«Свобода слова», ICTV, 7 лютого

У «Свободі слова» 7 лютого обговорювали ту ж тему, що й місяць тому: протидію російській агресії. Гостями студії були міністр оборони Олексій Резников, міністр закордонних справ Дмитро Кулеба, заступник керівника Офісу президента Андрій Сибіга, віцепрем’єрміністерка Ірина Верещук, експрем’єрміністр Володимир Гройсман, керівник військового відділу фонду «Повернись живим» Андрій Римарук, очільниця правління ГО «Опора» Ольга Айвазовська, представники української делегації в Тристоронній контактній групі Андрій Костін і Сергій Гармаш. Всього — 9 гостей, 7 чоловіків і дві жінки.

Першим говорив Олексій Резников. Він стверджував, що повноцінне вторгнення Росії найближчим часом неможливе, оскільки російські війська на кордоні не сформували ударне угруповання. Проте припускав, що можливі різні сценарії внутрішньої дестабілізації від Кремля. Також міністр скаржився, що деякі західні ЗМІ перебільшують ступінь загрози й плутають факти. А в низки європейських політиків все ще працює філософія Don't provoke Russia.

Андрій Римарук нарікав на інформаційний голод щодо військових новин у суспільстві. Та звертався до міністерки Ірини Верещук із пропозицією встановити ретранслятори, які дадуть доступ до українських ЗМІ, вздовж лінії розмежування. Ольга Айвазовська закликала подолати розходження позицій різних посадовців щодо конфлікту в Україні. Сергій Гармаш наголошував, що Мінський процес залишатиметься лише «говорильнею», поки інші сторони не змусять Росію визнати себе стороною конфлікту. Міністр Дмитро Кулеба натомість доводив, що завдяки цій «говорильні» не стріляють гармати.

Лідер іменної партії та частий гість ICTV Володимир Гройсман виділявся на фоні експертної дискусії політичними меседжами й популістськими прийомами. Зокрема він закликав створити «уряд національної згуртованості» замість чинної «недієздатної коаліції», у який увійдуть представники всіх фракцій (щось подібне ми чули від Ігоря Смешка на шоу Гордона). А також збільшити бюджет на оборону. Крім того, колишній прем’єр вмикав на своєму телефоні відео, у якому військовий закликав українських політиків «не гризтись один із одним».

Закінчився ефір виступом міністра закордонних справ Дмитра Кулеби. Він запевнив, що жодна держава не вважає, що Україна не виконує Мінські домовленості. А також доводив, що візити лідерів інших держав в Україну є фактором стримування для Росії.

«Український формат», Ukrlive, 9 лютого

Після того, як уже навіть YouTube заблокував канали Медведчука, їх знов перестали відвідувати  представники монобільшості. Тож токшоу зосередилися на тому, що вміють найкраще: просувати інтереси Росії та піарити «Опозиційну платформу — За життя».  

Гостями «Українського формату» стали екснардеп Ігор Побер («Блок Петра Порошенка»), обвинувачений у державній зраді коментатор Юрій Дудкін, «дипломат» з анульованою візою у США Андрій Теліженко, Денис Ярославський, експоліцейський із політичними амбіціями, звинувачений у спробі викрадення людини, президент фантомного аналітичного центру та шоумен-коментатор Олександр Охріменко, екссуддя і депутат Харківської міськради від ОПЗЖ Денис Невядомський, прихована піарниця ОПЗЖ Олекандра Решмеділова та колишній міністр охорони здоров’я Олег Мусій. Всього — 9 гостей, 8 чоловіків і одна жінка.

У токшоу обговорювали переважно зовнішню політику. Як і в інших проросійських програмах, навіть в умовах загрози нападу Росії на Україну майже ніхто не критикував політику Кремля. А от політика західних держав щодо України та європейський вектор самої української влади зазнавали нищівної критики.

Світ, у якому живуть псевдоексперти та ведучі телеканалу Ukrlive, часом нагадує королівство кривих дзеркал. Наприклад, з ефірів «Українського формату» можна дізнатись таке: Україна втратила Крим «завдяки американцям», США втягує невинну Росію у конфлікт на Донбасі, а всі українські проблеми здатен швидко й ефективно розв’язати Віктор Медведчук. 

Тон дискусії задавала ведуча-пропагандистка Діана Панченко, яка з кожним ефіром дедалі більше запозичує агресивний стиль російської візаві Ольги Скабєєвої. Ведуча «Слов’янського базару» виправдовувала агресивну політику Росії щодо України («не махати червоною ганчіркою перед ведмедем»), називала військову допомогу європейських держав «сакрально-ритуальними речами», звинувачувала західні ЗМІ в нагнітанні істерії щодо нападу Росії та журилася через «русофобію», яка охопила Україну.

Щиро вражала здатність ведучої  «розкопати зраду» у найтривіальнішій події. Так досить буденну новину про закупівлю урядом французьких локомотивів вона представила гучною підводкою: «Хто ж рахує гроші, коли треба догодити європейському партнеру?» Панченко намагалася довести, що вагони купили задорого, і це зашкодить українському виробнику. На контраргументи Охріменка та Побера щодо кращої якості французької техніки пропагандистка демагогічно пропонувала «закрити всі наші підприємства». 

Втім найвищу дозу проросійської пропаганди та конспірологічної маячні у студії Ukrlive традиційно пропонував Юрій Дудкін. Наприклад, розповідав про існування сепаратних домовленостей про розподіл України між США та Росією, про які «говорять численні світові ЗМІ» (звісно ж, не назвав жодного). Та стверджував, що в Україні діє контингент американських військ, а США «для нас є не другом, а ворогом і підбурювачем війни». Колезі-пропагандисту вторив Денис Ярославський: звинувачував «англосаксів» у нагнітанні військової істерії та дискредитації (sic!) Росії.

Псевдодипломат Теліженко тим часом поділився сумнівним інсайдом: мовляв, закордонні лідери вже обговорюють ідею «меморандуму про невступ України в НАТО наступні років 10—20 років», але «публічно про це ніхто не говорить» (кому, як не викинутому дипломату під санкціями, це знати). Жодних доказів цієї інформації «експерт» не надав. Натомість повторював, що Україні необхідно виконувати Мінські угоди, і називав їх «реальними пунктами по зшиванню країни».

Представник ОПЗЖ Денис Невядомський тим часом називав Мінський процес «танцями із бубном» і доводив, що у розв’язанні конфлікту не зацікавлена жодна з його сторін. Олег Мусій пов’язував різну позицію західних держав щодо допомоги Україні з поглибленням кризи в Європі та закликав українську владу підписувати військові договори з урядами окремих держав.

Не обійшлося на шоу без компліментів реальному власнику каналу Віктору Медведчуку та його партії. Ведуча Діана Панченко називала ОПЗЖ єдиною парламентською фракцією, яка виступає за виконання Мінських домовленостей. Дудкін величав свого патрона «лідером, який може об'єднати Україну». Теліженко вторив йому і розповідав, як кум Путіна «зшиває країну».

 Ось так Медведчук буде зшивати країну

Ігор Побер був єдиним спікером, який хоча б інколи опонував цій вакханалії. Він ставив під сумнів здатність Медведчука об’єднати країну, визнавав здобутки уряду у цифровізації та скептично оцінював можливість домовитись із Газпромом про дешевий газ.

Решта ефіру звелась до критики уряду та партії влади. Охріменко, традиційно для себе, ставив під сумнів статистику смертей від ковіду. Панченко дивувалась тому, що рейтинг президента не падає після ряду скандалів за участі «слуг народу». Дудкін закликав не вірити соцопитуванням.

А закінчилось токшоу новою дозою російської пропаганди: до студії під’єднався прихований піарник ОПЗЖ і дописувач російських ЗМІ Михайло Погребинський. Із ним також говорили про зовнішню політику та україно-російські стосунки. Спікер стверджував, що Зеленський із Єрмаком «жодного разу не виконували жодної обіцянки» під час переговорного процесу, називав Україну «американським активом», цитував Путіна та критикував українського президента за небажання їхати у Москву й там проводити дипломатичні перемовини. 

«Право на владу», «1+1», 10 лютого

У програмі «Право на владу» обговорювали дві теми: справу Петра Порошенка та перемовини щодо відведення російських військ. Гостями токшоу стали генпрокурорка Ірина Венедіктова, в. о. директора ДБР Олексій Сухачов, віцепрем’єрміністерка Ірина Верещук, нардепи Давид Арахамія («Слуга народу»),  Сергій Власенко («Батьківщина»), Юрій Бойко та Олександр Качний («Опозиційна платформа — За життя»), Роман Костенко («Голос»), Віктор Бондар («За майбутнє»), дипломат Олександр Чалий, колишній міністр палива та енергетики Юрій Продан, політкоментатор з орбіти Медведчука Михайло Чаплига, учасник Тристоронньої контактної групи Сергій Гармаш, куратор батальйону «Кривбас» Микола Колесник, медійники Олексій Ковжун та Євген Плінський. Всього — 16 гостей, 14 чоловіків і дві жінки.

Наталія Мосейчук анонсувала, що до ефіру може підключитись керівник Офісу президента Андрій Єрмак зі свіжими новинами з Нормандії, де якраз тривали перемовини. Втім здійснити це телеканалу не вдалось.

Першу тему програми назвали «Танці на вугіллі» — так із прозорим натяком охрестили вугільну справу Петра Порошенка. Жоден із присутніх спікерів не представляв ні сторону захисту, ні її позицію. Тому в ефірі не було повноцінної дискусії.

Першою виступила генпрокурорка Ірина Венедиктова. Вона заперечила інформацію про переїзд Офісу генпрокурора з Києва до Львова. Заявила, що не вважає справу проти експрезидента політичним переслідуванням, оскільки це «історія, яка процесуально проводилась з 2016 року» і якій буцімто передувала «ретельна робота слідчих». Також генпрокурорка гарантувала, що «сторона обвинувачення зайде до суду». І не втратила нагоди похвалити себе, назвавшись «генпрокурором, який вміє на себе брати відповідальність». Такі слова складно слухати без посмішки, враховуючи, як вчасно у відповідальної генпрокурорки починаються відпустки.

 Коли вважаєш себе «відповідальним генпрокурором»

Трохи детальніше про справу розповів очільник Державного бюро розслідувань Олексій Сухачов. Він запевнив, що «жоден шахтар не отримав жодної копійки» з грошей, за які купували вугілля на окупованих територіях. І насправді ці гроші буцімто витрачались на «придбання зброї та обладнання для проведення операцій проти українських військових». Також Сухачов запевняв, що у справі скоро з’являться подробиці щодо «імен осіб, які здійснювали перевезення вугілля». Втім більшість аргументів керівник ДБР не обґрунтовував, посилаючись на таємницю слідства. І натомість апелював до того, що суддя призначив запобіжний захід, а отже буцімто визнав наявність незаперечних доказів провини обвинуваченого.

Ще одним спікером цієї частини ефіру став ексміністр палива та енергетики Юрій Продан, який запевнив, що вугілля, експортоване з Південної Африки, було належної якості та підходило українським станціям. Керівник ДБР після цього знову взяв слово, аби додатково звинуватити Порошенка у дискредитації експорту вугілля. Давид Арахамія навіть натякнув, що Продана могли зняти з посади за командою Кремля. 

Нардеп Роман Костенко звернув увагу, що довести умисел у справах щодо держзради надзвичайно складно. Сергій Власенко звинувачував захисників Порошенка в тому, що вони обговорюють лише процесуальну частину, а не зміст справи. Юрій Бойко прогнозував, що наступна влада знову буде розслідувати незаконні вугільні схеми своїх попередників, оскільки Україна сьогодні імпортує вугілля з Росії. Ірина Верещук у відповідь доводила, що є різниця між співпрацею з офіційною владою Росію та з російськими бойовиками. 

Після цього токшоу перейшло до теми перемовин з урегулювання російсько-українського конфлікту. У студії знову критикували Мінські домовленості, а Наталія Мосейчук наголошувала на відповідальності попередників.

Замість учасника минулого випуску Олега Тягнибока головним критиком Мінських домовленостей цього разу був нардеп Сергій Власенко. Він запевняв, що їх юридично можна не вважати міжнародними угодами, та стверджував, що Україна має право їх не виконувати. Також політик прогнозував, що виконання домовленостей «означатиме створення анклаву, у якому на території України будуть легалізовані бойовики та терористи». Цим тезам опонував дипломат Олександр Чалий, хоч, як і на минулому ефірі, додавав, що Україна має право вимагати модернізації угод через зміну обставин.

Головними захисниками Мінських угод традиційно були нардепи від ОПЗЖ. Юрій Бойко наводив три наскрізні аргументи, чому угоди, на його думку, можна виконувати у чинному вигляді. По-перше, жодної альтернативи, щоб добитись миру, буцімто немає. По-друге, незалежно від того, за яких умов будуть проводитися вибори на окупованих територіях, люди все одно проголосують за місцевих чиновників, вчителів та інших господарників, а не за політиків чи бойовиків. По-третє, Бойко стверджував, що люди з окупованих територій, які отримали російські паспорти, виїдуть у Росію. А тому не будуть втручатись у політичне життя України. Забігаючи наперед, зазначимо, що ті самі аргументи у підтримку Мінських угод Бойко наводив у студії Савіка Шустера. 

Найемоційнішим моментом ефіру стала реакція Наталії Мосейчук на слова Сергія Власенка. Він звинуватив президента Зеленського, що той не сформулював власного бачення взаємин із Росією. Тож у звичній для себе манері журналістка кинулась на захист лідера: апелювала до того, що Україна є парламентською республікою (насправді парламентсько-президентською), а тому саме депутати формують порядок денний і мають «розповідати, як жити» президенту.

Вже не перший раз «Право на владу» стає майданчиком для людей, які займаються проросійською пропагандою. Минулого випуску до студії підключили Євгенія Мураєва. Цього разу гостем став проросійський політкоментатор Михайло Чаплига, частий гість медіа Медведчука. Спікер ще тиждень тому на каналі Ukrlive дякував Путіну, що його політика призвела до евакуації європейських послів, і звинувачував США та ЄС в усіх проблемах України. А тепер уже на «1+1» виправдовував агресивну політику Кремля, пропагував нейтральний статус та звинувачував декомунізацію, гуманітарну політику й мовні закони у роз’єднанні України.

Колись «Право на владу» позиціонувало себе як програма, що бореться проти російської пропаганди. Можливо, пріоритети авторів токшоу змінилися?

«Свобода слова Савіка Шустера», «Україна», 11 лютого

Майже весь випуск «Свободи слова Савіка Шустера» був присвячений темі україно-російської війни та мирним переговорам. Гостями програми стали нардепи Юлія Тимошенко («Батьківщина»), Юрій Бойко («Опозиційна платформа — За життя»),  Ірина Геращенко («Європейська солідарність»), Сергій Рахманін  («Голос»), Євген Шевченко (колишній «слуга народу»), експрем’єр Володимир Гройсман, екснардеп Олег Тягнибок,  заступник директора Dragon Capital Сергій Фурса. Всього — 8 гостей, шість чоловіків і дві жінки.

Політики переважно повторювали тези, які вони або їхні однопартійці  вже озвучували в ефірі інших політичних токшоу тижня. Всі спікери запевняли, що ймовірність повномасштабної війни є малою. Більшість із них також сходились на думці, що Мінські домовленості є неприйнятними для України. Особливо емоційно доводили цю позицію Юлія Тимошенко та Олег Тягнибок. Крім того, політики звинувачували владу в недостатній комунікації та підготовці громадян до дій в умовах повномасштабної війни.

Юрій Бойко тим часом прогнозував можливість провокацій і загострення конфлікту в районі Маріуполя та Волновахи. Щоб уникнути цього, співголова ОПЗЖ пропонував розвести війська в регіоні. Традиційно він же був одним із головних адвокатів мінських домовленостей.

Ірина Геращенко наголошувала, що Мінські домовленості є лише рамковою угодою. А підписання цих сумнівних для України домовленостей пояснювала тим, що завдяки їм вдалося зупинити наступ російських військ і обмінятись полоненими. Сергій Рахманін закликав зміцнити обороноздатність та призвати військових дефіцитних спеціальностей. Тимошенко хвалила українську делегацію у Нормандії, яка «вистояла» та «змогла сказати ні» реалізації Мінських угод (попри те, що спільних заяв або комюніке за результатами перемовин ще не було).

На «друга Лукашенка» та колишнього «слугу народу» Євгенія Шевченка, схоже, була покладена роль головного генератора конфліктів у студії. Уже під час першого виступу він посперечався з Савіком Шустером та Володимиром Гройсманом на тему репресій у Білорусі. Під час цієї суперечки модератор навіть поскаржився, що Шевченко потрапляє в його студію занадто часто. Невже ведучий не має впливу на запрошення гостей у власній програмі? Пізніше Шевченко обмінювався образами з Олегом Тягнибоком. Екс-«слуга» називав «свободівця» фашистом, а Тягнибок Шевченка — агентурою Кремля.

Також у «Свободі слова» обговорювали тему санкцій проти телеканалу «Наш». Савік Шустер кілька разів заявив, що закривати канал, чітко не пояснивши причин такого рішення, «не по-дорослому». Більше того, в ефір включили власника «Нашого» Євгенія Мураєва. Той стверджував, що структура власності телеканалу є прозорою та в ній не задіяні іноземні агенти. Обіцяв стати «вироком Зеленському». А також заявляв, що «Наш» був єдиним каналом, який виступав за мир і «не роздував військову істерію». Шустер та гості лишили закид без коментарів.

«Моя Україна», Прямий, 11 лютого

Ефір «Моєї України» проходив у межах марафону «Друга апеляція», присвяченому справі проти Петра Порошенка. Гостями програми стали нардепи Володимир Ар'єв («Європейська солідарність»), Кіра Рудик («Голос»), ексвіцепрем'єр Павло Розенко, політкоментатор Олег Саакян, депутат Київради Леонід Ємець («Європейська солідарність»), депутат сумської міськради Вадим Акпєров («Європейська солідарність»), екснардеп Ігор Лапін. Всього — 7 гостей, шість чоловіків й одна жінка.

Часом «Моя Україна» нагадує радше душевну розмову на кухні між однодумцями, ніж політичне токшоу. В ефірі панує невимушена атмосфера без дискусій і конфронтації. Ведучий жартує про своїх гостей «інсайдерські» жарти, мало зрозумілі «непосвяченій» аудиторії. У студії не вистачає лише вина та гітари.

Найперше коментатори обговорили новину про санкції проти телеканалу «Наш». Гості та ведучий обережно та стримано критикували редакційну політику медіа. Наприклад, політкоментатор Олег Саакян закликав не плутати свободу слова із «свободою брехні». 

Разом із тим, гості стверджували, що санкції проти «Нашого» — це «не та новина, якій ми аплодуємо» (Рудик). Матвій Ганапольський доводив, що телеканал насправді закрили не за російську пропаганду, а тому, що «мали іншу точку зору». І взагалі, «закрили їх, ми на черзі». Та ж Кіра Рудик припускала, що влада «розчищає територію» для телеканалів «Дом» і «Рада».

   Перша реакція Ганапольського на новину про санкції проти телеканалу «Наш»

Крім того, студія активно критикувала мехіанізм, за допомогою якого РНБО бореться проти пропагандистських каналів. Екснардеп Ігор Лапін вважав, що після накладання санкцій обов’язково має відкритись кримінальна справа щодо порушення, інакше «відкриється ящик Пандори». Володимир Ар’єв припускав, що таке рішення «вилізе Україні боком» після того, як закриті телеканали звернуться до Європейського суду з прав людини. Матвій Ганапольський іронізував, що РНБО сьогодні діє як «і звинувачувач, і верховний суддя, і ще й кат».

Втім більшу частину ефіру очікувано обговорювали справу проти Петра Порошенка. У студії традиційно цитували самого Порошенка та хвалили його адвокатів. Зокрема Ганапольський називав їхні виступи чудовими. Гості синхронно ставали на захист лідера «Європейської солідарності» та критикували владу за буцімто диктатуру й шкоду іміджу України. На прикладі викрадення судді Чауса Володимир Ар’єв доводив, що Зеленський використовує «сталінські методи». А Лапін розмірковував, що «двадцятирічний шлях Путіна до диктатури Зеленський пройшов за два з половиною роки». Кіра Рудик тим часом продовжувала декларувати глядачам свою нову політичну приналежність: «Якщо Зеленському щось вдається добре, то це об’єднувати адекватних людей із гарними цілями». 

Також у програмі критикували позицію влади щодо купівлі російського вугілля, озвучену напередодні в шоу «Право на владу». Ексміністр Павло Розенко доводив, що Росія постачає Україні вугілля, яке саме через «прокладки» купує в окупаційної влади Донецька і Луганська. Гості взагалі обурювались зростанням частки торгівлі з Росією. А ще називали ініціативу президента щодо купівлі смартфонів пенсіонерам «електронною гречкою». 

Наприкінці токшоу глядачам продемонстрували відео голосування Нацради з питань телебачення і радіомовлення щодо перевірки висвітлення теми «вагнергейту» на низці каналів, зокрема на Прямому. Гості зазначили, що члени регулятора відводили очі. А Ганапольський драматично питав: «Для чого ви це зробили? Хоч би втримались, щоби ганьби не було?»

«П’ятниця. Вечір», «Наш», 12 лютого

Випуск «П’ятниці. Вечора» 12 лютого збігся із накладенням санкцій на «Наш» і став частиною тематичного телемарафону.

Гостями програми стали нардепи Ольга Василевська-Смаглюк («Слуга народу»), Тетяна Плачкова («Опозиційна платформа — За життя»), Сергій Шахов (група «Довіра»), Людмила Буймістер (об’єднання «Розумна політика»), екснардепи Ганна Герман, Олена Бондаренко, псевдосоціолог і полковник контррозвідки у запасі Михайло Притула, політкоментатор Олена Дяченко, депутат Київради від «Європейської солідарності» Сергій Таран, ексміністр Андрій Рева. Всього — 10 гостей, четверо чоловіків і шестеро жінок.

Ефір розпочався із драматичних слів ведучого Антона Довлатова «Звикайте, ми живемо у диктатурі! Забудьте про слово «Конституція»! Його викреслив Зеленський із вашого життя!». Після цього ведуча Лана Шевчук називала закриття телеканалу «масовим убивством електорату Зеленського». Окрім того, модератори іронізували, що рішення СБУ щодо телеканалу є «секретним секретом», саркастично називали себе терористами, закликали накласти санкції на «95 квартал» за бізнес у Росії. Також Лана Шевчук стверджувала, що закриття було «підкормкою маргіналам», щоб вони «менше малювали свої червоні лінії».

Як і тиждень тому, Антон Довлатов знову маніпулятивно звинувачував всі українські медіа, окрім «Нашого», у зневажливому ставленні до мешканців Донбасу. Але цього разу за сім днів таки зміг згадати (чи вигадати) принаймні один приклад: Остап Дроздов буцімто називав їх «недобитками совєтів». Модератор також декілька разів критикував президента Зеленського за саркастичний коментар щодо закриття телеканалу «Наш» у фейсбуці. Ведучий стверджував, що лідер держави смакує та зловтішається своїм рішенням. 

  Коли читаєш фейсбук президента

Певно, найнеочікуванішою гостею програми була представниця партії влади — нардепка «Слуги народу» Ольга Василевська-Смаглюк. Вона кілька разів повторила, що не має особистих моральних претензій до телеканалу та дякувала йому за баланс думок. Але разом із тим стверджувала: у влади є докази, що «Наш» фінансується з Росії.

Ставлення ведучих до гості було достатньо лицемірним. Вони дякували нардепці за сміливість та закликали інших коментаторів не ображати її. Втім самі часто перебивали представницю монобільшості та навіть вимикали їй мікрофон. До того ж, Лана Шевчук вдавалась до відвертої маніпуляції, аби дискредитувати позицію «слуги народу». Фраза нардепки «зайдіть і подивіться в інтернеті Реєстр юридичних осіб» викликала надзвичайно емоційну реакцію у модераторки. Вона вдала, що не розчула останні три слова і стала доводити, що «інтернет — це не доказова база». Далі ведуча ще багато разів повторювала саркастичне «почитай в інтернеті».

Ексрегіоналка та часта гостя російських токшоу Олена Бондаренко намагалася пояснити, чому не закривають інші телеканали, які критикують владу. При цьому, як професійна пропагандистка, ще й поєднувала це з традиційною антизахідною риторикою. Виявляється, інші медіа «качають модель англосаксонської поведінки», «йдуть у фарватері зовнішньополітичного курсу влади» та «не пікнуть щодо втрати незалежності та суверенітету». Нардеп Сергій Шахов тим часом ностальгував за режимом Януковича, коли «працювали всі телеканали, Савіка Шустера не виганяли з держави». 

Прийшов у студію і штатний представник «Європейської солідарності» на телеканалі — Сергій Таран. Він стверджував, що чимало речей, які бачив в ефірах «Нашого», «мали би потрапити під кримінальний кодекс». Але разом із тим наполягав, що всі претензії до телеканалу потрібно було доводити законним шляхом, у суді. Крім того, депутат рекламував законопроекти «ЄС» щодо боротьби з російським інформаційним впливом, а також пропонував людям, які голосували за Зеленського, визнати свою помилку.

Схожі думки лунали від Людмили Буймістер. Вона критикувала редакційну політику каналу, але стверджувала, що «політика влади ще небезпечніша, ніж ваша риторика». Також нардепка порівнювала дії Зеленського зі становленням режиму Путіна в Росії та переконувала, що нові провладні телеканали стануть «новим рупором Кремля із жовто-блакитною обгорткою».

Ганна Герман пригадала стару методичку з нульових: у будь-якій не зрозумілій ситуації «зіштовхуй лбами» схід із заходом. Політикиня стверджувала, що РНБО «розбудила схід — велета, який дрімав», і цей велет «ніколи не проковтне того, що сьогодні відбулось». (Чим те, що відбулося з каналом «Наш», відрізняється від того, що відбулося раніше з каналами Медведчука, «Страной» та іншими проросійськими медіа — питання риторичне). До старих політичних методичок Герман додала вирази з російського політичного дискурсу. Наприклад, ексрегіоналка називала закриття телеканалу визначним днем і початком «української весни». Завершити цей фестиваль абсурду можна було лише в один спосіб: йдучи зі студії, речниця Януковича процитувала гасло Майдану 2004 року «разом нас багато, нас не подолати». Аналогічну риторику використовувала й Тетяна Плачкова. Так, нардепка від ОПЗЖ стверджувала, що телеканал був «отдышкой для юго-востока», яку забрала влада.

Ще однією частиною марафону стали прямі лінії зі спікерами проросійських українських медіа. На зв’язок виходили Євген Червоненко, Андрій Пальчевський, Дмитро Співак, Вадим Карасьов, Геннадій Москаль, Кирило Куликов, Олексій Кучеренко, Надія Савченко та Діана Панченко. Всі вони висловлювали підтримку каналу та критикували рішення РНБО.

Мабуть, найбільше серед них виділявся Євген Червоненко. Він вийшов на зв’язок у кіпі та повідомив. що порушує шабат заради того, щоб заступитись за телеканал. Також політик пообіцяв мобілізувати «свої зв'язки у єврейській спільноті» на підтримку «Нашого». Андрій Пальчевський своєї чергою журився, що Зеленський відмовився від підтримки «російськомовної патріотичної частини населення» та став проводити «порохоботську політику». Дмитро Співак лякав Зеленського кримінальною відповідальністю за підпис під санкціями і прогнозував черговий «початок кінця влади». Член «Батьківщини» Олексій Кучеренко іронічно називав процедуру прийняття рішення «більярдом» і, традиційно для себе, не втратив нагоди висловити трішки євроскептицизму. Надія Савченко похвалила програму «Формула країни» Євгенія Мураєва, яку відчайдушно піарив «Наш» (хоч комусь сподобалося це пекло!). Ведуча «Слов’янського базару» Діана Панченко скаржилася, що влада закриває очі на те, що в Україні «процвітають ідеї нацизму».

Гості та ведучі телеканалу різко заперечували проросійськість медіа, проте між рядків визнавали певну політичну заангажованість. Зокрема, спікери часто говорили про аудиторію із певними політичними поглядами, на яку працює телеканал. При чому різні коментатори характеризували її по-різному: «російськомовні патріоти» (Пальчевський), «схід» (Герман), «південний схід» (Плачкова), «прихильники миру на Донбасі» (ведучі), «центристський канал» (Карасьов).

Коли телеканал приписує якісь географічній частині українців спільну проросійську позицію, це розколює суспільство значно більше, ніж вигадки Антона Довлатова про інші українські медіа.

Токшоу, що не потрапили в огляд:

8 лютого, «Пульс», Ukrlive

У програмі брали участь нардепи Георгій Мазурашу та Михайло Волинець і політкоментатори Юрій Атаманюк, Віталій Журавський, Андрій Теліженко, Володимир Мулик, Ігор Петренко, Олексій Буряченко, Юрій Подорожний. Всього — 9 коментаторів, серед яких жодної жінки.

9 лютого, «Токшоу №1», «Україна 24»

Гостями токшоу були нардепи Ярослав Железняк, Сергій Соболєв, Людмила Буймістер, Георгій Мазурашу, Артур Герасимов, політики Юрій Єхануров, Андрій Білецький, Зорян Шкіряк, Олександр Данилюк, Святослав Піскун, журналіст Сергій Щербина й політкоментатор Дмитро Співак. Всього — 12 коментаторів, 11 чоловіків і одна жінка.

Виготовлення цього моніторингового звіту стало можливим завдяки фінансовій підтримці Агентства США з міжнародного розвитку (USAID), наданій через проєкт «Медійна програма в Україні», який виконується міжнародною організацією «Internews». Ця програма зміцнює українські медіа та розширює доступ до якісної інформації. Зміст матеріалів є виключно відповідальністю громадської організації «Детектор медіа» та не обов’язково відображає точку зору USAID, уряду США та «Internews».