У 2011 році Комітет Міністрів Ради Європи у своїй Рекомендації CM/Rec(2011)7 про нове визначення медіа прицільно проаналізував тенденцію щодо необхідності відходу від розуміння «медіа» в значенні традиційних засобів масової інформації. Нові діячі, які з’явилися у зв’язку з розвитком технологій, набувають все більшого впливу та не менше за традиційні медіа сприяють реалізації права суспільства на отримання інформації.

Зважаючи на це, Комітет Міністрів зауважує, що державна політика з регулювання медіа має враховувати таких «нових» діячів та забезпечувати, з одного боку, належний рівень захисту свободи вираження поглядів, а, з іншого – пропонувати чітке визначення обов’язків та відповідальності як традиційних, так і нових медіа.

В умовах відсутності розвинутого саморегулювання медіа в Україні та зважаючи на російську агресію на Сході України та окупацію Криму, що супроводжуються інформаційними кампаніями, які загрожують національній безпеці, пропозиція впровадження більш чіткого регулювання діяльності онлайн-медіа, виглядає виправданою.

Доопрацьована редакція законопроекту № 2693-д, в свою чергу, пропонує додаткові гарантії для забезпечення балансу між таким регулюванням та свободою вираження поглядів.

Які ресурси належатимуть до онлайн-медіа та чи регулюватиме новий закон діяльність блогерів?

В оновленому законопроекті уточнено підхід до визначення «онлайн-медіа», яке залишається достатньо широким, щоб відповідати викликам розвитку та впливу нових каналів масових комунікацій. Ознаками онлайн-медіа, відповідно до законопроекту, є регулярне поширення масової інформації, використання для цього окремого сайту чи сторінки на платформах спільного доступу до інформації (наприклад, YouTube канал) з індивідуалізуючою назвою та наявність редакційного контролю.

У вже згаданій Рекомендації CM/Rec (2011) 7 Рада Європи сформувала перелік критеріїв нового визначення «медіа», до яких належать зокрема: намір діяти як медіа, відповідність мети і цілей діяльності функціям медіа, наявність редакційного контролю (редакційних процесів, модерації, відповідного персоналу – редакторів), визнання професійних стандартів, охоплення аудиторії та відповідні інструменти поширення, відповідність публічним очікуванням.

Складнощі імплементації всіх перелічених ознак медіа безпосередньо в закон пов’язані з тим, що підхід до цих критеріїв має бути гнучким. У самих рекомендаціях йдеться про те, що їх необхідно оцінювати залежно від обставин. Не обов’язкова наявність одночасно всіх шести критеріїв, про «медійність» можуть свідчити й комбінації кількох ознак.

Саме тому в доопрацьованому законопроекті пропонується підхід, за якого детальніші критерії та процедури віднесення того чи іншого ресурсу до онлайн-медіа мають бути розроблені органом спільного регулювання, тобто, безпосередньо представниками медіа та Національної ради. Такі критерії після їх затвердження й оприлюднення стануть основою для визначення, чи є той чи інший ресурс, що не проходив реєстрацію в Національній раді, онлайн-медіа.

Доопрацьований законопроект містить і інші запобіжники від розширення сфери нового регулювання. Так, положення законопроекту уточнено таким чином, щоб повноваження Національної ради стосувалися виключно діяльності медіа, а не будь-якого поширення масової інформації в інтернеті (до прикладу, можна порівняти ред. статті 37 законопроекту №2693 та ред. статті 36 доопрацьованого проекту).

Крім цього, як і в попередній версії, закон не поширюється на фізичних осіб, які публікують масову інформацію для задоволення власних інтересів, а також веб-сайти підприємців, організацій чи компаній, які стосуються їх господарської діяльності (якщо тільки поширення масової інформації не є основним видом діяльності такої особи).

Таким чином, закон справді може поширюватись на блогерів, але лише на тих, які самостійно зареєструються як онлайн-медіа або відповідатимуть ознакам «медіа», визначеним у законі та в акті спільного регулювання. Закон не буде поширюватись на звичайних дописувачів соціальних мереж і не регулюватиме поширення всієї інформації в інтернеті.

Чи зобов’язані онлайн-медіа реєструватись? Які переваги реєстрації?

Реєстрація для всіх онлайн-медіа є добровільною. При цьому, реєстрація також не є умовою для початку діяльності. Розгляд Національною радою заяви про реєстрацію онлайн-медіа жодним чином не зупиняє діяльність такого суб’єкта.

Процедура реєстрації є дуже простою і вимагає подання вичерпного і ненадмірного переліку даних: ідентифікаційна та контактна інформація, інформація про кінцевого бенефіціарного власника (за наявності), а також вид та опис діяльності у сфері медіа, а саме: назву та вид онлайн-медіа, доменні імена, за якими медіа доступне в мережі інтернет, із зазначенням реєстрантів відповідних доменних імен.

Реєстраційний збір за законом становить один прожитковий мінімум для працездатної особи, тобто, приблизно 2 тис. грн. Важливо, що протягом року з набрання чинності законом інформаційні агентства можуть безкоштовно перереєструватись як суб’єкти у сфері онлайн-медіа.

Реєстрація онлайн-медіа може давати певні переваги суб’єктам у сфері медіа та їхнім журналістам. Зокрема, проект передбачає, що винятково зареєстровані медіа можуть отримувати державну підтримку, а також укладати договори про висвітлення діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування. Журналістам зареєстрованих медіа гарантується акредитація в органах влади (заборонено відмовляти в акредитації).

Крім цього, зареєстровані онлайн-медіа отримують право брати участь у механізмах співрегулювання, що передбачає не лише участь у розробці правил та кодексів, але і додаткові гарантії захисту при розгляді справ щодо можливого порушення законодавства – звернення за експертизою до органу спільного регулювання.

Які вимоги щодо прозорості медіавласності поширюються на онлайн-медіа?

Онлайн-медіа, на відміну від телеканалів, не зобов’язані розкривати свою повну структуру власності при реєстрації чи повідомляти про зміни в цій структурі (крім, зміни кінцевого бенефіціарного власника, якщо такий є).

Водночас Національна рада може вимагати від суб’єкта у сфері онлайн-медіа надання інформації про структуру власності у випадках, якщо виявлено інформацію, що обґрунтовано свідчить про непрозорість структури власності суб’єкта у сфері медіа або в разі виявлення ознак поширення в онлайн-медіа незаконного контенту, передбаченого статтями 36 та 119.

Таким чином, структура власності онлайн-медіа в будь-якому випадку має бути прозорою, тобто дозволяти встановити всіх осіб, які мають пряму та/або опосередковану істотну участь в суб’єкті у сфері медіа, ключових учасників, а також не мати серед власників істотної участі трасти або юридичні особи, зареєстровані в офшорних зонах.

Обмеження контенту онлайн-медіа

Багато маніпуляцій у контексті обговорення законопроекту стосувалися занадто широко сформульованих обмежень, пов’язаних зі змістом інформації, яку не можна поширювати в медіа. Одразу варто зауважити, що практично всі наведені в статті 36 законопроекту обмеження відтворюють норми чинного українського законодавства щодо інформації, яку заборонено поширювати всім (не лише суб’єктам у сфері медіа). Детальніше – в таблиці нижче.

Єдина новела – це те, що Національна рада отримує повноваження застосовувати санкції до суб’єктів у сфері онлайн-медіа, як це раніше було щодо аудіовізуальних медіа. Разом з тим, законопроект також передбачає можливість деталізації критеріїв обмеження в актах органу спільного регулювання, що дозволяє додати правової визначеності при застосуванні зазначених обмежень.

Порівняльна таблиця. Заборонені категорії інформації

Обмеження, пов’язані з агресією

Розділ законопроекту щодо обмежень, пов’язаних зі збройною агресією, не зазнав суттєвих змін, порівняно з попередньою редакцією. Цей розділ включає тимчасові обмеження щодо медіа діяльності, які включають заборону поширення певних категорій висловлювань та обмеження діяльності суб’єктів у сфері медіа, у структурі власності яких є резиденти держави-агресора, на території України.

Контентні обмеження включають заборону поширювати матеріали, які містять популяризацію або пропаганду органів держави-агресора та дій, що виправдовують чи визнають правомірною збройну агресію, анексію, окупацію території України, а також недостовірні матеріали щодо збройної агресії та діянь держави-агресора у разі, якщо наслідком таких матеріалів є розпалювання ворожнечі та ненависті або заклики до насильницької зміни, повалення конституційного ладу чи порушення територіальної цілісності чи конституційного ладу.

Забороняється також виключно позитивне висвітлення діяльності органів влади держави-агресора (держави-окупанта), з метою їх популяризації (наприклад, трансляція годинних виступів президента держави-агресора). Інформація про їх діяльність має подаватися з дотриманням принципів достовірності та збалансованості.

Зазначені категорії обмежень також будуть деталізовані в актах органу спільного регулювання.

Крім цього, на суб’єктів у сфері онлайн-медіа поширюється чинна сьогодні для аудіовізуальних медіа заборона щодо поширення матеріалів, серед учасників яких є особи, внесені до Переліку осіб, які створюють загрозу національному медіапростору України (трансформований Перелік осіб, що створюють загрозу національній безпеці, який сьогодні веде Мінкульт).

Захист дітей та онлайн-медіа

Доопрацьований законопроект деталізує вимоги щодо захисту дітей від інформації, що може завдати значну шкоду їх фізичному, психічному або моральному розвитку. Зокрема, в онлайн-медіа потрібно забезпечувати належне попереднє інформування про потенційну шкідливість розміщеної інформації, якщо вона належить до категорії, передбаченої у частині першій статті 42. Детальний опис критеріїв віднесення інформації до небезпечної для дітей – також предмет спільного регулювання.

Крім цього, посилюється і захист приватності дітей через заборону розголошувати їхню персональну інформацію.

Спростування та реалізація права на відповідь в онлайн-медіа

Законопроект містить досить детальні норми, що регулюють питання спростування недостовірної інформації або надання права на відповідь, у тому числі, в онлайн-медіа. Зокрема, передбачено вимоги щодо забезпечення видимості повідомлення про спростування чи тексту відповіді, які мають розміщуватись або на одній сторінці з відповідною публікацією, або ж містити відповідні перехресні посилання.

Стаття 43 законопроекту передбачає, що суб’єкт у сфері онлайн-медіа має розглянути заяву про відповідь або спростування невідкладно, але не пізніше 5 днів з моменту її отримання. Водночас, законопроект містить низку підстав для відмови в розміщенні такого спростування чи відповіді. Наприклад, якщо текст, що вимагає поширити заявник, виходить за межі предмету, щодо якого надається спростування або відповідь, не обмежується спростуванням та/або коментуванням інформації, яку заявник вважає недостовірною, або ж містить висловлювання, що розпалюють ворожнечу чи ненависть.

Мова онлайн-медіа

Законопроект передбачає, що суб’єкти у сфері онлайн-медіа самостійно визначають мову поширення медіа, але з дотриманням вимог Закону України «Про функціонування української мови як державної». Стаття 27 цього Закону передбачає, що веб-сайти та веб-сторінки в соціальних мережах засобів масової інформації, зареєстрованих в Україні, мають виконуватися державною мовою. Поряд з версією державною мовою, можуть існувати версії іншими мовами, але не більші за обсягом та змістом інформації, ніж україномовна.

Водночас, уточнено, що ця вимога не поширюється на онлайн-медіа, що виходять винятково кримськотатарською мовою, іншими мовами корінних народів України, англійською мовою або іншою офіційною мовою Європейського Союзу.

Які санкції застосовуються до онлайн-медіа? Чи може Національна рада заборонити поширення онлайн-медіа?

Попри добровільність реєстрації онлайн-медіа, законопроект надає Національній раді повноваження притягати до відповідальності за порушення, вчинені як зареєстрованими, так і незареєстрованими медіа. Водночас, у випадку із незареєстрованими медіа, Національній раді потрібно буде також довести, що відповідний ресурс є справді онлайн-медіа, тобто відповідає ознакам, визначеним у законі та в акті спільного регулювання.

Законопроект передбачає застосування до онлайн-медіа приписів за незначні порушення (наприклад, неоприлюднення зареєстрованими медіа вихідних даних) або штрафів (у разі якщо щодо суб’єкта протягом одного року вже було винесено три приписи) на суму від близько 5 тис. до 25 тис. грн.

Більшість порушень вимог щодо контенту, а також вимог щодо поширення передвиборної агітації чи реклами, належать до значних порушень, штрафи за які можуть становити від близько 25 тис. грн. до 50 тис. грн.

Невиконання вимог розділу щодо збройної агресії, а також невиконання вимог щодо забезпечення прозорості структури власності належать до грубих порушень, розміри штрафів за які можуть сягати 75 тис. грн.

Разом з тим, законопроект не передбачає права Національної ради приймати рішення про заборону поширення онлайн-медіа в Україні. Така санкція може застосовуватись виключно за рішенням суду і лише якщо протягом одного року суб’єкт у сфері онлайн-медіа допускає систематичні порушення вимог закону, зокрема, вчинив три значні або два грубі порушення. Рішення про заборону поширення медіа приймається виключно судом і в разі вчинення грубого порушення суб’єктом у сфері онлайн-медіа, особу якого не вдалося встановити, і який не виконав відповідний припис Національної ради.

Законопроект у статті 99 також уточнює способи, у які має реалізуватися судове рішення про заборону поширення онлайн-медіа. Наприклад, якщо доменне ім’я веб-сайту онлайн-медіа зареєстроване в домені UA. або УКР та ресурси для його розміщення надаються хостером в Україні – забезпечити обмеження доступу до такого ресурсу суд зобов’язуватиме саме реєстратора та постачальника послуг хостингу, а не провайдерів телекомунікацій, які забезпечують доступ користувачів до інтернету.

Важливо, що у статті 117 законопроекту для суб’єктів у сфері онлайн-медіа передбачено особливий механізм звільнення від відповідальності за поширення незаконного контенту та недостовірної інформації, якщо така інформація була поширена користувачами у розділах для коментування чи розміщення користувацьких публікацій на веб-сайті чи веб-сторінці такого медіа, за умови, що суб’єкт у сфері онлайн-медіа обмежив доступ до такої інформації впродовж трьох робочих днів з моменту отримання відповідної скарги чи припису Національної ради.

У доопрацьованій редакції законопроекту 2693-д вдосконалено й інші положення, зокрема щодо проведення перевірок Національної ради, її повноважень та прозорості прийняття рішень. Водночас, робота над подальшим приведенням регулювання в максимальну відповідність зі стандартами Ради Європи продовжуватиметься. Робоча група готова розглянути пропозиції представників онлайн-видань, медійних організацій, юристів та інших зацікавлених сторін до другого читання законопроекту.

Публікацію підготовлено в рамках Проєкту «Європейський Союз та Рада Європи працюють разом для підтримки свободи медіа в Україні». Думки, висловлені в тексті не обов`язково виражають офіційну позицію Ради Європи та Європейського Союзу.

Ілюстрації – скриншоти з презентацій Віти Володовської та медіаюриста Олександра Бурмагіна (ГО «Платформа прав людини»)

Фото: nippon.com