Цей випадок можна вважати якщо не безпрецедентним, то непересічним: не останню в місті газету подаровано. Причому, всупереч процесам роздержавлення та унезалежнення, передано з приватної власності в комунальну. Щоправда, в навантаження до подарунка Львівській обласній раді дісталося, за словами її голови Мирослава Сеника, понад 60 тисяч гривень боргу. Але хіба це гроші в наш час?

Подарунок Романа Шлапака, депутата міської ради і колишнього власника великої торгівельної компанії «Інтермаркет», буде доречним для обласної ради. Адже вона стрімко втрачає вплив на свою власну телекомпанію «Львів-ТБ», яку, як уже писала «Детектор медіа», її керівник Михайло Хвойницький без благословення депутатів начебто продав місцевому олігарху Петру Димінському.

Депутати відмовилися від укладеної Хвойницьким домовленості заднім числом і в квітні проголосували за вихід «Львів-ТБ» зі складу засновників каналу Димінського «УТ-Захід» до 1 серпня 2010 року. І зажадали, щоби продукт, який виробляє комунальне телебачення, виходив в ефір під логотипом «Львів-ТБ». Після чого телекомпанія враз зникла з ефіру 12-го каналу, на якому має законний ефірний час. Як виявилось, у «Львів-ТБ» знайшлися борги за користування горезвісною центральною апаратною телецентру, яка раніше стала яблуком розбрату між Димінським та Львівською обласною телерадіокомпанією. Позаяк іншої ефірної апаратної в телецентрі вже немає (начебто демонтували, але є підозра, що здали на металобрухт), Димінський має ідеальний «чарівний патичок» для керування своїми партнерами, який застосовуватиме по мірі необхідності.

Як стверджують в облраді, комунальне підприємство «Львів-ТБ», вже майже не засновник і не партнер «УТ-Захід», має перед телекомпанією Димінського «Міст-ТБ» борги в сумі близько 50 тисяч гривень. Однак наприкінці квітня керівництву ради вдалося домовитись із приватною телекомпанією про відновлення ефіру. Як виявилося, ненадовго: за інформацією сайту «Вголос», 13 травня о 12.00 пряму трансляцію засідання Львівської обласної ради було перервано. Слід зазначити, що засідання було непросте - ухвалювався бюджет області, а також розглядалося питання про недовіру губернаторові Василю Горбалю.

Зрозуміло, навіть якщо питання прямої трансляції вдасться залагодити, Димінський, який сам стверджував на оприлюдненому «УТ-Захід» відеозаписові, що заплатив за «Львів-ТБ» гроші, не відступиться й надалі перешкоджатиме комунальній телекомпанії виходити в ефір. А тим часом у «Львів-ТБ» можуть виникнути проблеми - ефірний час, який належить їй за ліцензією, використовується «УТ-Захід» не у відповідності з програмною концепцією, і Національна рада з питань телебачення і радіомовлення, помітивши це, призначила перевірку. Раніше Львівська ОДТРК отримала від Нацради попередження за фактичну суборенду 12-го каналу, заборонену законом. Стосунки між Ярославом Климовичем, «непотоплюваним» генеральним директором ЛОДТРК, та власником «УТ-Захід», кажуть, так і не повернулись у конструктивне річище. Тож неважко прогнозувати нові конфлікти та рейдерські захоплення, а також намагання зняти Климовича й поставити на чолі обласного телебачення більш компромісну й вигідну групі Димінського людину.

Львівській облраді тепер не до господарських конфліктів. Завдяки сумбурності принципів українського державного устрою обласна рада - орган більшою мірою місцевої політики, ніж самоврядування. Львівська ж облрада, плекаючи дух «українського П'ємонту», періодично втручається в політику всеукраїнську, не кажучи вже про баталії місцевого значення. Для опозиції (більшість у раді становлять «Наша Україна» та БЮТ) це одна з небагатьох уже цитаделей і трибун. А набуття «Львівської газети» дозволяє їй навіть у разі остаточної втрати контролю над «Львів-ТБ» не залишитися без рупора.

«Львівську газету» було засновано у 2002 році львівськими бізнесменами Маркіяном Іващишиним (засновником мистецького об'єднання «Дзиґа») і Ярославом Рущишиним. Виникненню щоденного видання передувала потужна і професійна рекламна кампанія - газета претендувала на роль якісного видання, створеного за зразком газет-лідерів польського ринку. Завдяки задовільним інвестиціям та блискучій редакторсько-журналістській команді виданню вдалося на якийсь час потіснити «Поступ» на п'єдесталі улюбленої газети львівського істеблішменту та середнього класу та здобути читачів далеко за межами Львова. Фахово пишучи про політику, економіку, культуру й мистецтво регіону та всієї країни, «Львівська газета» являла собою одне з найякісніших видань на найконкурентнішому регіональному ринку преси. До того ж, видання мало безкомпромісну позицію, «дисидентствувало», публікувало викривальні матеріали, що добряче дошкуляли владі, яка складалась у ті часи переважно з представників СДПУ(о). Відтак, періодично мало проблеми з контролюючими органами, чим здобувала ще більшу прихильність революційно настроєної галицької громадськості.

Ідилія, як заведено, скінчилась із черговими виборами. У 2005 році, після виборів президентських, Іващишин і Рущишин продали газету власнику торгівельної корпорації «Інтермаркет» Романові Шлапаку. Інтереси та наміри нового власника виявилися значно більш приземленими. У 2006 році, через кілька місяців після місцевих виборів, газету перереєстрували у «Львівську газету Вісник міста», вона переїхала в нове приміщення, змінилося керівництво. На сторінках видання почало з'являтися дедалі менше якісних ексклюзивних матеріалів і дедалі більше «висвітлення діяльності місцевої влади» або банальної джинси. Професійна і популярна автура розбіглася. Почала зменшуватися періодичність; у 2008 році газета виходила 4 рази на тиждень, а з 1 січня 2009-го стала тижневиком. Було скорочено дві третини штату. Декларований щотижневий наклад «87 200» не міняється з 2006 року, хоча злі язики стверджують, що насправді друкується і продається лише тисяча-дві примірників. Кажучи прямо, газета занепала, втратила аудиторію й авторитет, перестала приносити Шлапакові політичні дивіденди, а в 2009-му, коли бізнесмен-депутат опинився на межі банкрутства і був вимушений продати свою мережу супермаркетів із порожніми полицями компанії «Євротек», «Львівська газета» стала для нього валізою без ручки.

«Переговори про продаж чи переоформлення газети велися достатньо давно, оскільки останнім часом фінансові показники не були задовільними, Це була ініціатива власника», - сказав «Детектор медіа» директор газети Юрій Булик. Те, що за рік до чергових муніципальних виборів на газету з призабутим, але колись славним брендом не знайшлося покупців, свідчить перш за все про катастрофічний занепад львівського медіаринку. Коли вже так, то у вчинкові Шлапака можна побачити певну рацію: краще подарувати видання облраді, де немає єдиного центру впливу, аніж комусь із товаришів-бізнесменів, із якими, можливо, доведеться змагатися на майбутніх виборах, що їх влада обіцяє провести за мажоритарною системою.

Отримати коментарі від пана Шлапака «Детектор медіа» не вдалося. Втім, раніше він заперечував свою причетність до «Львівської газети» й відмовлявся від будь-яких коментарів. Офіційно засновником видання є інша особа. За такої, в принципі, доволі типової для українських медіа ситуації відповідальність за майбутнє видання та редакційного колективу після продажу не несе ніхто. Хоча, за словами пана Булика, є підстави для оптимізму: «Я думаю, що для газети це однозначно позитивна зміна, адже видання буде розвиватись і працювати далі. Звісно, всі переживають, бо період кардинальних змін на кожному підприємстві не є легким. Але я думаю, що причин для занепокоєння нема - всі будуть працювати і заробляти гроші». Але, принаймні, головний редактор газети Василь Терещук причини для занепокоєння має: не встигла облрада поставити на порядок денний питання про прийняття в подарунок «Львівської газети», як Львовом почали ширитися чутки про майбутнє призначення головним редактором депутата-нашоукраїнця, керівника ідеологічного відділу виконавчого комітету Львівської обласної організації НСНУ Олеся Старовойта. Однопартійця Романа Шлапака, до речі.

Тим часом керівництво дещо успішнішої за «Львівську» газети «Експрес» продовжує звитяжну боротьбу з податківцями, використовуючи метод театралізованих акцій протесту. 3 травня, у Всесвітній день свободи преси, таку акцію було проведено на залізничному вокзалі. «Медведька - у відставку!», «Де справа, пане Могильов?», «Прокурора Баганця - до суду!», «Слідчого Мельника - за ґрати!», «Куди їдемо, пане Янукович?», - такими були гасла протестантів.

Напередодні прокуратура, як і слід було сподіватися, не знайшла підстав для порушення кримінальної справи за статтею 171 (перешкоджання професійній діяльності журналістів), хам-податківець Мельник відбувся суворою доганою. Що й не дивно, адже, як з'ясувалося, перевірку його дій було доручено «своєму» прокурору. Демократія демократією, а нема в «панятіях» нашої влади і «правоохоронців» такого, щоб журналюг захищати.

А представники газети в суді демонстрували довідки про відсутність податкової заборгованості ТзОВ «Видавнича група "Експрес"», після чого газета повідомила, що жодної копійки не винна. Усе б чудово, але достатньо зазирнути в Державний реєстр друкованих засобів масової інформації, щоб пересвідчитися: офіційним засновником газети «Експрес» є Товариство з обмеженою відповідальністю «Редакція газети "Експрес"». Відтак, імовірно, підлеглим Ігоря Починка ще не раз доведеться вийти на чергову театралізовану акцію, або й перейти до обіцяних «більш рішучих дій». 27 травня Янукович повинен бути у Львові, тож, можливо, знайде час на обіцяну зустріч із пригнобленим журналістським колективом.