Одномовність – альтернатива «шизофренії» і халтурі
Як нам організувати російськомовне телебачення в Україні. Дещо запізніла реакція на статтю Андрія Куликова.
«Дивіться новини російською мовою…», – цією фразою зазвичай завершує програму «Час» на 5-му каналі Єгор Соболєв. «Дякую, якось іншим разом», – часом подумки відповідаю Єгорові. Особисто я волію дивитися новини українською. Але впевнений, що жоден фанат російської мови не буде в захваті від цього так-сяк зліпленого за принципом «чого і кого не шкода» дайджесту зі вкрапленнями начитаних не дуже доброю російською сюжетів. Те саме можна сказати про україномовні новини «для галочки» на каналах «Україна» та «Інтер».
Я довго обмірковував ідею створення цілком російськомовних всеукраїнських телеканалів, запропоновану Андрієм Куликовим у статті «Російськомовне телебачення: спосіб оздоровлення етеру і ринку». І тепер, подолавши суто емоційний внутрішній опір, визнаю її слушність. Щоправда, Андрій пропонує ідеалістичний, точніше, футуристичний, як на реалії сьогодення, вихід: створити російськомовні суспільні телеканали. Адже навіть якби суспільне мовлення впало на наші голови з неба просто зараз, його специфічне програмне наповнення вирішило б лише частину проблеми. Без сумніву, суспільні медіа необхідні Україні, але, зважаючи на комплекс перепон переважно політичного характеру, які не дозволяють створити їх найближчим часом, не варто прив’язувати вирішення мовної проблеми у телепросторі до абстрактної «політичної волі» щодо СМ.
Національна телекомпанія України, як державне телебачення, природно, має бути суто україномовною, а мовлення на іноземні країни («УТР») державі доцільніше вести світовими мовами – англійською, іспанською, французькою, російською, а якщо подужає, то хінді й китайською. Комерційні ж канали слід поділити на 100%-во україномовні та 100%-во іншомовні (не лише російськомовні – незабаром стане актуальним і мовлення англійською, а може, й іншими мовами на території України) – і категорично заборонити «мішані».
Такий крок мав би насамперед психологічний оздоровчий ефект, адже допоміг би якщо не подолати, то бодай зменшити мовну шизофренію вітчизняного телеефіру. Сьогодні з телевізора на наші голови виливається неймовірна мішанина з різних відмін української, російської та суржику. Наприклад, російськомовний у житті ведучий вимученою українською звертається до гостя, а той, хоч думає українською, відповідає російською з… політичних міркувань. Після титрованого каліченою українською російського серіалу глядачі бачать україномовну рекламу, потім – новини, де половина синхронів російською й суржиком, за ними йдуть які-небудь «Русские сенсации»… Коли інформаційна служба Першого національного зробила перший крок до подолання цієї нездорової ситуації, дублюючи російськомовні синхрони, її піддали обструкції на всіх рівнях, аж до віце-прем’єр-міністра: «С русского переводить – что за нелепость! Все понимают русский!»… Та ні, шановні, незабаром уже ані ми не розумітимемо чистої російської, ані росіяни не розумітимуть нас, бо діти, виховані на цьому мовному вінегреті, не годні відрізнити українських слів від російських.
Утім, аргументація на користь одномовних каналів у достатній кількості є у статті Андрія Куликова, тож не повторюватиму їх. Лише наголошу, що кажу про «стовідсоткову одномовність» у рамках здорового глузду. Про контент можна багато сперечатися: приміром, дехто вважає, що ми вже дозріли до європейської практики показу кінофільмів мовою оригіналу із субтитрами, тоді як інші сприймають лише фільми, дубльовані українською і/або російською, і терпіти не можуть субтитри. Дискусійним є питання, чи варто, наприклад, рекомендувати гостям студії – політикам, експертам, звичайним людям – розмовляти не «тією, якою зручніше», а робочою мовою каналу. Або чи доречно ведучому переходити на мову співрозмовника – чого зараз практично немає на жодному з «двомовних» каналів. Або, знов-таки, дублювання синхронів у новинах. Усі ці питання можуть бути вирішені в рамках галузевої дискусії із залученням експертів та вивченням досвіду дво- чи багатомовних країн Заходу.
У разі диверсифікації україно- та іншомовних каналів, звісно, постає питання кількості перших і других. Ті, хто вболіває за виживання української мови в інформаційному просторі та її повернення на законні позиції, традиційно бояться, що у разі зняття законодавчих обмежень на російську станеться щось подібне до опівнічного перетворення у казці про Попелюшку: всі канали враз русифікуються. Тому, ймовірно, багатьом видасться слушною ідея захистити державну мову, встановивши квоту (і то якомога більшу) україномовних каналів. Та чи варто боятися?
2008 року панель вимірювань телеаудиторії пошириться на міста й селища із населенням меншим за 50 тисяч, позбувшись «перекосу» в бік Східної та Південної України. Прогнозуючи можливі наслідки цієї події, говорять переважно про зміну частки телеканалів у зв’язку з покриттям; але очевидно й те, що серед людей, чиї глядацькі вподобання почнуть цікавити мовників, буде чимало україномовних. Але навіть якщо виходити з того, що життя є лише в тих містах, де зараз установлені піплметри GFK Ukraine, слід зважати на те, що переважна російськомовність населення цих міст не означає небажання отримувати інформацію українською мовою.
Якби ці люди сприймали лише російську мову, українського телебачення ніхто б не дивився. Вони давно переключилися б на російські канали, – адже сьогодні більшість міського населення має доступ до кабельного телебачення; наразі ж сукупна частка російських каналів, за даними GFK, не перевищує 7-8% (враховуючи ті кілька відсотків, що припадають на категорію «інше телебачення», себто канали, які не вимірює GFK). Аудиторія цих каналів розподілена хоч і нерівномірно, проте – без надмірного «південно-східного» ухилу. Як бачимо з наступної таблички, окрім Криму, де інтерес до російських каналів відчутно вищий, явної кореляції між мовною ознакою (і/або політичними поглядами, зокрема й ставленням до Росії) та відсотком глядачів немає:
Канал | Україна | Київ | Львів | Одеса | Дніпропетровськ | Крим |
Первый канал | 3,44 | 2,75 | 2,72 | 3,22 | 2,16 | 5,1 |
НТВ Мир | 1,07 | 0,88 | 1,52 | 1,23 | 0,87 | 1,67 |
РТР Планета | 0,92 | 0,99 | 0,68 | 1,62 | 0,56 | 1,39 |
Детский мир | 0,46 | 0,07 | 0,55 | 0,64 | 0,51 | 0,5 |
разом | 5,89 | 4,69 | 5,47 | 6,71 | 4,1 | 8,66 |
Частка аудиторії 4+ російських каналів в Україні і за регіонами. Дані компанії GFK Ukraine, жовтень 2007 року.
Звісно, на ці цифри впливає багато інших чинників, зокрема ступінь поширення кабельних мереж та доступу до інших каналів, зокрема й інших російських (ТВЦ, RTVI, Пятого тощо). Але сам факт, що у Дніпропетровську російське «ЦТ» дивляться менше, ніж у Львові, про щось та й свідчить. Уявлення про те, що весь Схід і Південь міцно сидять на голці російського телебачення, час піддавати ревізії.
Також дуже показово, що лише напередодні виборів 2007 року два російські канали, – якщо не помиляюсь, уперше за весь час існування незалежного українського телебачення, – запустили окремі інформаційно-аналітичні програми про Україну. Якби на неукраїнське телебачення існував справжній попит, на території сусідньої держави вже давно працювали б спеціальні канали, орієнтовані на російськомовного українського споживача.
Якби реклама, абсолютна більшість якої йде українською, була неефективна, канали б не заробляли стільки на продажі рекламного часу, і їхні власники неодмінно домоглися би скасування норм, що обмежують рекламу іншими мовами.
Навіщо глядачеві, який не перетравлює українську мову, увечері в неділю дивитись україномовну підсумкову програму «Подробиці тижня» на каналі «Інтер», яка практично щонеділі має найвищі показники?
Маю підозру, що серед тих 6-7%, які дивляться російське телебачення, й ховається той невеличкий відсоток мешканців нашої країни, яким осоружна українська мова. Що ж до інших, то для них мова не є визначальним чинником сприйняття телепродукту, адже вони давно звикли отримувати з телебачення інформацію обома мовами приблизно в однаковій кількості.
Себто мова насправді не є конкурентною перевагою. Тому припускаю, що, отримавши пропозицію визначитись із мовою, російську виберуть лише декілька каналів, які вже сьогодні не приховують своєї орієнтації саме на російськомовного глядача – наприклад, «Україна», ТЕТ, Новий канал. (Щодо «Інтера» не все так однозначно – не виключено, що він, попри всю свою «пострадянськість», далекоглядно обрав би українську.)
Зате, наприклад, каналу ICTV, який має добру традицію показу якісного україномовного продукту, не довелося би більше принижуватися, демонструючи у прайм російські бандитські серіали. Вся аудиторія подібного продукту зосередилася б на російськомовних каналах, а україномовні мусили б шукати інші виходи, замість перетягувати в різні боки одних і тих самих людей за допомогою бригадно-серіального контрпрограмування. А Новий канал зможе із чистою совістю робити не «Фабрику зірок», у якій українською лише слово «зірок», а нормальне російськомовне розважальне шоу, у якого на інших каналах будуть більш чи менш вдалі україномовні аналоги.
Слід тут зважати й на поступову трансформацію глядацьких уподобань. Час минає, й Україна культурно віддаляється від колишньої метрополії. Людям, які ніколи не жили в СРСР і не вважають російське «теж нашим», уже виповнилося 14-49 і незабаром буде 18+ :) Знаковим є успіх серіалу «Ліквідація» в одеської аудиторії – це свідчення того, що українцям, як і росіянам, цікавіше дивитися фільми про себе і свою країну, а не ті, що зняті на абстрактному пострадянському тлі.
Без сумніву, на перших порах російськомовне телебачення матиме велику перевагу завдяки продукту, виробленому в Росії або для Росії, як дорожчому і якіснішому (і мова тут ні до чого). Але, зважаючи на темпи розвитку галузі продакшн, холдингізацію ринку та його загальне зростання, за рік-два україномовний продукт може стати конкурентоспроможним і дорівнятися російськомовному.
Протягом певного перехідного періоду, поки система одномовних телеканалів формуватиметься, держава може й повинна надавати україномовним каналам певні переваги та пільги. Це може бути зниження ліцензійних зборів, податкові пільги, державне замовлення чи субсидії тощо, але лише за умови, що заощаджені гроші скеровуватимуться на розвиток власного виробництва й технічне вдосконалення. Аби власникам і менеджерам каналів, які колись стали всеукраїнськими, а зараз перебувають у «сплячці» в очікуванні перепродажу, не спало на думку заповнювати їх ефір неякісно дубльованим «Домом-2». Тут, можливо, доцільно подбати про потужний незалежний експертний орган, який фахово оцінюватиме якість продукту і на думку якого Національна рада зважатиме, видаючи або продовжуючи ліцензію.
Навіть якщо співвідношення часток україномовних та російськомовних каналів буде не на користь перших, про жодне «вимирання» україномовного телебачення не йтиметься. Зважаючи на те, що загальноукраїнські комерційні телеканали належать 5 медіагрупам або асоціюються з ними, а укрупнення є очевидною тенденцією, розподіл за мовою вони зустрічатимуть не на самоті, а у складі холдингів. У кожному з яких, імовірно, знайдеться місце як для російськомовних, так і для україномовних каналів, у розвитку яких інвестори будуть зацікавлені.
У випадку з регіональними мовниками, зважаючи на національну й культурну неоднорідність України, варто діяти радше пряником, аніж батогом. Наприклад, надавати пільгові умови каналам, які ведуть мовлення мовою меншини (зокрема й українською, якщо нею говорить менша частина населення міста або області). Це стимулювало б виникнення угорськомовних каналів у Закарпатті, румунськомовних на Буковині та у Бессарабії, кримськотатарських у Криму тощо. Природно, з’являться російськомовні канали на Заході України і україномовні на Сході, де їх ще немає. Якщо ж існування україномовного каналу, наприклад, у Луганську виявиться економічно необґрунтованим – він закриється, і з цим доведеться змиритись. Але зважаючи на те, що регіональних мовників за будь-яких обставин поменшає після запровадження цифрового мовлення, а місце багатьох незалежних телекомпаній, імовірно, з часом посядуть філії мереж (зокрема й україномовних), у цьому також немає особливої трагедії. Все одно, коли дивишся на животіння вимушено україномовних регіональних та мультирегіональних каналів, виникає бажання покласти кінець їхнім земним стражданням.
Що ж до російськомовних українських каналів, то вони отримають чудовий шанс вийти на ринок інших пострадянських країн. Зараз це може собі дозволити лише російське та російськомовне білоруське телебачення, але чому б успішному і потужному українському каналові не позмагатися, наприклад, за російськомовну аудиторію Казахстану? Доступнішими для таких каналів будуть і російськомовні громади Європи, Америки та Ізраїлю; водночас цілком україномовні канали мають більше шансів на успіх в української діаспори, ніж теперішнє «ні те ні се».
Можливо, вже в найближчому майбутньому стануть доступними технології, які дозволяють глядачеві обирати мову ефіру, і телебачення зможе бути по-справжньому дво- або ж багатомовним. Наразі ж створення одномовних каналів видається шляхом до покращення якості національного продукту, зменшення залежності від іноземного, передусім російського ринку та надання глядачеві реальної свободи вибору.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Читайте також
Коментарі
6
Олег
5927 дн. тому
Ідея непогана, але не для нашої дикої країни. Взагалі я вважаю що усі загальнодержавні телеканали повинні бути на 100% україномовними. Регіональні телеканали в залежності від населення.
5999 дн. тому
Двуязычие отечественных телеканалов лично я воспринимаю нормально. Дублировать синхроны и требовать от гостей студии говорить на каком-либо конкретном языке в двуязычной стране - бред. Лично меня раздражает, когда УТ-й дублирует тех, кто говорит по-русски. Если бы, к примеру, ТРК "Украина" начала дублировать украиноязычных, тоже раздражало бы. Кстати, как тогда быть с мелькающим в новостях суржиком простых людей? Их тогда получается придется дублировать всем. А что касается суржика политиков и журналистов - и тем и другим надо повышать свою культуру и говорить на каком-то одном языке. Кстати, в новостях ТРК "Украины" мелькают украинизмы.
Хотя идея запуска по одному чисто украиноязычному и чисто рускоязычному каналу в свете расширения сферы вещания в принципе неплохая. Насколько она будет успешной в первую очередь будет зависеть от контента.
По-моему, желание-нежелание смотреть российские телеканалы связано не с языком, а с контентом. Среди моих знакомых есть пару украиноязычных, которые с удовольствием смотрят некоторые российские передачи и слушают российские песни, так и, как минимум один рускоязычный, причем заявляющий, что "дэржавну мову" не знает и знать не хочет, но при этом считающий, что на российском ТВ "смотреть нечего".
Alex
5999 дн. тому
Ваши пиплметры - бред.
Dzzvinka
5999 дн. тому
нарешті хтось наважився сказати про російську мову як мову нацменшини
Андрій
5999 дн. тому
І нарешті хтось наважився заговорити про українську як про мову нацменшини - у деяких регіонах так, на жаль, і є. А то гордо йменуємо себе "титульною нацією", і після цього вже якось не випадає говорити про захист української меншості. Чим користуються (у Раді Європи чи ОБСЄ, наприклад) "бідні й пригноблені" росіяни.
Андрій
5999 дн. тому
Нарешті хтось додумався до очевидного! У Бельгії, Швейцарії чи Канаді, які нам дехто тицяє за еталон, нема ніяких "мішаних" каналів. Кожен отримає своє - те, що "замовив", без радянських "навантажень" безплатних.
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
