Станом на середину червня поточного року єдиним офіційним антифашистом в Україні вважався Дмитро Табачник. Тобто, він переконав себе, що в Україні є фашизм, і опублікував на цю тему низку статей. Потім зібрав усі ці антифашистські листівки в книгу під назвою «Фашизм в Украине», де назвав «фашизацію» головною українською небезпекою. 3 липня про свій намір взяти активну участь у цій визвольній боротьбі офіційно заявив ще й депутат-регіонал Олег Царьов.

Для Табачника «фашизм» - це формування в Україні образу ворога в особі держави Росія, її президента, прем'єр-міністра, мера їхньої столиці, режисера Нікіти Міхалкова і товариша Сталіна, який переміг пана Гітлера. Для Царьова «фашизм» - фільми, дубльовані для прокату в Україні українською мовою. Зокрема, він заявляє про право громадян обирати мову прокату: «Вибирається мова прокату. Ми живемо не у фашистській Німеччині, а живемо у вільній Україні, це демократичніше».

Відповідно, антифашизм для Табачника - це узгодження історії України з російським керівництвом та написання так званого спільного підручника. А для Царьова антифашизм - це фільми, дубльовані для українського прокату російською мовою. Ну, а для того, щоби зберігати рівновагу та зважати на думку тих, кого українська не дратує, товариш Царьов радить залишати українські субтитри.

Про титри, зокрема, йдеться в постанові Кабміну №551 від 21 червня. Нею внесено зміни до постанови Міністерства культури від 18 січня 2008 року, яка забороняє видачу прокатного посвідчення тим іноземним фільмам, які не дубльовано або на крайняк не титровано українською. Причому якщо фільм не російського виробництва, прокатники мусять вибрати: або мова оригіналу з українськими титрами, або повний дубляж чи закадрове озвучення. 21 червня зроблено хід конем: дублювати фільми можна лише в Україні, силами українських акторів, але мову дубляжу дистриб'ютор обирає сам. Правда, 1 липня Мінкульт уточнив: дублювати і титрувати російською можна лише авторське кіно, яке має обмежений прокат. Причому навіть у таких випадках українська мова повинна бути присутня. У вигляді субтитрів.

Уже з 8 липня в кінотеатрі «Київ» антифашизм «по-царьовськи» зробив перший переможний крок у кінопрокаті. Американо-французький фільм «Гензбур. Герой і хуліган», який у Росії для прокату дубльовано (зокрема, головний герой говорить голосом Сергія Шнурова), в Україні йде мовою оригіналу з російськими субтитрами жовтого кольору, виконаними великими літерами. Під ними малесенькими блакитними літерками - українські субтитри. Стрічка поза сумнівами належить до авторського кіно. Маємо наочне виконання всіх існуючих вимог: є авторське кіно, яке невигідно і дорого дублювати, зате можна протитрувати великими російськими літерами і манюніми українськими. Піди доведи порушення - зуби поламаєш...

Проте, обзиваючи всіх довкола фашистами й апелюючи до мовних звичаїв фашистської Німеччини, пан Царьов таки мусив би проконсультуватися перед тим у свого морального авторитета, історика пана Табачника. Хоча б для того, щоби той пояснив: німецькою мовою розмовляли не лише у фашистській Німеччині. У нинішній, демократичній Німеччини в кінотеатрах так само - чомусь - домінує саме німецька. Інформація з перших рук: готуючи цей текст, дізнався в письменника Сергія Жадана, котрий зараз у Німеччині, якою мовою там ідуть кінопокази. Отримав відповідь: блокбастери дубльовано мовою титульної нації, авторське та фестивальне кіно йде мовою оригіналу, але титроване німецькою. При цьому додав: у Швейцарії, де вільно ходить кілька мов, німецька все одно переважає, хоча й не є основною мовою тамтешнього спілкування.

Отже, якщо користуватися логікою народного депутата України Олега Царьова, всюди, де кінофільми дублюють або титрують мовою титульної нації, квітне буйним бур'яном звичайний фашизм. Цікаво, як би цю тезу сприйняли, приміром, у Польщі, Болгарії, Англії, США, Японії?

Я не думаю, що слід укотре наводити дані про невпинне зростання прибутків українських прокатників саме через зростання якості українського дубляжу. Я хочу помудрувати зараз на вічно безплідну мовну тему. Її, до речі, без мене вже почали письменник Юрій Винничук та прихильник політики нинішнього президента, музикант і телевізійник Кузьма Скрябін, і вони, до речі, згадують тему мови кінопрокату. Я так само не певен, що треба збирати круглий стіл та з'ясовувати, чи варто все, що не влаштовує когось у нашому житті, поспішно та безвідповідально іменувати «фашизмом». Бо ані Табачник, ані Царьов, ані борці за права сексменшин, ані прихильники легалізації наркотиків, котрі так само оперують цим терміном, намагаючись безболісно інтегруватися в суспільство, справжнього фашизму, на щастя, не бачили і навряд чи коли побачать.

До речі, ані Табачник, ані Царьов не засудили катування в міліцейських застінках - річ справді більш наближену до фашизму, аніж українська мова в українських кінотеатрах. Скажете, міліцейський бєспрєдєл не в їхній компетенції? А кінопрокат - у їхній? Отак...

Проте борець із фашизмом Олег Царьов сам сказав, що ми живемо в демократичній Україні. І не заперечує проти того, щоби субтитри сприяли дотриманню мовного балансу в українському кінопрокаті.

Отже, субтитри - це реальний крок до вирішення мовних проблем, а заодно до викорінення так званого мовного фашизму. Від цього відкриття ваш автор далі й буде відштовхуватися.

За всі майже сорок років, що живу на світі, так само не бачив в Україні тих, хто б не розумів української. До 1985 року в російській школі, де я вчився, третина учнів мала право не відвідувати уроків української мови, але це не заважало їм дивитися той же «Катрусин кінозал» по УТ-1 і навіть розуміти зміст розмови тьоті Каті з Катрусею. Українська мова в кінотеатрах - той самий процес звикання до мови. Причому тут якраз ніхто в кіно не жене - споживач сам платить за цю можливість. На комерційному телебаченні українська зазвучала з початку 1990-х, і відтоді жоден Олег Царьов не зібрав мітингу зі своїх прихильників, котрі б вимагали від українських комерційних каналів не озвучувати більше іноземні фільми українською. Ну, а якщо Царьова чи Табачника покажуть у новинах, причому - в позитивному світлі, так їм по цимбалах, якою мовою начитано сюжет.

Виходить, усі все розуміють. До того ж Бог придумав субтитри, які помирять усіх. У такому разі чому б справді не взяти їх на озброєння? Зокрема, дублювати іноземні (крім російських) фільми українською мовою, а субтитри до них давати російські. Згоден, читати незнайомою мовою складніше, ніж слухати. Тому російські субтитри стануть порятунком для тих, хто краще читає російською, - те, що не дочують українською, дочитають. А відтак розумітимуть, що сказав, наприклад, Джонні Депп Джефрі Рашу в українській версії «Піратів Карибського моря». Або нарешті збагнуть глибинний зміст діалогів адаптованих на українську діалогів Тома Круза і Камерон Діаз у якому-небудь «Лицарі дня».