Чи є ваша журналістика гендерночутливою? Пояснюємо, що це таке

Чи є ваша журналістика гендерночутливою? Пояснюємо, що це таке

5 Травня 2021
4383
5 Травня 2021
15:00

Чи є ваша журналістика гендерночутливою? Пояснюємо, що це таке

4383
Головне завдання гендерночутливого контенту — боротьба з дискримінацією та подолання стереотипів. Багатьом в Україні це вже непогано вдається.
Чи є ваша журналістика гендерночутливою? Пояснюємо, що це таке
Чи є ваша журналістика гендерночутливою? Пояснюємо, що це таке

Слово «гендер» досі викликає алергічну реакцію в захисників так званих традиційних сімейних цінностей та інших носіїв патріархального світогляду. Однак зупинити поступ неможливо — питання гендерної рівності стоїть на порядку денному, гендерна дискримінація вже не є нормою, а медіа дедалі частіше порушують гендерні теми. Спробуймо розібратись, як робити це коректно, якісно і вправно.

Гендерний аспект має досить широке коло тем: домашнє насильство (як його ще називають, гендерно зумовлене), гендерна рівність, тобто рівні права та можливості для чоловіків і жінок, гендер у контексті ЛГБТ — ідентичність, трансгендерність, а також дискримінація, сексизм тощо.

Контент, який журналісти створюють з урахуванням усього цього розмаїття тем, сьогодні називають гендерночутливим. Отже, гендерночутливою є та журналістика, яка враховує гендерні відмінності, наявність дискримінації за ознакою статі, прояви нерівності та нетерпимості. Головне завдання гендерночутливого контенту — боротьба з дискримінацією, стигматизацією, подолання гендерних стереотипів, досягнення нульової дискримінації тощо.

Стереотипів у гендерному контексті чимало, і стосуються вони і жінок, і чоловіків. Наприклад, стереотипи про певні соціальні роль — очікування щодо того, як мають поводитися чоловіки та жінки відповідно.

Це сумнозвісний поділ на чоловіка-«добувача» та жінку-«берегиню». В цій парадигмі головне завдання чоловіка — заробляти гроші й бути головним у родині. А ще справжній чоловік ніколи не плаче.

«Справжній чоловік» має бути майстром на всі руки. Якщо не вправляється з викруткою чи перфоратором, вочевидь автоматично стає «несправжнім».

 

Що ж до жінок, то вони в цій парадигмі зобов’язані дбати про сімейне «вогнище», народжувати й виховувати дітей і слухатись чоловіка.

 

Жінки — покірні, лагідні й ніжні, люблять прикраси, одяг, квіти, куховарити. Тому добрими подарунками для них можуть бути сковорідки, парфуми, білизна, блискуча біжутерія.

У цьому стереотипному уявленні виховання дітей та декрет — суто жіноча справа. Чоловіки в декрет не ходять. Тому, аби підкреслити, що жінка — багатогранна особистість, яка встигає одночасно все і всюди, журналісти часто ставлять успішним у бізнесі, спорті тощо героїням інтерв’ю запитання на зразок «як вам удається поєднати кар’єру і сім’ю?»

Успішним чоловікам запитань про складнощі поєднання батьківства й роботи не ставлять, бо турбота про дітей — не чоловіча справа.

Підсилення таких стереотипів у ЗМІ — крок назад у боротьбі проти гендерної нерівності та дискримінації. Замість пропагувати ідеї рівності та свободу вибору для обох статей — ким бути, ким не бути, що робити й чого не робити, — медіа пропагують уявлення про хибні «ідеали», змушуючи людей, які в ці ідеали не вписуються, почуватися дискомфортно.

Протилежний до гендерночутливої журналістики термін — гендерна сліпота, тобто нездатність бачити й відчувати прояви гендерної дискримінації та сексизму на всіх рівнях та у всіх сферах.

Найчастіше гендерна сліпота в медіа може проявлятися у вигляді журналістських помилок чи некоректного підходу до висвітлення гендерної тематики — наприклад, сексизмі та об’єктивації, некоректній лексиці, мові ворожнечі, порушенні етичних норм тощо.

Сексизм та об’єктивація, тобто представлення людини виключно як сексуального об’єкта, найчастіше використовуються щодо жінок. Такі приклади можна знайти не тільки у медіа, а й у зовнішній рекламі, наприклад. Зазвичай у таких випадках акцент роблять не на досягненнях людини, не на її кар’єрних успіхах або професійних здобутках, а на зовнішності, «сексуальних вигинах», «спокусливих формах» тощо. Не гребують цим і регіональні, і великі загальнонаціональні медіа.

 

Ще один поширений прояв гендерної сліпоти — це спроби виправдати насильство, чи то домашнє, чи то, наприклад, зґвалтування. Часто такі обговорення можна побачити в соціальних мережах, де вправні «експерти» в коментарях закидають звинувачення на адресу постраждалих від насильства.

Так було у 2012 році під час нападу на Оксану Макар у Миколаєві — нагадаємо, тоді вісімнадцятирічну дівчину зґвалтували, побили, загорнули у простирадло, винесли на смітник і підпалили, бо кривдники думали, що вона вже мертва. Після цього інциденту деякі ЗМІ почали писати про саму Оксану та про її матір, буцімто обидві були залучені до секс-роботи. Так, наче цим можна виправдати те, що зробили з дівчиною.

У 2020 році нову хвилю обговорень спричинив напад на Анастасію Лугову, яка їхала в поїзді «Маріуполь — Київ» разом зі своїм малим сином. В купе до Анастасії увірвався чоловік, який намагався зґвалтувати журналістку та жорстоко побив.

Проте справжній клондайк прикладів нетолерантного висвітлення гендерних питань — розважальний медіаконтент: токшоу, комедійні програми, які показують по телебаченню. Жарти там найчастіше й досі будуються саме на  стереотипах і упередженнях про чоловіків, жінок, шлюб тощо. Так з’являються сюжети про «тупих білявок», які не можуть самі завести автомобіль; про чоловіка, який приходить з роботи і розкидає шкарпетки по кімнаті, а на вихідних тихо ненавидить тещу; про жінок, які перед місячними стають нервовими та надто емоційними, й таке інше.

Поки є попит на такі програми, їх будуть знімати, адже глядач дивиться, плескає в долоні та сміється. Бо ці жарти здаються йому близькими, життєвими та «своїми». Висміювання проблем — це лише один зі способів замовчати їхню серйозність та значущість. А отже аж ніяк не кроки до їхнього розв’язання.

Попри те, що в українському медіапросторі й досі є проблеми з висвітленням гендерної тематики, з іншого боку, є й суттєві зрушення в цьому напрямку. Гендерна тематика потроху проникає в медіа.

Є роз’яснення щодо законів, розбір ситуацій, пов’язаних із виступами проти ЛГБТ, публікації, спрямовані на по подолання гомофобії тощо.

 

Пишуть журналісти і про гендерні квоти, і про домашнє насильство та способи його зупинити, і про гендерні стереотипи, і про рівні права та можливості, і про інше. При цьому, принаймні, намагаються вживати коректну лексику.

Добре працює з тематикою ЛГБТ, до прикладу, запорізьке видання «Неначасі», де пишуть про вразливі групи, толерантність, рівність тощо.

 

Також у цьому регіоні діє одна з найвідоміших та найпотужніших організацій, що працюють з ЛГБТ-тематикою — «Gender Z». На своєму сайті вони також висвітлюють різні актуальні питання, пов’язані з гендерною тематикою.

Проте не всюди спроби писати на гендерночутливі теми закінчуються вдало. От, наприклад, одне з видань Сумщини включає до свого контенту новини про трансгендерних людей. Але досі є деякі проблеми з коректністю формулювань: вживати слово «трансгендер» як іменник не рекомендується, ліпше замінити його на «трансгендерна жінка», «трансгендерний чоловік» або «трансгендерна людина» чи «транслюдина».

 

На Волині обласна громадська організація «Волинський пресклуб» багато, якісно і професійно працює з гендерною тематикою.

Багато уваги приділяє гендерній тематиці Суспільне, зокрема його регіональні філії. Це, наприклад, теми, пов’язані з домашнім насильством, гендерною рівністю тощо. Проте якість цих матеріалів залежить від регіонів, від тем та від авторів, які беруться за роботу: є приклади якісні, а є — не дуже.

 

На Миколаївщині також чимало якісного гендерночутливого контенту на важливі теми.

Гендерний контекст є й у регіональних медіа Херсонщини. Ось кілька прикладів:

Нині в Україні можна знайти дедалі більше можливостей для журналістів, які цікавляться ґендерною тематикою та хочуть удосконалювати власні знання: тренінги, лекції, програми стажувань тощо. Все це допомагає зануритися в тему, побачити, як працюють із подібним контентом колеги з інших регіонів, дізнатися щось нове та пошукати цікаві ракурси. А отже можна сподіватися, що динаміка й надалі буде позитивною — якісного контенту стане більше. Як і журналістів, готових працювати з подібними темами на професійному рівні.

Чому це важливо? Бо медіа — це один з інструментів формування нової реальності. І саме завдяки якісним матеріалам, сюжетам та публікаціям ми, можливо, вже в найближчому майбутньому зможемо побудувати реальність без дискримінації, утисків та упередженого ставлення.

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
4383
Теги:
Читайте також
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду