє певні закономірності, властиві сучасній українській політиці. Більше того, саме її стиль спілкування зі ЗМІ (а через них - і з виборцями) намагалися - з різним успіхом - копіювати її політичні конкуренти, насамперед Віктор Янукович і Віктор Ющенко. Ознаки цього стилю - жорстка дисципліна в дотриманні технологічних меседжів, намагання нав'язати аудиторіїї виключно зручні для себе теми, трактування як інтриг опонентів будь-яких спроб журналістів чи експертів відійти від комфортного для політика сценарію.

Отже, перебуваючи на небезпечному з точки зору електоральних втрат місці прем'єр-міністра і водночас не бажаючи цю посаду залишати, Юлія Тимошенко в своїх публічних виступах намагалася вирішити триєдине завдання:

- наголосити на успішності свого уряду у боротьбі з економічною кризою;

- демонізувати своїх політичних опонентів як головних винуватців невдач уряду у боротьбі з тією ж таки економічною кризою;

- виправдати власні невдачі недолугістю політичної системи, дефіцитом владних повноважень (до речі, в цьому аспекті риторика Тимошенко дуже близька до висловлювань Віктора Ющенка, що особливо виразно проявилося в ході його передвиборних виступів).

Проаналізувавши десятки публічних виступів Юлії Тимошенко, можна дійти до висновку, що вони дуже чітко вкладаються в технологічні схеми, обрані саме для досягнення вищезгаданих цілей. Зрозуміло, що поточні політичні події певним чином модифікували зміст виступів. Наприклад, свого часу невдала спроба створити супершироку коаліцію з Партією регіонів потребувала пояснення і нейтралізації негативу в очах власних виборців. Так з'явилася і була озвучена версія про спробу широкого об'єднання задля боротьби з кризою, яку було підступно зруйновано безвідповідальними політичними опонентами:

«Ю.Тимошенко:... Дійсно, я 9 місяців наполегливо, з моменту виникнення кризи, день за днем будувала можливості об'єднання всіх політичних сил. Не заради рейтингів - я точно знала, що будь-яке об'єднання може чиїсь рейтинги руйнувати, чиїсь рейтинги піднімати, - не про рейтинги потрібно думати, а про країну. І саме тому сьогодні вже я можу констатувати, що 9 місяців, на жаль, завершилися нічим. І сьогодні переговорний процес ніякий не іде - всі пішли на вибори, всі пішли в боротьбу і в війну. Але в той же час, я хотіла би ще і позитивну річ сказати: цей такий розвал миттєвий, цей зрив, це дезертирство - воно має і свої позитивні речі. По крайній мірі, я чітко розпрощалася з усіма ілюзіями, що хтось буде жити зараз для країни, а не для своїх рейтингів. Я чітко розпрощалася з ілюзіями і знаю, що біля мене вже ніхто не може стати поруч: ні один Віктор, ні другий; і це значить, що я мушу покладатися тільки на себе, і сильно, впевнено проходити цей шлях» (ICTV, «Свобода слова»,15 червня 2009 р).

У цьому ж виступі Тимошенко озвучує тезу про брак власних повноважень як основну причину труднощів і проблем, з якими стикається уряд у своїй самовідданій боротьбі з кризою національної економіки та корупцією, водночас закладаючи основу для майбутнього обґрунтування можливого перегляду конституційної реформи на користь розширення повноважень новообраного президента країни:

«Я хочу два слова вам сказати про Конституцію. Що сьогодні відбувається? Ніхто ні за що не відповідає, ніхто абсолютно не має самодостатніх повноважень, щоб здійснювати політику, і при цьому хаос, який не призводить ні до чого. Це сталося в той момент, коли проголосували в 2004 році, знову ж під війну на президентських виборах, конституційні зміни, якими все перемішали. І сьогодні - уявіть собі - я працюю прем'єр-міністром; крім декількох міністрів, я нікого в країні не маю, щоб управляти процесом. Вся місцева ланка виконавчої влади: губернатори, керівники районних, обласних адміністрацій, - вся вертикаль на місцях - у президента. До мене губернатори навіть на нараду не їздять, тому що у них пряма заборона. Як вибудувати політику до міста, до села, до селища? - Неможливо. Наступне: два відра компромату, які набрало КРУ по зловживанню бюджетними ресурсами. Більше 20-ти мільярдів гривень! Куди це все передати добро? - В Генеральну прокуратуру. Генеральна прокуратура - під президентом. Я можу тільки здалека дивитися на Генеральну прокуратуру і спостерігати, як не відкривається жодної кримінальної справи там, де її потрібно відкрити. Є такий міністр внутрішніх справ - Юрій Луценко... Так ось, всі кримінальні справи, які відкриті проти будь-якої корупції, потребують санкцій в Генеральній прокуратурі. Нічого не санкціоновано! До суду дійти неможливо! Скажіть, будь ласка, якими інструментами в кризу, в хаос наводити порядок? Декількома міністрами? - Да, можливо, але частково. Наступне - Національний банк: повністю вся політика гривні. Курс гривні, відсоткові ставки в банках, повністю вся політика грошово-кредитна, інфляція, Національний банк. Я, як прем'єр-міністр, не тільки не впливаю на Національний банк, а я навіть підійти до нього близько не можу - це під президентом. І скажіть, будь ласка, як воювати з кризою в такій Конституції, коли президент хоче чим гірше, тим краще, тому що тоді впаде Тимошенко і можна іти на вибори, знову ж чергові президентські? А з іншого боку, у нього всі інструменти в руках, щоб зробити чим гірше, тим краще.

...Ви тільки просто поспостерігайте: був Кучма при владі, тепер Ющенко при владі - що відбувається між президентом і прем'єром? Пряма конкуренція. Кучма прем'єра більше одного року не терпів, тому що він одразу спостерігав і підозрював його в тому, що він уже йде балотуватися на президентську кампанію. Як можна працювати в одній команді, коли президент і прем'єр - конкуренти, а не одна команда? І саме тому в нас кожні десять місяців, як показує статистика, мінялися прем'єри. Тільки трошки прем'єр став на ноги - його звільняють, тільки він щось почав робити - він уже створює конкуренцію президенту. А коли зміни до Конституції в 2004-му році були зроблені - це ще гірше ситуація виглядає. І саме тому я ще раз підкреслюю, що ми будемо рухатися абсолютно публічно змінами до Конституції, ми будемо радитися з людьми і будемо давати в Конституції не тільки вертикалі влади, а ще й дуже жорсткі системи, які дають вам права, а чиновникам - відповідальність» (ICTV, «Свобода слова», 15 червня 2009 р)

Цікаво, що прем'єр-міністр, як бачимо, ніколи не втомлювалася наполягати на одних і тих самих тезах. Тема «Вона проти всіх» проходить червоною ниткою вже у другому підряд великому телевиступі Юлії Тимошенко (і це лише на тому ж каналі). Для порівняння процитуємо з її ж виступу в програмі «Свобода слова» від 30 березня 2009 р.

«...Якщо ми говоримо про те, хто який напрямок мусить вести в економіці, у кожного, на жаль, після зміни Конституції - свої повноваження. І взагалі, зміна до Конституції, яка відбулася, яка президентську форму правління в Україні перетворила на цей хаос, що є сьогодні, - це була величезна помилка, тому що в кризу влада не як кулак діє, а пятернёй растопыренной. Президент має окремі повноваження, на які не впливає уряд, президент не впливає на уряд, уряд не впливає на Національний банк, і конституційна реформа призвела до повного розбалансування влади в країні. І коли ідуть такі суперечки між гілками влади, це значить, що Конституцією не визначено, хто за що відповідає взагалі. Сьогодні хто відповідає за фінанси? - Зрозуміло, що Національний банк. Хто за це відповідає в публічній площині? - Уряд. Без інструментів. І тому хотілося б, чесно кажучи, щоб була не проголосована та конституційна реформа - ми за неї не голосували. Я була за те, що якщо є президентська форма правління, поставте під контроль Президента, його команду, ще когось, але не міняйте. Ну, якщо хочете міняти на парламентську форму правління, змініть на парламентську - але так, як, наприклад, в Німеччині або Великій Британії - щоб логіка була. А не так, як в Україні. Я знаю, що вам це не мусить бути цікаво, тому що ви владу обрали, і хай влада там собі робить все, що вона хоче. Вам потрібен результат. Я це розумію. Але в той же час, кожна країна живе так, як вона своє життя побудувала: як побудувала владу, як вибрала політиків. І якщо б сьогодні, - вибачте за такий приклад, - але якщо б сьогодні наша фракція мала не 150, де ми жодного рішення прийняти не можемо, а всі інші до нас в опозиції, і кажуть: "ми почекаємо, як ви цю кризу переживете, коли довіра до вас людей впаде до нуля, а потім ми підемо, проведемо дострокову парламентську кампанію, і буде отак. Ви - аутсайдери, кризу на своїх плечах винесли, а ми тут нормально потім будемо ділити те, що залишилось в країні". Ось, який підхід є. І тому, якщо б було 226 у нашої політичної сили, був би змінений керівник Національного банку, були би змінені ті міністри, які сьогодні, на жаль, по коаліції по якимось квотам попроходили, було би багато чого змінено. Генеральна прокуратура би стала на місце... А сьогодні ми маємо обмежену кількість інструментів. Але в той же час, я хочу вам сказати, що навіть з такими напівінструментами і напіввладою ми будемо робити все, щоб країна вийшла з кризи сильнішою - не розваленою, не зруйнованою, а модернізованою і реконструйованою.

...Це абсолютна помилка, що сьогодні у Прем'єр-міністра найбільша влада в країні. Я вам поясню, чому. Тому що сьогодні Прем'єр-міністр управляє частиною невеликою уряду. Весь інший уряд, я хочу вам нагадати, формувався коаліцією. Були пропозиції від Президента України, від всіх фракцій. І я для того, щоб мати більшість в парламенті, приймала ті кадрові пропозиції, які потрібно. Я хочу нагадати вам, що всі губернатори, а це є вертикаль виконавчої влади, підпорядковані по Конституції Президенту і призначаються указом Президента. Я хочу нагадати вам, що Генеральна прокуратура, Національний банк призначаються і звільняються керівники за поданням Президента. Я можу тільки спостерігати за рухами, які там відбуваються. А більшість в парламенті - це взагалі після реформи Конституції аморфна структура, аморфне утворення, яке кожен день переміщається то вправо, то вліво. І тому сьогодні я можу твердо сказати, що я управляю приблизно однією третиною уряду, який я призначала за квотою, яка була у нашої фракції. І тому це утопія...» (ICTV, «Свобода слова», 30 березня 2009 р.)

Одна з останніх появ на телеекрані Юлії Тимошенко напередодні другого туру голосування відбулася на каналі «Інтер» в програмі «Велика політика». Цікаво, що саме цей канал у багатьох публічних виступах прем'єр-міністра подавався як символ інформаційного пресингу проти неї з боку олігархів та політичних противників. Що, однак, не заважало Тимошенко неодноразово використовувати його ефір. До речі, зараз не скажу точно, хто саме став родоначальником практики організації «комфортних» прямих телеефірів у псевдодискусійному форматі, але обидва фіналісти президентських перегонів із задоволенням до нього вдавалися. Хоча траплялись і винятки, коли експерти і журналісти створювали деякі проблеми для політиків.

Безумовно, слід визнати, що рівень готовності Тимошенко реагувати на неприємні і незручні запитання значно вищий, ніж у її опонента. Але так само характерно, що питання, які стосуються особистостей, зокрема питання матеріального становища, які змушують виходити за рамки технологічно створеного іміджу, виводять з рівноваги обох кандидатів. Взагалі тема особистих статків явно табуйована для українських політиків на всіх рівнях. Достатньо згадати, як в ефірі у Савіка Шустера Віктора Януковича явно вивели з себе наполегливі запитання журналіста Мустафи Найєма про його межигірські володіння.

Та й Юлія Володимирівна, яка в рамках згаданої програми на «Інтері» охоче розповідала про «межигірський сюжет» свого конкурента, досить роздратовано реагувала на питання щодо своєї скромної декларації та оренди немаленького особняка:

«Євгеній Кисельов: И вот когда вы говорили о генеральном прокуроре, я просто хотел заметить, что раз уж зашла речь о вопросах, связанных с недвижимостью... Знаете, есть такая хорошая пословица английская, что живущий в стеклянном доме не кидается камнями. Но вот в свое время вы говорили, что арендуете дом в Конча-Заспе. Но в вашей декларации о доходах в графе "Оплата аренды" стоит прочерк. Получается, что вы арендуете дом бесплатно?

Юлія Тимошенко: Ви знаєте, справа в тому, що ви попутали просто певні бухгалтерські терміни. Справа в тому, що те, що стосується оренди - це якщо я здаю в оренду і мені хтось платить, і це є доходами в декларації. Саме тому я прошу вас: давайте кожен буде займатися своєю справою. І декларація багато разів перевірена прокурором, опозицією, всіма, хто міг перевірити. І знаєте, от я пишаюся тим, що я перший Прем'єр-міністр країни, причому як в 2005 році, так і в 2008-му, який ніколи не жив на державних дачах, не заїжджав туди всіма родинами, не жив за державний кошт. Так, я орендую невеличкий будинок, і хочу запросити вас в гості між першим і другим туром, щоб ви просто були приємно вражені, що Прем'єр-міністри можуть жити скромно і не на державних дачах з басейнами. До речі, крім мене, більше виключень не було з цього правила. Завжди жили на дачах, і кожну дачу з собою забирали. Тому я хотіла би, щоб і далі ви задавали...

Євгеній Кисельов: Я с удовольствием воспользуюсь вашим приглашением, посмотрю, что ж это за маленький домик такой скромненький.

Юлія Тимошенко: Так, чайку поп'ємо, я вам покажу своїх собачок, попугаїв. Вони у мене живуть там» («Інтер», «Велика політика», 29 січня 2010 р.)

Здатність переламувати публічну дискусію на догоду власним технологічним побудовам, яку Тимошенко яскраво демонструвала протягом всієї своєї політичної кар'єри, була засвідчена і в її останніх передвиборних телеефірах. Ось невеликий приклад, як прем'єр-міністр відповідала на запитання, яке стосується реальних економічних перспектив країни:

«Євгеній Кисельов: То есть вы хотите сказать, что вы взяли на себя всю ответственность за экономическую ситуацию в стране в ситуации кризиса?

Юлія Тимошенко: Тому що всі інші відійшли в сторону і показували пальцем, хто несе відповідальність.

Євгеній Кисельов: Понятно. Значит, скажем, за то, что растет дефицит госбюджета отвечает ваше правительство?

Юлія Тимошенко: А ви вивчали цифри бюджету? Ви знайомі з ними персонально?

Євгеній Кисельов: Я могу сказать, что... А что вас так удивляет, что, скажем, по предварительным данным дефицит государственного бюджета за 2009 год превышает 100 миллиардов гривен.

Юлія Тимошенко: Вам це в Партії регіонів довідку написали?

Євгеній Кисельов: Нет, отнюдь.

Юлія Тимошенко: Якщо ні, так тоді ці цифри не відповідають дійсності. Я хочу вам сказати про те, що затверджений закон про бюджет...

Євгеній Кисельов: Юлия Владимировна, эти цифры, в частности, мне подтвердил ваш бывший министр финансов Виктор Пинзенык, который к Партии регионов не имеет никакого отношения, согласитесь.

Юлія Тимошенко: Ви знаєте, я думаю, що вам потрібно просто відкрити сайт Міністерства фінансів, і ви побачите абсолютно інші цифри, які, до речі, контролюються...

Євгеній Кисельов: Вот абсолютно? То есть вот цифра 100 миллиардов долларов...

Юлія Тимошенко: Абсолютно не відповідає дійсності.

Євгеній Кисельов: Хорошо.

Юлія Тимошенко: Тоді я повернуся ще раз, і я вас прошу, дайте мені хоча б речення завершити. Домовились? То я зараз інформую вас про те, що...

Євгеній Кисельов: А ваша цифра - сколько все-таки дефицит государственного бюджета Украины на конец 2009 года?

Юлія Тимошенко: Тому я вам ще раз повторюю, що законом про бюджет на 2009 рік встановлений дефіцит 2,97% до ВВП. Ми сьогодні закінчили рік, не перевищивши цей дефіцит бюджету. Ми строго йдемо в параметрах бюджету. І я хочу, щоб ми розділили професійну діяльність і розділили просто "чорну" пропаганду, яка сьогодні лунає по всім абсолютно каналам телебачення, і яка є, до речі, рекламною передвиборчою програмою Януковича. І тому я хочу просто вам сказати, що сьогодні уряд і я, як кандидат в Президенти, ми дивимося досить впевнено в майбутнє. Тому що важко переживати кризу, але можливо. Кризи не тривають пожиттєво, вони завжди мають початок і мають кінець. Ми пройшли цю кризу, не зруйнувавши фінансову стабільність країни. І зараз, я думаю, 3-4 місяці, максимум півроку - і країна вийде саме на той шлях, який і буде називатися економічним становленням. І я думаю, що ми цей шлях побудуємо разом із новою командою, із новими політиками, які прийшли на президентські вибори, і зможемо показати країну красиву, модерну, реформовану. Так воно і буде. А криза - безумовно, це біда. Але не можна на біді будувати політику і рейтинги, будувати пропагандистські кампанії, а не допомагати країні. Треба вміти допомагати країні і брати відповідальність - так, як це відбулося в інших країнах. А наш політикум, на жаль, безвідповідальний, тому що він не має традицій служіння рідній державі».

Таким чином, з огляду на підсумки президентських виборів, доводиться черговий раз констатувати: в українській політиці продовжують домінувати діячі, які звикли спілкуватися з громадянами на рівні інформаційних маніпуляцій, забезпечувати вплив на виборців не за допомогою раціональних аргументів, а за рахунок створення і нав'язування міфологічних конструкцій. У цьому розумінні Віктор Янукович і Юлія Тимошенко відрізняються хіба що персональними здібностями до маніпуляцій, які очевидно вищі у чинного прем'єра. Цю тезу не спростовують навіть цифрові показники другого туру. Так уже сталося, що саме серед виборців Тимошенко дещо вищим виявився відсоток тих, хто розуміє, що виключно міфотворчістю не вирішити реальних проблем країни. Якщо ж зважити на той мільйон громадян, які відмовилися підтримувати будь-кого з кандидатів, то є надія, що наближається час, коли політикам, як висловилася (правда, з іншого приводу) сама ЮліяТимошенко, таки доведеться «бути трошки чесними».

P.S. Часом необхідність дотримуватися технологічних установок грає з політиками погані жарти. Ось як відповіла Юлія Тимошенко на питання щодо можливого розриву між кандидатами у другому турі:

«Я не буду прогнозувати розриви, я буду прогнозувати перемогу. І тому розриви - це не моє завдання. Я думаю, будь-якого розриву достатньо, щоб оголосити перемогу президента. І це не тема зараз для дискусії».

Фото - www.zavtra.com.ua