Виклик Януковичу й Тимошенко

27 Листопада 2009
29932
27 Листопада 2009
17:10

Виклик Януковичу й Тимошенко

29932
Чи наважаться вони «стати до стінки» перед журналістами в проекті «Українська рулетка»?
Виклик Януковичу й Тимошенко

Не виконувати передвиборні обіцянки - звичка, притаманна тепер не лише політикам, але й телеканалам. До президентських виборів лишилося сім тижнів, а обіцяні передвиборні спеціальні проекти запустили тільки ТРК «Україна» і Перший канал. Щодо проекту ТРК «України» «Готовий відповідати» вже йшлося - відтоді програма, принаймні, не стала гіршою, підтвердила відносну незаангажованість і вийшла за рамки власне передвиборного проекту, запросивши в якості героїв Леоніда Черновецького і навіть президента Грузії Михаїла Саакашвілі.

 

Про теледебати чомусь поки що не чути, хоча кандидатів менше, ніж 5 років тому, і непогані формати, успішно обкатані перед парламентськими виборами IСTV і 5-м каналом, є.  А політичні ток-шоу в форматі «свободи слова», на жаль, на замінник дебатів аж ніяк не тягнуть. Ось і виходить, що політики на телебаченні ніби й вдосталь, а відповідей на важливі виборцеві запитання - обмаль.

 

На цьому тлі Перший Національний приємно здивував. Після моторошного бурлеску «Золотої булави» вже майже не лишалося сподівань на те, що в ефірі державного телебачення може з'явитись повноцінний передвиборний проект. Але нову програму «Українська рулетка» справді є за що похвалити.

 

По-перше, за те, що від неї не тхне «УТ-1». За рівнем дизайну, технічного забезпечення та стилем ведення програма цілком гідна будь-якого з каналів першого ешелону, й викликає асоціації з «1+1», яким він був до «відомих подій». Тут, либонь, причина у використанні формату прес-клубу, який свого часу успішно застосовувався саме на «плюсах». Після останнього переформатування «Епіцентру» В'ячеслава Піховшека хіба що елементи цього, в ідеалі, дуже продуктивного (з погляду глядача передусім) формату з'являлись в окремих політичних ток-шоу. Проте зараз це якраз на часі: в ситуації, коли записні експерти зазвичай заангажовані, а політики неспроможні навіть на мить вийти зі стану трибунного камлання, саме журналісти часто рятують програму, ставлячи потрібні запитання та акценти.

 

Крім того, Вахтанг Кіпіані, який заради роботи в цьому проекті призупинив свій контракт із каналом ТВі на час виборчої кампанії (і сам не виключає, що назавжди), - ведучий, який  почувається в ефірі впевнено, «витягує», можливо, подекуди не досить динамічне шоу й додає йому незвичної для УТ-1 респектабельності. А також виступає своєрідним гарантом прозорості: належачи до когорти «незручних» журналістів і бувши звільненим чи витісненим не з однієї редакції через свою безкомпромісність, Вахтанг не схожий на того, хто диригуватиме зрежисованою телевиставою й озвучуватиме запитання зі складеного в штабі папірця.

 

Неприємною, як на мій погляд, обставиною, що «ріднить» «Українську рулетку» з «Готовим відповідати», є вихід програми в записі. Творці проекту пояснюють це необхідністю обкатати формат і обіцяють із часом перейти на прямий ефір, однак коли це планується - невідомо (а часу до виборів, знов-таки, лише сім тижнів). Поки що у зміст програми ніхто не втручається, але чи може хтось гарантувати, що цього не станеться, якщо на ефір завітає кандидат, який має вплив на керівництво Національної телекомпанії? Згадаймо хоча б історію з закриттям «Толоки» - хоч відтоді розстановка політичних впливів на НТКУ дещо змінилась, з «олівця» до високих кабінетів тягнеться ще чимало ниточок, за які в разі потреби починають смикати політики.

 

Похвалити творців «Української рулетки» варто ще й за повагу до аудиторії: тут вона виконує активну роль, демонструючи на початку та наприкінці програми червоними, жовтими й зеленими картками своє ставлення до героя, а декільком щасливцям під завісу навіть удається висловитись на камеру. Поширене в інших шоу використання людей у студії в ролі статистів, яким дозволено лише плескати, видається мені не лише моветоном, але й своєрідним відображенням зневажливо-споживацького ставлення наших політиків до народу. Хоча, з іншого боку, переплетення двох малозрозумілих графіків ставлення «тих, хто за» і «тих, хто проти» чогось там, до висловлювань політиків у студії - не набагато конструктивніший варіант. Просте і зрозуміле голосування картками має на цьому тлі незаперечні переваги.

 

Щоправда, зрозуміти мудровану систему з рулеткою, двома «електоратами», глядацьким і журналістським, а також подвійною системою балів, удалося не відразу. Вся ця арифметика, відверто кажучи, трохи відволікає від змісту запитань і відповідей - церемонія голосування та обговорення його результатів займає чи не більше часу, ніж сама розмова по суті. Й навіть результати голосування картками (які ведучий назвав «виборчими бюлетенями»), як засвідчила програма від 26 листопада з Анатолієм Гриценком, слід трактувати обережно - трибуна показала кандидатові ліс зелених карток, високо оцінивши його відповіді, однак така позитивна одностайність може означати відсутність антипатії, але не активну симпатію й тим більше не готовність голосувати «за». Що ж, подібні закручені концепції, здається, стали обов'язковим атрибутом політичних ток-шоу: звичайний формат «запитання-відповіді» телепродюсерів не влаштовує. А елемент змагальності - кожен кандидат за підсумками голосування журналістів отримує певну кількість балів, - додає героям програми азарту і стимулює їх предметніше відповідати на запитання.

 

Щодо змістовності, вивіреності і доречності запитань, які ставляться героєві, порівняння з «Готовим відповідати» явно на користь «Української рулетки» - все-таки, хоч якою привабливою виглядає ідея дати пересічним громадянам самим формулювати запитання до кандидатів, у журналістів, за умови їхньої незаангажованості, це виходить трохи краще.

 

Добір журналістів до «розстрільної команди» в першу мить здивував відсутністю «розкручених» облич, однак і в цьому є свої переваги: у рядових кореспондентів і редакторів, у тому числі не найпопулярніших видань, також чимало запитань до політиків. Надто ж зважаючи на те, що журналісти в програмі виконують роль виборців, їхня відносно більша, ніж у «білої кістки» медійного цеху, близькість до народу є цілком доречною.

 

У першому випуску журналісти не мали нагоди показати зуби, позаяк жертва була невідповідна - Василь Противсіх. До речі, його представники стали завсідниками й «Золотої булави» - програми, учасники якої визначаються віртуальним голосуванням на сумнозвісному сайті. Відсутність справді серйозних, дошкульних запитань до Василя Васильовича можна було передбачити, оскільки в передвиборній грі він є фігурою бутафорською, і єдине, що справді цікаво було б дізнатись про нього - це справжні мотиви участі у виборах, яких він, звісно, не розголошуватиме.

 

Втім, герой справив несподіване враження: якщо раніше його медійний образ був цілком комічний, тепер, принаймні, всім стало очевидно, що Василь Противсіх - не юродивий і не людина з вулиці, що він певною мірою причетний до політики й, попри весь свій явно награний популізм і повторення загальновживаних мітингових шаблонів, добре свідомий своєї ролі у виборчій виставі. Можливо, не найкращий герой для першого ефіру, адже програмі потрібен поштовх і розгін, а пана Противсіха не назвеш ні популярним, ні скандальним (чимало таких технічних кандидатів і партій ми бачили на минулих виборах). Але, зважаючи на те, що навіть запис програми на НТКУ - процес непередбачуваний, пана Противсіха у першому випуску можна розглядати як додаткову страховку.

 

Натомість програма з Анатолієм Гриценком пройшла у серйозному тоні: з доволі гострими запитаннями (наскільки їх можливо поставити Анатолію Степановичу, який серед нинішніх кандидатів у президенти пишається чи не найменшою кількістю «чорних плям» у минулому), нищівними оцінками, які журналісти давали відповідям героя на їхні запитання, а також і несподіваними розбіжностями між загальною оцінкою аудиторії та особистою - автора запитання.

 

На жаль, неможливість використовувати домашні заготовки штабів, на якій наголосив на початку програми Вахтанг Кіпіані, не рятує від демагогії. Анатолій Гриценко у програмі використовував добре знайомий журналістам і телеглядачам набір дрібненьких риторичних прийомчиків, який є в арсеналі більшості його колег-політиків. І «зараз не час називати імена», і «варто говорити не про це, а...», і лірично-біографічні відступи, і навіть «ось виберете мене - тоді побачите, я вам покажу», чим дотепер грішив серед чинних кандидатів у президенти тільки Арсеній Яценюк. Чимало було й красивих, але порожніх фраз, що пасували б до агітаційного виступу, але не відвертої розмови з журналістами.

 

Вже на одне з перших запитань - Єгора Чечеринди («Лівий берег») про депутатську недоторканність, ліквідацію якої у рекламних роликах 2007 року гарантував особисто Гриценко, - герой відповів абсолютно казуїстично, у стилі «я зробив усе, що від мене залежало, але мені не дали». Без конкретної відповіді залишилось запитання кореспондента «Детектор медіа» Світлани Остапи, яка попросила Гриценка відкрито назвати засоби масової інформації, які, згідно з його заявою, вимагали гроші за публікації чи присутність в ефірі. Відповідь кандидата зводилась до того, що це ЗМІ й так усі впізнали, а з проблемою продажності і сервільності медіа він рекомендував боротись, створюючи умови для того, щоб ЗМІ були прибутковими, а медіавласність - прозорою. (Анатолію Степановичу, якщо ви раптом це читаєте, просто візьміть, будь ласка, до відома - за результатами всіх моніторингів найбільше замовних матеріалів та політичного піару з'являється якраз у найприбутковіших медіа, яким зовсім не потрібно «годувати голодних дітей» на отримані за джинсу гроші, і чиї власники ні від кого не криються). Провальною була відповідь на запитання про персоналії, яких Гриценко планує призначити на ключові посади - тут він виявив дивну суголосність із Василем Противсіхом, сказавши приблизно те саме, що й той: ці прізвища, мовляв, вам нічого не скажуть, знати їх вам не треба, але я гарантую, що це професіонали і патріоти. Хоча на деякі запитання-пастки йому вдавалось знайти влучні відповіді - наприклад, на запитання Марії Старожицької («Профіль») про те, чому він працював на державних посадах у «їхній» державі, ворогом якої тепер себе оголошує.

 

Розставляння «музичних акцентів» наприкінці програми - непогана ідея: виступ Сашка Положинського з його іронічним передвиборним шлягером у першому випуску блискуче пасував до розмови з Василем Противсіхом, та й пісня варта того, щоб лунати у всеукраїнському ефірі. А ось Едуард Драч, хоча його пісня «Україна - владичиця морів» тематично відповідала постаті Гриценка, не справив такого позитивного враження. Чи напасуться творці програми пісень і виконавців на кожне шоу? До того ж телеглядачам дають можливість послухати лише половину пісні, після чого на фоні музики починають виступати люди з залу. Чи не варто хоча б із поваги до виконавців дослуховувати до кінця?

 

Тепер головна інтрига - чи включаться у змагання «президент-шоу» кандидати, яким соціологічні опитування пророкують перші місця на виборах. Це серйозний виклик для Юлії Тимошенко і Віктора Януковича - несподівані запитання, незнайомі журналісти в ролі опонентів і суддів, суворе обмеження у часі для відповіді - одна хвилина... Боюся, що статусна шиза зайшла так далеко, що навіть якщо вони матимуть сміливість пройти таке випробування, порівняно невисокі (поки що, принаймні) показники програми та необхідність спілкуватися з журналістами видань не першого ешелону будуть достатньою підставою для відмови. І все ж - без надії сподіваюсь побачити Юлію Володимирівну й Віктора Федоровича у студії «Української рулетки», бажано вже у прямому ефірі.

 

Фото - 1tv.com.ua

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
29932
Читайте також
12.03.2010 12:56
Отар Довженко
13 319
05.02.2010 19:45
Отар Довженко
45 298
27.01.2010 06:01
Отар Довженко
15 412
19.01.2010 11:10
Отар Довженко
39 254
12.01.2010 17:25
Отар Довженко
22 851
06.01.2010 10:36
Отар Довженко
35 235
05.01.2010 16:40
Отар Довженко, для «МедиаПорта»
23 704
24.12.2009 18:29
Отар Довженко
13 048
24.12.2009 17:12
Отар Довженко
24 119
18.12.2009 09:15
Отар Довженко
21 526
16.12.2009 08:07
Отар Довженко
17 054
15.12.2009 20:14
Отар Довженко
14 308
01.12.2009 12:51
Отар Довженко
24 276
Коментарі
8
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Otar Dovzhenko
5269 дн. тому
Христино, в цьому ж бо й справа, що вони прогинаються, по-перше, бо залежні від власників. Себто проблема в тому, що власники вважають нормою втручатись у редакційну політику своїх медіа ("це моє"), і тим охочіше вдаються до цього, чим більший вплив (прямо пропорційний рейтингу більш-менш) має їхній медіаресурс. По-друге, що більша аудиторія, то більша ефективність прихованої реклами, тому до таких медіа охочіше звертаються із пропозиціями. Який-небудь ТОНІС міг би хоч повністю із джинси формувати свої новини - багато на цьому не заробиш, якщо маєш частку менше 1%. А ось ICTV ставить у випуск 2-3 замовні матеріали і отримує за це непогані гроші.
Христина
5269 дн. тому
Отаре, Ви пишете "айбільше замовних матеріалів та політичного піару з'являється якраз у найприбутковіших медіа". Тоді незрозуміло, навіщо їм прогинатися, якщо вони фінансово незалежні від влади. Аб все-таки не незалежні? Тоді на якому ж вони гачку?
Христина
5269 дн. тому
Отаре, Ви пишете, що "найбільше замовних матеріалів та політичного піару з'являється якраз у найприбутковіших медіа". Тоді незрозуміло, навіщо їм прогинатися, якщо вони фінансово незалежні від влади. Або все-таки не такі вже незалежні? Але тоді на якому ж вони гачку?
Любопытный
5269 дн. тому
Вполне и вполне! Вахтанг - удача! Отличный ведущий. Молодца Чернюк и Ткаченко!Cовсем не по УТЕшному. И это 2-ой их приличный проект за полгода. ЭХ. дали б людям развернуться, может и УТ стало б человеком.
Христина Стебельська
5270 дн. тому
Проект хороший. Бодай тим, що відрізняється від однотипних ток-шоу. І фомат прес-клубу «це те, що не вмирає». Ведучий Вахтанг Кіпіані органічний, не мудрствує, вдало модерує і не прагне сподобатися. Чітко веде лінію програми, толково ставить опорні запитання і ремарки його безпрограшні. З боку прес-ложі бракує запитань, яких гість не очікує, щодо прихованих мотивів його амбіцій, того, що кандидат недоказує. І бракує контраргументів, які не дозволяють втекти від відповіді. Але правило хорошого тону розмови, а не студійного скандалу, для програми справжній результат, а не оманливий. Щодо «нікому не відомі» журналісти - не згодна. Запрошують відомих і не усіма впізнаваних. Браво Першому Національному!, який підтримує і тих, хто гідно працює за кадром. Хтось тут дуже любить «завсідників" ТБ»??? Якраз вони вже надоїли, як і їхні трафаретні запитання на усіх телеканалах. Привітаймо нові обличчя! Бо невже це новина, що більшість талантів української журналістики працюють - якраз за кадром! Погоджуюсь з Отаром Довженком, хоч його думку назвали «респектом приятелю» чи телеканалу. Зізнаюся, респект це завжди краще «шибениці Телекритики». Є час щось виправити, удосконалити. Хто сам робив проекти, знає, що це таке - перші ефіри. Колеги, це ж тільки 2-й випуск проекту? Є час копати глибше. Всім УДАЧІ!
Надія
5270 дн. тому
Не зрозуміло, чому потрібно писати "в запису". Згідно з правилами українського правопису ми пишемо "у листі", отже, і в "записі". Окремі іменники мають закінчення -у, але це правило не стосується слова "запис".
не зрозуміло
5271 дн. тому
Абсолютно не зрозуміло, в чому цінність нової програми Вахо, щоб присвячувати їй такий розлогий текст. Формат вторинний, прямого ефіру немає, журналісти, що запрошені в студію, нікому не відомі і через те такі ж нецікаві, як і їх запитання, словом, чисте викачування бабла з неперебірливих "непрохідних". Ну і особливо смішним видається запитання на початку статті. Такий матеріал - це респект від автора своєму приятелеві? До речі, треба писати "в запису", а не "в записі".
//
5272 дн. тому
Дебильный вопрос в подзаголовке. Всё равно, что написать "У нас при въезде в село перед магазином есть большая канава, так все местные пьянчуги вымазываются там, как свиньи. Интересно, а решатся ли кандидаты в президенты слазить в эту канаву?" Не во всяко говно лезти надобно! На УТ ходить - себя не уважать.
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду