Дослівно вона звучить так: «Уже и теперь чуют дальние и близкие народы: подымается из Русской земли свой царь, и не будет в мире силы, которая бы не покорилась ему!».

Коли фільм звинуватили в ретрансляції пануючої ідеології південного сусіди та російському шовінізмі, Бортко закликав перечитати класику. Виявляється, він слово в слово відтворив фінальний монолог Бульби за текстом самого Миколи Гоголя. А з Гоголя все ж таки слів не викинеш. Не буде ж режисер цензурувати класику - адже це вияв неповаги до творчості та особистості письменника.

Останній раз автор цих рядків читав «Тараса Бульбу» влітку 1982 року. Тому аж таких деталей не момент перегляду фільму не пам'ятав. Мені більше засіла в пам'яті фраза з «Ночі перед Різдвом»: «Он бач, яка кака намальована!», чи не менш знакове: «Підніміть мені повіки!» - з «Вія». Але суто з цікавості підняв те саме видання Гоголя, яке читав 27 років тому, і перевірив - справді, є фраза про російського царя, який всіх підкорить і під якого Україна теж охоче ляже.

Сьогодні в Україні не погоджуються з існуванням цієї фрази - і це логічно та справедливо. Тим більше, що давно відомо про існування першої редакції «Тараса Бульби», в якій наші козаки не клали своїх голів із «оселедцями» за Русь, а Бульба, згоряючи живцем, не кликав російського царя. Так само відомі обставини, за яких нашого Гоголя нагнули в Росії, де він жив і працював. Пануюча ідеологія вимагала від письменника або бути лояльним до неї, переробивши в 1842 героїчну повість про запорізьких козаків так, аби вони геройські помирали за царя-батечка, або вперто стояти на своєму - і поставити хрест на подальшій літературній праці в Росії.

Хто знає, чи були б опубліковані ті ж самі «Мертві душі» і взагалі - чи перевидавалися б далі «Вечори на хуторі близь Диканьки», аби запорожці в Гоголя не захотіли помирати за російського царя. Так чи інакше, засуджувати письменника навряд чи треба: доля сама під кінець життя покарала його за вимушений конформізм і роздвоєння між двома культурами.

Все, що викладено в попередньому абзаці, в сучасній Україні дуже просто використовувати як коментарі до чергового перевидання Гоголя, зокрема - його «Тараса Бульби». Цілком логічно, за всіма правилами видавничого бізнесу, зібрання творів Миколи Васильовича були дружно перевидані багатьма українськими видавництвами з нагоди 200-річчя письменника. І, зокрема, окремими виданнями і в збірниках перевидали «Тараса Бульбу».

Але - закидаючи громадянину Росії, членові КПРФ Володимиру Бортку, що він не мав права вкладати в вуста Ступки-Бульби оту прокляту фразу про російського царя і тим самим провокувати українців, самі резиденти України, ніби нічого не сталося, так само ретранслюють цю злощасну та суперечливу фразу. Ми можемо прочитати її у актуальних, датованих 2009-м роком, виданнях «Тараса Бульби». Як подарункових, так і звичайних, для народу.

Поки що найбільш толерантно поставилися до цих слизьких моментів видавництва «Либідь» та «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА». Правда, збірку творів Гоголя, куди входить «Тарас Бульба», вони випустили не зараз, під ювілей, а трошки раніше. В обох виданнях використаний текст 1842 року, бо він - більш повний. Та в жодному з цих видань нема фрази про царя. Натомість є пояснення, звідки вона взялася і чому її варто вилучити, редагуючи «священний» класичний тест. «Тараса Бульбу» в першій, 1835 року, редакції пропонують «Клуб сімейного дозвілля» і «Кальварія». Але на цьому - все!

Наприклад, академічне повне видання творів Миколи Гоголя, підготоване поважною «Науковою думкою», фразу про російського царя чомусь лишає. Хоча хто-хто, а академічні науковці як раз перші обурювалися екранізацією пана Бортка. Можливо, видавці так само, як російський громадянин, не вважають за доцільне цензурувати класику? Але таке небажання може означати інше: насправді суперечлива фраза всіх влаштовує...

Тим самим шляхом пішли у видавництві «Фоліо». Правда, вони планують видати паралельно і текст «без царя». Але якщо такий намір є, то для чого дражнити гусей, передруковуючи текст, підігнаний під чужу нам, як з'ясувалося після прем'єри фільму, російську ідею? Причому як у дешевому кишеньковому, так і дорогому видані коментарів нема.

Про дитячі видання «Тараса Бульби», підготовані ювілейної дати і призначені для шкільних бібліотек, треба говорити окремо. Не буду перераховувати видавництва - нема сенсу. Бо практично всюди є і «Руська земля», і «свій цар», якому підкоряться народи. Бачив навіть «Бульбу» в коміксовому виконанні, теж швиденько підготованого під круглу дату. Фінал: палає вогнище, гине Тарас, а з рота в «бульці»: «Поднимается из русской земли свой царь...» і далі за текстом.

В

иглядає так, що ми хором засуджуємо громадянина Росії, комуніста Володимира Бортка за те, що без тіні сумління допускаємо і навіть широко пропагуємо самі. Більшість тих, хто перевидає «Бульбу» хоч під ювілей, хоч під фільм, хоч просто так, лишає буквально нав'язану Гоголю репліку про царя навіть без належних коментарів.

І тут доречно сказати кілька слів про те, чому саме можлива така ситуація пануванні і декларування подвійної моралі: через відсутність в Україні будь-якої державної ідеології. Нав'язавши майже двісті років тому Гоголеві свою ідеологію, Росія з того часу лише зміцнила позиції і послідовно їх відстоює. Тоді як Україна навіть не визначилася, на яких політичних та культурних позиціях стоїть, які цінності пропагує та захищає, чим готова поступитися, а чим - ні.

Значить, фільм Володимира Бортка «Тарас Бульба» - справді для нас таких, якими ми є. А не таких, якими, можливо, хотіли б бути.

Фото: proUA.com

Андрій Кокотюха, proUA.com