30 серпня 2022 року парламент підтримав законопроєкт «Про медіа» в першому повторному читанні, «за» проголосували 233 народні депутати. Над цим проєктом, який іще називають медіакодексом, робоча група працювала з осені 2019 року. Текст законопроєкту двічі перевносили: в липні 2020-го та в серпні 2022-го. Ухвалення цього закону є однією з вимог для вступу України до ЄС. Надаючи Україні статус кандидатки у члени ЄС, Єврокомісія рекомендувала нашій державі «боротися з впливом приватних інтересів шляхом ухвалення закону про медіа, який приводить законодавство України у відповідність до Директиви ЄС про аудіовізуальні медіапослуги та надає повноваження незалежному медіарегулятору». 

Проєкт зазнав критики з боку активістів та представників партії «Європейська солідарність», які зокрема вбачають у ньому загрозу для квот україномовного контенту та небезпеку скасування заборони на в’їзд для російських знаменитостей, які є в Україні персонами нон грата.

«Детектор медіа» запитав експертів та членів робочої групи, яка брала участь у розробці та вдосконаленні законопроєкту «Про медіа», як вони ставляться до поточної редакції проєкту, чи будуть подавати до нього правки і якщо так, то які саме. Раніше законопроєкт прокоментував член Національної ради з питань телебачення і радіомовлення, медіаюрист Олександр Бурмагін. Сьогодні на запитання відповідає Тетяна Авдєєва — юристка Центру демократії та верховенства права та членкиня Незалежної медійної ради. Ми готові опублікувати й інші обґрунтовані думки про цей законопроєкт.

Чинна редакція законопроєкту, на мою думку, є найбільш збалансованою в обставинах, в яких опинилася Україна: російська агресія, труднощі з фінансуванням медійного ринку, медіа в окупації тощо. З основних аспектів, які б хотілося виокремити (як дуже позитивних змін, так і дуже суперечливих моментів):

• Спеціальне регулювання на час дії воєнного стану. Враховуючи, що повномасштабна агресія вплинула на здатність медіа виконувати програмну концепцію, виконувати квоту національного продукту (не плутати з продуктом національною мовою!), створила величезну проблему з призупиненням ліцензії медіа, які перебувають у окупації тощо, за рішенням Національної ради дозволяється відступати від загального порядку регулювання: зменшувати квоту національного продукту (але не більше, ніж удвічі від типового обсягу квоти), відступати від програмної концепції тощо. Це дозволить індустрії вижити у період воєнного стану і тому є надзвичайно корисною новелою.
• Підвищення доступності та інклюзії усіх суспільних груп. Нова редакція передбачає обов'язок субтитрувати та/або подавати мовою жестів повідомлення у випадках надзвичайних ситуацій (воєнного чи надзвичайного стану в тому числі) — так люди з інвалідністю завжди матимуть доступ до життєво важливих новин.
• Доступ до подій суспільного інтересу. Мовник, що має виключне право на трансляцію подій значного суспільного інтересу (світові чемпіонати тощо), має надавати доступ іншим мовникам для підготовки коротких новинних повідомлень, які сумарно не мають перевищувати 90 секунд. Це дозволить мовникам транслювати найважливіші події на загальну аудиторію без зайвого клопоту, а глядачам — не купувати трансляції матчів за 195 гривень, аби дізнатися, хто переміг. І це буде закріплено на законодавчому рівні, а не залишено на відкуп приватних домовленостей.
• Узгодження обмежень на проросійський контент. Час розвінчувати міфи щодо обмежень на контент країни-агресора. Багато критиків говорять, що з закону про кінематографію прибирають заборону популяризації органів влади держави-агресора. Правда ж полягає в тому, що це положення не «викинули», а узгодили з законом «Про заборону пропаганди російського нацистського тоталітарного режиму, збройної агресії Російської Федерації як держави-терориста проти України, символіки воєнного вторгнення російського нацистського тоталітарного режиму в Україну». Він визначає пропаганду як «поширення інформації, спрямованої на підтримку або виправдання злочинного характеру діяльності органів держави-терориста (держави-агресора), їх посадових осіб, працівників, службовців (у тому числі військовослужбовців) та (або) представників, які відкрито або приховано діють від імені Російської Федерації на території України або з територій інших держав проти України». Фактично це визначення охоплює і популяризацію органів держави-агресора в тому числі, а отже, немає необхідності плодити мільйони різних визначень і складів порушень, а потім плутатися у порядку їх застосування. Тому чинна редакція спрямована на гармонізацію термінології, а не поліпшення ставлення до агресора.
• Чорні списки. Коротко: залишаємо попередню версію чорних списків — нереально внести когось у список на законних підставах (суто технічно неможливо легально перевірити громадянство людини; не до російських державних органів же запити писати, врешті-решт) або за декілька років маємо десяток скарг до Європейського суду з прав людини через перевищення повноважень державними органами і порушення всіх стандартів прав людини. Адже поки що порядок внесення людини у списки є «ручним» і позбавленим будь-яких процедурних гарантій. Серед них і право на ефективні засоби правового захисту. Саме тому, хоч як нам гірко через тривалі процедури, варто погодитися, що єдиний юридично коректний механізм: проведення досудового розслідування за низкою норм Кримінально кодексу (від незаконного перетину кордону при в'їзді в Крим до мови ворожнечі і закликів до насильницької війни) і у разі успішного розслідування — після обвинувального вироку суду — внесення людини у список. Іншим варіантом є внесення людини до списку компетентними органами: Нацрадою або Мінкультом, але за наявності адекватної процедури і механізму оскарження. Лише в такому випадку на Україну в найближчій перспективі не чекатиме купа програшних справ у Європейському суді. В цьому випадку замість популізму варто думати на кілька років вперед: до чого всіх і закликаю.
• Пісенні квоти на радіо. По-перше, немає скасування санкцій. Якщо мовник порушує квоту від 0 до 10% — він отримуватиме припис, а після п'яти приписів за рік — штраф. Тобто постійні порушення каратимуться фінансово, нова редакція не стає картбланшем на дрібні порушення. Якщо ж порушення становить більше 10% квоти — штраф накладатиметься відразу, адже таке порушення або є умисним, або становить грубу недбалість.

Чому важливе розрізнення? Часом бувають помилки і технічні збої, затягнуті ефіри тощо — все це впливає на дотримання відсоткової квоти, але воно явно не є умисним, явно не є небезпечним (якщо це дві-три пісні іншою мовою), та явно не заслуговує на жорсткі санкції після першого дрібного порушення. Водночас це все ще залишається порушенням, а тривала недбалість радіомовників призведе до фінансової відповідальності. Тому не розумію жорсткої критики і скандалів із цього приводу.

• Ретрансляція. Були деякі зауваження щодо потенційної ретрансляції російських мовників, які мовлять із території Європи, а отже, підпадають під квоту європейського продукту. Тут маємо два основних «сита»: по-перше, іноземне лінійне медіа має бути зареєстрованим (давайте подумаємо, чи будуть реєструватися російські канали), по-друге, в нас є чітка заборона на громадян країни-агресора як бенефіціарних власників.
• Власність і фінанси. Часто можна почути аргумент про послаблений контроль за власністю. Але тут ми знов таки впираємося у проблему застосування обмежень на практиці. Власниками акцій великих виробників контенту є інвестиційні фонди (подивімося хоча б на Netflix). А тепер уявімо ситуацію, що власником 0,01% акцій є громадянин держави-агресора. Питання навіть не у впливовості цієї людини. Проблема у тому, щоб легально виявити і встановити цей факт. Наступне питання: то що ж, тепер забороняти усю продукцію умовного Netflix, якщо такий факт встановлений? Скільки таких компаній тоді буде заборонено? Залишу це питання відкритим.

2) Потенційні правки, зміни переважно були внесені в процесі роботи над проектом в межах робочої групи. Зараз предметом дискусії залишаються узгодження термінології, узгодження положень із нормами, які регулюють кіноіндустрію, та деякі інші дрібні питання. Повністю усвідомлюю, що зараз медійний законопроект є об'єктом критики із боку усіх можливих стейкхолдерів, політичних сил і активістів. Але тут хотілося б наголосити на кількох речах: по-перше, перш ніж вдаватися до часом радикальної критики, хоча б прочитайте текст, а не коментарі на коментарі лідерів суспільної думки. По-друге, дослухайтесь до обґрунтування норм. Робоча група недарма складається з представників різних сфер: від індустрії та державних органів до громадського сектору та незалежних експертів, адже для формулювання положень потрібно розуміти і як працює регулятор, і як положення вплинуть на самі медіа чи права людини. 

Тому, перш ніж, наприклад, критикувати зниження квот на пісні, подумайте про наслідки додавання цієї норми до значних порушень. Через одну технічну помилку чи надміру довгий ефір з інтерв'ю радіо фактично щоразу буде мусити платити штраф. Навряд метою законопроекту має бути затягування джгута на шиї індустрії. І навряд це те, чого прагнуть наші колеги, які зацікавлені регулюванням мовних питань.

Проте для повного розуміння цього питання слід мати діалог, в тому числі і з представниками радійників, аби вони пояснили, як це працює технічно. А ще бути готовим слухати пояснення і обґрунтування. І я досі сподіваюся, що консенсус у питаннях регулювання вдасться знайти без переходу на особистості і без завалювання хороших ініціатив просто тому, що критики не до кінця розуміють принципи роботи індустрії чи механізм (не)впровадження деяких норм на практиці.  Так-так, я про дискусію щодо сумнозвісних чорних списків, які по-хорошому неможливо застосувати без порушення прав людини та подальших заявок в Європейському суді від російських громадян, що перетворяться на програні Україною справи. Навряд це саме те, чого хочуть патріотично налаштовані активісти, але через незнання процедур це саме те, до чого нас підштовхують.

І наостанок: варто зрозуміти, що короткострокові рішення — не дуже хороший варіант. Ми, звісно, можемо копіпастом перенести норми про чорні списки, які або не будуть працювати, або за три місяці прилетить з десяток скарг проти України за порушення права на свободу вираження (якщо не обидва варіанти одразу), але це погане рішення. А ми проти поганих рішень, особливо коли історія змін в регулюванні медіа налічує 10 років роботи багатьох моїх колег.

Так, ми готові вносити правки і дискутувати з дрібних та масштабних питань. Але мій посил до колег: робімо це конструктивно, а не у форматі «по-нашому або ми завалимо законопроект». Ми всі працюємо над однією спільною справою.

Фото: «Укрінформ»