19:12
Понеділок, 16 Вересня 2019

Дев’ять питань щодо співрегулювання в Україні

Поки оновлений парламент ще не взявся за свою версію законопроєкту про аудіовізуальні послуги (медіасервіси), питання запровадження системи співрегулювання в медійній сфері залишається відкритим. Тому представники громадськості та індустрії вирішили визначити пріоритети цього процесу під час громадської дискусії «Безпечний медіапростір: співпраця індустрії та регулятора», яку організовували Незалежна асоціація телерадіомовників (НАМ), Національна рада з питань телебачення і радіомовлення за підтримки USAID та Internews Ukraine. «Детектор медіа» з цієї дискусії виокремив дев’ять актуальних питань і викликів для співрегулювання в Україні.
Дев’ять питань щодо співрегулювання в Україні
Дев’ять питань щодо співрегулювання в Україні

Саморегулювання чи співрегулювання?

У нас є державне регулювання (Нацрада), є саморегулювання (Комісія з журналістської етики, Незалежна медійна рада, Індустріальний гендерний комітет з реклами), то чи потрібне співрегулювання? Керівниця Центру адвокації та лобіювання НАМ Ольга Большакова, пояснює, що співрегулювання має стати своєрідною галузевою угодою між регулятором та індустрією щодо певних питань (наприклад, регулювання контенту): «Індустрія добровільно погоджується на це рішення, а держава добровільно його визнає».

Зараз в Україні реальні повноваження встановлювати порушення та застосовувати за них санкції має саме профільний регулятор – Національна рада з питань телебачення і радіомовлення, а саморегуляторні органи у своїй роботі спираються насамперед на етичні норми (у розумінні юристів це – оціночні судження) та можуть застосовувати лише громадський примус (наприклад, осуд чи дружнє попередження).

За участі громадськості чи без?

Голова громадської організації «Детектор медіа» Наталія Лигачова вважає, що саме в законі про аудіовізуальні послуги має бути прописана мета, повноваження та головні відмінності саморегуляторних і співрегуляторних органів. «У моєму розумінні головна відмінність – у тому, що співрегулюванням займається індустрію та регулятор. Із цього процесу виключається громадськість та медійні громадські організації. А саморегулювання потрібно, щоб враховувати інтереси медійної спільноти, журналістів, громадськості та суспільства», – зазначила вона.

Ольга Большакова повідомила, що індустрія теж проти безпосередньої участі громадськості в органах співрегулювання: «Експерт – це особа, яка несе відповідальність за те, що вона говорить і пише. Представники громадськості – дуже емоційні люди. Вони не завжди беруть до уваги те, які наслідки матимуть їх висновки». Але при цьому, за її словами, індустрія не виключає того, що громадськість може висунути своїх представників як експертів.

Який механізм створення?

У світовій практиці існують різні механізми співрегуляторних органів. Наприклад, в Австралії такі органи були створені за рішенням мовників, у Нідерландах і Німеччині – рішенням державного регулятора, у Канаді – за угодою регулятора й мовників тощо.

Під час дискусії учасники заходу зійшлися на тому, що в Україні положення про співрегуляторні органи мають бути визначені в законі. За словами Наталії Лигачової, тепер усе залежить від політичної волі профільного комітету парламенту нового скликання. Заступниця голови Нацради Уляна Фещук додала, що це має бути якісне законодавство, які нелегко буде обійти юристам: «Без закону нічого не запрацює, бо рівень журналістської свідомості досить керований». Координатор одного з напрямків Офісу з розробки гуманітарної політики України Федір Гречанінов запевнив, що зараз організовується група, яка має знайти можливість ефективно залучити до цього процесу індустрію.

Якими питаннями має займатися співрегулювання?

У цьому питання експерти були одностайні – контентом. Але яким? Наталія Лигачова вважає, що норми захисту прав та інтересів дітей і вразливих груп можна прописати законодавчо. Тоді як нагляд за дотриманням журналістських стандартів можна здійснювати лише шляхом саморегулювання. «А роль співрегулювання – у тому, щоб виробляти спільні правила гри», – додала вона.

Її підтримав і Федір Гречанінов: «Такі речі, як журналістські стандарти, треба виносити на суд саморегулювання. Але вся система так побудована, що рішення органів саморегулювання не мають влади та дієвості. Співрегулювання – це найдієвіший механізм».

Як фінансувати?

У світі більшість органів співрегулювання фінансується за рахунок внесків індустрії. Однак, приміром, у Нідерландах 50% коштів надходить з державного бюджету. А от у Швеції та Нідерландах орган співрегулювання фінансується за рахунок штрафів порушників. Ольга Большакова негативно оцінює цей останній досвід. «Ми пропонуємо систему, де є витрати на роботу органу, яка розподілена між усіма учасниками. Але оплату за експертизу через орган саморегулювання учасник фінансує самостійно», – сказала вона.

Компетенція експертів?

Ольга Большакова перелічила основні вимоги до експертів, з якими погоджується індустрія: освіта, досвід роботи за певним напрямом, відсутність конфліктів інтересів, регалії. Під питанням – досвід наукової роботи, який пані Большакова вважає дуже потрібним при складанні експертних висновків.

Які експертизи має надавати?

Такий орган може надавати або автоматичну експертизу щодо всіх скарг, які надходитимуть (що є досить дорогим процесом), або вибіркову (наприклад, на прохання регулятора). Найбільш оптимальним для України підходом Ольга Большакова вважає вибіркову експертизу, яка здійснюється за ініціативою мовника, якщо він не згодний з рішенням регулятора про наявність порушення: «Це найдешевший варіант. Мовник зважує ризики і, якщо вважає, що має рацію, замовляє експертизу».

Чи буде обов’язковим рішення?

У Швеції висновки органу співрегулювання обов’язкові як для регулятора, так і для мовника. А в Канаді мовник може оскаржити рішення співрегулятора в державного регулятора.

«Для України є попередня згода індустрії, що це буде не остаточне рішення, і на його основі своє рішення прийматиме регулятор, – сказала Ольга Большакова. – У межах переговорів індустрії та регулятора індустрія погодилася з тим, що рішення органу співрегулювання не мають бути обов’язковими для регулятора. Я не є прихильником цього підходу. Але за таких умов можна йти за досвідом Австралії, де регулятор просто передає на розгляд скарги».

Які санкції зможе застосовувати?

За словами Ольги Большакової, органи співрегулювання у світі мають досить різні санкції. Так, у Канаді та Франції – громадський осуд (примус до вибачення) або обструкція (виключення), у Швеції – штрафи, а в Австралії та Великій Британії до попереджень, штрафів та анулювання ліцензії вдається саме регулятор, а не органи співрегулювання. Якщо український механізм співрегулювання передбачатиме остаточне рішення за регулятором, тоді, напевно, саме він вибиратиме санкцію зі свого арсеналу.

Фото: Arden Andersen, Flickr

Читайте також

Всі матеріали розділу / жанру:
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
411
Переглядів
Коментарі
Код:
Им'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
2016 — 2019 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду