Перший тур українських президентських виборів відбувся по-азіопськи. Про це вже можна впевнено вести мову незалежно від того, хто саме виграє чи програє цей тур, - через фактичну відсутність теледебатів і спробу влади законодавчо заборонити обговорення у ЗМІ вад і чеснот кандидатів та їхніх програм, прирівнявши таке обговорення до передвиборної агітації.

Щодо другого, то тут наші можновладці зайвий раз довели, що походять від комуністичної номенклатури, вченої у ВПШ: саме у партійних навчальних закладах втовкмачувалося, що вся інформація, всі повідомлення, вся аналітика - це агітація та пропаганда. Хоча насправді останні - це спеціально сепаровані фрагменти інформації з метою справити потрібний вплив на цільову аудиторію та безпосередньо спонукати її до запрограмованих конкретною політичною силою практичних дій. Найцікавіше тут те, що на більшовицьке розуміння інформації повелася певна частина журналістського корпусу, яка за віком, здавалося б, мала бути вільна від ідеологем минулих часів. Що ж, бацили тоталітарно-інструментального світогляду носяться у повітрі, загидженому смородом вітчизняного олігархічного капіталізму, даруйте за майже поетичні образи...

Звичайно, суворість законів у нас традиційно пом'якшується їхнім невиконанням, проте бачимо те, що бачимо - не європейський, а питомо азіопський вимір українських виборів.

З теледебатами ще гірше. Те, що вони стали невід'ємною частиною сучасної політичної демократії, доводити не треба ніде. Крім, звісна річ, Росії, Білорусі, Казахстану і подібних до них держав, у коло яких впевнено простує Україна. Ясна річ, нікого з притомних людей не повинно дивувати те, що Віктор Ющенко, котрий полум'яно розказує, наче він - єдиний кандидат, котрий веде Україну до Європи, водночас ігнорує теледебати, віддаючи перевагу добре зрежисованим сольним аріям, ба більше - просто не з'являється на підготовлений під нього випуск передвиборної програми на телеканалі ICTV. Зрештою, Ющенко - людина з магічним мисленням, для якого вимовлене у потрібний час ритуальне слово - це і є діло, якому постійно заважають усілякі закосичені відьми. Не повинна дивувати нікого й імітація теледебатів, здійснювана Національним телебаченням - зрештою, це зайвий доказ того, що за українських умов державне телебачення виступає знаряддям адмінресурсу й маніпуляції громадською думкою. Бо ж те, яким чином були організовані ці квазідебати, навіть коментувати не варто. Хоча чисто випадково там траплялися і цікаві моменти у боях між політиками-легковаговиками, але користь для суспільства від цього дійства мінімальна.

Але що справді дивує - так це поширення азіопського погляду на теледебати у журналістському середовищі. Ось взірцеві у цьому плані міркування:

«На последнем эфире на 5-том канале Тимошенко пламенно призывала Януковича к дебатам, мол "нельзя людям покупать кота в мешке". Мотивация Юлии Владимировны понятна - дебаты Тимошенко и Януковича будут выглядеть как избиение младенца боксером-тяжеловесом.

Но о чем это говорит? Только о том, что Тимошенко значительно лучший оратор. Все. В управлении государством эти двое разнятся далеко не так значительно. При чем никакого "кота" люди покупать не будут - за все эти годы они уже давно поняли, кто такой Янукович и какова Тимошенко.

Да и нет ни у кого уже иллюзий о том, что спорить кандидаты будут в стиле "сам дурак", а не о путях выхода из кризиса. Так что ценность таких дебатов очень символична».

Пікантність ситуації у тому, що належать вони Вікторії Сюмар, яка представляє Інститут масової інформації...

Цікаво тільки, з яких джерел отримана абсолютно достовірна (якщо вірити інтонації цього тексту) інформація про те, що виборці вже «давно зрозуміли» все про Януковича і Тимошенко? Чому тоді, за даними соціологів, так багато тих, хто вагається з вибором? Чому половина респондентів, а то й більше взагалі відмовляється відповідати? І звідки така абсолютна впевненість, що дебати пройдуть у стилі «сам дурень»? І, нарешті, хіба не має значення вміння потенційного глави держави тримати удар у публічних дискусіях, яких у нього буде чимало не тільки у своїй країні (зрештою, тут можна їх унеможливити чи звести до мінімуму), а й за її межами? Так, Тимошенко - класичний демагог, але ж не забуваймо, що демагогами були свого часу й Фемістокл та Перикл. І знадобився Аристофан, щоб переконати (публічно, між іншим!) суспільство у тому, що цей спосіб політикування є далеко не найліпшим, слід шукати ефективніші за нього...

Та головне інше: демократія, звісно, не зводиться до процедури, але без процедури демократії немає і бути не може. А теледебати - це неодмінна складова сучасної демократичної процедури.

І символи теж, між іншим, мають значення. Вони - це віхи пройденого шляху і дороговкази на розпуттях майбутнього.

Взагалі, у нормальній державі політик, який би демонстративно ухилявся від дебатів із своїми головними опонентами, автоматично перетворився б на політичний труп. І журналісти дружно пританцьовували б на його могилі. У нас же, як бачимо, така поведінка вважається цілком прийнятною. То на кого тоді ремствувати журналістам, що проблеми зі свободою слова, що політика цинічна, що люди віддають перевагу казна-кому?

Зауважу принагідно: Віктор Янукович на 5-му каналі отримав запитання - хто він за переконаннями, ліберал чи хтось інший. Лідер регіоналів зам'явся, якось знітився (схоже, напружено думав), потім почав розказувати - я, мовляв, за такими принципами людей не ділю, для мене головне, щоб усе ефективно працювало, щоб людина хороша була...

Уявіть тепер, що таке запитання ставить ВВС під час візиту президента Януковича на Захід і за його відповіддю пересічний європеєць робить висновок про інтелектуальний рівень усього українського народу, що обрав такого главу держави.

Так от: мусить знати будь-який кандидат, як відповісти на подібні запитання. Хай навіть завчить якісь речі механічно. Теледебати мають бути своєрідним іспитом у прямому ефірі на, так би мовити, «президентський мінімум». Яка назва столиці Австралії, як звати чинну королеву Великої Британії і з чим їдять Ботсвану. Звісно, кандидатам та їхнім штабам це не сподобається - але це в інтересах виборців. І навіть з методом «сам дурень» не все так просто - хіба не буває, що треба публічно пошити у дурні (звісно, вишукано) твого опонента на якійсь широкомасштабній міжнародній зустрічі?

І ще одне: теледебати перед першим туром мусять будуватися за зовсім іншою схемою, ніж сьогодні на Першому національному. Скажімо, всіх кандидатів поділяють на три групи - залежно від їхньої «ваги», визначеної спеціальним соціологічним дослідженням. І зводять у пари не шляхом жеребкування, а виходячи з ідеологічних настанов політиків. Скажете, сваволя? Скажете, несправедливість? Так. Але тільки стосовно конкретних кандидатів. А от щодо інтересів виборців - тут усе вірно. Виборці отримають максимально можливу інформацію, тим більше, якщо підібрати ще й «зубастих» ведучих, не обов'язково з числа телевізійників.

Може, тоді азіопщини в Україні стане менше.

Якщо, звісно, після другого туру дискусії про те, де ж ми перебуватимемо - у Європі чи в Азіопі, - не стануть на ближчі десятиліття зайвими.