- Що таке «російські товсті журнали» і яким є їх нинішній стан?

- Російські товсті журнали існують, і це найперше, що про них треба сказати. Читачі Росії настільки звикли думати, що товсті журнали були і є, що їм здається,- вони будуть завжди. Однак, настав момент, коли саме існування такої літературної форми як товстий журнал стає досить таки проблематичним, хоча і не очевидним. Зараз подібні журнали на межі виживання. І хоча поки що жоден журнал в Москві не закрився, не факт, що цього не станеться через рік-два: ми всі - і «Новый мир», і «Знамя», і «Иностранка», і «Октябрь» підійшли до певної межі. Наклад настільки низький, що нижче падати уже нікуди (тобто падати є куди, але це буде кінець). З іншого боку росте собівартість, і ми вимушені піднімати ціну. Усе це не тішить.

- Але існує мережева «Журнальна зала», її віртуальний «наклад» набагато вищий від паперового, і цей «наклад» постійно росте. Чи є вірогідність, що журнали остаточно відійдуть у мережу?

- Так, дійсно, усі товсті журнали мають свої безкоштовні електронні версії. Тут можуть бути різні стратегії, ми вивішуємо весь контент паперового номеру, до того ж з випередженням. Деякі журнали частину статей «закривають», деякі виходять в мережу із запізненням. Я не вважаю, що тут, в принципі, є конкуренція. Ці аудиторії не співпадають. На паперову версію орієнтується старше покоління читачів, люди, які звикли тримати в руках журнальну книжку. Це покоління людей, нажаль, відходить. А в інтернеті нас читають люди молоді, котрим звичніше читати журнал в електронному вигляді. Та головна проблема не в тому, що молодь не знаходить в товстому журналі того, що їм хочеться прочитати.

Проблема в тому, що молодь в принципі не розуміє, для чого потрібна така форма - товстий журнал. Книжка - зрозуміло, щоденна газета чи щотижневий глянець - теж не виникає питань. Але для чого потрібен товстий журнал, в якому і вірші, і романи, і статті, і... чого там тільки немає,- для чого усе це потрібно, молоді люди нині не розуміють. В інтернеті вони знаходять те, що їм потрібно, і відкривають саме те, що їм потрібно. І наклад безкоштовної електронної версії дійсно постійно росте.

- Можливо, усе вирішать електронні гроші? Як тільки ця система налагодиться, електронна версія стане недорогою, але платною, і проблема збиткового паперового накладу зійде нанівець?

- Ми думали про це. Але мені здається, що люди, котрі звикли читати журнали безкоштовно, не будуть платити. Як тільки вони побачать, що «Журнальний зал» став платним, тут же переключаться на інші літературні сайти, яких у мережі безліч.

- Я не впевнена. Зрештою, справа у звичці. Якщо є звичка читати журнали, то що таке електронна підписка - кілька філіжанок кави? Заради цього не варто відмовлятися від звички.

- Можливо. Але я цю історію бачу так: в кінцевому результаті паперовий журнал буде виходити, але мінімальним накладом, просто лише для того, аби такий журнал існував. Утім, реальна його аудиторія буде знаходитися в інтернеті. Якби знайшлися спонсори для підтримки паперового проекту, мене б така система цілком влаштувала.

- Тепер давайте поговоримо про «Новый мир». Схоже, у вас відбулася зміна поколінь, і «Новый мир» став «молодіжним» журналом?

- Я би так не сказав. Журнал, безумовно, змінюється, і за 10 років він дуже змінився. Але, оскільки я не революціонер, а переконаний еволюціоніст, то скажу, що зміни відбуваються поступово, і упродовж, скажімо, року їх не видно. Звісно, відбувається ротація авторів. Старші, в основному, йдуть, а ті, хто залишається, не завжди у найкращій формі. В той же час, в літературу приходить покоління 20-річних, і це реальне літературне покоління. Насправді, ми не ставимо собі за мету друкувати винятково молодих. Ми просто йдемо в ногу з життям і слідкуємо за тим, що відбувається в літературі. І незалежно від того, подобається нам той чи інший твір, чи не подобається, ми його представляємо.

Якщо ми друкуємо слабенький твір досвідченого відомого автора, то тут така справа - він сам за себе й відповідає. Що ж стосується молодих, то це наш вибір і ми за нього несемо відповідальність. Тут бувають деякі попадання в ціль, для мене особисто дивовижні. Минулого року ми опублікували дивний роман молодого петербурзького автора Олега Сивуна «Бренд».

Це не зовсім роман, а такий собі есеїстично-публіцистичний опис відомих брендів. Там кожна глава присвячена певному бренду, причому автор пише і про свої особисті відносини з брендами. Тобто це історія відносин людини з брендом. Здавалось би, абсолютно дивна і неформатна для товстого журналу річ. Але як тільки «Новый мир» щось надрукує, то те, що раніше було «неформат», стає цілком «форматним», у порядку речей. І ось у травні ця річ отримала Нову Пушкінську премію, і цей нікому невідомий Олег Сивун (я сам ніколи його не бачив) став лауреатом дуже престижної нагороди. Отже, ми ризикнули - і попали в ціль. І «Новый мир» тим і відрізняється від інших журналів, що ми не боїмося ризикувати.

Фото з архіву «Хрещатика»

Інна Булкіна, «Хрещатик»