«Свобода слова» (ICTV), 31 травня

Ведучий Вадим Карп’як взявся за тему тарифів і у «Свободи слова» виходила дуже непогана програма. На жаль, її довелося закінчити раніше через пісню Вакарчука.

На ефір прийшли: Валерій Тарасюк, голова Національної комісії держрегулювання енергетики і комунальних послуг. Андрій Герус та Олена Шуляк, народні депутати, «Слуга народу». Інна Совсун, народна депутатка, «Голос». Володимир Омелян, член політради партії «Європейська солідарність», колишній міністр інфраструктури. Андрій Рева, колишній міністр соціальної політики. Загалом шість гостей (чотири чоловіки та дві жінки).

Умовно випуск «Свободи слова» можна поділити на дві частини: інтерв’ю членів влади та дискусію з опозицією. Першу взяв на себе Вадим Карп’як, який не лише ставив «слугам» питання, а й намагався добитися відповідей. Наприклад, ведучий із посиланням на джерела в Кабміні цікавився, навіщо піднімати ціну на електрику, якщо в Україні її й так забагато. Андрій Герус сказав, що інформації про здорожчання немає. Але у відповідь на уточнення ведучого не став гарантувати, що ціна не зросте. Також модератор просив пояснити, до яких конкретно маніпуляцій може призвести обмеження імпорту електрики. Валерій Тарасюк сказав про маніпуляції ціною, а ще підтвердив можливість імпорту з Росії та Білорусі в жовтні.

Карп’як цитував нового міністра енергетики Германа Глущенка, який свого часу розповідав про шляхи зменшення тарифів. І запитував, як влада може казати про зменшення, якщо, за її ж словами, окремі послуги й так дешевші собівартості? Андрій Герус у відповідь згадав про субсидії, але й тут Вадим Карп’як знайшов чим заперечити: Кабмін ускладнює отримання субсидій. Олена Шуляк своєю чергою заперечила вже це: допомогу переглянуть лише для 2 % користувачів.

Власник каналу ICTV, очевидно, має свої інтереси в енергетиці та імпорті електроенергії, але ця частина ефіру не виглядала помітно маніпулятивною. Радше як динамічне хороше інтерв’ю.

Запитання від опозиції, яка чомусь цього разу складалася з однієї членкині «Голосу» та двох представників «Європейської солідарності», були більш заполітизованими. Але навіть тут дискусія відбувалася здебільшого мовою чисел та фактів. Наприклад, Андрій Рева цитував січневі слова Юрія Вітренка про ринкову ціну на газ. Інна Совсун стверджувала, що найбільше економії (до 40 %) дадуть інвестиції в енергоефективність. Ведучий Вадим Карп’як теж не спав: зокрема, він зловив Володимира Омеляна на маніпуляції з порівнянням цін.

Складно сказати, чи приніс цей ефір користь глядачам, але він точно звучав конструктивніше та цікавіше, ніж більшість інших українських токшоу про енергетику. Поки не закінчився на сорок шостій хвилині. Модератор перервав дискусію, аби показати в ефірі нову пісню Святослава Вакарчука та Alyona Alyona «Країна дітей». Зрозуміло, що пісня має соціальну місію. Але, можливо, фінал політичного токшоу про енергетику — не найкраще місце для прем’єри?

Через пандемію на Вакарчука можна подивитися лише так

«Пульс» (ютуб-канал Медведчука), 1 червня

Ініціатива створення Президентського університету надихнула людей Медведчука на розмови про сучасні технології та інтелект. Але закінчилося все як завжди — парадом тупих заяв.

За інтелектуалів себе видавали: Ренат Кузьмін та Анатолій Бурміч, народні депутати, «Опозиційна платформа — За життя». Віталій Журавський та Олена Бондаренко, ексрегіонали. Микола Азаров, прем’єр-міністр Януковича, громадянин Росії. Петро Мага, ведучий Медведчука. Володимир Цибулько, Ростислав Балабан, Кирило Молчанов, Аліна Логозяк, політичні коментатори. Загалом 10 гостей (вісім чоловіків та дві жінки).

Олена Бондаренко почала свій сольний виступ із теми освіти. Ексрегіоналка жалілася на міжнародних спекулянтів, які знищують український інтелект. Казала, що нам прищеплюють тюремну культуру. Апелювала до розслідування Шарія (sic!) про бібліотеку. І просто закликала повернути совєцькі стандарти. Але що довше тривав виступ Бондаренко, тим більше вона дискредитувала власним прикладом освіту часів СРСР.

Наприклад, гостя вирішила, що найбільший олігарх в Україні — це Володимир Зеленський, адже він найбільше впливає на політику. Очевидно, у сталінських школах не пояснювали, чим відрізняються демократичні процедури та влада грошей. Також Бондаренко стверджувала, що в Україні заборонені деякі фільми, аби люди, зокрема, «не учились мыслить». Це багато пояснює, якщо хтось вчився мислити на стрічках «Ментовские войны 7», «Реальные кабаны», «Параграф 78», «Суперменеджер или Мотыга судьбы». Крім того, гостя обурювалася, що на Оксану Марченко наклали санкції, мовляв, «гнобят семьи [...] членов семьи, которые вообще не при делах». На неї записано 97 компаній; чи хтось у СРСР не вивчав, як працює власність?

І все ж вершиною промови Бондаренко стали її міркування про гуманітарну політику. Спочатку коментаторка бідкалася: «Нас, по сути, сейчас хотят лишить наших корней. И рассказать какую-то другую вымышленную легенду о том, что мы не славяне. О том, что мы не православные [...] Те же представления о нашей традиционной семье, где папа — это мужчина, мама — это женщина». А потім ця ж Бондаренко називала ті цінності, до яких нам треба прагнути: «Защита прав человека, уважение достоинства к индивидууму. Возможность сотрудничать с другими, принимая их такими, какие они есть». Вам не здається, що ці речі взаємозаперечні? Ми повинні поважати вибір людей, але ми всі гетеросексуальні християни?

Здається, єдиний наратив Бондаренко, в якому не було суперечностей, — це ненависть до України. Ексрегіоналка не лише стверджувала, що проукраїнські політики — це Медведчук та Шарій. Вона ще й демонізувала військових на фронті: «Я допускаю, что там есть масса людей заблудившихся. И они нещадно будут себя корить, когда придут с фронта. Когда поймут и ужаснутся, как их обманули и использовали. Но есть же абсолютные черти, абсолютные чудовища». В інший час пропагандистка розповідала, що вишиванку та український прапор заляпали кров’ю. І прирівнювала патріотів до вбивць. Жодну з цих заяв «ведучі» не заперечили й не уточнили. 

До чого доводять совєцька освіта й російські фільми 

Інтерв’ю з Петром Магою видалося, як завжди, найпорожнішою частиною програми. Ведучі Медведчука просто поговорили між собою. Про справу Стерненка; про медійників, які погано до них ставляться; про яблуньки, на яких утворилися «негритянські зачіски». Вибачте за таку цитату, але Петро Мага у 2021 році справді сказав це в ютуб-ефірі. Також працівники кума Путіна намагалися врятувати олігархів від деолігархізації. Ще під час розмови з Оленою Бондаренко модераторка Євгенія Скорина розповідала, що в олігархах немає нічого поганого. Для цього ведуча концентрувалася на бізнесовій складовій, повністю ігноруючи політичну. Тобто, власне, виставляла олігархів звичайними бізнесменами. Петро Мага спочатку намагався довести, що новий власник «Української правди» Томаш Фіала — це олігарх. У проросійських медіа так зараз модно. А потім разом із колегами попереджав, як багато людей та успішних підприємств залежить від олігархів. Так от яких українців захищає «Опозиційна платформа — За життя».

Найстрашнішою частиною цієї (як і будь-якої) програми традиційно був виступ Рената Кузьміна. Цього разу присвячений абсолютно божевільним спробам відбілити Медведчука від звинувачень у державній зраді. Наприклад, нардеп «ОПЗЖ» намагався дискредитувати записи нібито розмови кума Путіна. Для цього пропагандист приніс у студію діпфейк із диктатором Білорусі, тираном Росії та Навальним. Заявив, що сучасні технології експертиз не дозволяють зробити висновок про наявність монтажу. І сказав, що жоден вирок суду не спирається на подібні докази. Кузьмін навіть додав: «Вы же наверняка выдели все эти последние голливудские фильмы с качественной анимацией, когда не понимаешь, это действительно инопланетный разум и инопланетные технологии в реальной жизни. Или это рисованное кино».

По-перше, чомусь зовсім не дивно, що Кузьмін може повірити в інопланетний розум на зйомках фільму. По-друге, можливість підробити якийсь тип доказів ще не означає, що таким доказам не можна вірити. Інакше вірити не можна нічому: документи друкуються, звук монтується, фотографії редагуються, на роль свідків можна найняти акторів. По-третє, якщо записам не можна вірити, чому канали Медведчука свого часу влаштувати цілий шабаш навколо «плівок Деркача»?

Сороса не існує

Поки Кузьмін стверджував, що справа Медведчука — це найбільша фабрикація доказів в історії України, канал кума Путіна сам захищав хазяїна сфабрикованими даними. Ведуча Еліна Бекетова навела опитування якогось «Київського інституту соціологічних та маркетингових досліджень», організації, яка очевидно мімікрує під КМІС і яку неможливо знайти в гуглі. Зате цей «інститут» стверджує, що 57 % українців «уважно стежать» за справою Медведчука, а 54,7 % проти 23,4 % громадян вважають його невинуватим. Це трохи контрастує з тим, що, за даними справжніх соціологів, 54,3 % опитаних підтримують санкції проти кума Путіна.

Ведучий Павло Кужеєв своєю чергою розповів, що світові медіа оприлюднили 38 тис. публікацій про «незаконне переслідування Медведчука». І деякі з них канал навіть показав на екрані. Здогадайтеся, що буде, якщо їх реально прочитати? Виявиться, що, наприклад, Associated Press у своєму матеріалі всього лише процитували позицію «ОПЗЖ» шістьма словами. Аналогічна історія з Reuters, яке подало позицію України значно детальніше, ніж позицію Медведчука: куму Путіна в сумі виділили 18 слів. І все ж Кужеєв задався питанням, чи вплине соціологія та увага медіа на Офіс президента? О, а в нас тепер соціологічні суди? Мабуть, «ОПЗЖ» перша цього не захоче.

У якийсь момент реальність покинула студію і присутні перемістилися у світ фантазій. Кузьмін доводив, що європейська спільнота вже зробила перший крок до засудження дій української влади проти Медведчука, але остання не вміє читати між рядків. Стверджував, що Медведчук і Козак не мали стосунку до каналу, який створили їхні люди. Врешті-решт Кузьмін заявив, що справу Медведчука можна з натяжкою назвати «справою Медведчука»: йдеться про «цивилизационный разлом». Мовляв, зіштовхнулися дві України: «новая бандеровская [...] с признаками нацистской или фашистской идеологии» та «альтернативная, небандеровская Украина».

Після цього гість занурився у глибини лицемірства. Депутат «ОПЗЖ» почав розповідати, що в «бандеровской Украине» заохочують нетерпимість, знищення інакодумства та людей іншої віри. А от Медведчук пропонує толерантну Україну, в якій «могут сосуществовать абсолютно разные точки зрения». Із цього випливає, що нардепи та медійники «ОПЗЖ» в повному складі належать якраз до «бандеровской Украины». Прямо в цьому випуску токшоу глядачам розповідали, що вони всі православні та гетеросексуальні. На початку травня «ОПЗЖ» не просто нав’язувала один погляд на історію, а автоматично зараховувала до нацистів усіх опонентів. Саме на каналі Медведчука найбільше сексизму та ненависті до всього західного. Саме він намагається заборонити книжки та відеоігри. Його медіа мають купу штрафів за мову ворожнечі. Толерантність та різні думки?

Ренат Кузьмін прямо під час свого виступу ділив українців. Казав, що всі, хто проти Медведчука, хочуть війни та ненависті. А хто за нього, — миру й толерантності. Також нардеп заявив, що в Україні немає єдиної армії.

Толерантна Україна «ОПЗЖ»

На завершення Кузьмін із ведучим іще трішки відбілили Лукашенка. Гість стверджував, що Україна втручається у внутрішні справи Білорусі, порушує статут ООН та легалізує дії Росії. Кужеєв пожартував, що, крім авіасполучення з Білоруссю, Києву треба перекрити маршрут, на якому захопив заручників «луцький терорист». Але найвеселіше було, коли член «ОПЗЖ» намагався послатися на вибори. Мовляв, влада робить те, за що українці не голосували: запроваджує обмеження проти Білорусі, воює з Росією.

Групова частина токшоу була пустою та зайвою. Більшість часу другорядні політичні коментатори критикували ідею створення Президентського університету та відкриття ринку землі. А перерви робили лише на проросійські заяви. Наприклад, Віталій Журавський казав, що якщо ми продамо землю, ніхто не буде її захищати. По-перше, не продамо, а отримаємо право продавати. По-друге, військові захищають не ґрунт. По-третє, а як працюють армії в усіх інших країнах? Аліна Логозяк агітувала за Медведчука, бо він «вернет ЛНР и ДНР». О, визнання російських бойовиків. Також політична коментаторка не розуміла, навіщо Україні збільшувати армію: «Шо защищать будем? Стариков будем от нищеты защищать или что мы будет этой армией защищать?» Окей, от до якого рівня дійшло заперечення російської агресії.

Фінальний блок програми (про)російський ютуб-канал віддав Миколі Азарову, але цього разу дід у бігах не надто старався. Він демонізував Сергія Стерненка. Дискредитував Францію та Німеччину, мовляв, їм не можна вірити після того, як вони буцімто обманули Януковича та проігнорували події 2 травня в Одесі. Казав, що не знає, наскільки чесними були вибори в Білорусі, а от українське волевиявлення було з величезними фальсифікаціями. На питання, чи сумує Азаров за Києвом, утікач розповів, як швидко розвивається Москва.

Якого тільки аматорського трешу не знайдеш на ютубі.

Токшоу №1 («Україна 24»), 2 червня

«Токшоу №1» присвятило ефір доходам українців. Одній із чотирьох найбільш забалаканих (земля, тарифи, корупція) тем українського телебачення. При цьому ніхто навіть не спробував виділити цю програму новими ідеями, глибокою статистикою, ексклюзивними спікерами.

Старі пісні про головне виконували: Олена Шуляк, Олександр Качура, Дмитро Наталуха, Юрій Камельчук, народні депутати, «Слуга народу». Володимир Ар’єв та Олексій Гончаренко, народні депутати, «Європейська солідарність». Олексій Кучеренко, «Батьківщина». Кіра Рудик та Юлія Клименко, народні депутатки, «Голос». Нестор Шуфрич, народний депутат, «Опозиційна платформа — За життя». Вікторія Гриб, народна депутатка, «Опозиційний блок». Тарас Качка, заступник міністра економіки. Андрій Рева, колишній міністр соціальної політики. Михайло Добкін, колишній депутат від «Опозиційного блоку». Загалом 14 гостей (десять чоловіків та чотири жінки).

За що програму варто похвалити, то це за репрезентацію. Виговоритися на тему доходів українців дали всім фракціям парламенту. При цьому в першому блоці «Токшоу №1» збалансувало ще й владу та опозицію. Їхні представники виступали здебільшого по черзі (опозиції було більше) і шоу не перетворювалося ні на групове побиття, ні на теплу ванну. З іншого боку, на жаль, на ефір покликали лише політиків. Бізнесмени, на яких впливають державні рішення; незалежні експерти, що могли б запропонувати конструктивну оцінку; громадські активісти, які могли б розповісти про реальну бідність та незахищеність окремих груп, залишилися не представленими. В ефірі були лише партійні промови.

Олексій Кучеренко застерігав, що Україні загрожує втрата керованості, та критикував (недо)ринок газу. Нестор Шуфрич стверджував, що європейський курс виявився помилковим. Кіра Рудик закликала заздалегідь готуватися до нового карантину. Олексій Гончаренко жалівся на низькі темпи вакцинації та поганий інвестиційний клімат.

У представників влади, зрозуміло, була інша риторика. Дмитро Наталуха нарікав на пандемію та нахвалював законопроєкт про локалізацію. Тарас Качка розповідав про ідею промислового аутсорсу. Олена Шуляк нещадно піарила владу — розповідала, що в політиків до Зеленського не було політичної волі боротися з олігархами, і сподівалася, що парламент підтримає законопроєкт президента. Також Шуляк хвалилася перевиконанням бюджету на «надважкий» 2020 рік, замовчуючи секвестр. Але найцікавіший момент — це заява депутатки, що нинішня команда — це «першопрохідці», бо вони будують дороги, садочки та мости. Ем, а раніше ніхто цього не робив?

Президент Зеленський інспектує перший в Україні так званий асфальт

При цьому перша частина програми пройшла майже без конфліктів. Хіба Олена Шуляк запитала в Шуфрича, як економічна співпраця Порошенка та Медведчука допомогла українцям стати багатшими. Але ця спроба взаємної дискредитації не увінчалася нічим серйозним. Олексій Гончаренко почав виступ із того, що займатися країною «просто», для цього не треба «якісь люди» і це не «атомна фізика». А як же вся ця історія, що державою не може керувати «клоун» і потрібна досвідчена команда?

Друга половина токшоу вийшла значно драматичнішою — через Порошенка. «Україна 24» чомусь вирішила процитувати саме його заяву про високі тарифи. І в результаті гості студії переключалися на особу п’ятого президента. Олександр Качура задавався питанням, чи не соромно бути олігархом, і використовував масло «Рошен» для підрахунку прожиткового мінімуму. Михайло Добкін атакував попередню владу, стверджуючи, що та «воровала на крови своих граждан». Володимир Ар’єв відповів на це, зокрема, «скучным лицом». І врешті покинув ефір, коли Добкін, серед іншого, назвав опонента «субстанцией» та запропонував йому помитися. Крім того, кандидат у мери Харкова жалівся, що людей у наглядових радах ніхто не знає. Але виникає питання, чи в принципі входять подібні фахівці до кола інтересів Добкіна. Вікторія Гриб із партії Ахметова тим часом захищала вугільну промисловість.

«Право на владу» («1+1»), 3 червня

Напередодні Дня журналіста «1+1» присвятив ефір винуватцям свята. Але програма вийшла зовсім не святковою. Спочатку генпрокурорка прозвітувала про розслідування вбивств медійників. Потім гості обговорили свіже розслідування «Бігус.інфо» про Медведчука.

Ефір відвідали: Ірина Венедиктова, генеральна прокурорка. Сергій Щербина, головний редактор «РБК-Україна». Севгіль Мусаєва, головна редакторка «Української правди». Денис Казанський, блогер, журналіст, представник Донецька у Тристоронній контактній групі. Леонід Канфер, журналіст. Аліса Юрченко, розслідувачка «Bihus.info». Дмитро Гордон, блогер. Анатолій Попов, адвокат програми «Схеми». Сергій Томіленко, голова Національної спілки журналістів України. Валентина Бузина, матір Олеся Бузини. Андрій Герус, народний депутат, «Слуга народу». Микола Княжицький, народний депутат, «Європейська солідарність». Олексій Арестович, радник керівника Офісу президента. Арсеній Яценюк, експрем’єр-міністр. Юрій Продан, колишній міністр палива та енергетики. Віктор Чумак, колишній головний військовий прокурор. Олександр Кіхтенко, колишній голова Донецької ОДА. Юрій Левченко, колишній народний депутат від «Свободи». Ілля Пономарьов, опозиційний російський політик. Геннадій Друзенко, політичний коментатор. Загалом 20 гостей (16 чоловіків та чотири жінки).

Годинна частина ефіру «1+1» про вбивства журналістів вийшла важкою та по-своєму сміливою. Адже, крім Гонгадзе та Шеремета, «Право на владу» винесло на екран Олеся Бузину, а маму україноненависника запросило до студії. При цьому ведуча Наталія Мосейчук наголосила: на програмі будуть говорити про вбивства, а не погляди. На жаль, програму значною мірою зіпсувала присутність Ірини Венедиктової. Вся увага та запитання присутніх концентрувалися на генеральній прокурорці, але та майстерно уникала відповідей.

Протягом токшоу Венедиктова, серед іншого, відмовилася коментувати суд та досудове розслідування у справі Шеремета, переписку Яни Дугар із президентом Зеленським, поведінку Арсена Авакова. Сказала, що не може впливати на експертів. Відмовилася давати прогнози у справі Медведчука. Та просто проігнорувала безліч питань. Наприклад, про білоруський слід у вбивстві Шеремета. Подібні професійні обмеження, звісно, можна зрозуміти. Але навіщо тоді займати ними годину ефірного часу? По суті за весь ефір пані Венедиктова зробила лише одну цікаву заяву: «плівки Бігуса» є у кримінальному провадженні проти Медведчука.

В інший час генеральна прокурорка піарилася. Розповідала, що не обіцяє, а робить. Стверджувала, що не грає в підкилимні ігри та не зливає справи. У грудні минулого року НАБУ відкрило провадження через імовірне втручання Венедиктової у справу заступника голови Офісу президента. З іншого боку, чиновниця почала ефір із вибачення перед сім’ями загиблих.

Найбільш емоційною частиною програми (і варто похвалити «Плюси», вони на цьому не спекулювали) був виступ мами Олеся Бузини. Вона розповіла, що їй інколи боляче чути, що кажуть про сина. Сказала, що, мабуть, не доживе до кінця справи. І заявила, що якби вбивства Гонгадзе та Бузини розкрили вчасно, не було б убивства Шеремета.

Після цього «Право на владу» взялося за розслідування «Бігус.інфо» про Медведчука. Хоча в інтерпретації «1+1» правильніше було б говорити Медведчука-Порошенка. Фанати теорій змов можуть вибудувати тут лінію: Офіс президента зливає записи — «1+1» підкреслює необхідні моменти. Але поки це не перетворилося на тенденцію, ми будемо вірити в краще: токшоу нарешті звернули увагу на діяльність розслідувачів.

Основою ефіру стали коментарі чиновників початку президентства Порошенка, які повторювали одну тезу: я ні до чого, я нічого не знав. Юрій Продан стверджував, що в його часи схем із вугіллям з окупованих територій не було, зате розповідав про іншу схему. Олександр Кіхтенко ухилявся від прямого запитання про готівку, яку буцімто переправляли на окуповані території. Але найбільше ні до чого був Арсеній Яценюк. Колишній чиновник розповідав, що боровся проти Медведчука ще до того, як це стало мейнстримом. Що не знав про схеми з вугіллям, бо прем’єр має замало інструментів. Що був «вражений», коли слухав розслідування «Бігус.інфо».

В Аліси Юрченко ведуча запитувала здебільшого про надійність записів. Журналістка пояснювала, звідки розслідувачі знають, що перемовини відбувалися в часи Порошенка. Та згадала, що кум Путіна чудово почувався і за Зеленського. Заперечувала, що сюжети хтось замовив: команда буцімто навіть не знала про плани оголосити підозру Медведчуку. У відповідь на питання Миколи Княжицького, чи міг кум Путіна брехати на записах, розслідувачка сказала, що його слова порівнювали з фактами. Віктор Чумак висунув теорію, мовляв, навіщо тогочасна влада фактично сама записувала свої злочини: писали росіян, а перемовини Медведчука просто були їхньою частиною.

Хай там як, чинна влада не соромилася користуватися записами проти Порошенка. Від Олексія Арестовича не лише лунало словосполучення «державна зрада», він навіть висловив підозру, що особисте збагачення п’ятого президента могло впливати на зміст Мінських угод. Наталія Мосейчук акцентувала на подіях на фронті під час імовірних оборудок із вугіллям. Та раніше запитувала в Ірини Венедиктової про процесуальний статус Порошенка у справі Медведчука. З явними натяками: «У браслеті один».

На захист Порошенка на включенні виступала Тетяна Чорновол. Спочатку вона сказала, що свого часу не пішла в «Батьківщину», бо Юлія Тимошенко буцімто спілкувалася з Медведчуком. Потім назвала «перемогою в гібридній війні» те, що Україна буцімто контролювала шахти на окупованих територіях через Ріната Ахметова. Деякі аргументи змусили гостей триматися за голову: «Ми виснажували окуповану територію, забираючи звідти сировину [...] Це була наша п’ята колона на окупованій території». У фіналі Чорновол заявила, що це Росія організувала блокування Україною окупованих територій. Але ж Порошенко в червні 2019-го критикував Зеленського за буцімто ідею зняти блокаду… О ні.

Реакція на Чорновол за межами Прямого 

Наталія Мосейчук у відповідь на таку промову звинуватила Чорновол в оновленні ідеологічної позиції та темниках «Європейської солідарності». Колишня депутатка закинула ведучій 10 % Оксани Марченко в «1+1». Ще одним учасником розмов про Порошенка став Ілля Пономарьов. Він вважав, що п’ятий президент дивився на схеми Медведчука крізь пальці, бо вважав, що ті так чи інакше йому вигідні. Досить неочікувана заява для постійного гостя Прямого.

Слід зазначити, що на розмову про Медведчука не прийшов жоден представник «ОПЗЖ». Хоча, щонайменше, Наталю Королевську, за словами ведучої, на ефір кликали. Денис Казанський розповідав про схеми цієї депутатка на окупованих територіях.

Якщо цей ефір щось і показав, то те, що «плівки Медведчука» — дуже складна тема. І всім варто бути з нею бути обережними. Інакше всі фігуранти вкотре уникнуть відповідальності.

«П'ятниця. Вечір» («Наш»), 4 червня

«Наш» планував поговорити про олігархів та зовнішній вплив, але вийшла водяниста каша. Воно й не дивно, коли олігарха намагаються зробити з Томаша Фіали.

Ефірний час займали: Сергій Демченко, Ольга Василевська-Смаглюк, Георгій Мазурашу, Юрій Камельчук, народні депутати, «Слуга народу». Олексій Гончаренко, народний депутат, «Європейська солідарність». Олексій Кучеренко, народний депутат, «Батьківщина». Нестор Шуфрич, народний депутат, «Опозиційна платформа — За життя», Володимир Омелян, колишній міністр інфраструктури. Олександр Долженков, голова політради партії «Наші». Дмитро Співак, Кирило Куликов, Юрія Атаманюк, Олег Старіков, Валентин Землянський, політичні коментатори. Усього 14 гостей (13 чоловіків та одна жінка).

У сольній частині програми виступав Дмитро Співак. Очевидно, всі політики та експерти були чимось зайняті, а інші випадкові перехожі не погодилися йти на «Наш». Що ж, Співак в ефірі розповідав, що «Америка уже не тянет». Фантазував, як зібрав би олігархів у прямому ефірі та підписав із ними меморандум. Критикував український спротив «Північному потоку-2», начебто ця війна вже програна. Стверджував, що США вигідне постійне нагнітання ситуації в Україні, бо воно «отвлекает Россию». Бідна Росія, її відволікають масові вбивства українців. Подібні балачки Співака тривали майже годину й далі стало не набагато краще.

Перша частина програми була присвячена критиці законопроєкту про олігархів. Щоправда, інколи місцева риторика нагадувала критику деолігархізації як явища. Сюжет «Нашого» розповідав, що олігархів нема в Білорусі та Росії. Ольга Василевська-Смаглюк, авторка півтори тисячі правок до антиколомойского закону, переживала, що міжнародні корпорації замінять олігархів, і пропонувала натомість «навчити олігархів любити Батьківщину».

Що ж до конкретної ініціативи Зеленського, то Олександр Долженков стверджував, що документ писався під редакцією посольства США з метою завести олігархів під контроль цієї установи. Добре, що не під контроль Нібіру. Ведуча Ангеліна Пичик казала, що цей законопроєкт підтверджує плани Зеленського йти на другий термін. Знаєте як? Інакше закон використають проти нього самого. Документ критикували так активно, що це помітив навіть Кирило Куликов: «Чем больше звучит голосов против, к сожалению, это показывает, что действительно этот вопрос задевает». Відстоювати позиції президента намагався Георгій Мазурашу, але… що вам сказати. «Слуга народу» видав глибоку думку, що єдиним олігархом має бути держава. Заявив, що заробляти на ліках аморально. Пропонував зробити енергетику державою. Не дарма його так рідко кудись кличуть.

Просто. Відновимо. СРСР 

У вільний від обговорення законопроєкту час ведучий Макс Назаров щонайменше тричі назвав нового власника «Української правди» Томаша Фіалу олігархом. Це одна з найбанальніших думок у проросійському телеграмі. Також ведучий стверджував, що у «Слузі народу» 40 % «соросят», і дегуманізував народних депутатів: «Можна зрозуміти, з чого в принципі складається український парламент. “З чого” підкреслити». А ще Назаров звинуватив Курта Волкера в лобізмі «Північного потоку-2». Цю інформацію заперечили всього за два дні до ефіру, до «Нашого» інформація могла ще не дійти.

Володимир Омелян розповідав, що Андрій Єрмак у контактах із Росією «стає новим Медведчуком». Олександр Долженков закидав депутатам, що тим легко говорити про правила, адже вони їх приймають. Ем, так працює репрезентативна демократія? Сергій Демченко назвав Кирила Тимошенка, заступника керівника Офісу президента, майбутнім прем’єром. І заявив, що той належить до виконавчої влади. А Демченко ж член комітету з правової політики...

У розрізі більш класичних маніпуляцій «Наш» вирішив розповісти глядачам про олігархічну медіавласність. Віктору Медведчуку зарахували лише частку Оксани Марченко в каналі «1+1». А от про Мураєва та власний канал взагалі не згадали, бо він, мовляв, «не входить у частку, той відсоток аудиторії, яка дивиться канали, які належать олігархам». При цьому ведучі згадали про медіа Петра Порошенка, хоча Прямий відстає від каналу «Наш» у великих містах.

Друга частина ефіру мала стосуватися зовнішньої політики України. Але ви розумієте рівень експертизи. Нестор Шуфрич вигадав, що члени Тристоронньої контактної групи півтора роки не збираються в Мінську, бо Україна щось наобіцяла під час Нормандської зустрічі й тепер не виконує. Насправді, у відсутності зустрічей винна така малопомітна дрібничка як пандемія. Пізніше Шуфрич забув ще одну дрібничку — Путіна. Нардеп не назвав його серед винних в анексії Криму. Валентин Землянський заявив, що Франція та Німеччина мають не менш імперські підходи, ніж Росія. Олексій Гончаренко наполягав, що «Північний потік-2» збудували здебільшого в часи Зеленського. Колеги самі пояснили йому, що це маніпуляція. Олег Старіков вигадав, що Байден дозволив «Північний потік-2», щоб давити бізнесменів-республіканців.

Одразу кілька людей приділили увагу заяві секретаря РНБО Олексія Данилова, що Франція та Німеччина повинні нести відповідальність за анексію Криму. Ведучі пожартували про санкції. Олексій Кучеренко сказав, що це спроба виправдати поразку в боротьбі проти «Північного потоку-2». Олексій Гончаренко сказав, що ця заява може зробити Україні гірше.

На завершення гості вирішили ще раз обговорити олігархів. Гончаренко розказував, що Зеленський хоче бути єдиним олігархом. Старіков заявляв, що Дональда Трампа від твітера відключив «какой-то олигарх». Бідний Джек Дорсі. Юрій Камельчук зі «Слуги народу» завдав критикам контрудару: люди сміються з ініціативи президента, бо звикли трішки красти та обманювати. Якість законопроєкту, очевидно, зовсім ні до чого.

Але найбільш сюрреалістичну заяву про олігархів зробив Шуфрич. Член «ОПЗЖ» запропонував рецепт боротьби з їхнім впливом: «Внести закон про информационную политику, о том, чтобы журналисты всех СМИ имели право единолично, независимо от акционеров принимать принципы редакционной политики». Ви колись бачили канали Медведчука? Подібна заява від Шуфрича звучить наче боротьба за права рабів у виконанні найжорстокішого рабовласника країни.

Журналісти Медведчука приймають принципи редакційної політики

Здається, «Наш» так довго присвячував ефіри підтримці російської агресії та ненависті проти України, що розучився випускати цілісні програми на інші теми. Сподіваємося, влітку в нього буде шанс набратися досвіду.

«Свобода слова Савіка Шустера» («Україна»), 4 червня

Перш ніж піти на літні канікули, Савік Шустер випустив ефір у дусі старої доброї «Свободи слова». Сварки, персональні образи, незрозумілі люди у студії. З конструктивною інформацією на мінімумі та політиканством на максимумі.

Про олігархів сварилися: Денис Малюська, міністр юстиції. Роман Лещенко, міністр аграрної політики та продовольства. Руслан Стефанчук, перший заступник голови Верховної Ради. Андрій Костін, народний депутат, «Слуга народу», голова Комітету Верховної Ради з питань правової політики. Артур Герасимов, співголова фракції партії «Європейська солідарність». Сергій Власенко, народний депутат, «Батьківщина». Кіра Рудик, голова партії «Голос». Юрій Бойко, співголова фракції партії «Опозиційна платформа — За життя». Міхеїл Саакашвілі, голова виконавчого комітету Національної ради реформ. Тимофій Милованов, позаштатний радник керівника Офісу президента. Володимир Гройсман, експрем'єр-міністр. Олег Ляшко, колишній народний депутат, «Радикальна партія». Дмитро Гордон, блогер. Загалом 13 гостей (12 чоловіків та одна жінка).

В авангарді чергової владної ініціативи — законопроєкту про олігархів — вкотре йшов Михеїл Саакашвілі. Грузинський реформатор похвалив Зеленського за безпрецедентний для пострадянського простору крок. Проте зазначив, що цей крок лише перший і далі президенту доведеться діяти проти «самого себя, своего окружения». Також гість знайшов час, аби в ефірі покритикувати прем’єра Дениса Шмигаля, який напередодні був у Грузії та заявив, що Саакашвілі не впливає на українську політику.

На боці Зеленського виступав і Дмитро Гордон, причому буквально. Важко зрозуміти, навіщо цього блогера покликали обговорювати олігархів, але посадили його поруч зі «слугами». Біля мікрофона гість обстоював аналогічну позицію. Стверджував, що головні олігархи у владі, та всіляко натякав на Порошенка. Власнику каналу «Україна», враховуючи його стаж та вплив, має бути образливо. Називав Кучму найкращим президентом. Трохи парадоксально в межах боротьби з олігархами? Але головне — Гордон нахвалював Зеленського так, як може тільки незалежний журналіст: «Красивый, честный парень, который сделал себя сам», «Его светлый образ», «Владимир Александрович появился и это стало знамением для Украины…» При цьому сам законопроєкт про деолігархізацію Гордон навіть критикував, але президенту, на його думку, документ «подсунули нерадивые чиновники».

Справа: чотири опозиційні фракції, Гройсман та Ляшко. Зліва: члени «Слуги народу», міністр, секретар РНБО та Гордон 

На іншому боці найяскравішу позицію займав Артур Герасимов, який із серйозним обличчям розповідав, що законопроєкт спрямований персонально проти Порошенка. «Він взяв на озброєння от те, що казав Путін — хто завгодно, окрім Порошенка», — бідкався член «ЄС». А ще за хвилину звинувачував Зеленського, що він хоче стати Лукашенком. Такий мейнстрим, могли б і когось цікавішого вигадати.

Мабуть, головною розвагою програми стали спроби довести, що законопроєкт некоректно ідентифікує олігархів. Гордон переживав, що сам може підпасти під дію обмежень. Герасимов стверджував, що олігархом, за такими нормами, вважався б Ілон Маск. І, навпаки, не вважався б Ігор Коломойський. Міністр юстиції Денис Малюська це заперечив, мовляв, Коломойський та Порошенко будуть вважатися олігархами. Член «Європейської солідарності» побачив тут перемогу: «От вони визнають, що писали закон под одну людину». Рахувати — це складно.

У ще одну суперечку Малюська потрапив із Володимиром Гройсманом. Черговою людиною, яка робила на цьому ефірі незрозуміло що. Він очевидно не міг представляти владу, не належав до парламентської опозиції, лишаються олігархи? Колишній прем’єр критикував законопроєкт та пропонував свої ідеї: анонсувати зустрічі з олігархами, а не звітувати про них; спонукати їх пройти поліграф на доброчесність. На останньому пункті Малюська підловив опонента та запропонував пройти поліграф разом. І повторив цю ідею з десяток разів. Але Гройсман відповів, що згоден лише після фракції «Слуга народу». Так один популізм програв іншому.

А потім Олег Ляшко показав їм обом, як виглядає справжній програш популістів. Немає сенсу задаватися питанням, що Ляшко робив у студії — колишній депутат зараз живе десь на каналі «Україна», судячи з ефірів. Перейдімо краще до його фейлів. Самопроголошений «радикал» заявив, що присутні у залі члени «Слуги народу» беруть гроші в якогось олігарха. Проте Руслан Стефанчук у відповідь нагадав Ляшку про його лотерею, закинув опоненту «систему штучного медіаживлення» (у нас є текст про Ляшка з майже таким заголовком) та назвав того «незрозумілим пухирем». 1:0 на користь влади. Реванш улюбленець Ахметова вирішив брати в Олексія Данилова. Незважаючи на спроби Савіка Шустера збити градус  розмови, Ляшко кричав на секретаря РНБО майже півтори хвилини, розповідаючи, що через його «дебільні заяви» українці гинуть на фронті. Данилов у відповідь пригрозив опоненту «вийти за ефір» та нагадав, як Ляшко у парламенті «їв сіно». Насправді землю, але все-одно 2:0. Останнім ворогом «радикального крикуна» став сам Савік Шустер і це змагання Ляшко нарешті виграв. Ведучий не міг зробити нічого, щоб закрити рота гостю. Навіть бідкався: «Вы не только портите программу, вы портите настроение». 

Подивіться на погляд Шустера. Тут не допоможе жодна медитація

Ще в ефір включали росіян, які жалілися на Росію. Андрій Костін жалівся, що законопрожкт влади дискредитують, розбираючи його по частинах. А Савік Шустер жалівся на суддів, що розглядали його позов проти Коломойського. Ведучий показав в ефірі їхні обличчя, назвав імена та заявив, що «эти люди должны стать безработными». Стандарти журналістики тимчасово поступилися ефіром зловживанню становищем.

Токшоу, які не потрапили в моніторинг:

«Український формат» (Перший незалежний), 2 червня

Гості: Нестор Шуфрич, Віктор Чорний, Анатолій Бурміч, Наталя Королевська, народні депутати, «Опозиційна платформа — За життя». Андрій Лесик, член політради «Опозиційної платформи — За життя». Павло Розенко, ексвіцепрем’єр-міністр. Валерія Заружко, колишня народна депутатка від Радикальної партії. Надія Савченко, колишня народна депутатка. Світлана Крюкова, заступниця головного редактора «Страны.ua». Віктор Суслов, Георгій Біркадзе, Олег Старіков, Олександр Лазарев, Володимир Цибулько, Андрій Теліженко, політичні коментатори. Загалом 15 гостей (11 чоловіків та 4 жінки).

«Ехо України» (Прямий), 4 червня

Гості: Софія Федина, народна депутатка, «Європейська солідарність». Марина Бардіна та Людмила Буймістер, народні депутатки, «Слуга народу» Вадим Івченко, народний депутат, фракція «Батьківщина». Андрій Осадчук, народний депутат, «Голос». Андрій Рева, колишній міністр соціальної політики. Ігор Мірошниченко, колишній народний депутат від «Свободи». Олег Саакян, політичний коментатор. Загалом вісім гостей (п’ять чоловіків та три жінки).