In English

«Детектор медіа» в умовах великої війни системно досліджує російську дезінформацію в українському та російському сегментах соцмереж і помітив зростання кількості маніпуляцій на тему національних спільнот в Україні та націй загалом. Пишучи про національні спільноти, проросійські користувачі соцмереж вдаються до ксенофобії, переважно змальовуючи поляків загарбниками, угорців — невігласами,  єврєїв — винуватцями війни й так далі.

«Детектор медіа» проаналізував український сегмент соціальних мереж, щоби з’ясувати, в якому контексті як проросійські, так і проукраїнські користувачі найчастіше згадували представників і представниць національних спільнот. І що писали про самих росіян та українців.

Страх і невизначеність, які панують у суспільстві під час збройних конфліктів чи економічних криз, загострюють упередження щодо етнічних і національних спільнот. Про це пише дослідниця Сандра Креєнман з Управління Верховного комісара ООН з прав людини. Щоб досягти підтримки чи залякати представників і представниць національних чи етнічних спільнот, які проживають на охоплених конфліктом територіях, учасники конфлікту можуть поширювати інформацію про загрози для цих меншин, яка підриває суверенітет противника ізсередини. Таке явище називається вепонізацією. У суспільстві, що перебуває у стані війни, часто шукають винних і можуть звинувачувати іноземців або меншини у внутрішніх проблемах. Також люди вдаються до навішування ярликів та протиставлення представників одних національних чи етнічних спільнот іншим. Система пропаганди культивує стереотипи та всіляко дегуманізує «ворожі» національні спільноти.

Тобто стереотипи про національні спільноти, які вже існують у суспільстві, стають інструментами пропагандистів. Вони, використовуючи прийоми дезінформації, намагаються загострити історичні й культурні розбіжності між національними спільнотами, щоб виправдати агресію або дегуманізувати ворога.

У дослідженні ми виокремили набір ксенофобських меседжів, які поширювалися в українському сегменті соцмереж, та проаналізували їхній тон. За нашими спостереженнями, переважну більшість повідомлень написали проросійські користувачі соціальних мереж, щоби погіршити стосунки між етнічними українцями та іншими спільнотами, які населяють Україну;  роздути відмінності й штучно поглибити лінію розколу між різними спільнотами. Автори також перекручували чи подавали вибіркову інформацію про історичні факти.

У дослідженні фокусуємося на тому, як у соціальних мережах позиціонують національні спільноти України, зокрема: росіян, поляків, євреїв, українців, угорців, ромів, кримських татар та інших.

Методологія

«Детектор медіа» проаналізував 51,3 тисячі дописів в українському сегменті фейсбука, ютуба, телеграма і твітера, які надали компанії LetsData i Semantrum. Під українським сегментом ми маємо на увазі дописи профілів, сторінок, груп та каналів, які розташовані в Україні, або вказали своїм місцем розташування Україну, або які постачальники даних визначили як українські. 

Детальніше про методологію отримання та обробки даних — читайте тут.

Період моніторингу: 18 грудня 2022 — 18 квітня 2023 року.

Щоб уникнути поширення пропагандистських тверджень, ми лише за крайньої необхідності цитуємо першоджерела й називаємо їх. Усі публікації російською мовою ми переклали на українську.

Проросійськими користувачами соціальних мереж ми вважаємо облікові записи чи спільноти в соціальних мережах, які регулярно поширюють меседжі російської пропаганди. Зразками таких користувачів, є проросійські телеграм-канали. Наприклад, «посол Луганської народної республіки у Російській Федерації» Родіон Мірошник (@miroshnik_r) у своєму каналі в телеграмі дублює тези російської пропаганди й обстоює позицію, що росіяни в Україні через нібито їхній внесок у розбудову держави повинні мати більше прав, порівняно із представниками інших національних спільнот.

Проукраїнськими користувачами соціальних мереж ми вважаємо облікові записи чи спільноти, де користувачі висловлюють проукраїнську позицію. Як приклад такого користувача можна вважати обліковий запис «Ярослав Шевчук» (yaroslav.shevchuk.73) у фейсбуку. Цей користувач переважно перепощує інформацію від інших облікових записів з осудом агресії росіян, патріотичним табличками з назвами вулиць, жартами про президента Росії тощо.

Особливості дезінформації щодо національних спільнот у кожній із соцмереж

У фейсбуку найчастіше поширювали упередження щодо євреїв. У цій соціальній мережі були дописи, що перші особи з керівництва України — євреї й начебто працюють над тим, щоби знищити український народ. Рідше там траплялися звинувачення в русофобії представників інших держав від проросійських користувачів, а також висміювання росіян і російської пропаганди проукраїнськими дописувачами.

Ютуб намагається блокувати матеріали з ознаками ксенофобії. Відповідно, більшість відео, які ми аналізували для цього дослідження, вже недоступні на цій платформі й ми працювали з їхніми транскриптами. Протягом аналізованого періоду на ютубі найбільше висміювали російських військових і поширювали російські пропагандистські меседжі про поляків, які нібито збираються окупувати Україну.

У телеграмі найбільше повідомлень стосувалися звинувачень українців у приниженні інших національних меншин. Найчастіше там поширювали інформацію про утиски росіян та угорців українцями. Як правило, автори публікацій маніпулювали інформаційними приводами щодо двосторонніх відносин України з цими країнами чи внутрішніми питаннями України. У випадку з росіянами найчастіше маніпулювали подіями російсько-української війни й усуненням спадщини часів російської імперії чи СРСР. А у випадку з угорцями — ще й темою реформи шкільної освіти в Україні та позицією уряду Угорщини щодо підтримки євроінтеграції України.

У твітері дослідники й дослідниці бачили найменшу кількість постів із ксенофобією щодо національних спільнот. Там найчастіше поширювали стереотипи про національні спільноти в Україні як жарти. За аналізований період у твітері було найменше публікацій російською, тоді як в інших соцмережах пости російською превалюють.

Ключові висновки дослідження про кожну національну спільноту

Росіяни — «сучасні євреї»

У соціальних мережах є дві категорії публікацій зі згадками про росіян. Перша — пости від проросійських або російських користувачів соціальних мереж, які спілкуються з проукраїнськими користувачами. Друга — публікації від проукраїнських користувачів. Проросійські користувачі намагаються подати росіян як тих, кого переслідують в Україні й за кордоном. Або ж самі закликають до насильства проти інших народів. Пости від проукраїнських користувачів соціальних мереж стосуються не так російської національної меншини в Україні, як громадян Росії і влади цієї держави.

Проросійські користувачі соціальних мереж транслюють меседжі російської пропаганди. Ці публікації мають переконати читачів у тому, що росіяни здійснили настільки великий внесок у розвиток світової цивілізації й України, що їхнє право диктувати, що має відбуватися в Україні та інших державах, історично обумовлене. Також росіяни присвоюють собі всіх діячів культури, які жили і творили на територіях, колонізованих колись Росією. При цьому такі користувачі звинувачують інших у присвоєнні російської спадщини: «Рєпін народився в Чугуєві, Харківській області, на той час, на час народження Рєпіна, це аж ніяк не була Україна, ну а тепер, звичайно. Ось як цікаво виходить, з одного боку русофобія та дерусифікація, а з іншого привласнюють собі культуру Росії, у самих, вибачте, пусто».

Схожа ситуація в росіян і з іншими уродженцями російських колоній: філософом Григорієм Сковородою, художниками Казимиром Малевичем і Архипом Куїнджі, Марком Шагалом та іншими.       

Проросійські користувачі соціальних мереж болісно сприймають і деколонізацію політичного простору, яка відбувається в державах, що колись належали до складу Радянського Союзу чи Російської імперії. В Україні ці процеси мають назви «декомунізація» і «дерусифікація». Під час них демонтують пам'ятники чи перейменовують топоніми, які назвали на честь нав’язаних радянською владою героїв чи політичних російських діячів, які сприяли репресіям, окупації, русифікації українців тощо, і повертають їм історичні назви або дають нові. Проросійські користувачі поширюють новини про нові приклади декомунізації та дерусифікації в Україні, а коли їх немає, то вигадують власні, які підтверджують картину світу авторів. Наприклад, 31 січня 2023 року проросійський телеграм-канал опублікував новину, що український політик Борислав Береза начебто «вимагає зрубати в Миколаєві “російські ялинки” і замість них посадити “червону калину”».

Тих, хто деколонізує публічний простір, росіяни і проросійські користувачі соціальних мереж називають «білими неграми». Так, зокрема, характеризували тих, хто демонтував пам’ятники російській імператриці Катерині ІІ і російському військовому Олександру Суворову в Одесі. З цієї нагоди росіяни просували меседжі, що Одеса — російське місто, а «української Одеси нема в природі». 

Формулювання про варварство контрастує з посилами, які російська пропаганда та офіційні персони просувають у державах, розташованих на азійському, американському й африканському континентах. Там росіяни позиціонують себе як мультикультурну державу, що не проводить колоніальної експансії, а навпаки — захищається від колоніальних претензій західноєвропейських країн і США.

Декомунізацію публічного простору й осуд військової агресії росіян проти України, проросійські користувачі соціальних мереж подають як спроби знищення і переслідування російського народу.  У ході дослідження нам неодноразово траплялися висловлювання, що росіяни стали «новими євреями сучасності», «Захід фактично розгорнув геноцид російської та російської культури» тощо.

Відповідальність за «геноцид росіян», на думку проросійських користувачів соцмереж, мають нести українці, адже «2014 року почали збуватися їхні мрії — москаляку на гілляку, пали колорадів, ріж русню, бий сепарів». Як висновок у таких постах пропонується гасло, що вся протидія російським окупантам є переслідуванням росіян за національною ознакою. Ось приклад публікації від 9 квітня 2023 у телеграмі: «А ось антиросійські провокації залякування, цькування та переслідування проросійських активістів, розгін організованих на підтримку Росії і проти нової європейської моди звіриної русофобії — справа їхніх рук, тим більше приємна цим новим бандерівцям, що проросійські активісти часто мають цілком єврейське походження. Що називається, подвійна вигода нащадкам древніх укрів: начебто москалі, але водночас євреї. Саме їх гнобити!».

У цих випадках, українців порівнюють з «еталоном зла», яким для російської пропаганди часто слугує приклад Німеччини в умовах Першої і Другої світових воєн та між ними.

На противагу цьому російське суспільство намагаються зобразити виключно толерантним. Що контрастує з реальністю вторгнення росіян в Україну чи їхніми спробами втручатися в політику сусідів: «Будь-хто в країні, яка говорить 150 мовами, топить проти якоїсь нації, або тільки за одну якусь націю – ворог нашої країни, який топить за те, щоб вона була зруйнована. І ця сука підлягає знищенню», — написав користувач телеграма, який начебто воює в Україні на боці росіян.

При порівнянні з «еталоном зла» проросійським користувачам соцмереж і пропагандистам стає в нагоді термін «русофобія». Нею російські чиновники й користувачі соцмереж називають не лише протидію російській культурі, а й економічний тиск через санкції. Автори постів ставлять знак рівності між протистоянням російській агресії та силовими утисками російського народу. А також наголошують на шкоді від антиросійських санкцій тим, хто їх накладає.

«Дебільна русофобія, а з нею і зубожіння рядових європейців», — прокоментував заступник голови ради безпеки Росії Дмитро Медведєв запровадження верхньої межі цін на російський газ наприкінці 2022 року. У той час російська пропаганда просувала тезу, що від санкцій на російські енергоносії в першу чергу постраждають мешканці Європи.

Частина проросійських користувачів соціальних мереж намагалася пояснити «поширення русофобії». За першою версією, «русофобія — це якесь генетичне захворювання, яке передається по лінії ленінсько-троцькістсько-ліберальних династій малих народів СРСР». Чи русофобію передають українським дітям із «молоком матері». За другою версією поширення русофобії, в усьому винні російські політики, які втратили шанс зупинити русофобію в минулому. «Наші політикани звикли все міряти баблом і тільки про нього і думати. Вони розпилом своєї країни займалися, а Україна пофіг. Хоча русофобію вже в 90-х бачили всі прості люди, і лише еліта була у рожевих окулярах. Прокинулися, коли вже пізно», — написали в телеграм-каналі, який поширює російські новини про бойові дії в Україні.

Звинувачення в бездіяльності були й на адресу парафіян Української православної церкви Московського патріархату. В контексті протистояння жителів окремих українських громад і цієї релігійної організації наприкінці 2022 — на початку 2023 року були такі повідомлення: «Православ'я вбито в Івано-Франківській області — там більше не залишилося жодного не сплюндрованого єретиками православного храму. Вчора впав останній... І ще в мене запитання: а що зробили віряни, щоб захистити свою віру та Господа нашого Ісуса Христа?».

Утім, проросійські автори постів знаходять виправдання тому, що прихильники Росії в Україні не можуть ефективно протистояти українцям. У цьому контексті вони найчастіше згадують буцімто загрозу репресій: «"У Північній Кореї і те більше свободи, Україна пробила дно" — одкровення простої українки, яку погрожують вбити за російську мову. В Україні масово виписують штрафи за рідну для одеситів російську мову. Більшість людей мовчки платять, розуміючи, що якщо висловити обурення, то до них одразу "навідаються"».

Проукраїнські користувачі соціальних мереж рідко поширювали повідомлення, які стосувалися національної меншини росіян в Україні. Коли такі публікації траплялися, в них радше згадували установи чи осіб, які підтримують чи підтримували Росію: керівників Української православної церкви Московського патріархату, олігарха й екснародного депутата України Вадима Новинського та інших.

У більшості випадків проукраїнські користувачі соціальних мереж словами виміщають на громадянах Росії злість через обстріли України або військові злочини, чи радіють через смерті росіян-агресорів. «Москалі кончені нелюди, стріляють по житлових будинках навмисно, горіти їм усім у пеклі, будь проклятий русский мир і кожен руський який прийшов до України!» — приклад публікації від проукраїнського користувача твітера зі згадкою росіян.

Нерідко злість виливається на росіян, які не беруть участі в бойових діях і помирають на території Росії: «Кацап здох під час вибуху будівлі в Ростові».

Пости проросійських користувачів соціальних мереж містять більше злоби з приводу того, що вони вважають утисками російського чи права Росії диктувати внутрішню політику в Україні. Пости про росіян від проукраїнських користувачів спрямовані на конкретних осіб або на громадян Росії.

«Поляки — головні окупанти України»

У моніторинговий період проросійськи налаштовані користувачі соцмереж поширювали дезінформаційні меседжі про поляків і Польщу, однак більшість меседжів все ж стосувалися не поляків, які живуть в Україні, а поляків як нації. Згідно з найпопулярнішими твердженнями, Польща начебто планує скористатися нестабільною ситуацією в Україні та анексувати її західну частину — повернути території, які колись входили до складу Речі Посполитої та великої держави «od morza do morza» («від моря до моря»). Це націоналістичне гасло апелює до XVI століття, періоду найбільшої могутності Республіки Польщі, і передбачає, що федерація народів під керівництвом Польщі повинна займати територію від Балтійського до Чорного морів. За версією деяких проросійських користувачів соцмереж, Варшава нібито збирається втілити цей план через захоплення українських територій із залученням місії НАТО. Насправді ж Польща не збирається анексовувати частину України, а Росія вигадала цю тезу для віддзеркалення власних злочинів. Крім цього, ідея «від моря до моря» давно втратила популярність, адже навіть під час війни з радянськими республіками 1919-1920 Польща претендувала лише на кордон 1772 року (тобто до Дніпра).

Вдаючись до тактики віддзеркалення, агітпроп приписує Польщі експансіоністські наміри. Росіяни хибно трактують геополітичні вектори офіційної Варшави. Мовляв, поляки намагаються втілити «доктрину Гедройця», суть якої полягає у протистоянні російській імперській загрозі силами незалежних, але об’єднаних у тісний політичний і економічний союз держав: Польщі, України, Литви, Білорусі. Після розпаду Радянського Союзу Польща визнала кордони інших держав такими, як вони сформувалися після Другої світової війни, та запевнила в повазі до незалежності та суверенності східних сусідів: України, Литви й Білорусі. Наприкінці 2022 року польський уряд змушений був зреагувати на шквал пропагандистських закидів, заявивши, що Кремль навмисно намагається виставити Польщу як країну, зацікавлену в нападі на сусідів. Пропаганда просуває тезу про нібито експансіоністські настрої Польщі, щоб виправдати агресію проти України. Мовляв, якщо Варшава претендує на українські території, то Москва «допоможе» Україні боронитися проти західного нападника. А самій Польщі нібито слід очікувати «четвертого поділу», тобто поразки у ймовірному протистоянні з Росією.

У російських пропагандистів поляки мають визначальну рису, яка не характерна іншим спільнотам, що стали об’єктом нашого дослідження. Пропаганда не просто поширює ксенофобські меседжі щодо поляків, а «морально готує» українців бути меншиною у складі польського суспільства.

«На польському державному ТБ ділять Україну — весь південь та схід України буде включено до складу Росії, західна частина приєднається до Польщі. Невеликі шматки територій перейдуть Румунії та Угорщині», — таке повідомлення з одного з анонімних телеграм-каналів, які поширюють проросійську риторику, ілюструє, як пропаганда підіграє міфу про «поділ України між сусідами» та про її внутрішній розкол. Бачимо поглиблення регіоналізації України та заперечення її суверенності; Україна в очах агітпропу може існувати лише у вигляді окремих регіонів, що входять до складу різних держав. Детальніше про мету подібної пропаганди ми писали тут.

Ідею розпаду України і приєднання її території до сусідів агітпроп просуває з початку ХХІ століття в різних модифікаціях та адаптаціях до контексту. Після повномасштабного вторгнення Росії в Україну набір меседжів про українців як меншину у складі сусідньої Польщі тільки розширився спробами вивищити поляків над українцями. Мовляв, європейська ідентичність перших автентичніша, ніж в українців, поляки є справжніми «панами», тоді як українці — «холопи», які годяться лише бути прислугою, працювати на будівництві чи збирати «панські трускавки».

Кремль всіляко намагається поглиблювати розбіжності між українським та польським суспільством, маніпулюючи емоційними чи чутливими темами, пов’язаними з історичною пам’яттю. Тактика Кремля вибірково використовувати дражливі історичні теми простежується у випадку Волинської трагедії 1943–45 років, яку пропагандисти клеймлять «вічним злочином». Кремль активно використовує цю трагічну історію для створення напруги між Україною та Польщею: нібито поляки та українці здавна конфліктують, їм вдається досягти ситуативних союзів, але ненадовго.

Спроби наново роздмухати ворожнечу між українцями й поляками відбувається на тлі подій, які свідчать про бажання обох народів примиритися. У травні урядовці України та Польщі попередньо дійшли консенсусу щодо питання ексгумації останків польських жертв на території України. Утім, агітпроп продовжує намагатися роздувати історичні суперечки.

Польську спільноту в Україні також згадують у контексті участі в бойових діях — на ділянці Сватове — Кремінна, що на Луганщині. Так пропагандисти формуюють враження про бажання української влади знищити польську меншину, тисячами відправляючи її представників у найгарячіші точки фронту, тоді як українці нібито відсиджуються в тилу. Також траплялася низка меседжів, що на військовій техніці західного зразка, яку Україна отримала від партнерів, переважно їздять поляки, а українцям до неї зась — «екіпажі [самохідних гаубиць] “Краб” переважно польські» (цитата з анонімного телеграм-каналу проросійського штибу).

Втім, як запевняють пропагандисти, поляки хоча і є «панами» та плекають імперські мрії, «Варшава всі свої дії чітко узгоджує з Америкою і НАТО. Ех, знову пшеки куколдять, після Волині — інакше це не назвати» (цитата з анонімного телеграм-каналу проросійського спрямування). Це підживлює міф про зовнішнє управління та несамостійність східноєвропейських держав.

«Війна в Україні — частина єврейської світової змови»

Конспірологічна теорія про «всесвітню жидомасонську змову» виникла в Російській імперії в середині XVIII століття і досить швидко розповсюдилась по всій Європі. У той історичний період по всьому континенту велася запекла боротьба між старими абсолютними монархіями, які спиралися на авторитет християнських церков і так звані традиційні цінності, та ліберальними колами, що виступали за модернізацію як політичного устрою європейських країн, так і суспільних відносин у цілому. Ліберали часто виступали за обмеження впливу церкви на світське життя. І були пов'язані з масонськими ложами, серед них було чимало євреїв. У середині XIX століття також політично оформилися соціалістичні та соціал-демократичні рухи, у складі яких було багато євреїв.

Антимасонські та антисемітські конспірологічні теорії давно є інструментами політичної боротьби на службі ультраправих партій та соціальних рухів в усьому світі. Російська пропаганда продовжує традиції своїх попередників — «чорносотенців», які на початку ХХ століття активно дискредитували євреїв, і навіть знищували їх фізично: «П***ри та ліберальні євреї збирають донати антисемітам та гомофобам з Азова (можна забути про їхні погляди, поки вони вбивають росіян)».

Провідним меседжем агітпропу є те, що «Зеленський — єврей, тож війна в Україні — частина єврейської світової змови». Оскільки Президент України Володимир Зеленський справді має єврейське походження, пропагандисти придумали, що він входить до хасидського релігійного руху «Хабад-Любавич» та розв'язав війну разом із російськими адептами цієї «секти», щоби зіштовхнути «братні слов'янські народи» між собою, знищити або підкорити їх світовому єврейству. Проросійські користувачі соціальних мереж систематично відтворюють цей меседж у своїх дописах: «Саме це усвідомлює група агресивних євреїв із секти Хабад-Любавичі, штаб-квартира яких знаходиться у США у місті Нью-Йорк. З чого можна легко вирахувати, чому американський та європейські олігархи єврейської національності фінансують Україну і навіть ПВК “Вагнер”. Згадайте, звідки і як з'явився у Донбасі ще задовго до путчу в Києві на Майдані єврей такий собі Ігор Стрєлков», — йшлося в одному з дописів.

Такі повідомлення потрібні, щоб відволікти увагу від факту, що війну в Україні розв'язала саме Росія, й розмити відповідальність за агресію. У ході дослідження траплялися дописи, що євреї намагаються роз'єднати український та російський народи, зіштовхнути їх між собою, щоб встановити контроль і владу над тими, хто виживе після війни. «Народ Росії та України залишиться з носом, якщо буде воювати одне з одним. Це все потрібно жидо_сіоністам_хабадникам для провокації, щоб зробити мобілізацію і погнати на забій ще більше людей», — йшлося в одному з дописів. 

Пропагандисти активно дискредитують євреїв міста Дніпра, де розташований культурно-діловий центр «Менора», та дніпровських політиків Геннадія Корбана та міського голову Бориса Філатова, якого «за компанію» називають євреєм: «З даху дніпропетровської синагоги ще кілька років тому євреї відкрито співали, що Україна їхня земля. Як пасхалки у ролику мелькають провідні та впливові хабадники на кшталт Шмуеля Камінецького, Гени Корбана і нестримного вішача гоїв Боруха Філатова».

Антисемітські висловлювання лунали на адресу місцевої влади Дніпра в контексті  ініціативи демонтувати пам'ятник радянському воєначальнику Василю Маргєлову: «Нацистські окупанти збираються зносити наступного тижня пам'ятник Василю Маргєлову, легендарному Дяді Васі — батьку-засновнику повітряно-десантних військ. Василь Пилипович Маргєлов народився у 1908 році у Катеринославі. Дніпропетровськ — його місто, а не хабадської швалі, що влаштувала у підземеллях своєї “менори” арсенал західної зброї та боєприпасів».

«Менора» — культурно-діловий центр, найбільший у світі єврейський комплекс, відкритий у Дніпрі у 2012 році. Побудований коштом олігарха Ігоря Коломойського та Геннадія Боголюбова за сприяння головного рабина Дніпропетровської області Шмуеля Камінецького. Центр є головним осередком хасидського релігійного руху «Хабад-Любавич» в Україні, а Камінецький прибув у Дніпро у 1990 році як посланець головного рабина руху «Хабад-Любавич». Російська пропаганда давно просуває меседж, що в підвалах «Менори» зберігаються багатства єврейської діаспори Дніпра, яка нібито фактично окупувала місто. На початку повномасштабної війни ці меседжі доповнилися новими, мовляв, росіяни не будуть бомбити Дніпро через ці багатства. А також що в підвалах «Менори» зберігається західна зброя та боєприпаси, оскільки єврейська спільнота України зайняла виразну проукраїнську позицію ще з 2014 року.

Цей меседж покликаний сформувати в українців відчуття, що вони є чиїмись маріонетками. Інша його мета — розпалити антисемітизм усередині країни, розколоти українське суспільство.

Також російські пропагандисти часто використовують єврейську спільноту, щоби поставити знак рівності між німецькими нацистами та українськими націоналістами під час Другої світової війни. Агітпроп звинувачує українців у масових розправах над євреями та колабораціонізмі з нацистськими загарбниками.

«Знищення місцевого населення окупанти почали скоро після того, як район залишили частини Червоної армії. Укронацисти ще у грудні 1941 року розстріляли сім партизанських розвідників. У січні 1942 року розстріляне все єврейське населення Корюківки — близько 300 людей. 26 лютого 1942 року вбита 131 людина з родин партизанів і партпрацівників. У листопаді 1942 року знищені всі цигани Корюківки — 12 людей. Одиничні вбивства мешканців відбувалися увесь цей час», — йшлося в одному з постів.

Інший допис звучить так: «Галичина… Звідки проросли зерна Бандеризму...70 років тому вони виселили близько 3 мільйонів поляків з тих земель, вбили 450 тисяч поляків, словаків, циган, євреїв, русинів та людей інших національностей… Тепер їм москалі стали заважали в сознанці». Цей пропагандистський меседж потенційно небезпечний для іміджу України на міжнародній арені. Історія додатково актуалізується на тлі визнання українських націоналістів борцями за свободу України на державному рівні.

«Подвійна ксенофобія щодо ромів»

До початку повномасштабної війни кількість ромів в Україні складала близько 400 тисяч осіб. Більшість представників цієї національної спільноти проживала в Закарпатській, Одеській, Харківській та Донецькій областях. Два останні регіони суттєво постраждали від вторгнення російських військ. За словами представника Департаменту моніторингу додержання рівних прав і свобод, прав нацменшин, політичних та релігійних поглядів Секретаріату уповноваженого Верховної Ради з прав людини Володимира Кондура, близько 100 тисяч ромів стали біженцями і приблизно стільки ж  — внутрішньо переміщеними особами.

Ромська громада через низку негативних стереотипів відчуває упереджене ставлення окремих представників українського суспільства. Після початку повномасштабної війни роми й поготів наражаються на подвійну небезпеку з боку російських окупантів: як представники ромської етнічної спільноти та як громадяни України. Ромська громада періодично стає об’єктом російської пропаганди, що спрямована на дискримінацію цієї спільноти та українців.

Проросійські користувачі телеграма поширювали наратив, що «українці — це нацисти», підкріплюючи його ксенофобськими меседжами, спрямованими проти ромської громади. Мовляв, українці ненавидять ромів та прагнуть їх знищити. Наприклад, один із пропагандистських телеграм-каналів стверджував, що в Івано-Франківську нібито розклеювали листівки з написом: «Чиста кров — здорова нація! Якщо ти ненавидиш руцьке, бульбашів, татарів, циган, пшеків і інше лайно — приєднуйся до нас. Час жниви настав!». На плакатах були зображені люди з прапорами, схожими на знамена «Азова». Схожий за суттю меседж опублікував інший телеграм-канал, що цитував слова нібито «американського найманця», який перейшов на бік Росії: «У Львові нас розмістили в підвалі школи, а над нами поселили біженців-циган, щоб якщо росіяни розбомблять школу, то виглядало так, ніби поцілили в біженців». Використовуючи такі меседжі, проросійські користувачі соцмереж намагаються дискредитувати Україну та українців, стверджуючи, що вони ксенофоби, та підживлюючи міф про «кровожерливих нацистів».

«Детектор медіа» також виявив меседжі, спрямовані на переконання аудиторії проросійських телеграм-каналів, що ромська громада в Україні підтримує Росію. Зокрема, в кількох дописах ішлося, що роми з Дніпра нібито побили, пограбували та принизили українського військового, оскільки «цигани ненавидять Україну, а при Союзі їм жилося значно краще». Проросійські користувачі соцмереж також поширювали меседжі, що роми захищають церкви УПЦ Московського патріархату від захоплення українцями: «У Хмельницькій області цигани відстояли храм від цих виродків. Тільки вдумайтеся: цигани захищають православ'я! Світ перевернувся і волосся дибки стає від цього всього…». Окрім того, в соціальних мережах траплялися такі повідомлення як «Із Хохлостана втікають навіть цигани». Зазначимо, що всі ці меседжі містять пейоративні назви ромської етнічної спільноти та мають чітку зневажливу конотацію.

Насправді представники ромської громади Закарпаття надають прихисток ромам з уражених бойовими діями регіонів. Водночас представники ромської спільноти воюють, у тому числі як добровольці, у складі різних формувань Збройних сил України. Проте проросійські користувачі соцмереж продовжують всіляко маніпулювати інформацією, намагаючись дискредитувати та принизити цю етнічну спільноту. Російські потуги додатково нашаровуються на стереотипи про ромів, які існують в українців, і слабку взаємодію держави з ромською спільнотою.

 «Кримські татари — не кримчани»

У моніторинговий період ми зафіксували відносно невелику кількість повідомлень про цю етнічну спільноту. Це почасти можна пояснити тим, що на території материкової України кримських татар менше, аніж в анексованому Криму. За підрахунками лідера кримськотатарського народу Мустафи Джемілєва, із 300 тисяч кримських татар на материкову частину України виїхало близько 10% (дані до повномасштабного вторгнення).

Ключові меседжі стосувалися дискредитації кримських татар та їхнього представницького органу Меджлісу й знецінення їхнього протистояння окупантам в анексованому Криму. Також траплялися меседжі з елементами залякування жителів півострова щодо їхнього майбутнього після деокупації. «У Києві невдалу спробу зірвати голосування за референдум тепер оголосили Днем кримського спротиву. І виділяють бюджетні грошики, а також НАТОвські гранти на заходи, в рамках яких сиплють прокльонами на адресу Росії та обіцяють захопити півострів. Було би непогано вдарити по кримськотатарських збіговиськах із “Калібрів”», — у цьому повідомленні, яке ми знайшли в проросійському анонімному телеграм-каналі, міститься квінтесенція ненависті до кримських татар. Їх таврують за проукраїнську позицію та спроби зупинити анексію Криму в лютому-березні 2014 року, а також за зусилля, спрямовані на деокупацію півострова.

«У разі повернення під свій контроль Криму, Україна виселить звідти всіх дітей, які народилися після 2014 року від громадян Росії», — подібні повідомлення-залякування мають декілька цілей: посіяти паніку серед кримських татар, викликати недовіру до української влади, змусити кримських татар бути лояльними до Росії та дій Путіна щодо України, унеможливити партизанську підтримку української армії під час звільнення півострова. Подібні меседжі резонують із пам’яттю про сталінську депортацію кримських татар у 1944 році. Мовляв, українська влада збирається повторити цю практику. Також пропагандисти повторюють радянські наративи, що Крим не є домівкою для кримських татар.

Детальніше про те, як ворожа пропаганда дискредитує кримських татар задля легітимізації репресій, ми писали тут.

«Етноцид угорців в Україні»

За версією російського агітпропу, угорська етнічна спільнота в Україні — жертва української держави. Пропагандисти вимальовують образ українського угорця як зацькованого та небажаного в Україні. На підтвердження автори ширять меседжі про знищення українських угорців на Закарпатті. Мовляв, Україна проводить «етнічні чистки» та прагне позбавитися угорців в Україні.

Також в інформаційному просторі поширюється теза, що українські високопосадовці нібито намагаються знищити українських угорців «масовою мобілізацією». Деякі автори постів у соціальних мережах заявляли, що Україна начебто відряджає на фронт найбільше етнічних угорців, а представників інших національних спільнот «не чіпає».  Крім того, автори постів у соцмережах стверджували, що «мадяри воюють за Україну, поки ті українці відсиджуються».

Зі слів проросійських авторів постів у соцмережах, мобілізація угорців відбувається, аби досадити уряду Віктора Орбана. Російські політики навіть стверджували, що вони готові передати військовополонених закарпатських бійців уряду Угорщини, адже російська влада нібито усвідомлює, як Україна насправді «поводиться» з етнічними угорцями.

Автори проросійських телеграм-каналів переконані, що Україна скоро поплатиться за свої «жахливі дії» щодо угорців, адже «Зеленський канючить гроші у європейських країнах, та й в Угорщини особливо, проте забуває про угорців в Україні». У таких повідомленнях наголошують, що Зеленський витягує гроші не тільки в угорців, а ще й у поляків, молдаван і решти світу, натомість зневажає представників цих народів «у себе вдома». Як докази утисків прав представників національних спільнот в Україні, на додачу до «непропорційної» мобілізації, проросійські користувачі соцмереж називали заборону на виїзд до Угорщини під час воєнного стану, зменшення використання угорської мови у школах тощо. Мета цих тез — показати, що Україна цілеспрямовано «викорінює» угорську ідентичність, проводить «примусову українізацію» й етноцид. Проросійські користувачі поширювали один із повторюваних меседжів, що на території України взагалі не існує поняття «національна меншина». На їхню думку, це всього лиш «поневолені Україною території та народи, а жодної угорської національної меншини в Україні не існує».

Також проросійські користувачі повторювали меседж, що Закарпатська область України має стати територією Угорщини. Оскільки «Європа дуже добре розуміє, що Закарпаття належить Угорщині, проте зараз стелиться під Україну з особистих міркувань». Мовляв, жодної причетності до Закарпаття Україна не має.

Такими тезами підкріплюється основний наратив, який просуває російський агітпроп серед українських угорців, — нібито їм треба зробити все, щоби перейти у склад Угорщини. Мовляв, Угорщина піклується про своїх громадян краще, ніж Україна.

 «Українці вимагають від русинів любові»

Русини в Україні офіційно вважаються етнічною групою у складі української національності. Окрім того, етнонім «русин» вживають на позначення давньої назви українців. Згідно зі Всеукраїнським переписом населення, що проводився у 2001 році, трохи більше ніж 10 тисяч осіб на території Закарпатської області ідентифікували себе русинами. Це становить лише 0,8% жителів області. Водночас карпатські русини офіційно вважаються окремою національністю в Сербії, Польщі, Словенії, Хорватії, Словаччині. В останній себе так ідентифікували понад 60 тисяч осіб, за переписом населення 2021 року. Крім того, русини проживають у Румунії, Угорщині, США та Канаді, про що свідчать дані переписів населення цих країн.

На території Закарпатської області діють чимало громадських об’єднань, що асоціюють себе з русинським рухом. Після початку російсько-української війни у 2014 році провідні русинські організації виступили із засудженням російського вторгнення та анексії Криму. Водночас, ще у 2008 році проти одного з представників русинства, священника УПЦ Московського патріархату отця Димитрія Сидора, Служба безпеки України порушила кримінальну справу за зазіхання на територіальну цілісність України, його засудили на 3 роки умовно у 2012 році. Священнослужитель намагався проголосити на Закарпатті «незалежну республіку Підкарпатська Русь». У березні 2023 року Закарпатська обласна прокуратура відкрила проти нього ще одне кримінальне провадження за розпалювання релігійної ворожнечі під час проповідей.

Русинську етнічну групу агітпроп країни-агресорки використовує для дискредитації України. Так, із 2014 року на території Росії переховується так званий «прем’єр-міністр Республіки Подкарпатська Русь» Петро Гецко, який час від часу просуває дезінформаційні меседжі про «геноцид русинів». Мовляв, «Україна знищує карпатських русинів, а російські брати прагнуть їх врятувати». Після початку повномасштабної війни колаборант підтримав російське вторгнення та закликав до «звільнення русинів від українських нацистів». У квітні цього року Петра Гецка заочно засудили на 20 років за звинуваченням у державній зраді.

Серед проросійських меседжів у соціальних мережах — телеграмі та ютубі — аналітики й аналітикині «Детектора медіа» знайшли лише незначну кількість тез, що стосуються русинської спільноти. Всі вони орієнтовані на просування дезінформації щодо прихильності карпатських русинів до Росії. Окрім того акцент робився на нібито утисках русинів українцями. Наприклад, один із телеграм-каналів поширював наступний меседж: «Закарпаття на сьогодні — колонія України. Українці вимагають від русинів любові. На знак любові погнали їх на забій, на фронт. Але русини сплять і бачать, щоб відвалитися від України назавжди». Або «русинів насильно записали в українці, позбавивши їх права на ідентичність». Насправді, ще у 2007 році Закарпатська обласна рада визнала національність «русин» та внесла її до переліку національних спільнот області. Русинська спільна видає газети, журнали та книжки, а також проводить симпозіуми, фестивалі русинської культури та інші культурно-мистецькі заходи.

Лідери закарпатських русинських об’єднань, зокрема голова громадської організації «Народна рада русинів Закарпаття» Євген Жупан, засудили російську агресію одразу після початку повномасштабного вторгнення. Так само вчинили й закордонні карпато-русинські організації в Словаччині, Сербії, США та інших країнах. За словами представників русинської громади, Росія маніпулює темою русинства та використовує «маріонеткових проросійських русинів», котрі не мають жодної підтримки на Закарпатті. Але країна-агресорка все одно періодично повертається до цієї теми, щоб показати, нібито в Закарпатській області існує «перманентна міжетнічна напруга». Головна мета — «розгойдати ситуацію» та спричинити соціальні конфлікти.

Стереотипи і пропаганда у сприйнятті інших держав, національних і етнічних спільнот

Проросійські автори публікацій у соціальних мережах ділять держави, національні й етнічні спільноти на дві категорії: які підтримують Росію і які ні. Однозначно ворожими подаються жителі США і громадяни Сполученого королівства, більшості держав — членкинь ЄС тощо. Дружніми вважаються громадяни держав Азії, Африки і Південної Америки. Таку картину світу використовують, щоби спростити сприйняття політичних та економічних відносин між державами. А також для того, щоб таврувати людей із «дружніх Росії» держав, які не підтримують окупацію України, ворогами: «Монголи — загалом правильні люди, за рідкісним винятком. Своєрідні вони, шанувальники Чингісхана, але з базовими цінностями. Ставлення до Росії в них загалом хороше. Але є п**ори (вони є скрізь). Моральні п**ори, а іноді і мораль, і фізика не поступаються один одному. Ось знайшли американці монгола-іуду, який топить за содом і за содомітів, з якими бореться Росія».

За більшістю спільнот закріплюють сталі епітети й асоціації, які їх нібито позначають. Наприклад, румуни у проросійських авторів постів згадуються переважно в контексті новин про контрабанду. Натомість проукраїнські користувачі пишуть про румунів як про партнерів.

Усі сусіди України, за версією проросійських користувачів соцмереж, збираються загарбати територію України. Подекуди для підтвердження того, що Україна зникне з карти, використовують тактикк пропаганди «третя особа» — поширюють позицію від начебто незалежного експерта, який підтверджує потрібні пропагандистам речі:

«Мольфар Михайло Нечай: І Україна. Закарпатська Україна буде мадярам та чехам. Галичина буде під Польщею. Східна та Центральна Україна буде під Росією, Буковина буде під Румунією», — начебто цитувала українського мольфара на початку лютого українка, яка підтримує російських окупантів.

Проросійські автори постів мають три сталі характеристики українців. Перша — несамостійні люди, які чекають на «подачки від партнерів», що змушують українців виконувати всі їхні вимоги.

Друга стала характеристика українців від проросійських авторів — «нацисти», які готуються «до зачистки Донецька, Луганська та Криму. Усіх мешканців хочуть відправляти до концентраційних таборів». Схожі формулювання входять до стандартного набору меседжів воєнної російської пропаганди. Вони повторюються для того, щоб підтримувати сприйняття українців як «еталону зла» серед тих, хто схильний підтримувати Росію.

Третя характеристика — некультурність українців. Такі повідомлення найчастіше виникають у контексті життя українських біженців за кордоном: «Українські біженці обкрадають британців, що притулили їх, займаються шахрайством, брешуть про своє фінансове становище заради допомоги та їздять додому на свята, пише Daily Mail».

До повідомлень про нечесність українців нерідко додаються інші ксенофобні висловлювання про шкоду українців для економік країн, які їх приймають, нездатність біженців адаптуватися до нового середовища тощо.

Підсумки

Ксенофобія щодо національних спільнот, які проживають в Україні, може служити цілям воєнної пропаганди. Як проукраїнські, так і проросійські користувачі соціальних мереж використовують уже наявні стереотипи про національні спільноти, коли намагаються інформаційно протидіяти ворогу.

Різниця між проукраїнськими і проросійськими користувачами соціальних мереж полягає в тому, які національні спільноти висвітлюють негативно. Проукраїнські користувачі здебільшого висловлюють ненависть лише до громадян Росії. Тоді як проросійські — намагаються розпалити ненависть між представниками різних національних спільнот. А етнічних росіян чи громадян Росії подають як жертв переслідувань.

Важливим пропагандистським наративом росіян під час повномасштабної війни є так звана русофобія. Дезінформатори подають антиросійські санкції як дискримінацію Росії та російського народу. Утім, звинувачення інших у «русофобії» є лише спробою пропаганди виставити економіку важливішою, ніж розв’язання війни та порушення прав людини.

На тлі звинувачень у русофобії інших, проросійські користувачі соціальних мереж самі вдаються до ксенофобії щодо етнічних спільнот, які вони часто називають образливими словами і подають як жорстокі, нецивілізовані й невдячні. Така практика подвійних стандартів допомагає пропагандистам розмивати поняття, повторювати й закріплювати негативне ставлення до інших спільнот. Проукраїнські користувачі соціальних мереж, хоча найбільше пишуть про громадян Росії, теж послуговуються стереотипами в постах зі згадками інших народів. Ці стереотипи свідчать про існування побутової ксенофобії. 

Маніпуляції та історичний ревізіонізм, тобто апелювання до суперечливих подій минулого, становлять левову частку в ксенофобській риториці окремих груп. Агітпроп культивує ненависницькі та загарбницькі ідеї, які втратили підтримку ще століття тому. Так пропаганда намагається послабити підтримку України з боку західних союзників, а також гальмувати євроінтеграційне зближення. Наголошуючи на минулих конфліктах і невирішених історичних суперечках, пропаганда може закріпити негативні стереотипи, створити відчуття жертви та вселити недовіру між українцями та іншими національними спільнотами, що населяють Україну.

Дезінформація, яка таргетує ту чи іншу спільноту, є небезпечною не лише для публічного образу її представників та представниць. Вона може потенційно дестабілізувати ситуацію всередині країни між конкретними спільнотами. Наприклад, в умовах, коли у країнах ЄС люди починають відчувати на собі соціально-економічні наслідки війни в Україні — на кшталт збільшення цін на енергоносії, — рівень упередженого ставлення до біженців може зрости. Тобто брехня про біженців використовується для поляризації суспільства, розділення суспільства на кілька груп, які ворогуватимуть між собою. Так само це працює й у випадку євреїв чи поляків, яких Росія звинувачує в розпалюванні війни, заодно виправдовуючи себе. Подібна дезінформація потенційно може дискредитувати Україну в очах союзників і погіршити відносини з ними. Наприклад, налаштувати поляків проти українців.

Особливо небезпечним для України є російський пропагандистський наратив про «нацистів» і те, що українці нібито проявляють ксенофобію до національних спільнот всередині країни. Західні союзники України є демократичними державами, де діє верховенство права та повага до різних спільнот, їхні уряди дуже негативно ставляться до ксенофобії та дискримінації за національною ознакою. Тож успіх цієї дезінформації може призвести до зниження рівня військової та фінансової допомоги з боку Заходу, яка є критично важливою для нашої держави.